Про космос

Це найскладніша частина, можеш пропустити. Спочатку «Я» було всім і мало найширше значення. Воно існувало як нематерія, що створювала довкола себе «світ-потенцію» – ніби примари, що виникають в пустому просторі. Світ, яким ми його знаємо зараз, тоді існував в зародку. Далі так сталося, що порожнеча заковтнула саму себе.

Уявімо, що щільна матерія (тіло) формується довкола напіввільної (ідеї) не так, як наліт, а розумно, не переходячи в іншу – фізичну форму, а плавно перетікаючи, й весь світ є іншим типом ідей. При чому свідомість перемістилася з ядра в периферійні, створені окільні частини і, не контактуючи з ядерною матерією, втратила своє «буття», тобто первинну розумність. Таким чином, ми – продукт забутого самого себе. Весь світ, що оточує нас, є іншим типом істот, аніж ті, які мали б бути, похідною; тобто предмети настільки ж люди, наскільки й ми (вибач за повтори); бо поняття «людина» штучне, людини не існує.

Тобто далі Ядро вивернулось кишками назовні. І найтвердіша оболонка стала центральною, а не контурною. Новий світ (твердий світ), у попередньому «стані речей» будучи ще «м’яким», опинившись всередині, під тиском тонших форм Себе́ зробився настільки густим і рухи в ньому стали настільки потужними й частими, що утворилися Явища.

Рухи ці відбуваються в формі безконечних прямих кульок, що й становлять консистенцію різних прошарків.

Коли твердий світ огорнув нематерію, в вужчому й новому сенсі названу мною «Я», одиничним (еволюціонована доматерія), то він матеріалізувався на противагу цьому «Я»: як стінка пляшки і порожнина в пляшці (доматеріальний-додиференціальний стан – шматок чо́гось, з чого видують пляшку, оточений повітрям).

Отож, Всесвіт закрився, згорнувся в кульку (раніше він не був тілом, а був лише простором різної густини – меншої «зліва» і «справа», більшої «посередині»).

Як видно, дві теорії розвиваються одра́зу: світ був твердішим від центру до країв (одним цілим), серединна м’якоть розірвала його і «склеїла» навиворіт, почала проникати в кору своїм слизом, що опинився назовні, і роздробила на частини, які почали стикатись. Або ці частини і є Світи людей, або лише при перетині цих частин – кульок – виникали явища.

Друга теорія: простір не був в центрі кулі і густішав від стінок, але коли стінки розірвались, він потрапив і в нове з’єднання, знову був всередині кульки, але вже існував інакше. За рахунок того, що ближче до контурів тіло було рідке, воно могло спокійно плавати в просторі, і простір не тиснув на нього; коли ж рідке опинилося всередині пустого, простір натѝс на стіни нової, зовнішньо твердої, а внутрішньо рідкої кулі. Тиск викликав трем нестійкого вмісту кулі, тобто внутрішньо-рідкого шару стінок. Виник внутрішній свербіж, або алергія на внутрішній простір і простір як зовнішній подразник. Оскільки новоутворена куля почала існувати як Організм (як клітина з мембраною і вмістом), їй важливо бути однорідною для обміну (одна з версій) (однорідність – це спокій, до якого прагне Все), а так як оболонка і м’яке ніщо жорстко відрізнялися, тверде ставало м’яким або м’яке, як слабше, пірнало у простір центру. Виникав тремт, або трем, внаслідок якого від внутрішньої поверхні почали відриватись часточки – енергії, речовини, як гадаєш? – і з великою швидкістю рухатись по прямій.

Тремт – «те саме, що тремтіння… опуст, розпадання материка, раптовий розсув і дляння (дія за значенням, дляти – не поспішати робити що-небудь, затягувати), і трепет рук, і тремт повік…» (Словник мови Стуса).

Стикаючись, частки формували можливості предметів. Все, що оточує нас – можливості, одягнуті в матерію? – надто просто.

У матеріальному вимірі все має межі. Що не має меж, того нема. Проте: «По какому бы пути ты ни шел, границ души ты не найдешь…» (Геракліт).

Ось як: його немає тільки в матеріальному сенсі! «Немає нічого неоформленого (явища), немає беззмістовних форм (речей) (з лекції Олі). Значить об’єкт, що не має меж, - він нематеріальний, він продукт творчої (розумової) діяльності. Матеріальний світ є таким, від якого все походить. Отже, якщо Всесвіт безмежний, то він – творіння свідомості матерії. А матерія – творіння Всесвіту. Ми абсурдні: навіть «безконечність» у математиці має форму.

Я схильна вважати, що ідея є матеріальною, адже «ніщо не виникає з нічого», наскільки ми знаємо. А «щось», з чого виникає все інше, має обов’язково бути «матеріальним», тобто одного типу з матерією, бо кролики народжують кроликів, люди народжують людей – подібне народжує виключно подібне. З цим правилом не посперечаєшся, доцільніше припустити, що диференція на «матерію» й «ідею» є хибною.

Тож виникло все з «напівматеріальної» свідомості. Напівматеріальної – тому що, орієнтуючись на доступні людині засоби пізнання, фізично «чистої свідомості», або ж ідеї, абстраговано від матеріального тіла, не існує. Але фактично така свідомість як першооснова має бути (бо їй легше «виникнути з нічого» – шляхом згущення (Геракліт), – аніж «з нічого» виникнути густій матерії); існує ж вона в нематеріальному, теоретичному відносно нас вимірі і, змушена припустити, не вигадана як поняття, а сформульована, себто тільки описана нами.

Зворотна точка зору, яку обов’язково слід врахувати: всякі тіла, свідомість виникли із розрідження надгустої матерії, тобто тіло поступово набуло розуму. Але: «матерія» – де ж межі цієї матерії? Ця матерія одночасно існує як єдине тіло і не існує як безконечне тіло, тож то є все напівматерія. Тобто одночасно істинні дві протилежні теорії:

1. Абсолютна енергія Ядра – нематерія – згущується в напівматерію (світ можливостей), а потім в матерію («реальний світ»);

2. Все розбивається в безліч і ніщо (як відбувається в нашому світі зараз: процес деталізації). Оточення, простір, людина – скупчення живого «Ніщо».

Щоб зрозуміти цю книгу, вам треба бути дев’ятнадцятирічною першокурсницею філософського факультету на другому семестрі навчання, 28-го березня, коли на вулиці лежить сніг, і 9-го квітня, коли прийшла весна. Неймовірно).