Ретаболін , андродол), а також анаболічні пептидні гормони (самототропін ,

сонатотропін, еритропоетин)

4. бета блокатори (пропранолол, окспренолол, надолол та ін.)

5. діуретини (новуріт, дихлотіазид, фурасемід, клопомід, діакарб, верошпірон ).

Допінги є біологічно активними речовинами, які виділені з тканин тварин чи рослин, або одержані синтетично як і їх аналоги.

Багато допінгів входять до складу ліків від простуди, грипу та ін. Захворювань тому прийом ліків повинен чітко контролюватися.

До допінгових методів належить кров’яний допінг, а також різноманітні маніпуляції.

Біологічна дія допінгів в організмі різноманітна.

Серед всіх класів допінгу найчастіше використовуються анабполічні стероїди. У важкій атлетиці, пауерліфтінгу, бодібілдінгу їх використовують 90%чоловіків і 20% жінок. Інших видах спорту вони використовуються меншою мірою (78% футболісти, 40%-спринтери). При цьому дози можуть значно перевищити рекомендовані (5-10мг) і досягати 300мг і навіть 2г .

Лекція № Тема: Закономірності біохімічної адаптації в процесі спортивного тренування.

План.

1. Поняття тренування і основні види тренувального ефекту.

2. Біологічні принципи тренування.

3. Специфічність адаптаційних змін в організмі під впливом тренування.

4. Послідовність адаптаційних змін в процесі тренування.

5. Циклічність розвитку адаптації і періодизація тренування.

Спортивне тренування – це процес напрямленої адаптації (пристосування) організму до дії фізичних навантажень. Фізичне навантаження в процесі тренування виконують роль основного стимулу (подразника), який викликає адаптаційні зміни в організмі. Напрям і величина біохімічних змін, які виникають як відповідь на використані навантаження, визначають, тренувальний ефект.

Адаптація організму до дії фізичних навантажень має фазовий характер.

В залежності від характеру і часу реалізації пристосувальних змін в організмі і в обміні речовин виділяють два етапи адаптації:

1. етап термінової адаптації – це безпосередня відповідь організму на одноразову дію фізичного навантаження. Вік в основному зв’язаний із змінами енергетичного обміну. Посилювання скорочувальної активності м’язів під час навантаження приводить до значних змін у системах енергозабезпечення і змінює баланс макроергічних фосфатів у клітині, що супроводжується посиленням синтезу АТФ.

2. Цей процес активує другий етап, більш складний – етап довготривалої адаптації. Він розвивається поступово і зв’язаний з виникненням в організмі структурних і функціональних змін, які значно підвищують його адаптаційні можливості. На цьому етапі активується синтез нуклеїнових кислот і білків; це приводить до збільшення скорочувальних структур в м’язі, підвищенню ефективності його функціонування і більш досконалому енергозабезпеченню.

У відповідності з фазовим характером протікання процесів адаптації до фізичних навантажень виділяють три види тренувального ефекту:

1. Терміновий тренувальний ефект визначається величиною і характером біохімічних змін в організмі, які відбуваються безпосередньо під час дії фізичного навантаження і в період термінового відновлення (0,5-1) після закінчення навантаження).

2. Відстаючий тренувальний ефект спостерігається на пізніх етапах відновлення після фізичного навантаження. В його основі лежать пластичні (синтетичні) процеси, стимульовані роботою і спрямовані на поповнення енергетичних ресурсів організму і прискорене відновлення зруйнованих клітинних структур.

3. Кумулятивний тренувальний ефект виникає як результат послідовного додавання наслідків багатьох навантажень або великої кількості термінових і відстаючих ефектів. У кумулятивному тренувальному ефекті виявляються біохімічні зміни, зв’язані з посиленням синтезу нуклеїнових кислот і білків на протязі тривалого періоду. Цей тренувальний ефект виражається у прирості показників працездатності і покращенні спортивних досягнень.

2. Основні біохімічні принципи спортивного тренування (вони не завжди співпадають з педагогічними і загально методичними).

