Додатки

Овіяне легендами ім’я Роксолани

Овіяне легендами ім’я Роксолани відоме в нашім краю з давніх часів.

Народні перекази наділяють цю незвичайну жінку-красуню, як і легендарну Марусю Богуславку, багато численними подвигами. Це звільнення невільників з турецького рабства, це вплив на імператора наймогутнішої Османської держави щодо ненападу на рідний край, це її зв’язок з рідною землею.

Роксолані, ім’я якої звучить на Опіллі як Роксоляна, присвячено чимало літературних та творів образотворчого мистецтва, створених зарубіжними та українськими авторами. Часто, відходячи від історичної дійсності, вони приписують цій історичній постаті чимало цікавих інтригуючи пригод, які незавжди можна сприймати за історичний факт.

Проте відомо, що в кожній легенді є частина правди. Народні легенди пов’язують діяльність її батька-священика із знаменитою Святодухівською церквою в Рогатині. Наділяють її українським ім’ям Настя Лісовська. І хоч ряд зарубіжних письменників в своїх художніх творах представляють Роксоляну полячкою, італійкою чи англічанкою, - історичні джерела свідчать, що вона була українкою. Про це розповідають записи її сучасників: М. Литвина (1549-1551 р.), італійських дипломатів XVI ст. Петро Брагідіни та Доменіко Тревізано, перекладача Сулеймана ІІ Ібрагім Бега. А польський поет-історик С. Твардовський зазначає, що вона є дочкою простого Рогатинського попа. Це підтверджують і дослідники історії Туреччини Гамер, Йорга, А. Кримський, які мали змогу працювати в архівах Туреччини.

Якщо її ім’я Настя Лісовська має лише літературно-фольклорне походження, проте немає жодних сумнівів, що Роксляна є дійсно із старовинного міста Рогатина Івано-Франківської області.

Рогатин, який вперше в писемних джерелах згадується в 1184 р., стояв на перехресті тодішніх торгових шляхів та зазнавав в XV-XVI ст. чимало грабіжницьких нападів. Під час цих нападів багато наших краян потряпляли в неволю.

Агатангел Кримський в історії Туреччини зазначає, що найціннішим крамом на невільницькому ринку були раби-невільники з України. На відміну від московітів вони відзначалися фізичною силою, працьовитістю, а жінки своєю красою та розумом.

Цінувався високо цей живий крам і на Венеційському невільницькому ринку. Італійські історичні джерела твердять, що тисячі наших краян-невільників розбудовували Рим, Венецію, Неаполь, Геную, Флоренцію.

Доктор історичних наук, професор В. Грабовецький в своїй монографії “Роксолана в історії” згадує невільницю Уляну з Рогатина, яка була рабинею Венеційського власника (1564 р.).

Та невільниця Настя Лісовська – Роксоляна, відома ще й під назвами Churrem Hasseki (Радісна Султанша), Die Russin Churrem (Весела Русинка), на відміну від невільниці Уляни зазнала іншої долі.

Вона пройшла значно важчий життєвий шлях ніж Київські княжні, що ставали дружинами європейських правителів.

Будучи простою дівчиною-невільницею з Рогатина, вона зуміла своїм розумом, мужністю впливати на політику тогочасної найбільшої Османської імперії. Роксоляна змінила закоренілі мусульманські традиції, незабула про своє українське походження.

Ім’я її збереглося через багато століть в місцевих народних легендах і міфах, в давніх історичних джерелах-документах. Воно нагадує нам про важку долю нашого краю, про нашу минувшину, яка немає права бути забутою в час становлення Української незалежної держави.

Повернення в рідний край.

Національно-патріотичне піднесення кінця минулого століття засвітило промінь надії на кращу нашу будучність, підняло хвилю за здобуття нашої незалежної Української держави. Серед цих бурхливих подій значну роль відіграють новітні неформальні громадські об’єднання. У Львові створюється товариство “Лева”, в Києві “Громада”, в Івано-Франківську “Рух”, а в Рогатині громадсько-культурне товариство “Дзвін”.

На одному із засідань товариства “Дзвін” студент архітектури Юрій Курець порушив питання про спорудження в Рогатині пам’ятника нашій славетній землячці Роксоляні.

Ініціатива Юрія Курця була активно підтримана членами Товариства та значною частиною жителів нашого краю. Зусиллям товариства був відкритий цільовий рахунок при міській раді з метою збору добровільних пожертвувань на спорудження пам’ятника Роксоляні в Рогатині.

Із сторони тодішньої місцевої влади Товариство зазнавало ряд перешкод в зборі коштів на пам’ятник.

Вони організовують альтернативний рахунок на збір пожертвувань в обласному центрі, забороняють збір коштів на масових заходах, організовується керівниками деяких закладів району супротив щодо збору пожертвувань.

Проте спинити цей рух їм не вдалося. Ініціатива порушена товариством “Дзвін” знайшла підтримку серед громадськості України та за її межами.

Згідно рішення Рогатинської районної Ради народних депутатів № 57, від 10.03.1989 року проводиться відкритий обласний конкурс на кращий проект цього пам’ятника. Протокол засідання конкурсного журі від 13.03.1991 р. зазначає що на конкурс було представлено дев’ять проектів. Переможцем конкурсу визнано авторський колектив в складі скульпторів Володимира та Андрія Сухарського, архітекторів Євгена Середюка та Ярослава Дмуховського із м. Львова.

Проте в березні 1996 року, відкидаючи результати проведеного конкурсу, з ініціативи місцевих керівників району Зінаїдою Болюк (представник президента в районі), Володимиром Гусаком (голова міської Ради) та Дарією Городець кою, Михайлом Воробцем, Вірою Мединською та Орестом Несімкою, представляється на засідання архітектурно-художньої ради управління архітектури і містобудування Івано-Франківської облдержадміністрації проект пам’ятника Роксоляні розроблений скульптором Романом Романовичем.

Після ряду критичних статей, авторська група зменшує його висоту, забирає протягнуту руку із гілкою шипшини та “підганяє” частково фігуру під проект розроблений скульптурами Сухорськими.

Таким чином, до святкування 800 ліття міста Рогатина (дата умовна), в м. Рогатині, на середньовічній ринковій площі встановлено пам’ятник Роксоляні, яка силою свого розуму, здібностей зуміла піднятись до вершин політичного життя Османської імперії та залишитись українкою з Рогатина.

Церква Святого Миколая

Церква Святого Духа

Рогатинський Костел