- 15 -

Лекція №

Тема: Біохімічні основи швидкісно-силових якостей спортсменів і методів їх розвитку.

План.

1. Біохімічні фактори швидкісно-силових якостей.

2. Методи швидкісно-силової підготовки спортсменів.

3. Біохімічні фактори витривалості.

4. Методи тренування, які сприяють розвитку витривалості.

Найважливішими із швидкісно-силових якостей спортсмена є сила, швидкість і потужність м’язового зусилля.

Їх вияв зумовлений причинам псилогічного, фізіологічного, біомеханічного і біохімічного характеру.

Максимальне значення швидкісно-силових якостей досягаються при максимальній концентрації вольового зуслля. При цьому забезпечується максимальне збудження у рухових центрах і підтримання максимальної частоти імпульів у рухових нервах що приводить до включення в роботу найбільшої кількості рухових одиниць.

Вияв швидкісно силових якостей залежить від співвідношення швидких і повільних волокон у складі м’яза, особливостей його біомеханічної будови, а саме від напрямку сухожильних тяжів і розміщення відносно них м’язових волокон, координацій рухів.

Основні біохімічні фактори розвитку швидкісно-силових якостей:

1. Умови прояву максимальної м’язової сили. Результати експерементальних досліджень показують, що величина максимального м’язового зусилля прямопропорційна довжині саркомера, або довжині товстих міозинових литок і загальному вмісту в м’язі скороченого білка актину.

довжина саркомера х к-сть актину (Ι*n)

Зусилля, якє розвивається в процесі взаємодії актинових і міозинових литок в міофібрилах, пропорційне число утворення поперечних мостиків. Чим більша площа перехрестя тонких актинових і товстих міозинових литок у межах кожного саркомера, тим більше величина зусилля, яке розвивається м’язом.

Довжина саркомера або ступінь полімеризації міозину в товстих нитках ― це генетично зумовлений фактор; він залишається незмінним в процесі індивідуального розвитку і під впливом тренування. Довжина саркомера є різною в волкнах різного типу, що входить до складу різних м’язів. Найдовші саркомери виявлені в м’язах молюсків (вони розвивають силу в 3-6 разів більшу чим людина), найменші саркомери в м’язах комах і колібрі.

Вміст же актину в м’язах суттєво змінюється в процесі індивідуального розвитку і під впливом тренування.

Вміст актину в мінофібрилах м’язів рпопорційний кількості креатину. Тому ці показники можуть бути використані при контролі за розвитком м’язової системи і прогнозування рівня спортивних досягнень.

2. Умови прояву максимальної швидкості скорочування м’язів.

Максимальна швидкість скорочення м’язів залежить від довжини саркомера і АТФ-озної активності міозину. Чим бвльша довжина саркомера, тим більша швидкість скорочення м’яза; максимальна швидкість скорочення пропорційна АТФ-азній активності міозину і обернено пропорційна довжині саркомера:

Максимальна швидкість скорочення відрізняється в м’язових волокнах різного типу: у білих швидких волокнах вона приблизно в 4 рази вища, чим у повільних червоних волокнах.

Але для рухів людини можливими є не тільки прояв сили чи швидкості скорочень, а їх суміжний ефект, який визначає потужність розвинутого зусилля.

Оскільки потужність є добутком сили на швидкість, то з попередніх залежностей можна виявити умови зміни потужності при м’язовому скороченні:

Потужність, яка розвивається м’чязом, є лінійною функцією від величини сумарної АТФ-фазної активності, тобто загальної швидкості розщеплення АТФ у міофібрилах.

FV = k’nlεl^- =knε.

Значення максимальної потужності, так як і швидкості, дуже відрізняється у волокнах різного типу і змінюються при адаптації до певного виду рухової двяльнлості.

Сумарна АТФ-фазна активність вища у швидких білих волокнах. У відповідності з цим максимальна потужність залежить від їх процентного вмісту в працюючих м’язах.

160

max потужність

Вт*кг^-1

120

80

40