3.2. Принцип відповідальності держав-членів за порушення права єс

Після рішення у справі Francovich ЄСП у подальших своїх рішеннях проголосив більш загальний, "універсальний" принцип відповідальності держав-членів за порушення права ЄС. Відпо­відно до цього принципу держава-член ЄС, визнана винною в порушенні права ЄС, зобов'язана відшкодувати збитки, завдані не лише неімплементацією директиви, але і за порушенням інших зобов'язань, які випливають з установчих договорів ЄС. ЄСП установив, що відповідальність держав у вигляді відшко­дування збитків може наступити не лише коли держава-член, не вжила імплементаційних заходів з впровадження директиви до національного законодавства, але також коли національний законодавець своїми діями порушує положення Договору про Спів­товариство.

Пізніше ЄСП ще більше поширив цей принцип і оголосив, що порушення положень установчих договорів ЄС можуть мати місце з боку будь-якого органу державної влади держави-члена ЄС (як законодавчої, так й судової чи виконав­чої влади) та не обмежуються лише порушеннями норм, які мають пряму дію. У цьому разі умови відповідальності будуть відрізнятися залежно від характеру порушення.

Умови відповідальності держави-члена при порушенні права ЄС:

1) норма права ЄС, яку порушено, повинна надавати індиві­дові (позивачеві) певні суб'єктивні права;

2) порушення має бути достатньо серйозним;

3) має бути прямий причинно-наслідковий зв'язок між порушенням зобов'язання, яке покладено на державу-члена ЄС, та шкодою, яку зазнав позивач*.

*Як бачимо, у "формулі" Франковича не було вимоги серйозності, але ж неімплементація директиви вже сама собою становить досить серйозне пору­шення права ЄС.,

ЄСП встановив такі оціночні критерії визначення серйозності порушення, як:

• важливість та однозначність порушеної норми;

• обсяг дискреції, що надається національним органам;

• наявність умислу з боку порушника;

• виправдання порушенню;

• сприяння порушенню з боку будь-якого інституту ЄС;

• вирішення питан­ня, чи мало місце вжиття нового заходу, чи просто продовження дії вже чинного акта.

Наприклад, за критерієм обсягу дискреції, у випадку, коли держава-член ЄС не має права на свій розсуд обирати форми законодавчого закріплення положень права ЄС або дозволені межі розсуду є дуже незначними, будь-яке пору­шення скоріше за все буде визнано достатньо серйозним.

4. Відповідальність Європейського Союзу

Співтовариство є юридичною особою та здатне нести юри­дичну відповідальність. Стаття 340 Договору про діяльність ЄС розрізняє договірну та позадоговірну відповідальність ЄС.

Договірна відповідальність може мати місце за наявності контракту між ЄС та індивідом. Частина 1ст. 340Договору про діяльність ЄС встановлює правило, згідно з яким умови дого­вірної відповідальності ЄС визначаються національним правом, або відповідним контрактом. Такі спори підсудні відповідним національним судам. Юрисдикція ЄСП не поширюється на договірні справи (якщо тільки не діє як міжнародний арбіт­ражний орган відповідно до ст. 272 Договору про діяльність ЄС). Стороною у справі в національному суді в таких випадках є ЄС.

Відповідно до ч. 2ст. 340Договору позадоговірна відпові­дальність ЄС полягає в тому, що ЄС зобов'язується, згідно із загальними принципами права, які поділяються державами-членами,відшкодувати збитки, заподіяні вчинками інститутів ЄС або їх службовими особами у зв'язку з виконанням їх служ­бових обов'язків. У таких випадках юрисдикцію щодо таких справ буде мати ЄСП. Немає жодних обмежень щодо кола осіб, які можуть бути позивачами за ч. 2ст. 340Договору про діяльність ЄС. Проте існує позовна давність —часове обме­ження, що становить 5років від події, що є підставою для відповідальності.

Елементи позадоговірної відповідальності ЄС:

1) наявність неправомірних дій чи бездіяльності інституту або службовця ЄС;

2) наявність шкоди (збитків) у позивача;

3) причинно-наслідковий зв'язок між діями інститутів (служ­бовців) ЄС та збитками, яких зазнав індивід.

При цьому неправомірні дії інститутів або службовців ЄС можуть бути різного характеру, наприклад: дії чи бездіяльність адміністрації (зокрема, надання неправдивої інформації); необе­режні дії службовців при виконанні своїх обов'язків; прий­няття незаконного акта, що має негативні юридичні наслідки, або безпідставне неприйняття обов'язкового акта, коли існує такий обов'язок.

Критерії відповідальності ЄС за порушення, пов'язані з законо­давчими актами, які стосуються економічної політики:

1) за­конодавчий акт має стосуватися питань економічної політики;

2) повинно бути наявним порушення норми, що захищає права індивіда (наприклад, порушення принципів пропорційності, рівності, легітимних очікувань);

3) порушення повинно бути "достатньо серйозним" (наприклад, коли відповідний інститут ЄС демонстративно та серйозно вийшов за межі своїх повно­важень).

При розгляді таких справ звичайно беруться до уваги пове­дінка відповідача та правові наслідки вчиненого порушення. При цьому збитки мають бути безпосереднім наслідком непра­вомірних дій.