m01 / m01_lection1.doc

Лекція № 1

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

План

1.Поняття „педагогічна технологія " в зарубіжній і вітчизняній науці.

2. Структура педагогічної технології.

3. Класифікація педагогічних технологій.

І. Сучасний стан вітчизняної системи освіти характеризується входженням України у світовий освітній простір. Передумовою успіху цього процесу є глибоке розуміння педагогами тенденцій розвитку освіти, зміни освітніх парадигм, моделей здобуття знань. Один із напрямків еволюції сучасної шкільної освіти пов'язаний із використанням педагогічних технологій, які забезпечують високу якість навчання і виховання учнів.

У багатьох країнах створено потужні наукові центри, які розробляють і впроваджують продуктивні технології навчання і виховання (наприклад, Інститут педагогічної технології в США, Національна рада з педагогічної технології в Англії, Центр новітніх педагогічних технологій (КНР), лабораторії педагогічних технологій в Інститутах АПН України (м. Київ), Інститутах післядипломної освіти в Полтаві, Харкові, Одесі та ін.). Видаються спеціалізовані журнали, наприклад, „Шкільні технології" в Росії, „Педагогічна технологія і програмоване навчання" в США, Японії, Італії. Матеріали з актуальних питань розробки і запровадження сучасних педагогічних технологій постійно друкуються і обговорюються на сторінках популярних українських видань "Директор школи", „Завуч", „Рідна школа" (Київ), „Постметодика", „Імідж сучасного педагога" (Полтава) та інші.

З 1999 року в Миколаївському державному університеті на кафедрі освітніх технологій розробляється і впроваджується нова навчальна дисципліна „Освітні технології". Ідея програми навчання - допомогти майбутньому вчителю (а також психологу в системі освіти) зорієнтуватися у сучасних процесах, які відбуваються в освітньому просторі, оволодіти знаннями, необхідними для застосування освітніх і виховних технологій.

Етимологія слова «технологія» означає «знання обробки матеріалу». Технологія включає також і мистецтво володіння процессом (від грецького „tecne"- мистецтво, ремесло; „logos'- поняття, вчення; тобто, вчення про мистецтво володіння будь-яким ремеслом, виробництвом). Технологічний процес завжди передбачає певну послідовність операцій з використанням необхідних засобів (матеріалів, інструментів) і умов. У процесуальному розумінні технологія відповідає на питання : «Як зробити (з чого і якими способами)?».

Думки про технологізацію освіти висловлював ще Я.А.Коменський 400 років тому (наголошував на вмінні правильно визначати мету, обирати засоби її досягнення та формувати правила користування цими засобами). Елементи технологічного підходу можна знайти в працях більшості видатних іноземних та вітчизняних педагогів, таких, як: А.Дистервег, Й.Г.Песталоцці, Л.М.Толстой, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та інші.

Термін „педагогічна технологія" з'явився в 30-ті роки минулого століття в США, коли були створені перші програми аудіовізуального навчання. За 70 років поняття трансформувалося, проте єдиного визначення на сьогодні не існує. Можна лише говорити про певні тенденції наближення різних наукових шкіл до єдиної думки. Аби глибше зрозуміти ці тенденції, розглянемо шлях еволюції поняття „педагогічна технологія" в зарубіжній і вітчизняній педагогіці.

Як зазначає дослідник В.І.Боголюбов, у трансформації поняття „педагогічна технологія" в західних країнах умовно можна виділити кілька періодів, пов'язаних із розвитком аудіовізуального і програмованого навчання в США. Розвиток педагогічної думки в країнах США і Західної Європи пройшов шлях від ідеї запровадження ТЗН у навчанні до ідеї організації навчання на засадах системного підходу і створення таких дидактичних систем, у яких раціонально поєднувалися б усі складники забезпечення успішного навчання - технічні і людські ресурси, час і місце навчання.

Шлях трансформації терміну „педагогічна технологія" у вітчизняній педагогіці має певні відмінності і теж може виділятися у певні етапи.

І етап (30 р.р. XX ст..) - термін „шкільна технологія" відтворює новий погляд на суспільне навчання і виховання дітей як процеси виробничі, технологічні У педагогічній науці йде пошук аналогій між виробничими (технологічними) процесами і процесом шкільної освіти. Так, схема технології виробництва пропонується як схема організації навчально-виховного процесу з обов'язковим виділенням таких технологічних компонентів, як:

а) матеріалознавство - знання з предмету, психолого-педагогічні знання;

б) проектування - попереднє планування і конструювання педагогічної дії -

уроку, виховного заходу; визначення його мети, етапів проведення;

в) інструментовка - використання різних засобів навчання: дидактичних, технічних, особистісних;

г) методика виробництва— опис проведення уроку, будь-якого педагогічного заходу; методичні рекомендації щодо дій, спілкування учителя, організація учнів.

