Лекція № 3 технології, побудовані на активізації пізнавальної діяльності учнів
План
1. Актуальність проблеми пізнавальної діяльності учнів.
2. Структура технології активізації пізнавальної діяльності школярів.
3. Процесуальні характеристики технологій пошукового навчання.
І. Основою освіти XXI століття, за прогнозами філософів, педагогів і психологів повинно стати навчання учнів мистецтву мислення, використання набутих знань для аналізу проблем у будь-якій сфері життя і знаходження шляхів їхнього конструктивного розв'язку. На зміну традиційному репродуктивному, нерефлексивному навчанню повинно прийти навчання нове - креативне, рефлексивне. Для нього характерне усвідомлене володіння мисленнєвими операціями, уміння аналізувати, порівнювати, встановлювати аналогії, комбінувати, аргументувати власні висновки. При такому навчанні змінюється не тільки характер пізнавальної діяльності учня, а і її оцінка. Вона повинна враховувати як традиційний показник – правильність відповіді, так і те, яким способом учень її здобув, тобто механізм мислення школяра, міру докладених ним інтелектуальних, вольових зусиль при навчанні.
Саме з технологіями, побудованими на інтенсифікації пізнавальної активності учнів, пов'язують надії на підготовку високоінтелектуальних професіоналів, здатних успішно розв'язувати творчі завдання, олюднювати середовище, збагачувати його духовно.
Активність учня - одна із передумов становлення його особистості і в той же час результат її розвитку. Проблема активності учня у навчанні досліджується в педагогіці здавна, проте і сьогодні вона залишається актуальною.
Сучасна наука визначає пізнавальну активність як інтенсивну аналітико-сиитетичну мисленнєву діяльність учня у процесі вивчення оточуючого світу і оволодіння системою наукових знань. Вона має також такі характеристики:
наявність позитивного ставлення учня до навчання, бажання до більш глибокого пізнання предмету; як говорять психологи, наявність високої мотивації навчання;
володіння інтелектуальними уміннями і навичками;
свідоме спрямування учнем власних зусиль на засвоєння знань, здатність його до вольової напруги, концентрації власних зусиль на досягненні позитивного результату (А.Матюшкін, І.Харламов, Т.Шамова).
Пізнавальна активність розглядається також як риса особистості, яка виявляється у пізнавальній діяльності. Вона характеризується готовністю до самостійного опанування духовною культурою, праці у напруженій розумовій та практичній діяльності при оволодінні знаннями, уміннями, навичками. Це виявлення самостійності і творчого підходу до розв'язання навчальних завдань.
Пізнавальна активність є об'єктивною передумовою успішного навчання. Адже навчання - це активний процес пізнання світу. Оволодіти знаннями, дійсно засвоїти їх можливо лише за допомогою власної пізнавальної діяльності, власного розуму. Сам по собі виклад навчального матеріалу учителем, яким би майстерним він не був, не гарантує його засвоєння учнями. Учитель спонукає і допомагає зрозуміти, викликає внутрішню розумову напругу учнів, активізує їх пізнавальну діяльність. Засвоєння відбувається лише тоді, коли учень власними зусиллями, власною напругою, власною роботою свого розуму, волі, почуття, заставить себе зрозуміти, слухати, запам'ятати.
Пізнавальна активність школяра виявляється на різних рівнях.
1. Репродуктивно-наслідувальна активність, за допомогою якої досвід діяльності накопичується через досвід іншого. Це найбільш рання і елементарна форма прояву активності. Оволодіння будь-якою складовою формою розвитку спочатку здійснюється учнем у співробітництві з учителем, а потім уже самостійно (дослідження Л.С.Виготського про зону найближчого розвитку дитини). Оволодіння зразками предметних дій, мовленнєвих форм саме і збувається у співробітництві учня з учителем на засадах репродуктивної активності.
Однак, слід сказати, що при репродуктивному навчанні рівень власної активності особистості недостатній. Затримка школяра на цьому рівні активності не забезпечить його подальшого просунення в навчанні, оскільки гальмується розвиток самостійності, ініціативи учня, його мислення, набуття досвіду творчої діяльності.