Найбільше значення мають шість принципів:

1. принцип переобтяження;

2. принцип специфічності;

3. принцип оберненості дії;

4. принцип позитивної взаємодії;

5. принцип послідовної адаптації;

6. принцип циклічності.

1. Відповідно першого принципу помітні адаптаційні зміни можуть бути досягнуті лише тоді, коли фізичні навантаження в процесі тренування достатньо обтяжують треновану функцію і тим самим стимулюють її розвиток. Підвищена інтенсивність функціонування провідних систем чи органів при навантаженні створює стимул для посилення синтезу нуклеїнових кислот і білків, і приводить до розвитку необхідних структурних і функціонованих перебудов в організмі. Навантаження повинні поступово зростати разом із зростанням тренованості спортсмена.

Розвиток адаптації під впливом тренування із зростаючими навантаженнями описується залежністю “доза – ефект”.

Щоб забезпечити приріст тренованої функції під впливом певного навантаження, його величина повинна перевищити певне порогове значення. Звідси і виник термін “переобтяження”.

Коли величина використовуваного навантаження перевищить порогове значення, будь-яка зміна цієї величини в досить широкому діапазоні буде супроводжуватись пропорційним зростанням тренованої функції. Це діапазон ефективних навантажень, де можливе точне керівництво досягнутим тренувальним ефектом. Але можливості безперервного зростання тренованої функції не є обмеженими. У кожному випадку існує індифікаційна межа адаптації у відношенні до даного органу чи функції. У міру наближення до цієї межі темпи приросту тренованої функції сповільнюються і поступово дорівнюють нулю (максимальне навантаження).Внаслідок цього виникає парадоксальна реакція: із зростанням сили подразника реакція – відповідь організму знижується. Це так званий зрив адаптації або стан пере тренованості.

Максимальне навантаження використовуються на змаганнях і в конкретних тренуваннях, але їх не можна використовувати часто, так як вони швидко приводять до виснаження домінантних систем, які відповідають за адаптацію.

2) Принцип специфічності стверджує, що найпомітніші адаптаційні зміни під впливом тренування відбуваються в тих органах і системах, на які падає основне фізичне навантаження. Внаслідок цього в організмі формується домінуюча система, гіперфункція якої є відповідальною за розвиток адаптації. Ця система одержує переваги в пластичному і енергетичному забезпеченні. Але поряд з впливом на домінуючу систему необхідно забезпечити також регулярний вплив на інші системи, які необхідні в умовах даного виду спорту, щоб досягти ефективної і всесторонньої адаптації організму.

3. Специфічність адаптаційних змін в організмі, які розвиваються під впливом тренування проявляється в показниках, як термінового, так і кумулятивного ефектів.

У відповідності до засобів і методів тренування розвиваються ті функціональні властивості і якості організму, які відіграють вирішальну роль у даному виді спорту.

Так, у спринтерів зростає місткість алактатної анаеробної системи (КрФ), гліколітична анаеробна здатність, тобто протистояння нагромадженню максимальних кількостей молочної кислоти при роботі. В той час у стаєрів більше зростають показники аеробної потужності і ефективності, показники аеробної потужності і ефективності, що приводить до зменшення молочної кислоти.

Характер тренувальних засобів також впливає на ступінь використання в роботі м’язових волокон різного типу.

Чим більше використовуються короткочасні швидкісно-силові вправи, тим кращі умови для розвитку біохімічних змін швидко скорочувальних білих волокон. Навпаки використання довготривалих вправ створює умови для змін у повільно-скорочувальних червоних волокон.

Тренувальна адаптація специфічна також по відношенню до величини найчастіше використовуваного навантаження і до вибраного режиму тренування.

Зрозуміло, що тренування з використанням різних вправ приводить до неоднакових змін в м’язах.

Під впливом вправ на витривалість незначно зростає м’язова маса і зовсім не змінюється товщина м’язових волокон, а також вміст міозину і міостроміну. Незначні зміни спостерігаються у сумарному вмісті міофібрилярних білків і білків саркоплазматичної сітки. Зате суттєво зростає вміст білків саркоплазми і міоглобіну, кількість ... у м’язових окисленнях, а також вміст ферментів аеробного окислення, що свідчить про можливості зростання аеробного синтезу АТФ. В той же час показники анаеробного синтезу АТФ змінюються не суттєво.