Серед шкільних педагогів популяризувався погляд на школу як на заклад по виробництву освічених і вихованих людей. А вчителю приписувалися функції технолога - спеціаліста, який визначає доцільну послідовність процесів "обробки сировини", підбирає обладнання, проектує необхідні етапи роботи, контролює якість виробництва. Такий „технологічний" погляд на педагогічний процес мав певні переваги і свідчив про бажання зробити його керованим, орієнтованим на досягнення конкретного кінцевого результату (як ми сьогодні говоримо — конкретного „продукту навчання і виховання""). Цим створювалися умови для запобігання появі в діяльності вчителя непродуманих дій, механістичності. Відомо, що ідею „технологізації виховання", тобто надання йому ознак процесу матеріального виробництва, намагався пропагувати в 30-ті роки А.С.Макаренко.

Ідея технологізації освіти не набула свого розвитку, що було пов'язано із соціально-політичною ситуацією в країні в ті роки, наявністю інших важливих проблем в освіті наприклад, ліквідація масової неписьменності.

ІІ етап (60-70 рр. XX ст.) - це роки, коли на допомогу вчителеві „прийшли" технічні засоби навчання - кодоскопи, діапроектори, магнітофони, програвачі, а на уроках почали використовувати діа- та кінофільми, платівки, проектували на шкільні екрани схеми та таблиці. На сторінках педагогічної преси знову з'являється поняття "педагогічні технології", але з новим змістом. Так визначилося навчання за допомогою технічних засобів. У ці часи в масовій шкільній практиці запроваджується кабінетна система навчання, викладання шкільних предметів відбувається, як правило, в обладнаному технічними засобами кабінеті. Педагогічною наукою і творчою діяльністю вчителів розробляються цікаві, нові для того часу методики використання аудіовізуальних засобів, елементів програмованого навчання на різних етапах шкільного пізнання основ наук. Саме в ці часи був даний поштовх для переходу від репродуктивної до пошукової моделі організації пізнавальної діяльності учнів. Творче використання різноманітних технічних засобів сприяло розвитку теорії і практики активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні. З'являються нові техніки організації пізнавальної діяльності дітей за допомогою евристичних завдань, створення пошукової ситуації, використання диференційованого навчання.

ІІІ етап (80р.р.- і по наш час) - відбувається поглиблений пошук нового змісту поняття „педагогічні технології". На перший план виходить вже не ідея використання технічних засобів навчання, а ідея системності у навчанні як передумови його оптимізації, ефективності. Педагогічна система визначається як „сукупність взаємопов'язаних засобів, методів і процесів, необхідних для створення організованого, цілеспрямованого впливу на формування особистості із заданими якостями" (В.П.Безпалько). На ці роки припадає своєрідний „педагогічний бум", пов'язаний зі створенням авторських концепцій навчання і виховання, авторських шкіл. З'являються нові напрямки в освіті, нова педагогічна лексика: альтернативні методики, нетрадиційні методики, інноваційні засоби і методики, авторські школи. Ці нові напрямки отримують назви „нові технології навчання і виховання". З'являється новий тип учителя-дослідника, нові імена: В. Шаталов (Донецьк), Ш. Амонашвілі (Тбілісі), Є. Ільїн (Ленінград) та ін.

Учителі - новатори започатковують рух за впровадження нових методик у навчально-виховний процес: розвивальне навчання; проблемне навчання; особистісно орієноване навчання і виховання; педагогіка співробітництва.

Цей „бум" - зародження нової вітчизняної педагогічної технології - був відгуком творчих учителів на консерватизм, догматизм, недієвість і формалізм офіційної педагогіки, яка склалася і застосовувалася у школах з 50-х років. Це стало свідченням сформованості нового педагогічного мислення, нового погляду на вчителя, який поєднував у собі функції носія знань і творця, гуманіста і розробника нових технологій організації навчально-виховного процесу.

У сучасній вітчизняній педагогічній науці, все повніше стверджується думка щодо педагогічних технологій як певної системи організації і управління педагогічним процесом. Єдиного визначення поняттю „педагогічна технологія" на сьогодні немає. Проте можна говорити про певні тенденції наближення різних точок зору у сприйманні головного: педагогічні технології - це доцільна сукупність різних засобів, умов, компонентів педагогічної діяльності, яка забезпечує досягнення бажаних освітніх і виховних ефектів. Педагогічні технології допомагають відповісти на традиційні запитання: як краще вчити і виховувати дітей? Як зробити їх навчання цікавим і корисним? Як підтримувати в учнях потребу у пізнанні оточуючого світу і себе?

