ОР-кНТУВАЛЬНА ОСНОВА лекц

№

Тема лекції

Конкретний реальний план лекції

5-10 основних ідей теми

Перелік основних понять

1

ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ, СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ. ПРОБЛЕМА І ПРИРОДА ПСИХІЧНОГО

1.Предмет психології

2. Сутність психіки

3. Зміст та структура психологічного знання.

4. Психологічні технології

5. Психологічна практика

6.Розвиток психологічної науки

Предметом вивчення психології є психіка (внутрішній світ, душа) людини та зовнішні прояви психіки (стосунки, взаємодія, впливи), закономірності та механізми її функціонування. Завдяки психіці людина пізнає світ, себе та інших людей, будує програму дій та поведінки, переживає своє життя. Фізіологічною основою психічних явищ є діяльність мозку людини.

Психологія вивчає факти і феномени а) психічні процеси б) психічні стани в) психічні властивості

Основними структурними елементами психологічного знання є:

1) основні терміни, поняття, категорії;

2) теорії; 3) закони та закономірності; 4) узагальнення; 5) пояснення та інтерпретації закономірностей та фактів; 6) прогнози і прогнозування; 7) факти і феномени; 8) знання умов (встановлення фактів і прояву феноменів); 9) емпірично виявлені зв’язки між феноменами; 10) описи фактів, явищ; 12) засоби вивчення психологічної реальності - методики; 13) технології; 14) знання, що використовуються психологією із суміжних наук. 15) світогляд (і пов'язаний з ним системи методологічних принципів);

психіка, особистість (самосвідомість, темперамент, характер, воля, емоції), інтелект (відчуття, сприймання, образ, пам'ять, мислення, уява), свідомість, спілкування, діяльність, мотив, потреба.

2

ПСИХІКА ЯК ПРЕДМЕТ ВИВЧЕННЯ ТА НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Структура психіки: свідоме, підсвідоме та несвідоме.

2. Властивості та функції свідомості.

3. Свідомість та увага. Функції уваги.

4.Основні властивості уваги та її види.

5. Ненормативний психічний розвиток.

6. Психіка і здоров’я: психічне здоров’я людини; критерії психічного здоров’я.

Психіка являє собою біологічну енерго-інформаційну властивість мозку, а психічна діяльність здійснюється за допомогою несвідомих біопрограмних процесів та свідомості. Психіка - це здатність живих істот свідомо сприймати і відображати об*єктивний світ як він є, біологічно та чуттєво-емоційно реагувати і саморегулювати на цій основі свої психічні і психофізиологічні реакції та поведінку

У психічному житті людини особлива роль належить лобним долям, пошкодження яких знижує розумові здібності, порушується особистісна сфера людини. Головний мозок має дві півкулі – ліву та праву. Психіку мають усі живі істоти, але психіка людини має суттєві відмінності. Так, до складу психіки людини входять такі її механізми як нетваринне відображення, проектування та опредмечення оточуючого середовища. Несвідомі психічні явища – це сукупність психічних явищ, станів і дій, непідпорядкованих свідомості людини. Це розум, що дається з народженням, тобто несвідоме мислення на основі генетичної пам*яті. Результатами його роботи є інстинктивна і безумовно рефлекторна діяльність, інтуїція, прогнозування. Природні задатки та мовна ерудиція формують розум (когнітивні процеси), а розум та інтуїція формують творчий інтелект (креативне мислення).

Свідомість – це вища, властива тільки людині і пов’язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому, оціночному і цілеспрямованому відображенні і конструктивно-творчому

перетворенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Свідомість характеризується: активністю, спрямованістю на предмет (свідомість – це завжди свідомість чого-небудь); здібністю до рефлексії і самоспостереження (усвідомлення самої свідомості); мотиваційно-ціннісним характером і різним ступенем (рівнями) ясності.

УВАГА є формою психічної пізнавальної діяльності, яка полягає в її ціле спрямованості і осередженості свідомості на певних об’єктах. Фізіологічною основою уваги є наявність стійкого домінуючого осередку нервового збудження в мозку ( в корі великих півкуль та в стовбурній частині головного мозку ), при гальмуванні активності суміжних ділянок.

Види уваги: мимовільна, довільна, після довільна.

Властивості уваги: стійкість, переключення, концентрація, розподіл, обсяг

Психіка, свідоме, несвідоме, підсвідоме, надсвідоме.

Свідомість, суспільна свідомість, групова свідомість, індивідуальна свідомість,

буттєвий рівень свідомості,

рефлексивний рівень свідомості, значення, сенс, предметна свідомість, самосвідомість,

самопізнання, самооцінка, самоприйняття, самоконтроль, самовдосконалення, “Я-

концепція”.

