2.2. Пряма дія міжнародних угод

Не існує загального правила щодо прямої дії міжнародних угод. Хоч до міжнародних угод застосовуються такі ж самі критерії, як і до норм установчих договорів ЄС, дуже часто вони підлягають вужчому тлумаченню. У деяких справах ЄСП визнав можливість прямої дії норм міжнародних угод, а в інших —ні.

Угоди про асоціацію між ЄС та іншими країнами. Це особ­ливий вид міжнародних угод ЄС, укладених згідно зі ст. 217Договору про діяльність ЄС. Проте ЄСП визнав, що такі угоди теж здатні мати пряму дію, якщо вони відповідають загальним вимогам, які висуваються до угод між ЄС та державами, які не є членами ЄС. На сьогодні деякі норми угод про асоціацію (наприклад, положення угоди про асоціацію між ЄС та Туреч­чиною) було визнано ЄСП такими, що мають пряму дію.

Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС (та дер­жавами-членамиЄС) та країнами колишнього СРСР (новими незалежними країнами). Положення цих угод, укладених згідно зі ст. 352Договору про діяльність ЄС, теоретично здатні мати пряму дію. У рішенні у справі Simutenkov ЄСП визнав, що положення Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС і Російською Федерацією мають пряму дію на території ЄС.

Можливо, що деякі положення Угоди про партнерство та спів­робітництво між ЄС і Україною можуть мати пряму дію в ЄС за аналогією справи Simutenkov.

2.3. Пряма дія регламентів

Згідно зі ст. 288Договору про діяльність ЄС регламенти не потребують подальшої імплементації в законодавство держав-членів та є прямо застосовуваними, а відтак можуть мати як вертикальну, так і горизонтальну пряму дію.

Проте пряма застосовуваність не означає, що усі регламенти автоматично мають пряму дію: регламент не може мати прямої дії, якщо його сформульовано нечітко, тобто якщо він дозволяє державі вільно тлумачити його важливі положення. Щодо заходів подальшої імплементації, загальним правилом є те, що вони потрібні тільки, якщо є "абсолютно необхідними".

2.4. Пряма дія директив і рішень

На відміну від регламентів, директиви не є прямо застосову­ваними. Проте ЄСП визнав в рішенні у справі Grad v. Finanzamt

Traunstein, що якщо задоволено відповідні вимоги, визначені в справі Van Gend en Loos, рішення та директиви можуть мати пряму дію. Однак і досі залишаються сумніви щодо того, чи може рішення мати горизонтальну пряму дію, якщо воно адре­совано державі-члену ЄС.

Важливою додатковою умовою прямої дії директив є закін­чення терміну їх імплементації. ЄСП багаторазово визнавав, що лише директиви, зазначений термін імплементації яких минув, здатні мати пряму дію. Вони можуть мати пряму дію також у випадках, коли імплементацію було здійснено непов­ністю або неналежним чином³.

Провідним рішенням з питання прямої дії директив можна визнати Marshall v.Southampton та South West Area Health Authority (Teaching) (No. 1), в якому ЄСП встановив, що директиви здатні мати лише вертикальну пряму дію. Проте це рішення залишило сумніви щодо визнання держави та її "агентів".

Тому пізніше в рішенні у справі Foster v. British Gas ріс ЄСП сфор­мулював текст для визначення, чи є конкретна установа агентом держави:

1) установа, незалежно від її правової форми, має відповідати за надання певної послуги публічного характеру;

2) цей обов'язок має встановлюватися державним актом;

3) таке надання послуги публічного характеру має відбуватися під контролем держави;

4) з цією метою установа має бути наділе­на особливими повноваженнями, що виходять за межі прав і обов'язків індивідів у звичайних відносинах.

У рішеннях справ Von Colson v. Land Nordrhein-Westfalen^b та Harz v. Deutsche Tradax GmbH ЄСП встановив принцип непрямої дії, згідно з яким національні суди повинні застосо­вувати національне право відповідно з цілями директиви, навіть такої, що не має прямої дії. ЄСП визначив, що відповідно до ст. 4 (3)Договору про ЄС всі держави-члени ЄС мають вживати всіх необхідних заходів для виконання своїх зобов'язань за правом ЄС. Таким чином, національні суди держав-членів згідно зі ст. 288Договору про діяльність ЄС зобов'язані забез­печити досягнення результатів, передбачених директивами.

У своїй подальшій практиці ЄСП знов проголосив обов'язок національних судів держав-членів тлумачити національне право у світлі права ЄС, а також продемонстрував свою рішучість не поширювати принципу горизонтальної прямої дії на директиви.