Наведемо кілька визначень педагогічних технологій, які, на нашу думку, найбільш повно відтворюють сучасну картину в цій сфері педагогіки.

У документах Асоціації з педагогічних технологій США (1979) було опубліковане «офіційне» визначення пед. технології: педагогічна технологія є комплексний інтегративний процес, що охоплює людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем планування, забезпечення, оцінювання і керування вирішенням проблем, що стосуються всіх аспектів засвоєння знань.

Педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування і визначення усього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів їх взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм навчання (ЮНЕСКО).

Педагогічна технологія – це продумана у всіх деталях модель педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя (В.М.Монахов).

Педагогічна технологія – означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, що використовуються для досягнення педагогічної мети (М.В.Кларін).

Отже, аналіз сучасних досліджень дає можливість говорити, що педагогічна технологія - це науково обґрунтована системна модель діяльності вчителя, яка містить опис алгоритму його дій з розв'язку певної навчально-виховної проблеми.

Наприклад, застосування учителем апробованої технології активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні допоможе вирішити проблему розвитку пошукової активності у школярів, їхніх пізнавальних інтересів, творчого мислення. Використання соціально-виховних технологій у роботі з дезадаптованими дітьми сприятиме їхній успішній соціалізації завдяки оволодінню ними формами людської життєдіяльності, розвитку соціально- значущих якостей особистості.

Якщо пригадати, що педагогічна діяльність - це ланцюжок розв'язку педагогічних завдань (наприклад, тільки на одному уроці вчитель - професіонал розв'язує безліч педагогічних задач: пояснює і контролює, спонукає і активізує, включає учнів у діалог, забезпечує їм успішне навчання і т.п.), то можна зрозуміти, яку велику кількість навчально-виховних проблем доводиться розв'язувати вчителеві щодня. Застосування науково обґрунтованих (а у певному сенсі - і стандартизованих) педагогічних технологій допоможе йому оптимізувати власну діяльність як діяльність з управління діяльністю учнів, спрямовану на їхній розвиток.

Сучасні вчителі-майстри наближаються до здійснення педагогічної діяльності як процесу технологічного. Визначимо його ознаки в роботі учителя-технолога. Такий учитель:

- усвідомлює педагогічну проблему, яку розв'язує, працюючи з учнями;

- визначає мету і надзавдання своєї діяльності;

- конструює процесуальну частину навчання і виховання, спрямовуючи її на модель, структуру на досягнення мети;

- обирає обґрунтовано систему програмово-методичного і технічного забезпечення навчально-виховного процесу;

- визначає умови, за яких буде успіх;

- прогнозує бажаний результат педагогічних дій;

- аналізує отриманий результат, співвідносить його з визначеною метою, робить висновки відносно ефективності своєї діяльності;

- коригує свою діяльність, удосконалює її.

Погляд на виховання і навчання як на процеси технологічні, тобто такі, то відбуваються за правилами, особливостями технології, допомагає вчителю бути успішним. Про це свідчить досвід багатьох українських педагогів, які визнані майстрами педагогічної праці (А.Макаренка, В.Сухомлинського, О.Захаренка, Ю.Львової, В.Шагалова, Т.Фесенка, І.Гончаренка та ін.)

Досить цілісним і системним є підхід до визначення поняття «педагогічні технології» Т.Назарової. Як стверджує науковець, це поняття розвивалося адекватно до розвитку педагогічної науки. У зв’язку з цим трансформувалось у нові поняття: освітні технології, педагогічні технології, технології навчання, технології виховання, технології управління.

Освітні технології відбивають загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору, їх призначення – прогнозування розвитку освіти, його конкретне проектування і планування, передбачення результатів, а також визначення відповідних освітнім цілям стандартів. Прикладами освітніх технологій можуть бути концепції освіти, освітні системи. На сучасному етапі – це гуманістична концепція освіти.

Якщо освітні технології відбивають стратегію освіти, то педагогічні технології втілюють тактику її реалізації у навчально-виховному процесі шляхом впровадження моделей навчально-виховного процесу і тотожних йому моделей управління цим процесом. Наприклад, модель особистісно орієнтованого розвивального навчання, модульно-розвивального навчання, проблемного навчання та інші. Отже, педагогічна технологія відображає модель навчально-виховного і управлінського процесів освітнього закладу і об’єднує в собі зміст, форми і засоби кожного з них.