Під впливом швидкісних вправ суттєво зростає маса м’язів і товщина волокон. При цьому зростає вміст білків міофібрил, міозину, білків саркоплазми і міоглобіну. Кількість зростає, але менше, ніж у попередніх вправах. Зростає активність міозинової Ат фази і поглинання іонів Са²⁺ ретикулумом. Зростають можливості анаеробного синтезу АТФ і незначною мірою аеробні можливості.

Подібні по характеру зміни відбуваються під впливом силових вправ. Між цими вправами є тільки кількісна різниця. У даному випадку зростання м’язової маси, товщини волокон, а також вміст білків міофібрил і міостромінів виражені більшою мірою. Помітно зростає активність міозинової Ат фази і поглинання

Са²⁺ . Все це створює умови для швидкого скорочення м’язів при їх збудженні, прояву більшої м’язової сили при скороченнях і швидкого розслаблення м’язів після припинення стимуляції. У цьому випадку можливості анаеробного і аеробного синтезу АТФ зростають майже однаково, хоч менше, чим під впливом швидкісних вправ.

3)Відповідно до принципу оберненості дії випливає, що адаптаційні зміни в організмі, які викликані тренуванням, не постійні.

Після припинення дії навантаження або при перерві у тренуваннях позитивні структурні і функціональні зміни в домінуючій системі поступово зменшуються, поки зовсім не зникнуть.

Ми з вами говорили, що біохімічні зміни в організмі після навантаження повертаються до норми, проходячи фазу суперкомпенсації. Саме тому позитивний тренувальний ефект досягається, якщо повторне навантаження здійснюється саме в цю фазу.

При короткочасних інтервалах між навантаженнями, які недостатні для виникнення суперкомпенсації, як і при тривалих інтервалах, коли біохімічні показники встигають повернутися до норми, не може бути досягнуто зростання адаптаційних зсувів. Саме тому оборотність адаптаційних зсувів часто позначається як принцип повторності або правильного співвідношення роботи і відпочинку.

Треба відзначити, що це правило (про фазу суперкомпенсації) може бути застосоване тільки у великих циклах тренування (тижневих, місячних). В межах окремих тренувань воно є не обов’язковим і вимагає зростання тривалості більш вираженої фази суперкомпенсації.

Обернений розвиток адаптації (детренованість) відображає особливості розвитку адаптації (тобто режимів тренування). Чим швидше відбувається зростання м’язової сили під час тренування, тим швидше вона втрачається після його припинення і навпаки.

Для підтримання форми потрібно зберегти напрям тренувань 1-2 рази в тиждень.

4) У принципі позитивної взаємодії відображено той процес, що кумулятивний ефект, яки виникає після багаторазового повторення навантаження, не є просто сумою певної кількості термінових і відстаючих ефектів.

Кожне наступне навантаження має певний вплив на адаптаційний ефект попереднього навантаження і може змінювати його. Якщо результат такого сумування тренувальних ефектів приводить до посилення адаптаційних змін в організмі, то має місце позитивна взаємодія; якщо кожне наступне навантаження зменшує ефект від попереднього, то взаємодія негативна; якщо наступне навантаження не впливає на адаптаційні зміни, то це нейтральна взаємодія. Ефективна адаптація на протязі тривалого тренування, зрозуміло, може бути досягнута при позитивній взаємодії між окремими навантаженнями.

На тренувальний ефект можуть впливати також неспецифічні фактори тренування: харчування, використання фармакологічних і фізіотерапевтичних препаратів (методів), біокліматичні умови. Всі вони повинні утворювати позитивну взаємодію у створенні тренувального ефекту.

Раціональне поєднання навантажень різного спрямування, при якому не дивлячись на можливість вияву негативної взаємодії, вдається досягти найбільшого приросту спортивних досягнень, становить основу сучасних методів оптимізації тренувального процесу. При раціональній побудові тренування можна досягти значного зростання спортивної працездатності при відносно невеликих затратах часу і зусиль.