3

ПРИРОДНИЧО-НАУКОВІ ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ

Класичні напрями розвитку психології.

Нові та новітні напрями розвитку психології.

Галузі сучасної психології.

Виникнення і розвиток психології в Україні.

Види психологічної практики.

Ґештальтпсихологія (нім. gestalt – “цілісність”, “повнота”, “структура”, “образ”, “конфігурація”) – напрям у західній психології першої третини XX ст., розроблений групою німецьких вчених у 1912 р., що висунув програму вивчення психіки як цілісної внутрішньої структури – ґештальта. Ґештальти – образи первинні стосовно своїх компонентів. Доведено, що внутрішня, системна організація цілого предмета визначає властивості і функції частин, які утворюють ціле. Біхевіоризм – виник у США на початку ХХ ст. Засновником був Джон Уотсон. На їх думку Потрібно відійти від вивчення внутрішнього світу людини і зосередитися на тих явищах, котрі можна спостерігати, просто вимірювати: дії, рухи, події, які мають місце реально. Адже, на думку представників біхевіоризму, внутрішній світ людини пізнати неможливо і тому потрібно обмежитись зовнішніми спостереженнями. Фрейдизм як психологічний напрям, що дістав свою назву від імені його засновника З.Фрейда (1856— 1939), навпаки, стверджував необхідність включення в предмет психології не тільки й не стільки свідомості (у власному розумінні цього слова), а й того, що в психічній природі людини лежить за її межами, тобто несвідомого, підсвідомого, надсвідомого як детермінант, що по суті визначають і загальний зміст свідомості людини, і прояви її поведінки. Гуманістична психологія особистості – напрям в сучасній психології (виник в 50-ті роки ХХ ст.). Визнає своїм предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою не щось задане, а відкриту можливість самоактуалізації, яка базується на вірі в можливості розквіту кожної людини, якщо створити для неї умови, що дозволять їй самій обирати свою долю і спрямовувати її. Екзистенційна теорія Франкла - вчення про прагнення до сенсу, вчення про сенс життя і вчення про свободу волі. Генетична психологія – засновник Ж.Піаже. Піаже прийшов до висновку, що етапи психічного розвитку - це етапи розвитку інтелекту, через які поступово проходить дитина у формуванні усе більш адекватної схеми ситуації. Основою цієї схеми як раз і служить логічне мислення. Когнітивна психологія – напрям, представники якого досліджують внутрішню організацію психічних процесів: сприймання, пам’яті, уваги, мислення. Вони часто вдаються до аналогій між обробкою інформації технічними пристроями (комп’ютерами) і людиною і на цій підставі створюють численні моделі психічних процесів. Трансперсональна психологія включає в себе ряд психотерапевтичних теорій і практик, таких як психосинтез і трансперсональна терапія, ряд технік самоаналізу і особистісного зростання, таких як медитація і візуалізація, а також запозичує ряд ідей з філософії, теології, феноменології, антропології, соціології, східних релігійно-філософських вчень, західних духовних традицій, окультизму та парапсихології. Особливістю трансперсональної психології є інтеграція різних шкіл психології, філософії (східної та західної), а також інших наукових дисциплін.

структуралізм,

функціональна

психологія,

біхевіорізм,

психоаналіз,

гештальт психологія,

когнітивна психологія,

гуманістична

психологія,

фізіологічний

редукціонізм.

4

МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ

1.Парадигми психології.

2.Методологічні принципи психології.

3.Наукові методи психології

4.Методи вивчення вчителем учнів.

Методологічні принципи психології: детермінізму, розвитку, системності, відображення, єдності свідомості та діяльності.

Наукові методи психології: організаційні, методи обробки даних, інтерпретаційні методи; емпіричні; експериментальні методи. Кількісні та якісні методи дослідження у психології.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕТОДИ: 1) порівняльний метод -співставлення психічних явищ між різними групами носіїв психіки – за віком, статтю, походженням і ін.; 2) лонгітюдний метод -багаторазове дослідження одних і тих же осіб протягом тривалого часу; 3) комплексний метод -одночасно використовуються методи різних наук – психології, соціології, етнографії, педагогіки, психіатрії, медицини, психофізіології, біології, математики і ін.

ЕМПІРИЧНІ МЕТОДИ: 1) спостереження і самоспостереження; 2) експериментальні -- лабораторний та природній; 3) психодіагностичні -- тести, анкети, опитувальники, соціометрія, спостереження, співбесіда, метод аналізу продуктів діяльності, біографічний, близнюковий, контент-аналіз; математичного та комп*ютерного моделювання, апаратурний .

