24

ЗМІСТ

ВСТУП 2

1. РОЗДІЛ 1. Місто Стебник, його положення, загальна характеристика, екологічні проблеми 3

1. Ландшафт і структура міста 3

2. Друга світова війна і післявоєнний час 8

3. Екологічна катастрофа 1983. Екологічна катастрофа 9

4. Історія після 1939 року 12

1. РОЗДІЛ 2. Стебницький ДГХП "Полімінерал" 11

   1. Екологічна катастрофа 14

   2. Закриття збагачувальної фабрики 16

   3. Валиться міст у Стебнику 17

Висновок 20

Список використаної літератури 22

ВСТУП

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і природи.

Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов'язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище.

Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи динаміку їх.

Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, у зв'язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набуває першорядного значення.

Мета

Предметом дослідження є:

Об'єктом дослідження курсової роботи є:

Завдання:

Розділ 1. Місто стебник, його положення, загальна характеристика, екологічні проблеми.

Стебник – місто районного підпорядкування (з 1978 року), підпорядковане Дрогобицькій міській раді. Розташоване в Дрогобицько-Бориславському промисловому районі в 8 км на південний захід від районного центру Дрогобича, в 4 км від Трускавця. Залізнична станція на лінії Самбір-Трускавець. Навколишні села – Болехівці, Доброгостів та Станиля. Міській Раді підпорядковані населені пункти Колпець і Солець [1, 12].

Серед 20 міст-районних центрів Львівської області, місто Стебник поступається за кількістю населення лише 6 таким містам: Сокаль, Броди, Золочів, Самбір, Дрогобич, Стрий.

1.1 Ландшафт і структура міста

Місто розташоване в передгір'ях Карпат у самому підніжжі Орівської скиби. Місто частково оточене смугою лісів, які підпорядковані Доброгостівському лісництву.

Населений пункт віддавна умовно поділявся на частини. З бігом часу їх назви змінювались. Однак деякі з них живуть понад 200 років і дійшли до наших днів.

Цим місцевостям(районам) населення дало топоніми:

"Стройка" (рос. строить) – район багатоповерхової забудови, створений в період бурхливого росту міста в 50-70х.рр. ХХст.;

"Куба" – віддалений масив багатоповерхівок, названий так через відаленість та будівництво масиву в часи Карибської кризи. Цей невеличкий мікрорайон, був забудований на початку 60-х років двоповерховими дерев´яними будинками фінського взірця [2, 21];

"Село" – стара частина міста, район одноповерхової приватної забудови. У свою чергу "село" складається з місцевостей:

"Панська Гора" – можливо тут розміщувався панський двір, а в міжвоєнний період в цій місцевості проживали поляки. Місцевість розташована на високому пагорбі на південному боці міста.

"Болоння" – етимологічно так назвивається низинна болотиста місцевість вздовж дороги до Трускавця. Спільність етимології прослідковується в топонімі Оболонь (місцевість). Цей мікротопонім також існує в м. Трускавці.

"Скрент" – від пол. skrent – поворот. Місцевість власне знаходиться на повороті дороги Дрогобич-Стебник до Трускавця.

"Липник" – від липового лісу, в якому, згідно народних переказів знаходилася пасіка. Північна частина міста в напрямку Дрогобича.

"Забівка" – від назви потічка "Бівка". Місцевість, яка знаходиться "за Бівкою".

А також: "Кирилівка" (на честь одного із заможних стебничан на ім´я Кирило Мороз, який проживав тут у 18 столітті), "Млинищі" (східна частина міста, вздовж дороги в напрямку села Болехівці), "Городи" (південна частина, розміщена вздовж шляху до села Доброгостів), "Коло Млину" (далі на захід від "Панської Гори" у напрямку села Станиля, знаходився водяний млин заможного господаря Миколи Терлецького. Через це дану місцевість називали "Коло млина".) "Плебанія", "Тальонова Гора", "Суха Воля" та ін.

Мікрорайони Солець та Колпець.

Бита дорога Стебник–Трускавець, котра була частково викладена бруківкою, отримала назву "гостинець", і за переказами старожилів при "бабці Австрії" проходила від центра села Стебник, через сучасну "Стройку", повз Колпецький ліс до р-ну Гірка-Дрогобич.

На межі Стебницької міської та Доброгостівської сільської рад знаходиться урочище "Метищі". Частини лісу, подібно до поділу села на місцевості, в народі теж мали свої назви. Ліс на північ від Стебника(біля села Колпець) називався "Колпецьким", ліс на схід від Стебника умовно поділявся на частини: "Репехів", "Горби", "Підлісне" та "Воронка". З південної сторони села невеликий ліс мав назву "Білий Берег". Між Станилею та Стебником до 1939 року існував приватний лісовий масив, що належав двом заможним стебничанам і від прізвищ його власників отримав назви: "Терлецького корчі" та "Петренкові корчі". Ліс, що примикав до солеварного заводу, називався "Баньки". В цьому лісі в свій час знаходилась трускавецька солеварня, яка йому й дала назву (слово "баня" - означало приміщення з вальним дахом, де виварювалась сіль. У Стебнику таке приміщення називали словом "вежа") [3, 44].

У дорадянські часи поля також мали свої умовні назви, як от: "Шнури", "Матійова гора", "Зади", "Калинка", "Шихівниця", "Забілоцьке задвір'я" і т.д..

Стебницька робітнича рада 1918 р.

Виникла 28 листопада 1918 р. існувала до травня 1919 р.

Польська республіка (1918–1939)

Після занепаду Австрійської імперії, Польща, здобувши власну незалежність, вже в липні 1919 р. зайняла територію Галичини озброєним за гроші Антанти польським військом під командуванням генерала Галлера. Офіційне рішення про приєднання Галичини до Польщі Рада Послів Антанти ухвалила 14 березня 1923 р. Окуповану Західну Україну поляки назвали "Малопольська Всходня".

По навколишніх селах польські каральні загони вишукували колишніх активістів ЗУНР та воїнів УГА й привселюдно жорстоко збиткувалися над ними. Багатьох з них закатували на смерть. На фоні розгулу страшного польського шовінізму авторитет колишнього австрійського цісаря Франца Йосифа ще довго жив серед наших людей. Скрізь насаджувався культ Великопольщі та католицизму. У Стебнику активізував свою роботу польський костел, збудований поляками ще 1894 році неподалік Саліни. Поляки створили напіввійськове формування під назвою "Стшельци" (стрільці), що займало шовіністичну позицію до українського населення. Почались гоніння на українських патріотів і на все українське. Польська влада відібрала навіть мізерні національні права, котрі вони мали при Австрії. На початку двадцятих років життя в Стебнику було надзвичайно важким. Давалась взнаки післявоєнна інфляція. Тоді в обороті були так звані польські марки [4, 89].

Будівля "Саліни" м.Стебник (Будівля компанії "TESP" (пол. Towarzystwo Eksploatacji Soli Potasowych)

На початку ХХ століття з калійними рудниками Стебника і Калуша працювало підприємство "TESP", яке займалось їх експлуатацією.

Житель Стебника Михайло Івасівка (Лищук) про це зазначав, що після 1921 р. працювати на копальні прибуло багато поляків зі Шлезька, яких місцеві називали "мазурами". Вони зайняли провідні позиції на заводі та в місті. Виник район "Панська Гора". Більшість населення працювало на родовищі. Але до половини українців жило за рахунок землі. До прикладу, в торгівлі у 1930ті рр. в селищі налічувалось 10 єврейських крамниць, 8 польських, 2 українські та 1 кооперативна; 4 ресторани (2 польські, 2 єврейські); 8 т.зв. "трафік" (суч. аналог кафе і пивбару): 6 - польських, 2 українські, 3 єврейські; м’ясні крамниці: 2 українські і 1 польська.

1922 р. прокладено колію від залізничної станції до складів каїніту в Саліні.

В квітні 1931 р. товаристово "Калі" через економічну кризу розірвало колективний договір. 240 робітників втратили роботу.

Згодом Адміністрація "Саліни", вже складалась головно з поляків або спольщених чехів, почала повільно звільняти з роботи українців і натомість приймати робітників польської національності або тих стебничан, що задля власної вигоди зрікалися своєї віри та нації, переходили в римо-католицький обряд і стали називати себе шляхтичами. Їх поляки називали "пожодними" (порядними) русинами. На середину 30-х років число українців, зайнятих на копальні, впало приблизно до 18 відсотків від загальної кількості робітників.

Поруч з економічними утисками польська влада запровадила цілу низку політичних заходів, скерованих на полонізацію місцевого населення. Все діловодство велось лише державною, себто польською мовою. Цьому сприяв закон від 1924 року, який обмежував вживання української мови в адміністративних органах, суді та школі. Внаслідок цього кількість українських шкіл у Галичині різко скоротилась: від 2532 в 1923р. до 749 в 1930 р.

На той час у Стебнику діяло дві народні 7-річні школи, одна з них була польська, яка знаходилась в приміщенні теперішньої ветлікарні. Серед 20-и вчителів, що працювали в цих школах, лише 6 були українцями, решта – поляками. Створену в Стебнику на початку 20-х років невеличку платну гімназію було розпущено поляками в 1929 році [5, 55c].

1 серпня 1934 р. було створено гміну Стебник в дрогобицькому повіті. До неї увійшли сільські громади: Стебник, Доброгостів, Гассендорф (Gassendorf), Колпець, Орів, Солець, Станиля та Уличне. В 1934 р. територія гміни становила 182,32 км2. Населення гміни станом на 1931 рік становило 17551 осіб. Налічувалось 3202 житлові будинки. Щільність населення – 96,3 осіб/км