5)Адаптаційні зміни в окремих органах і функціях, які виникають у відповідь на фізичні навантаження, відбуваються не одночасно, з різною швидкістю і виражені різною мірою. На цьому ґрунтується принцип послідовної адаптації, в основі якого лежить явище гетерохронності, що виникає при тренуванні.

Послідовність адаптації найбільш наочно проявляється на прикладах термінового, відстаючого і кумулятивного ефектів тренування. Так, при терміновому тренувальному ефекті адаптаційні зміни в енергетичному обміні перш за все проявляються з боку алактатної анаеробної системи, потім – анаеробного гліколізу, і найповільніше зміни відбуваються в процесах мітохондріального дихання і окислювального фосфорилювання. У період відновлення найшвидше досягає суперкомпенсації внутрім’язевий вміст КрФ, потім глікогену, і, нарешті каталітичних і структурних білків м’язів.

Враховуючи це, можна шляхом підбору певного співвідношення параметрів навантаження і відпочинку вибірково впливати на ту чи іншу ділянку метаболізму м’язів і сприяти розвитку тих чи інших якостей спортсмена.

У процесі довготривалої адаптації першими міняються показники аеробних окислювальних процесів і вміст глікогену в працюючих м’язах, потім – вміст міофібрилярних білків і інтенсивність гліколізу, і нарешті – вміст КрФ і активність КФК в м’язах. Після припинення тренування все йде в оберненому напрямку.

Таким чином, найвищі темпи розвитку і триваліший період підтримання максимального високого рівня характерні для біохімічних показників витривалості до тривалої роботи, тобто аеробної здатності спортсмена. Значно повільніше розвиваються і недовго підтримуються на високому рівні біохімічні показники швидкісно-силових і силових якостей витривалості.

Ці закономірності є важливими для побудови сезонної підготовки спортсменів.

У підготовчому періоді тренування, особливо на його початкових стадіях, основний об’єм становлять навантаження, спрямовані на розвиток аеробних можливостей.

Після досягнення необхідного рівня розвитку аеробних якостей (1,5-3-4 місяці) об’єм цих навантажень зменшується до мінімуму (1-2 тренування аеробного спрямування в тиждень), але одночасно зростає об’єм тренувальних засобів на розвиток анаеробних компонентів витривалості.

6) Принцип циклічності стверджує, що адаптаційні зміни в організмі при тренуванні мають фазовий характер. Ці коливання у швидкості розвитку адаптації з боку провідних функцій мають різну амплітуду і довжину хвилі. Щоб створити необхідний стимул для розвитку адаптації, тренувальні ефекти декількох навантажень повинні сумуватися за певними правилами і створювати завершений цикл впливу на провідні функції. Для повної адаптації такого циклу тренувальних впливів його необхідно повторювати багаторазово на протязі деякого періоду тренування, в якому вирішується відповідне завдання підготовки спортсмена. З таких циклів тренувань, які послідовно змінюють один другий у відповідності із закономірностями адаптації, складаються більші цикли, які розділяють моменти участі спортсменів в найбільш відповідальних змаганнях сезону.

Розрізняють такі періоди тренувань:

1. елементарні (первинні) мікро цикли – їх тривалість 3-7 днів. Кожний такий мікро цикл має специфічну спрямованість на розвиток певних функціональних властивостей і фізіологічних якостей спортсмена. Повна адаптація до впливу такого мікро циклу виникає після 3-6 фазового повторення.

2. мезоцикли тренування – це декілька безперервно повторювальних мікро циклів тренувань, які приводять до розвитку специфічної адаптації до фізичних навантажень певного виду. На кожному етапі відбувається зміна засобів і методів тренування, а відповідно, і зміна відповідальної за адаптацію домінантної системи.

3. макроцикли – це декілька етапів тренування (2-5), на яких витримуються одна і та ж спрямованість впливу тренувальних методів і засобів.

У сезонному циклі підготовки виділяють:

1. підготовчий період;

2. змагальний період;

3. перехідний період тренування (або макроцикли).