2. Пошуково-виконавська активність - більш високий рівень розвитку учня. В цих умовах школяр, на перший погляд, виступає виконавцем, оскільки завдання ставить учитель. Але характер навчального завдання, яке виконує учень, вимагає від нього складної аналітичної діяльності, інтелектуального пошуку. Учень відчуває потребу в осмиленні тому, що в нього є необхідність щось самостійно зрозуміти. (Відома думка видатного психолога С.Л.Рубінштейна про те, що людина починає мислити тоді, коли в неї з'являється потреба щось зрозуміти. Мислення завжди починається з проблеми чи питання, з подиву або здивування ...).
Пошуки самостійних шляхів розв'язання проблеми, перегляд різних варіантів відривають учня від зразка, дають простір для роздумів і про характер змісту завдання, і про умови діяльності, і про свої можливості. В силу цього перехід на рівень пошукової активності завжди визначає і більш високий рівень діяльності, рівень розвитку учня взагалі.
3. Рівень творчої активності - найбільш високий. Показники творчої активності школяра: новизна, оригінальність, відхід від шаблону, подолання традицій, доцільність. Творча активність забезпечує реконструкцію діяльності і перетворення дійсності. Вона завжди пов'язана зі створенням нового, реконструкцією вже відомого. Це розв'язок завдань, які характеризуються новизною, незвичністю, не традиційністю, складністю. Творча активність сприяє розвиткові усіх можливостей особистості, її творчого потенціалу, тому в психології творчість розглядається як „механізм розвитку" (Я.Пономарьов).
Різнорівневий підхід до аналізу активності учня в значній мірі допомагає визначити на кожний відрізок часу рівень, на якому відбувається його діяльність, спрогнозувати перспективи її розвитку.
Таким чином, кінцевий результат процесу навчання в значній мірі залежить від характеру пізнавальної активності школярів. Тільки стимулюючи цю активність учитель може розраховувати на позитивні зрушення в розвитку їх особистості. Особливої активності проблема пізнавальної активності набуває у роботі з підлітками. Адже підлітковий вік, як відомо, визначається двома важливими, з точки зору проблеми лекції, особливостями:
1) саме підлітковий вік є сенситивним для розвитку активного, самостійного, творчого мислення; накопичений у шкільному молодшому віці досвід мислення дозволяє підлітку оволодіти більш складними способами розумової діяльності (абстрагування, синтез), він стає здатним до більш складного аналітико-синтетичного сприйняття предметів і явищ; підліткові цікаво вчитися тоді, коли навчання потребує активної, самостійної роботи думки - наприклад, самостійно вивести формулу, правило, знайти певні закономірності, встановити причинно-наслідкові зв'язки;
2) центральним психологічним новоутворенням у підлітковому віці є формування почуттів дорослості як суб'єктивного переживання, ставлення до самого себе як до дорослого, переживання готовності жити у колективі дорослих в якості повноцінного і рівноправного учасника цього життя; почуття дорослості демонструється підлітком і в інтелектуальній діяльності - це потяг до самостійності засвоєння знань, бажання мати свій погляд на ці знання, відстоювати свої переконання, орієнтація на здобуття суспільного визнання у навчанні - бути кращим, першим, розумним в очах учителів і однолітків.
Проте, виявляються тривожні тенденції в організації навчання підлітків в масових школах. Визначимо, на наш погляд, найбільш суттєві.
Перша тенденція: навчання має чисто репродуктивний характер і не спрямовується на активізацію пізнавальної діяльності учнів. Воно зводиться до інформаційного насичення і відтворення знань. Розвитку мислення учнів немає, пошукова активність відсутня. Учень перебуває у пасивній позиції слухача і „відтворювача". Його мозок „недовантажується", від нього не вимагається самостійного пошуку.
(Ілюстрація: розповідь учня 9 класу про своє навчання у школі:
„Перший урок - географія. Вчителька викликає Володю Семенова. Він плутається, клас шумить. Нам завжди говорять, треба слухати відповіді товаришів, що це закріплення матеріалу. Але як слухати людину, яка погано знає і погано говорить ? А таких у класі багато. І питають їх частіше, ніж хороших. А я середній, і мені уваги менше, їм більше. Образливо.
