Простота

Метелики набагато реальніші, аніж люди. Принаймні жоден метелик не намагався винайти еліксир життя чи філософський камінь. Вони живуть кілька днів, пишу з перебільшенням, а коли приходить час – помирають. Їхнє забарвлення – це будова їхнього тіла. Вони їдять і народжують дітей, не обтяжуючись будовою світу; летять за вітром, до сонця. Інколи я бачу серед людей таких метеликів, і їх називають нікчемами.

Люди всі гарні. Якби вони були лисі і одягалися в простенький однаковий одяг, але охайний, – були б усе одно гарні. Для чого ж тоді мішура? Якби всі люди одягалися в чорний, хтось, певно, висловив би протест і одягся в колір. Якби було безліч кольорів, то люди стомилися б від них і одяглися б у чорне; кольори б змішалися й стали каламутними. Завжди, коли бачиш безліч кольорів, з’єднуй їх докупи, змивай – і отримаєш істину кольору. Якщо бачиш один чорний – розкладай його на кольори, щоб побачити суть. Надмірність добра привела б до появи зла; насиченість злоби виродилася б в доброту. Що таке зле, що таке добре? Як ми можемо судити… Може, якщо розвинути погані якості, вони суть хороші та й навпаки («розвинути» суть «розгорнути»), – просто нам про це не відомо? Темні якості – може це ущільнена, перенасичена доброта?

Ми взагалі не знаєм, чи добра людина від початку чи зла. Ми знаєм, що все починається з дитятка. В дитинстві, ми думаєм, людинка ще не діє свідомо, в більшості за неї вирішують батьки. І ми старанно копирсаємся в цій проблемі; але я зайду з іншого боку. Те, що знає про немовлят широкий загал, записувати нема сенсу. Немовлята – жахливі істоти, як і дорослі. Стривожившись при народженні, ці монстрики до глибокої старості ховають в собі свій жах, ще не розгорнутий у їхньому слабкому віці. Вони одразу починають плакати від незадоволення. А потім тільки їдять і сплять – «і пудять», додасиш ти, – придушуючи потреби своїх мами й тата і переймаючись тільки собою. Хоча батьки отримують від цього збоченське задоволення.

Як людина сприймає світ? Світ в перші п’ять рочків видається неймовірно яскравим. Батьки посміхаються, як й інші дорослі – посміхаються, тому що просто «люблять дітей», люблять той стан, який охоплював їх самих у дитинстві. Але дорослий сміх не є чистим, він тільки з домішком «Я». Посмішки фальшиві, виходить. Навіть стосовно дітей. Чужі дядечки і найрідніші дорослі хочуть дарувати дитинці ілюзію щастя, яка для них уже зникла, яку в дорослому віці життя і в неї відбере. В дорослих людей потреба є когось любити; хто не має дітей, заводить собі собаку.

Дитина при народженні навіть сміятись не вміє. Вона відчуває піднесення з боку незнайомців, копіює їхню міміку; вона так само швидко прочиняє двері своєї довіри, як дорослий адаптується до нового колективу. Картинка-пояснення трапилась досить збоченська, упусти цю деталь. Малюк засвоює поняття радісного почуття, щоб розрізняти його заради своєї безпеки і виражати таке ж почуття своєї душі. Для контакту. Так ти засвоюєш шаблонне почуття під назвою «радість». Воно втрачає свої індивідуальні відтінки, але натомість тебе розуміють. Я сумнівають, що за природою така річ як радість у всіх одинакова: просто з часом ми стаємо нечутливими до нюансів. Можливо це поняття в людей різне, але прикрите тією ж маскою.

Це небезпечні створіння, тож при вирощуванні їх треба бути особливо пильним. Нам подобаються діти, бо вони не усвідомлюють свого егоїзму. Варто затямити одразу: ідеа́льною, ідеально доброю чи талановитою ця дитина не стане. Завдання батьків – якомога більше приручити дитяче тваринне «Я», навчити її правилам, які б не шкодили, а може і йшли б на користь членам суспільства (у виконанні дитинки). Дитя покличе: «Мам, мам» – і матуся одразу біжить сюди. У помсту вона спотворює це маленьке створіння ще більше. Я відволічу тебе від цієї теми.

Ось так. Спробуй, заплющивши очі, дуже ніжно провести долонею по будь-якій поверхні. А потім, аби лиш не затремтіли руки, не торкаючись, проведи долонею над самою поверхнею. Роботу завершено. Я ненадовго відійду в ванну.

Вода стікає по моїх пальцях… я раптом розумію, що вона й є повітря. Якщо холодна рідина стікає по руці або гаряча – ми не можем не реагувати на неї. Так само, як і на всі різкі моральні чи матеріальні речі. В теплої ж води ми відчуваєм душу: текучість, колір, запах, смак, шум. За штучно створених умов ми б і цього́ не помітили. Тепер пригадай, що повітря – це розріджена вода, тільки не докоряй мені фізикою і хімією. Повітря шумить менше: частинки його не так взаємодіють – не так сильно чи навпаки сильніше, як ти думаєш? Я думаю, сильніше, але ці частинки м’якші. Ти знаєш, чому купа зерна, падаючи, видає шум? – бо зернини відштовхуються одна від одної, вдаряються об інші ядра і об повітря, об долівку. Якби вони існували сукупно з усім, не було б ні шуму, ні руху.

Тепла вода стає прохолодною і назад – згадай трансформацію: від кольору до безколірності, – втрачаються при цьому тільки атоми, що переходять в іншу форму – ті, хто стали причиною зміни стану. Кулі ж рикошетять в них (я вже пишу про революціонерів, про авангард, Аноніме, тих, хто першими йде на смерть); а ті, хто йдуть позаду, колись будуть єдиними, хто виживе. І хтось із них вистрелить знову – може й не з них, – а хтось піде потім. Сумно те, що все це колись мине, і ми минем або переростемо те, про що я пишу цілий день. І знов будуть говорити те саме через сто років.