m01 / m01_lection5

Лекція № 5

Інтерактивні технології.

Технологія організації роботи в малих групах

План.

1. Особливості інтерактивного навчання.

2. Групова та кооперативна форми організації діяльності учнів на уроці. 3. Робота в малих групах, особливості її організації.

4. Технології колективно-групового навчання.

І. Учень сучасної школи, щоб зайняти гідне місце в постійно змінюючомуся світі, повинен володіти певними якостями: гнучко адаптуватися у постійно змінних життєвих ситуаціях, уміти бачити, формулювати і, головне, вирішувати проблему, грамотно працювати з інформацією, самостійно та критично осмислювати набуті знання й усвідомлювати, де і яким чином вони можуть бути використані в навколишній діяльності.

У зв’язку з цим останнім часом активізувався пошук нових технологій навчання. Одним з таких наукових напрямів є інтерактивна технологія навчання (К.О.Баханов, О.І.Пометун, Л.В.Пироженко, Г.О.Сиротенко), що дає змогу, на нашу думку, готувати учня в умовах освітнього середовища школи до майбутнього самостійного життя. І хоч термін “інтерактив” іншомовного походження, і у вітчизняній літературі з’явився на зламі нового тисячоліття, він все ж має своє історичне коріння і в Україні (метод питань і планів – кін. ХІХ – поч. ХХ ст.; Бел-ланкастерська система взаємного навчання (була розроблена А.Беллом та Дж.Ланкастером у 1798 році і широко застосовувалася в школах Англії та Індії для навчання великої кількості учнів одним учителем. Полягала у тому, що старші учні навчали молодших. Не набула поширення через низьку якість навчання); Дальтон-план, бригадно-лабораторний метод (ця система виникла в 1905 році у США. Метою цієї форми організації навчання було пристосування темпів навчання до можливостей і здібностей кожного учня. Діти працювали бригадами по кілька чоловік або індивідуально, отримуючи від учителя завдання на цілий рік. Модифікація Дальтон-плану в Україні мала назву бригадно-лабораторний метод. Прикладом такої системи навчання є організована А.Рівіним в м. Корін у 1918 році школа, у якій навчалось близько 40 учнів віком від 11 до 16 років. Заняття проходили в парах змінного складу. Уроків не було зовсім. За гарної погоди діти навчались у саду, на природі. Під час занять вони вільно рухались. Розмовляли одне з одним). Починаючи з 30-х років ХХ століття українська школа під впливом державної політики стала авторитарною, репродуктивно-уніфікованою, уніфікованою. Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання можна знайти в працях В.О.Сухомлинського, творчості вчителів-новаторів 70-80-х рр. (Ш.Амонашвілі, В.Шаталов, Є.Ільїн, С.Лисенкова), теорії та практиці розвивального навчання.

Для того, щоб зрозуміти, що ж таке інтерактивне навчання, звернемось до класифікації моделей навчання Я.Голанта. Він ще у 60-х рр. ХХ ст. охарактеризував три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі.

1. Пасивна модель навчання. Учень виступає в ролі “об’єкта” навчання. Повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника – тобто джерелом правильних знань. Методи навчання: лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

2. Активна модель навчання. Такий тип навчання передбачає застосування методів. Які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає “суб’єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні і творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

3. Інтерактивна модель навчання. Інтерактивний – означає здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання полягає у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учасників. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав: “Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію”. Педагогічним кредо інтерактивного навчання є такі слова: “Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу і чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром”.

Наприкінці ХХ століття групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивались та вдосконалювались у Західній Європі та США. Інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи, де їх використовують при викладанні різноманітних предметів. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-х рр., показують, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень були відображені у схемі, що отримала назву “Піраміда навчання”.

Лекція – 5 % засвоєння

Читання –10 % засвоєння

Відео/аудіо матеріали – 20 % засвоєння

Демонстрація – 30 % засвоєння

Дискусійні групи – 50 % засвоєння

Практика через дію – 75 % засвоєння

Навчання інших / застосування отриманих знань відразу ж після – 90 % засвоєння

Чим зумовлені такі результати? Для того, щоб зрозуміти цей механізм, пригадаємо, як працює наш мозок.

Робота мозку відрізняється від роботи відеомагнітофона або плеєра. Інформація, яка поступає до нього, не просто записується, а й аналізується, обробляється. Наш мозок постійно ставить такі запитання:

• Чи отримував я таку інформацію раніше?

• Чого сьосується ця інформація? Що я з нею можу зробити?

• Чи можна вважати, що це те саме, з чим я мав справу вчора чи минулого місяця?

Отже, мозок не тільки отримує інформацію, а й обробляї її. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно задіяти як зовнішні, так і внутрішні чинники.

Процес навчання – не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі у цьому процесі.

Таким чином, інтерактивна технологія навчання – це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть школяра у колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників процесі навчального пізнання: або кожний учень має конкретне завдання, за яке він повинен публічно прозвітуватись або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою та перед усім класом завдання.

