2. Метод повторних граничних вправ спрямованих на поширення синтезу скорочувальних білків і ізростання м’язової маси.

Для вирішення цього завдання можуть виконуватися різні вправи, які навантажують потрібну групу м’язів. Вправи повторюються багаторазово до повної втоми.

В цих умовах значно вичерпується алактатні анаеробні резерви і у м’язах нагромаджується значна кількість креатенілу, молочноі кислоти, продуктів розпаду білків. Ці речовини є індукторами синтизу білків у період відпочинку після такої роботи. Тому при систематичному повторі таких тренувань в м’язах значно зростає кількість скорочувальних білків і зростає загальний об’єм м’язів.

Таким чином, розумне поєднання обох методів в процесі тренування можуть забеспечити високий рівень розвитку швидкісно-силових якостей спортсмена.

3. Біохімічні фактори витривалості.

Витривалість ― найважливіша якість спортсмена, яка визначає загальний рівень його працездатності. Витривалість вимірюється тривалістю роботи, виконанню до кінця (граничний час ― t гр.)

З біохімічної точки зору витривалість визначається відношенням величини енергенетичних резервів, які доступні для використання, до швидкості використання енергії при виконанні даного виду вправ.

Витривалість( t гр.,хв)= записи енергії (Дж)/швидкість викоистання енергії (Дж/хв),тобто витривалість визначається часом функціонування з певною інтенсивністю до повного використання енергетичних ресурсів.

Конкретний вияв витривалості завжди має спецефічний характер, який залежить від використання як джерела енергії різних метаболічних процесів.

У короткочасних вправах максимом потужності, де граничний час роботи вимірюється декількома сикундами витривалість в осномному залежить від алактичного анеробного процесу.

У тривалих вправах помірної потужності витривалість в основному буде ивзначатися протіканням аеробного процесу.

Оскільки показники витривалості залежать від аеробного і анаеробних нергетичних можливостей спортсменів, то, звичайно, тренування витревалості повинно бути орієнтовно на підвищення біоенергетичних лвастевостей організму.

Методи тренування, які використовуються для розвитку витривалості, мають вибірковий вплив на окреві біоенергетичні функції.

Найефективнішими методами розвитку витривалості є метод тривалої безперервної роботи; методи повторного і інтервального тренування.

У тренуванні, спрямованому на розвиток алактатного аксеропного компоненту витривалості, найчастіше використовують методи повторної та інтервальної роботи (інтервальний спринт). Основна мета такого тринування ― добитися максимального вичерпування алактичних анаеробних резервів у працюючих м’язів і пдвищити стійкіть ключових ферментів алактичної анаеробної системи (міозинової АТФ-фази і КФК інази) в умовах нагромадження продуктів ааеробного розпаду (АДФ, Н₃FО₄, молочної кислоти). Розв’язати це завдання можна лише шляхом великої кількості повторинь корткочасних впарав високої інтенсивності.

При методі повтрного тренування, коли застосовуються вправи максимальної потужності, паузи відпочинку між ними повині забезпечити достатньо повне відновлення розтрачених при роботі алактатних анаеробних рехервів.

Значення мксимального споживання О₂ і нагромадження молочної кислоти в крові безперервно зростають до 5-6-го повтору вправи, що свідчить про поступове вичерпування ємкості алактичних анаеробних резервів. Як тільки буде досягнута критична величина вичерпувння запасів КРФ в пацюючих м’яза, зразу ж знижеться максимальна потужність. Звичайно такий стан досягається до 8-10-го повтору вправи. Цю кількість повторів вважають оптимальною для тренування алактичного компоненту витривалості.

На відміну від повторного методу тренування, де інтервали відпочинку не регламентуються, в інтервальному методі величина їх підбирається таким чином, щоб забеспечити найзначніший вплив на тренування функцією. Для розвитку алактатного анаеробного ефекту тренування необхідно використовувати короткочасні максимальні зусилля, чергуються з короткими інтервалами відпочинку (менше 30 сек.). такі вправи потрібно використовувати серіями по 5-6 повторів у кожній з інтервалами відпочинку між серіями не менше 3 хв. (зміна рН крові веде до зменшення КФК-азної реакції і зниження максимальної потужності). При розвитку гліколітичного анаеробного компоненту, максимальна швидкість анаеробного гліколізу в працюючих м’язах досягається, якщо інтервали відпочинку співвідносяться з тривалістю робочих періодів як 1:1 або 1:1.5 (тобто 1.5-2 хв.). при цьому робота виконується серіями по 3-4 повтори, які розділені відпочинком тривалістю 10-15 хв.,який нобхідний для відновлення працездатності після максимальної анаеробної роботи.

У тренуванні, спрямованому на розвиток аеробного компонента витривалості, використовуються методи одноразової неперервної, повторної і декілька варіантів інтервальної роботи.

Щоб забезпечити достатній вплив на аеробний обмін при використані методів одноразової неперервної і повторної роботи, вправа повинна тривати неменше 3 хв., достатніх для виходу на стаціонарний рівень споживача О₂. в одноразовій безперервній роботі обєм навантаження повинен становити не менше 30 хв.

Інтенсивність вправи при цій роботі повинна забезпечити інтенсифікацію аеробних перетворень в тканинах. Виконання такої роботи потребує кардіореспіраторної системи, яка забезпечує киснем працюючі м’язи. У процесі роботи безперервно зростають показники легеневої вентиляції і ЧСС, є досить значними зміни кромв’яного тиску. Кваліфіковані спортсмени здатні виконувати таку роботу протягом 2.5-3 год., незважаючи на нагромадження молочної кислоти в крові.

Найкращий результат зі сторони систем аеробного обміну у відповідь на безперевного тривалу роботу досягається при змінному режимі вправи . При кожному повторі інтенсивної вправи рівень споживача кисню швидко зростає на початку вправи, а потім пдтримується сталим до закінчення роботи. Тому як повторна, так і змінна робота в даному режимі сприяє підвищенню аеробної потужності і аеробної ефективності.

Найбільший вплив на аеробний обмін мають спеціальні режими інтервальної роботи. Один з найбільш вивчених режимів ракої роботи назвали інтервальним тренуванням по фрайбурзькому правилу. Воно полягає у чергуванні відносно коротких періодів вправи (30-90 сек.) з інтервалами такої ж тривалості. Така робота створює достатній стимул для розгортання аеробних процесах у тканинах і для покращення циркуляторних показників (виеликає виражену гіпертрофію серця).

Тому такий режим інтервальної роботи називається також “циркуляторним” інтервальним тренуванням. Біохімічні показники при цьому виді тренування характерезують незначні зміни рівня споживання кисню і відстань виявлених змін в анаеробному метаболізмі. Незначне зростання анаеробного гліколізу обмежується початковим етапом, що охоплює перші 5-6 повторів вправи.

Відоме так зване “міоглобінове” тренування. При ньому використовуються дуже короткі (5-10 сек.) вправи, і такіж короткі паузи відпучинку між ними. Інтенсивність вправи досить висока, але не максимальна. В короткі періоди роботи використовуються внутрем’язеві запаси кисню, зв’язані з міоглобіном, які попвнюються закороткі періоди відпочинку. Ця робота може виконуватися у значному об’ємі з підтриманням високого рівня споживання О₂. Таким чином, високий рівень розвитку витривалості може бути досягнутий лише при одночасному удосконаленні всіх її основних компонентів задопомогою комплексу різноманітних засобів ті методів, які забеспечують вибірковий вплив на відповідні функції і якості спортсмена.