![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Загальні риси
- •Революції не буде
- •Втеча від мозку
- •Раби деталей
- •До іншого
- •Трохи спокою
- •Творчість
- •Цивілізація і суспільство
- •Природа
- •Простота
- •Телепатія і емпатія – свободолюбивому
- •Сам за себе
- •Багатозначність
- •Сон божий
- •Не бути визнаним
- •Квіти на сьоме березня
- •Про космос
- •Точка перетину
- •Природа як творіння людини
- •Існування
- •На завершення
Про космос
Це
найскладніша частина, можеш пропустити.
Спочатку «Я» було всім і мало найширше
значення. Воно існувало як нематерія,
що створювала довкола себе «світ-потенцію»
– ніби примари, що виникають в пустому
просторі. Світ, яким ми його знаємо
зараз, тоді існував в зародку. Далі так
сталося, що порожнеча заковтнула саму
себе.
Уявімо,
що щільна матерія (тіло) формується
довкола напіввільної (ідеї) не так, як
наліт,
а розумно,
не переходячи в іншу – фізичну форму,
а плавно перетікаючи, й весь
світ є іншим типом ідей.
При чому свідомість перемістилася з
ядра в периферійні, створені окільні
частини і, не контактуючи з ядерною
матерією, втратила своє «буття», тобто
первинну розумність. Таким чином, ми –
продукт забутого самого себе. Весь світ,
що оточує нас, є іншим типом істот, аніж
ті, які мали б бути, похідною;
тобто предмети настільки ж люди, наскільки
й ми (вибач за повтори); бо поняття
«людина» штучне, людини не існує.
Тобто
далі Ядро вивернулось кишками назовні.
І найтвердіша оболонка стала центральною,
а не контурною. Новий світ (твердий
світ), у попередньому «стані речей»
будучи ще «м’яким», опинившись всередині,
під тиском тонших форм Себе́
зробився настільки густим і рухи в ньому
стали настільки потужними й частими,
що утворилися Явища.
Рухи ці відбуваються в формі безконечних прямих кульок, що й становлять консистенцію різних прошарків.
Коли
твердий світ огорнув нематерію, в
вужчому й новому
сенсі названу мною «Я»,
одиничним
(еволюціонована доматерія), то він
матеріалізувався на противагу цьому
«Я»: як стінка пляшки і порожнина
в пляшці (доматеріальний-додиференціальний
стан – шматок чо́гось,
з чого видують пляшку, оточений повітрям).
Отож, Всесвіт закрився, згорнувся в кульку (раніше він не був тілом, а був лише простором різної густини – меншої «зліва» і «справа», більшої «посередині»).
Як видно,
дві
теорії розвиваються одра́зу:
світ був твердішим від центру до країв
(одним цілим), серединна м’якоть розірвала
його і «склеїла» навиворіт, почала
проникати в кору своїм слизом, що опинився
назовні, і роздробила на частини, які
почали стикатись. Або ці частини і є
Світи людей, або
лише
при перетині цих частин – кульок
– виникали явища.
Друга
теорія: простір не був в центрі кулі і
густішав від
стінок, але коли стінки розірвались,
він потрапив і в нове з’єднання, знову
був всередині кульки, але вже існував
інакше. За рахунок того, що ближче до
контурів тіло було рідке, воно могло
спокійно плавати в просторі, і простір
не тиснув на нього; коли ж рідке опинилося
всередині пустого, простір натѝс на
стіни нової, зовнішньо твердої, а
внутрішньо рідкої кулі. Тиск викликав
трем
нестійкого
вмісту кулі, тобто внутрішньо-рідкого
шару стінок. Виник внутрішній свербіж,
або алергія
на внутрішній простір і простір як
зовнішній подразник. Оскільки новоутворена
куля почала існувати як Організм (як
клітина з мембраною і вмістом), їй важливо
бути однорідною для обміну (одна з
версій) (однорідність – це спокій, до
якого прагне Все), а так як оболонка і
м’яке ніщо жорстко відрізнялися, тверде
ставало м’яким або
м’яке, як слабше, пірнало у простір
центру. Виникав тремт,
або трем, внаслідок якого від внутрішньої
поверхні почали відриватись часточки
– енергії, речовини, як гадаєш? – і з
великою швидкістю рухатись по прямій.
Тремт – «те саме, що тремтіння… опуст, розпадання материка, раптовий розсув і дляння (дія за значенням, дляти – не поспішати робити що-небудь, затягувати), і трепет рук, і тремт повік…» (Словник мови Стуса).
Стикаючись, частки формували можливості предметів. Все, що оточує нас – можливості, одягнуті в матерію? – надто просто.
У матеріальному вимірі все має межі. Що не має меж, того нема. Проте: «По какому бы пути ты ни шел, границ души ты не найдешь…» (Геракліт).
Ось як: його немає тільки в матеріальному сенсі! «Немає нічого неоформленого (явища), немає беззмістовних форм (речей) (з лекції Олі). Значить об’єкт, що не має меж, - він нематеріальний, він продукт творчої (розумової) діяльності. Матеріальний світ є таким, від якого все походить. Отже, якщо Всесвіт безмежний, то він – творіння свідомості матерії. А матерія – творіння Всесвіту. Ми абсурдні: навіть «безконечність» у математиці має форму.
Я схильна вважати, що ідея є матеріальною, адже «ніщо не виникає з нічого», наскільки ми знаємо. А «щось», з чого виникає все інше, має обов’язково бути «матеріальним», тобто одного типу з матерією, бо кролики народжують кроликів, люди народжують людей – подібне народжує виключно подібне. З цим правилом не посперечаєшся, доцільніше припустити, що диференція на «матерію» й «ідею» є хибною.
Тож виникло все з «напівматеріальної» свідомості. Напівматеріальної – тому що, орієнтуючись на доступні людині засоби пізнання, фізично «чистої свідомості», або ж ідеї, абстраговано від матеріального тіла, не існує. Але фактично така свідомість як першооснова має бути (бо їй легше «виникнути з нічого» – шляхом згущення (Геракліт), – аніж «з нічого» виникнути густій матерії); існує ж вона в нематеріальному, теоретичному відносно нас вимірі і, змушена припустити, не вигадана як поняття, а сформульована, себто тільки описана нами.
Зворотна точка зору, яку обов’язково слід врахувати: всякі тіла, свідомість виникли із розрідження надгустої матерії, тобто тіло поступово набуло розуму. Але: «матерія» – де ж межі цієї матерії? Ця матерія одночасно існує як єдине тіло і не існує як безконечне тіло, тож то є все напівматерія. Тобто одночасно істинні дві протилежні теорії:
-
Абсолютна енергія Ядра – нематерія – згущується в напівматерію (світ можливостей), а потім в матерію («реальний світ»);
-
Все розбивається в безліч і ніщо (як відбувається в нашому світі зараз: процес деталізації). Оточення, простір, людина – скупчення живого «Ніщо».
Щоб зрозуміти цю книгу, вам треба бути дев’ятнадцятирічною першокурсницею філософського факультету на другому семестрі навчання, 28-го березня, коли на вулиці лежить сніг, і 9-го квітня, коли прийшла весна. Неймовірно).