Інтерактивні технології навчання включають в себе такі компоненти:

• чітко спланований очікуваний результат навчання;

• окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання;

• розумові і навчальні умови й процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів.

До позитивів інтерактивних технологій можна віднести:

• досить високу ступінь зацікавленості та внутрішньої мотивації учнів навчальним процесом;

• включення всіх учнів класу у навчальний процес;

• ефективність опрацювання, узагальнення, повторення і закріплення навчального матеріалу;

• можливість і обов’язковість висловлювання кожного учня на всіх уроках;

• грамотна аргументація своєї точки зору і терпимість до іншої;

• формування доброзичливого, толерантного ставлення до опоненту;

• формування вміння бачити слабкі сторони своєї позиції і знаходження альтернативних рішень навчання дітей роботі в команді.

Мета інтерактивної технології навчання – створення комфортних умов навчання. За яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність та можливість самовираження і самореалізації.

Інтерактивна технологія грунтується на принципах особистісно орієнтованого навчання. Щодо форм навчання, то на інтерактивному уроці переважають групові (фронтальні) (коли однією людиною (вчителем) навчається група учнів або цілий клас) та колективні (кооперативні) форми навчальної діяльності учнів (коли учні у маленькій групі об’єднуються спільною навчальною метою; вчитель керує процесом опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи).

Як ви гадаєте, чи можна назвати загальнокласну роботу, яка поширена у сучасній українській школі, колективною?

Ні, тому що при загальнокласній роботі учні не мають спільної мети. Адже вчитель ставить перед учнями не спільну, а однакову мету. Відчуваєте різницю? Внаслідок цього в учнів виробляється ставлення до навчальної діяльності не як до спільної творчої праці, а як до чогось індивідуального та обов’язкового.

Чим же відрізняється спільна мета від однакової для всіх? Якщо завдання, поставлене вчителем, може виконати кожен учень самостійно, то така мета однакова для всіх. А якщо за певний, вказаний проміжок часу завдання можуть виконати лише всі учні спільними зусиллями, то така мета не є спільною. Одна людина досягти її не в змозі.

Спільна діяльність для досягнення загальних цілей називається співробітництвом (або кооперацією). У межах спільної діяльності індивідууми прагнуть одержати результати, що є вигідними для них самих і для всіх інших членів групи. Кооперативним навчанням називається такий варіант його організації, за якого учні працюють у невеличких групах (5-6 чоловік), щоб забезпечити найбільш ефективний навчальний процес для себе і своїх товаришів.

Суттєвими компонентами співробітництва є:

• позитивна взаємозалежність;

• особистісна взаємодія, що стимулює діяльність;

• індивідуальна і групова підзвітність;

• розвиток навичок міжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах;

• обробка (аналіз, опрацювання) даних про роботу групи.

Надзвичайно важливу роль у технології інтерактивного навчання відіграє рефлексія.

Кооперативне навчання може здійснюватись не тільки в групах, а й у парах, трійках.

Як же будується інтерактивний урок ? Він містить такі елементи:

1. Мотивація.

2. Оголошення, представлення теми, очікуваних результатів;

3. Надання необхідної інформації;

4. Інтерактивна вправа;

5. Підведення підсумків.

Організація інтерактивного уроку складається з кількох етапів.

1 етап. Організаційно-рефлексивний (5-7 хв.). Коротке ознайомлення учнів з технологією, за якою буде проведений урок. Колективне формулювання правил проведення уроку з урахуванням його специфіки. Для цього можна використати вправу “відкритий мікрофон”: учням пропонується коротко за допомогою уявного мікрофону (ручки, маркера) сформулювати вимогу до бажаної поведінки учня і вчителя під час групових форм діяльності та колективного обговорення питань теми. Висловлюватись мають усі учні за бажанням. Пропозиції чітко записуються на дошці або великому аркуші паперу.

2 етап. Мотиваційний (5-7 хв.). Формування мотивації навчальної діяльності. За даними числених наукових досліджень, висока позитивна мотивація може компенсувати недолік знань, умінь та навичок учня. Ефект діяльності навіть слабо підготовлених учнів буде значно вище, якщо на початку заняття надати їм змогу сформулювати власні мотиви діяльності. Рівень активності дітей буде вищим, якщо по черзі виступають доповідачі від груп (виступи до 5 хв.), їх відповіді доповнюють члени групи (1 хв.), лише потім члени інших груп. Таким чином, питання обговорюється двічі: в групі та в аудиторії. Після чого кожна група оцінює доповідача, той в свою чергу відзначає допомогу в групі та оцінює рейтинг кожного в ній. Цікаво, що під час даного прийому незалежно від бажання учня активізується його пізнавальна самостійність (прагнення і вміння самостійно мислити, здатність орієнтуватися в новій ситуації, чітко і лаконічно висловлюватися, знаходити свій підхід до розв’язання проблем, критичність мислення).