МЕТОДИ ОБРОБКИ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ: 1) кількісні (статистичні) методи; 2) якісні (аналіз, диференціація даних за групами).

ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ МЕТОДИ: 1) генетичний метод (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням фаз, стадій, критичних моментів і ін.); 2) структурний метод (установлення структурних зв’язків між різними сторонами психічного явища).

методологія,

метод, методика,

методологічні

принципи

психології,

спостереження,

експеримент,

опитування,

тестування,

соціометрія,

бесіда, контент-

аналіз, етапи

психологічного

дослідження.

Принцип психологічного дослідження,

принцип детермінізму (причинно-наслідкових зв’язків), принцип випереджаючого

відображення, принцип розвитку (генезисний), принцип історизму, системно-

структурний принцип, принцип єдності свідомості і діяльності, принцип особистісного

підходу.

5

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

1. Загальна характеристика особистості.

2.Властивості та головні здатності особистості.

3. Психологічна структура особистості.

4. Структура самосвідомості.

5. Етапи становлення особистості.

6. Програма та методи вивчення особистості.

Основні уміння:

ОСОБИСТІСТЬ – це все розмаїття психічних проявів людини, що визначають єдність та безперервність її поведінки і переживань в тому вигляді, як це розмаїття сприймається самою особистістю, і іншими людьми.

Таким чином: з точки зору самої людини, особистість це її стійкі якості, що породжують у неї відчуття ідентичності (“моє”), єдності (думки, почуття, поведінка – це все частина мене самого) і унікальності (“Я”). З точки зору інших людей: ОСОБИСТІСТЬ – це сукупність психічних якостей, що відрізняють людей одне від одного.

Індивід – людина як одинична природна істота, представник виду Homo Sapiens. Властивості індивіда – первинні (властиві усім людям:

наприклад, вікові особливості, статевий диморфізм, індивідуально-типологічні характеристики, в тому числі конституційні особливості, нейродинамічні властивості мозку, особливості функціональної асиметрії великих півкуль головного мозку), вторинні (динаміка психофізіологічних функцій і структура органічних потреб).

Суб’єкт діяльності – це поняття займає проміжне становище між поняттями «індивід» та «особистість», поєднує в єдине ціле біологічне начало та соціальну суть людини, якби людина не володіла здатністю

виступати в якості суб’єкта діяльності, то навряд чи вона могла б розглядатись як соціальна істота, оскільки її еволюція і соціальний розвиток

неможливі без діяльності. Суб’єкт – це індивід як носій свідомості, який володіє здатністю до діяльності.

4. Індивідуальність – це сукупність психічних, фізіологічних і соціальних особливостей конкретної людини з точки зору її унікальності, своєрідності і неповторності. Передумовою формування індивідуальності служать анатомо-фізіологічні задатки, які перетворюються у процесі

виховання, що має суспільно обумовлений характер. Різноманіття вроджених характеристик і умов виховання породжує широку варіативність

проявів індивідуальності.

САМОСВІДОМІСТЬ - це здатність людини усвідомити саму себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.

Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, які пов’язані з усіма аспектами її психічної діяльності:

ПІЗНАВАЛЬНОЇ - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;

ЕМОЦІЙНОЇ - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;

ВОЛЬОВОЇ - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість тощо.

індивід,

особистість,

індивідуальність,

активність,

спрямованість,

потреби,

інтереси,

переконання,

світогляд,

самосвідомість,

самооцінка,

рівень домагань,

психологічний

захист, рушійні

сили розвитку

особистості.

6

СПОНУКАЛЬНА (Мотиваційна) сфера особистості

1. Спонукальна сфера особистості як джерело активності. Види спонукань.

2. Загальна характеристика потреб особистості, класифікації потреб.

3. Психологія мотиву.

4. Типи спрямованості спонукальної сфери.

5. Діагностика спонукальної сфери.

ПОТРЕБИ – це необхідність підтримки стабільності оптимальних параметрів життєдіяльності організму – комфортного стану.

Адаптивні процеси і потреби є рушійною силою розвитку та активності людини.

Мотив – це обгрунтування рішення задовольнити зазначену потребу.

ІНТЕРЕС - емоційне сприймання предмету потреби , тобто інтерес виникає тоді, коли його об’єкт викликає емоційний відгук.

ПРАГНЕННЯ – це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої діяльності, які можуть домінувати протягом досить тривалого часу в житті людини.