Навчальна технологія – це поняття відбиває шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах відповідного навчального предмета, теми, питання. Потребує спеціальної організації навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання. Наприклад, предметне навчання, ігрова технологія, технологія проблемного навчання (на рівні методу), інформаційні технології, технології використання опорних схем, дистанційне навчання тощо.

На одному рівні з навчальними технологіями знаходяться виховні технології та технології управління, які відповідно охоплюють зміст, форми і методи виховного та управлінського процесів. Слід зазначити, що технології навчання, виховання, управління пов’язані з педагогічними технологіями, освітніми технологіями загальною ідеєю відповідної освітньої концепції, педагогічними парадигмами, змістовим наповненням функцій.

З поняттям технологія тісно пов’язане також поняття «педагогічна техніка», яка характеризує рівень майстерності педагога. Адже від того, якими методами і прийомами він володіє, залежить і ступінь розвитку суб’єктів навчання (виховання).

ІІ. Структура педагогічної технології.

Педагогічна технологія повинна задовольняти деяким основним методологічним вимогам, або критеріям технологічності:

• Концептуальність (опора на певну концепцію, що містить філософські, психологічні, дидактичні, соціально-педагогічні обґрунтування освітніх цілей);

• Системність (педагогічна технологія повинна мати всі ознаки системи);

• Логічність (процесу, взаємозв’язок усіх його частин, цілісність);

• Керованість (можливість цілепланування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання методами і засобами з метою корекції результатів);

• Ефективність (оптимальність витрат, гарантованість досягнення запланованого результату);

• Відтворюваність (можливість застосування в інших однотипних умовах, іншими суб’єктами);

• Єдність змістової і процесуальної частини, їх взаємозумовленість.

Якщо дотримуватись позиції, що педагогічна технологія — це проектування і опис процесу формування особистості учня з метою досягнення попередньо визначеного результату навчання і виховання, то закономірно виникає питання: чи має цей опис певну структуру?

Дослідник Герман Селевко та інші науковці визначають таку структуру педагогічної технології. Вона має три складові:

1) концептуальна чистина;

2) змістовна частина;

3) процесуальна частина.

Концептуальна частина технології - це короткий опис ідей, гіпотез, принципів, які сприяють її розумінню, трактовці її побудови, вияву керівних (головних ) ідей.

Концептуальну основу технології складають філософські, психолого-педагогічні ідеї, гіпотези, які виступають в різних концепціях, результати передового педагогічного досвіду, досвід минулих років, етнопедагогіка. Значно впливають на розробку концептуальних засад технології соціальні перетворення у сучасному суспільному житті, розвиток нового педагогічного мислення. У цьому контексті можна говорити, що розробка педагогічної технології є відгуком на актуальні проблеми сучасного життя, намаганням запропонувати педагогічний варіант їх розв'язання.

Так, наприклад, історія виникнення особистістно орієнтованихі технологій є відгуком на процеси демократизації та гуманізації суспільного життя з кінця 80 років XX століття, посилення уваги до формування особистості, життя особистості дитини у школі.

Змістовна частина технології визначається мета навчання виховання, а також на розвиток яких особистісних структур вона спрямована. Це можуть бути:

а) знання, уміння, навички;

б) способи розумових дій (порівняння, аналіз, синтез, абстрагувань індукція, дедукція, рефлексія; предметно-дієві, наочно-образні);

в)механізми самоврядування особистості (потреби, спрямованість, концепція);

г) сфера формування естетичних і моральних якостей особисто (почуття краси, свободи, гідності, відповідальності, доброти, тощо).

Описуються також особливості змісту освіти або виховання, які використовуються в даній технології.

У процесуальній частині описується технологічний процес, а сама організація навчально-освітньої роботи; методи і форми діяльності учнів вчителя; етапи навчально-виховного процесу, його планування, корекція регламент; категорія учнів, на яку розрахована технологія, витрати часу навчання.

Опис технології завершується визначенням її програмово-методичного забезпечення: визначаються необхідні навчальні плани і програми, навчальні та методичні посібники, дидактичний матеріал, наочні та технічні засоби навчання, інструментарій для діагностики педагогічних процесів.

Отже, аналіз структури педагогічної технології дає можливість говорити, що в ній синтезуються досягнення науки і практики, здобутки минулого досвіду і сучасності, поєднуються традиції і новаторство, класичні ї альтернативні підходи до розв'язання навчально-виховних завдань.

