0 20 40 60 80 100 % Ft-волокон (білі)
Бігуни-спринтери, вміст білих волокон в гомілковому м’язі досягає 60% значно перевищують бігунів на довгі дистанції по максимальній потужності. У бігунів на довгі дистанції процент білих волокон у цих м’язах складає тільки 35%.
Важливою умовою швидкісно-силових якостей м’яза є також так звана характеристичеа залежнітсь Хілла, яка визначає взаємовідношення між силою і швидкістю скорочення. Ця залежність встановлює, що найбільша сила проявляється в ізометричному режимі при швидкості скорочення, що дорівнює нулю, а найбільша швидкість скорочення розвивається при величині відносної сили, що становить 0.2 від індивідуального максимуму ізометричного зусилля. Ця залежність однакова як для білих, так і червоних волокон.
У скелетних м’язах людини величина ізомеиричного максимуму лежить в межах 15-30 H *104м-2, і вона не має значних відмінностей у швидких і повільних волокнах.
Залежність Хілла.
Виходячи з даної залежності, можна встанвити основні вимоги до вправ, які спрямовані на розвиток швидкісно-силових якостей.
Так, при розвитку саме силових можливостей (тобто покращення максимальної сили м’язів) величина зусилля, яке долається, повинна становити 70-100% індивідуального ізометричного максимуму; при розвитку здатності виконувати вправи з максимальною швидкістю ― від 20 до 40%; при удосконаленні здатності до комплексного впливу сили і швидкості скорочення, тобто потужності ― 40-70%.
Методи швидкісної підготовки спортсменів.
Розглянувши основні фактори формування швидкісно-силових якостей, постає питання:
Які ж методи використовуються для покращення швидкісно-силових якостей спортсменів?
Оскільки структурні фактори швидкісно-силових здатностей людини, тобто довжина саркомерів у міофібрилах і вміст білих і червоних волокон у м’язах, генетично зумовлені, то основним методичним шляхом покращення швидкісно-силових якостей спортсменів є підбір засобів і методів для покращення АТФ-фазної активності міозину і посилення синтезу скорочувальних білків у м’язах(актиину).
З цією метою зараз використовують два основні методи:
1) метод максимальних зусиль;
2) метод повторних граничних (прядильних прав).
1. При використанні першого методу використовуються вправи, які близькі по біодинамічній структурі до тих, що виконується на змаганнях. Вони виконуються з граничною мобілізацією на прояв максимального зусилля, з невеликою кількістю повторень і нерегламентованими інтервалами відпочинку, які достатні для відновлення і повтороної мобілізації на максимальні зусилля (1.5-2хв.).
Граничний обєм таких вправ визначається критичною концентрацією КРФ в м’язах, нижче якої вже неможливо підтримувати максимальну швидкість синтезу АТФ. За рахунок такої кількоститі КРФ можна виконати безперервно 5-6 повторень таких вправ, а при дальшому відпочинку ―10-12. при більшій кількості повторень розвивається локальна втома, яка приводить до зменшення поужності.
При цьому у м’язах зростає гліколіз, змінюється внутрішньоклітинне рН, відбувається зниження активності міозинової АТФ-фази і як наслідок ― максимальної потужності вправи. Тому тринування потрібно припиняти .