ПОТЯГОВІ властивий невисокий рівень усвідомленості цілі. Він переживається як неясний емоційний порив, незадоволення існуючим станом речей. Тому самі по собі потяги не спонукають особистість до цілеспрямованої активності.

БАЖАННЯ, на відміну від потягу, становить більш - менш чітке усвідомлення цілі і в своїх найвищих проявах, які називають хотінням, спонукають до вольових дій, спрямованих на досягнення значущих цілей.

Чільне місце в житті людини займає такий різновид мотивів як ПЕРЕКОНАННЯ, що становлять основу соціогенних, за своїм походженням, мотивів і втілюють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своїх внутрішніх позицій, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про природу, суспільство і людину, тобто світогляд.

СВІТОГЛЯД і пов’язані з ним переконання мають складну психологічну структуру, яка складається з трьох основних компонентів: когнітивного (знання); емоційного (психічна оцінка, ставлення) і поведінкового (вольовий, дієвий).

УСТАНОВКИ – це несвідомий стан готовності людини сприймати певні явища, предмети, поради, ідеї, думки, оцінювати їх та діяти певним чином задовольняючи свої потреби. Установка виникає внаслідок певного передбачення (прогнозування) людиною майбутніх подій, що забезпечує стійкий, цілеспрямований та більш успішний характер протікання діяльності.

СПРЯМОВАНІСТЬ – це система домінуючих мотивів людини, які виступають стержнем структури особистості, на якому вибудовується вся архітектура її мотивів. Це означає, що мотиви, які має людина, мають досить дійову ієрархію, а тому наша конкретна поведінка завжди залежить не від одного якогось мотиву, а від його співвідношення з іншими.

Спонукальна сфера. Потреба. Мотив. Спрямованість. Інтерес, потяг, бажання. Переконання, цінності, установка. Прагнення. Світогляд.

7

ПСИХОЛОГІЯ АКТИВНОСТІ ЛЮДИНИ

1. Види активності та само активності.

2. Психологічна структура діяльності.

3. Засвоєння діяльності.

4. Види діяльності.

5. Діяльність як чинник розвитку психіки та особистості.

Діяльність визначається як специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку культури. У макроструктурі ДІЯЛЬНОСТІ можна виокремити 4 основні блоки:

спонукально-ціннісний (мотиви, цілі);

прогностично-проективний (прогнозування, вибір, планування); виконавчо-реалізуючий (способи, засоби, результат); оцінково-порівняльний (аналіз, виявлення неузгодженості в результатах і процесі їхнього досягнення).

Види діяльності: Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтворення в доступній формі праці і навчання, є процесом соціолізації дитини, підготовкою її до майбутнього дорослого життя. Навчання — це діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення навичок, вмінь, звичок. Праця — цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, внаслідок якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина. Творча праця — це створення нового, яке суттєво відрізняється від уже відомого або є таким, якого ще не існувало взагалі. Спілкування — це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми, в результаті якої створюється продукт (психічний).

Розумова діяльність людини розподіляється на:

1) перцептивну, за допомогою якої формується цілісний образ сприйняття предметів чи явищ;

2) мнемічну, за допомогою якої здійснюється запам’ятовування, утримання та згадування якогось матеріалу; 3) інтелектуальну, за допомогою якої здійснюється вирішення інтелектуальних проблем; 4) імажитивну (від іmage — образ), за допомогою якої здійснюється творчий процес.

Окремі дії можуть виконуватися на різному рівні свідомості. Спочатку певні дії потребують детальної свідомої регуляції, а потім починають виконуватися за все меншої участі свідомості, що призводить до формування навичок.

Уміння — це здатність успішно виконувати дії, які відповідають цілям і умовам діяльності. Уміння завжди спираються на знання. Знання, уміння, навички, набуті людиною, впливають на формування нових навичок та умінь. Знання відображають зв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини, виявляються у поняттях, судженнях, умовиводах. Звичка — це дія, виконання якої стало потребою для людини. Таким чином, головними компонентами засобів суб’єкта є вміння, навички, знання, звички.

Дія, діяльність, мета, мотив, гра, навчання, учіння, викладання, праця, знання, уміння, навички. Внутрішня активність, зовнішня активність, самоактивність, самоусвідомлення, саморегуляція, рефлексія, самотрансцендентація, самонавчання, самовиховання, саморозвиток, психологічна структура діяльності, саморегуляція діяльності, інтеріоризація, екстеріоризація, засвоєння діяльності, знання, уміння, навички, види діяльності, навчальна діяльність, ігрова діяльність, трудова діяльність, педагогічна діяльність, індивідуальний стиль діяльності.

8

ТЕМПЕРАМЕНТ

ХАРАКТЕР

1. Поняття про темперамент.