Хочеться звернути увагу ще на одну особливість структури педагогічної технології. Усі її частини - концептуальна, змістовна, процесуальна - не є механічною сукупністю окремих елементів. Вони утворюють цілісність, систему, в якій кожна частина підпорядковується іншій і в той же час визначає її зміст (мета навчання визначає його зміст, а зміст - вибір засобів організації навчання).

Знання структури технології, уміння її розпізнати - обов'язкова умова ефективної діяльності учителя. Адже, сьогодні учитель має можливість самостійного вибору і використання будь-якої педагогічної технології, яка „поставляється" у педагогічний простір. Зорієнтуватися в цій технологічній „мозаїці" допоможе аналіз структури педагогічної технології і її класифікаційної характеристики.

Щоб зробити правильний вибір педагогічної технології, необхідно провести експертизу її структури на предмет можливості використання в конкретних умовах педагогічної діяльності. Орієнтовна програма такої експертизи:

1. Визначення актуальності технології для даного досвіду організації навчальне-виховного процесу - аналіз цільових орієнтирів, концептуальних положень, результатів навчання і виховання.

2. Встановлення відповідності процесуальної частини умовам, можливостям роботи учителя (склад і особливості учнів класу, наявність досвіду роботи, рівень педагогічної майстерності, матеріальної забезпеченості навчання і виховання дітей, тощо.).

3. Аналіз доцільності запропонованої витрати часу, інтелектуальних зусиль.

В залежності від отриманих відповідей учитель приймає рішення про можливість використання цієї педагогічної технології.

ІІІ. У сучасній педагогічній теорії і практиці існує багато варіантів класифікацій педагогічних технологій. Найбільш детально така класифікація відображена у Г.К.Селевка, який класифікує технології за суттєвими та інструментально значимими властивостями: цільовій орієнтації, організацією навчання, особливостями змісту освіти, орієнтацією на особистісні структури. Він виділяє кілька класів технологій.

Кожна педагогічна технологія має свої процесуальні характеристики (н-д, мотиваційна, управлінська), а також програмно-методичне забезпечення (навчальні плани, програми, методичні посібники, дидактичні матеріали, наочні засоби навчання, засоби діагностики).

Отже, за рівнем застосування технології поділяють на:

• загальнопедагогічні;

• предметні;

• локальні та модульні.

За провідним чинником психічного розвитку:

• біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам);

• соціогенні (переважають соціальні чинники);

• психогенні (переважна роль належить психічним чинникам).

За філософською основою:

• матеріалістичні та ідеалістичні;

• діалектичні та метафізичні;

• наукові та релігійні;

• гуманістичні та антигуманні;

• антропософські і теософські;

• вільного виховання та примусу.

За науковою концепцією засвоєння досвіду:

• асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);

• біхевіористські (за основі взято теорію научіння);

• розвивальні (ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);

• сугестивні (засновані на навіюванні);

• нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістичному програмуванні);

• гештальттехнології (засновані на психотерапевтичному впливі).

За ставленням до дитини:

• авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);

• дидактоцентристські (центровані на навчанні);

• особистісно-орієнтовані (в центрі уваги – розвиток особистості);

За орієнтацією на особистісні структури:

• інформаційні (формування знань, умінь, навичок);

• операційні (формування способів розумових дій);

• емоційно-художні та емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);

• технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);

• евристичні (розвиток творчих здібностей);

• прикладні (формування дієво-практичної сфери).

За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:

• структурно-логічні технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу їх розв’язання, діагностики та оцінювання одержаних результатів);

• інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь);

• ігрові технології;

• комп’ютерні технології;

• діалогові (інтерактивні) технології (пов’язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб’єкт-суб’єктному рівні);

• тренінгові технології (система діяльності щодо відпрацювання певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв’язання типових завдань – тести, психологічні тренінги).

До найвідоміших сьогодні освітніх технологій відносять: технологію розвиваючого навчання, модульно-розвиваючу технологію, проектну технологію, технологію Монтессорі, Вальфдорську технологію та інші. З деякими з них ми ознайомимось більш детально, з деякими – оглядово.

На завершення сьогоднішньої лекції слід сказати, що використання вчителем, а також психологом у своїй роботі тих чи інших технологій (або їх елементів) лише тоді буде давати позитивний результат, коли використовуватиметься вчителем грамотно, буде органічно поєднуватись з його індивідуальними особливостями та завданнями навчально-виховного процесу.

13