Другий урок - література. Спочатку три учні підряд відповідають напам'ять вірш „Сметрь поета". Я вчора увесь вечір його вчив, довчився до того, що слухати більше не можу, а тут три рази підряд! Я не можу. Потім учителька до кінця уроку нам пояснювала основні мотиви лірики Лєрмонтова, але я вже погано слухав: втомився.
Третій урок - математика. Він починається пожвавлено: вчитель всьому класові дає запитання „на міркування". Мені здалося, що я ось-ось зрозумію, мені так хотілося зрозуміти самому! Але я завжди трохи запізнююся. А Микола Іванович не буде чекати довго, він викличе хорошого учня. Так мені і не вдалося додуматися самостійно. А потім Іванов розв'язував задачу на дошці, а ми всі списували в зошит і міркувати самому не було потреби ...
По дорозі додому питав себе - чому я так втомився в школі, адже на уроках я нічого не робив". (За кн.: В.Ротенберг, С.Бондаренко Мозг. Обучение. Здоровье. - М., 1989.-С.47-48).
Негативним наслідком такого навчання є розвиток інертності мислення учнів. Це призводить до утворення стандартів думки, стереотипності дій, бажання діяти вже відомим способом, а не шукати нового, більш ефективного, якщо змінюються умови діяльності (В.Ротенберг, С.Бондаренко).
Друга негативна тенденція шкільного навчання сучасного підлітка пов'язана з тим, що навчання для нього не є успішною діяльністю. Почуття власного безсилля, відчай перед невмінням викликають безнадійність, знецінюють інтелектуальний пошук. А тому задовольнити природну потребу мати успіх підлітки намагаються в інших сферах, поза навчанням. Воно втрачає для них особистий смисл, не є цінністю. Резерви успішного навчання, на нашу думку, криються в доцільній організації активної пізнавальної діяльності учнів, за умов:
- шкільне навчання принесе учневі почуття власного зростання, успіху у досягненні певної мети;
- пізнавальний пошук учня матиме позитивне підкріплення з боку вчителя, навіть якщо він супроводжується помилками і труднощами. Учня важливо завжди орієнтувати на досягнення успіху, не приховуючи від нього труднощів процесу навчання;
- учень орієнтується на мобілізацію власних зусиль, мислення, волі, пам'яті як передумови його майбутнього успіху у навчанні; його пошукова активність спрямовується не тільки на оволодіння знаннями, а і на зміну його ставлення до навчання, на організацію такого власного навчання, при якому б збереглася самоповага. В учня важливо формувати почуття відповідальності перш за все перед собою за наслідки навчання у школі („Я не повинен собі дозволяти погано вчитися, .."), внутрішні функції самоаналізу, самомотивації, самоорганізації, самоконтролю і самооцінки. Подібне рефлексивне навчання - передумова пізнавальної активності, яка, в свою чергу, є складовою успіху школяра у навчальній діяльності (Ю.Кулюткін).
ІІ. Структура технології активізації пізнавальної діяльності школярів.
У сучасній педагогіці розроблено різні шкільні технології, побудовані на активізації пізнавальної діяльності учнів. Визначимо ті, які пройшли апробацію часом і сформувалися у певні системи :
а) технологія проблемного навчання;
б) технологія розвитку пізнавального інтересу у навчанні;
в) технологія навчання на основі опорних сигналів;
г) технологія розвитку способів розумових дій;
д) технологія евристичного (пошукового) навчання.
Усі ці технології мають різні процесуальні характеристики, моделі управління пізнавальною діяльністю школярів, технологічні схеми. Проте, вони мають багато спільного у своїх концептуальних положеннях, цільових орієнтаціях, методах навчання.
Визначимо це спільне для всіх технологій, побудованих на активізації пізнавальної діяльності учнів. Активізація пізнавальної діяльності учнів - це система дій учителя, спрямована на стимуляцію їхньої пошукової активності, інтенсифікацію пізнавальних процесів, необхідних для розвуязання пошукових навчальних завдань. Технології, про які йде мова, і допомагають учителям стимулювати активне мислення учнів, їхню пам'ять, увагу, уяву, емоційно - вольову сферу. Загальна структура цих технологій може бути представлена у наступній форму: