Тема 7 сучасні організаційні форми реалізації інновацій

1. Інноваційні підприємства та інфраструктура інноваційної діяльності

_{2. Венчурні фірми як суб’єкт інноваційної діяльності}

3. Організаційні структури підтримання інноваційного підприємництва

_{4 . Організаційні форми інтеграції науки і виробництва}

_{5. Міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах}

1. Інноваційні підприємства та інфраструктура інноваційної діяльності

«Сучасне суспільство оцінює вартість ідей в доларах і центах, хоча їх цінність значно довговічніша від цінності грошей.

Відкриття, яке може лише через п'ятдесят років бути застосованим на практиці,

майже не має шансів стати вигідним для тих,

хто оплачував усю роботу заради того, щоб воно відбулось».

Засновник кібернетики, американець Норберт Вінер

Сфера інноваційної ДІЯЛЬНОСТІ — система взаємодії інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції через розвинуту інноваційну інфраструктуру.

Ця сфера включає наступні складові

Ринок новацій. Основним товаром на цьому ринку є науковий і науково- технічний результат — продукт інтелектуальної діяльності, на який поширюються авторські права, оформлені відповідно до чинного законодавства. Його формують наукові організації, вищі навчальні заклади, тимчасові творчі колективи, окремі винахідники тощо.

Практика свідчить, що в продуктах, які знаходять своє практичне застосування, матеріалізується відносно небагато нових ідей. Так, за проведеними дослідженнями, на японських успішних фірмах лише 33% персональних ідей дійшли до стадії технічного розроблення, 47% з них — до стадії комерційного розроблення, 56% з них були випущені у масове виробництво і дійшли до ринку. Тобто частка ідей, цілком реалізованих у масовому виробництві, становить приблизно 8,7%. При цьому із чотирьох нових продуктів лише один приймається споживачами і успішно реалізується на ринку. Через це японці вважають, що для успіху нового виробу необхідно продукувати не менше 18 нових ідей.

Ринок чистої конкуренції нововведень. Товаром на ньому виступають різноманітні інновації (технічні, економічні, організаційні, соціальні тощо), реалізація яких дає змогу суб'єктам підприємницької діяльності отримати певні конкурентні переваги.

Ринок інвестицій. Основним товаром на цьому ринку є вільні фінансові кошти різних організацій, фінансово-кредитних установ, фондів, які можуть бути залучені

суб'єктами підприємництва для реалізації інновацій.

Інноваційна інфраструктура (лат. infra — нижче, під і structure — побудова,

розміщення) — сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні, тренінгові тощо).

2. Венчурні фірми як суб’єкт інноваційної діяльності

Венчурні фірми – переважно малі підприємства в прогресивних з технологічного погляду галузях економіки, що спеціалізуються у сфера наукових

досліджень, розробок, створення і впровадження інновацій, пов’язаних з підвищеним ризиком.

Форми венчурного підприємництва

Незалежні венчурні фірми. Організовуються як акціонерні товариства, рекламуючи у пресі свою ідею створення новації, акумулюючи під цю ідею кошти приватних та інституційних інвесторів.

Впроваджувальні фірми. Створюються однією або декількома корпораціями на пайових засадах. Отримали назву «зовнішнього венчуру». Вони можуть бути представлені у кількох модифікаціях, організаційно оформлених як науково-

дослідні консорціуми (лат. consortium — співучасть, співтовариство):

Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами (компаніями, трастами). Можуть також використовувати кошти великих корпорацій, банків, пенсійних і благочинних фондів, страхових компаній, особисті заощадження інвесторів, частково державні субсидії.

Внутрішній венчур. Він передував розглянутим вище організаційним формам венчурного підприємництва. Багато великих корпорацій США («Ексон», IBM,

«Дженерал електрик» та ін.) мають внутрішні венчури. Однак, на думку багатьох західних вчених, така форма венчурного підприємництва вичерпала себе. До її недоліків відносять матричну систему організації управління науково-дослідними

роботами, тобто подвійну залежність венчуру від керівництва компанії і від керівництва відділу (проекту); відсутність конкуренції як стимулу інтенсифікації робіт; обмеженість коштів для фінансування венчурних проектів у період спаду

виробництва в корпорації..

Для створення венчурної фірми необхідні:

—комерційна ідея (новий продукт, технологія або послуга);

—суспільна потреба у конкретному нововведенні;

—підприємець, який готовий на основі нововведення створити венчурну фірму;

—«ризиковий» капітал для фінансування діяльності венчурної фірми.

Практика розвинутих країн свідчить, що 20% венчурних фірм стають відкритими корпораціями, 60% — поглинаються більшими корпораціями, а ще 20% — розорюються.

Сучасні венчурні підприємства — це гнучкі, мобільні структури, що характеризуються високою цілеспрямованою активністю. Саме малі венчурні фірми дали путівку в життя таким винаходам, як електрографія, вакуумні лампи, кулькова ручка, реактивний двигун, кольоровий папір тощо. Статистика стверджує, що життя понад 60% важливих нововведень XX ст. дали венчурні фірми. Серед вітчизняних

підприємств, що створюють інноваційну продукцію, — науково-технічна компанія

«Тест» (Харків), яка є розробником і виготовлювачем установок для очищення стічної води; науково-технічний центр «Техносистем» (Дніпропетровськ), виготовляє установки для оброблення рідких розчинів і стічних вод з використанням фізико- хімічних перетворень; фірма «Арон» (Київ), яка розробила обладнання для цілорічного вирощування зеленого корму; мале підприємство «Комос» (Київ), яке створило нові телевізори з електронно-променевою трубкою, здатною безвідмовно функціонувати протягом 20 років, та ін.