Наступним етапом є проведення інтерактивних вправ. До їх головних особливостей слід віднести:

• вимушену активізацію процесу мислення учня (незалежно від його бажання він включається в загальний процес обговорення і активізує свою позицію);

• досить довгий термін активності учня (протягом усього заняття), тому що потрібно уважно слідкувати за відповідями інших;

• висока ступінь самостійності суджень, відповідальності за власні дії, висновки тощо, велика емоційність;

• постійна взаємодія учнів один з одним і учителем.

Існує велика кількість інтерактивних вправ (або методів), наприклад:

1. Робота в парах. Парафразування.

2. Метод “Прес”.

3. “Вільний мікрофон”.

4. Незакінчене речення.

5. Асоціація.

6. Займи власну позицію. Зміни позицію.

7. “Шість розумових капелюхів” (Едвард де Боно).

8. Вирішення проблем. Аналіз ситуації. Дерево рішень. Мозковий штурм.

9. Рольова (ділова) гра. Симуляційні та імітаційні ігри.

10. Карусель.

11. Акваріум.

12. Броунівський рух.

Порядок проведення роботи в парах (зручно проводити при традиційній посадці учнів за партами):

• формулювання проблеми (питання, гіпотетичної ситуації) дискусії;

• надання часу (2-3 хв.) для обдумування або пошуку аргументів, можливих відповідей або самостійних рішень;

• обговорення в парі по черзі за встановленим учителем регламентом (по 1-2 хв. кожний);

• знаходження конценсусу (згоди) щодо відповіді на питання (1 хв.);

• висловлювання думки пари вголос, що допомагає вчителю провести дискусію.

Різновидом роботи в парі є вправа “парафразування”. При перевірці домашнього завдання, при закріпленні вивченого матеріалу вивченого матеріалу за командою вчителя один з пари на протязі 1 хв. Коротко відповідає зміст питання. Другий з пари його уважно слухає, а потім, починаючи словами: “якщо я правильно тебе зрозумів, ти сказав ...”, коротко (протягом 30 сек.) переповідає те, що йому говорив напарник. Дворазове запам’ятовування дає ефект запам’ятовування.

Метою застосування методу “Прес” є вироблення у учня аргументованої позиції, формування вміння висловлювати свою думку й формулювати її у виразній, стислій формі.

Порядок виконання вправи:

• написати на дошці (або роздати учням на картках) алгоритм методу з такими етапами:

1. Позиція (висловлювання власної позиції, думки).

Ключова фраза – “я вважаю, що ...”.

2. Обґрунтування (пояснення причини висловленої думки).

Ключова фраза – “...тому, що ...”.

3. Приклад (наведення прикладів, що ілюструють докази).

Ключова фраза – “наприклад, ...”.

4. Висновки (узагальнення думки).

Ключова фраза – “таким чином ...”.

Інтерактивні вправи “мікрофон” та “незакінчене речення” як інноваційний різновид фронтального опитування дає змогу за досить короткий час (2-3 хв.) опитати дуже багато учнів.

При вивченні якогось поняття, терміну, можна використовувати вправу “асоціація”. Вчитель роздає учням невеликі аркушики паперу і просить їх за короткий проміжок часу (30 с.) записати всі асоціації, що приходять у голову у зв’язку з цим терміном. Далі вчитель збирає аркушики і записує (можна за допомогою 2 учнів) на дошці всі учнівські асоціації з дефініцією, що вивчається на уроці. Після цього вчитель, спираючись на ключові слова, “підказані” учнями і записані на дошці, робить колективне визначення поняття. У кінці вправи можна прочитати учням словникове визначення терміну і порівняти його зі сформульованим у класі. Вправа досить ефективна, тому що вивчення і закріплення понять проходить у сфері особистого осмислення учнями вказаної дифініції.

Використання вправи “займи власну позицію” буде корисною в класі при організації дискусії, коли тема має дві протилежні думки, які не мають правильної (однозначної відповіді).

Порядок проведення:

• Учитель розміщує на двох протилежних сторонах класу різнозмістові (у плані полярності думок) плакати, а на третій – нейтральний. Це може бути “так”, “ні”, “не визначився”;

• Обговорення з учнями правил проведення вправи.

• Звернення до учнів зайняти позицію біля відповідного плакату.

• Звернення до деяких учнів з протилежними позиціями обгрунтувати свій вибір.

• Якщо після цього є бажаючи змінити свій вибір. Це можна зробити.

• Прохання вчителя до учнів – оголосити найбільш переконливі аргументи.

4 етап – рефлексія та оцінювання результатів роботи груп і кожного учня.

Інтерактивна технологія має нетрадиційну систему оцінювання. Критеріями оцінювання можуть бути: формування сутнісного зауваження; використання аргументів; виявлення протиріччя; формулювання питання або сутнісного зауваження; активність/пасивність; вміння працювати в групі тощо.

10