2. Психологічні властивості темпераменту.

3. Типи темпераментів та їх психологічна характеристика.

4. Темперамент і діяльність людини.

5. Поняття про характер.

6. Структура характеру. Загальні властивості характеру. Типологія характерів.

7. Акцентуації характеру.

8. Становлення, виховання та самовиховання характеру.

Психічні властивості – більш-менш стійкі індивідуальні психологічні особливості, що

проявляються у поведінці та визначають людину як особистість, відмінну від інших людей.

ТЕМПЕРАМЕНТ – характеризує динамічний бік психічних реакцій людини – їх темп, швидкість, ритм та інтенсивність. Існує основні 4 типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний.

В темпераменті є параметри: ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ (тенденція до швидкого реагування на впливи середовища, підтримка високих темпів діяльності та швидке перемикання з одного виду діяльності на другий); СТАЛІСТЬ ПОВЕДІНКИ (висока-низька); СЕНСОРНА ЧУТТЄВІСТЬ (висока-низька); ЕМОЦІЙНА РЕАКТИВНІСТЬ (швидка-повільна); ВИТРИВАЛІСТЬ (довготривала-короткотривала); АКТИВНІСТЬ (висока-низька). Сучасне пояснення темпераменту з урахуванням вищеозначених параметрів запропонував І.П.Павлов, який в якості його підвалин вбачав наступні властивості нервової системи: сила, врівноваженість і стійкість.

Властивості темпераменту: сензитивність – особливість людини, що виявляється у виникненні чутливості (психічної реакції) на зовнішній подразник

найменшої сили; реактивність – особливість людини, пов’язана з силою емоційної реакції на зовнішні і внутрішні подразники; активність – здатність людини, що полягає в подоланні зовнішніх і

внутрішніх обмежень у виробництві, в суспільно значимих перетвореннях, у привласненні багатств, засвоєнні духовної культури; темп реакцій – особливість людини, що полягає у швидкості протікання психічних процесів, а певною мірою і психічних станів; пластичність-ригідність – особливості людини гнучко і легко пристосовуватися до нових умов або інертно, нечутливо поводитися в

умовах, що змінилися; екстраверсія-інтроверсія – особливості людини, що виражаються в переважній спрямованості активності особистості або зовні (на світ зовнішніх об’єктів: навколишніх людей, подій, предметів), або всередину (на явища власного суб’єктивного світу, на свої переживання і думки).

Темперамент, будучи природженим, є базою більшості властивостей особистості. Але він визначає лише динаміку їх вияву (вразливість, емоційність, імпульсивність, тривожність). Вразливість – властивість людини, що характеризує ступінь впливу різних подразників, час збереження їх в пам’яті і силу реакції у відповідь на цей вплив. Емоційність – властивість, виражена у швидкості, змісті, якості, глибині, динаміці емоційних процесів і

станів. Імпульсивність – властивість, що полягає у схильності людини діяти за першим спонуканням, спонтанно, під впливом зовнішніх впливів або емоцій, що раптово наринули. Тривожність – підвищена схильність людини відчувати неспокій у будь-яких

ситуаціях життя, в тому числі і таких, що не призводять до цього. Поняття тривожності близьке до поняття невротизма (Г.І. Айзенк). Ці особливості темпераменту впливають на характерологічні риси, на розвиток і вияв здібностей людини.

Характер - система стійких властивостей особистості, що виявляються у відносинах людини до себе, до людей, до роботи, що виконується, до

дозвілля тощо.

класифікація рис характеру, наприклад:

1) властивості, що визначають вчинки людини у виборі цілей діяльності і спілкування (обачність, раціональність тощо або альтернативні їм риси);

2) властивості, що відносяться до дій, направлених на досягнення поставлених цілей (наполегливість, цілеспрямованість, послідовність та інші, а також протилежні їм якості);

3) властивості, що мають чисто інструментальне значення, безпосередньо пов’язані з темпераментом (інтроверсія-екстраверсія, спокій-тривожність, стриманість-імпульсивність,пластичність-ригідність тощо).

Типології характеру: 1. Конституційні теорії 2. Акцентуальні теорії 3. Функціонально-типологічні теорії 4. Соціонічні теорії 5. Соціальна типологія характерів.

Типи акцентуацій характеру: Гіпертимічний тип. Дистимічний тип. Циклотимічний тип. Педантичний тип. Демонстративний тип. Емотивний тип. Ригідний тип. Збудливий тип. Сенситивний тип. Афективно-екзальтований тип.

Індивідуально-психологічні властивості, темперамент, холерик, сангвінік