V. Майстерність вчителя в запровадженні ігрових технологій
Як бачимо, гра змінює взаємини вчителя з класом. З одного боку, вчитель, керуючи грою, зберігає за собою домінуюче положення як режисер або тренер. Але він не зможе керувати грою без щільної взаємодії з учнями.
Гра може не займати всього часу уроку, і вчителеві треба визначити тактику своєї поведінки, яка б дозволила йому у потрібний момент перейти до гри. Якщо вчитель надто офіційний на уроці, має формально - рольову позицію у спілкуванні, то несподіваний перехід до гри збентежить учнів, потрібного ефекту не буде. З іншого боку, слідування за інтересами учнів може відвести від виконання дидактичних завдань, бо діти часто бажають виконувати лише те, що їм цікаве, легше, приємніше, але не стосується навчального процесу.
Тому слід дотримуватися певних правил поведінки вчителя в грі.
Не бути однозначним у своїй поведінці; робити іноді те, що для учнів незвичайне (хоча це може вписуватися в хід заняття з методичного погляду, наприклад, задавати несподівані питання, висловлювати думки за асоціацією, жартувати (при цьому важливо, щоб гумор не зачіпав нікого з учнів особисто).
Бути уважним і доброзичливим до учнів. Уникати оцінок "Неправильно", "Погано", заборонних вказівок: "Не можна". Ніколи не висловлювати (навіть мімікою і жестами) зневажливого ставлення до дитячих інтересів, прохань, думок. З цього, звичайно, не випливає, що вчитель не повинен підтримувати дисципліну, виправляти помилки й управляти навчальним процесом у відповідності зі своїми функціями.
Для підтримки розумної дисципліни в грі можна (без іронії) скористатися формулами: "Вибачте, я приверну вашу увагу...", "Хвилиночку уваги, мені потрібна зараз ваша допомога...", "Ти мав на увазі (хотів сказати)...", і проговорити правильний варіант фрази або перепитати "Ти сказав...?'", чи просто повторити за учнем фразу, але правильно. У ході гри, не порушуючи її атмосферу, можна використати для дисциплінування учнів ігровий прийом "Замри", який допомагає без зауважень вчителя самим учням побачити недоречність своєї поведінки або "Хто мене чує". Останній варто використати й в інших ситуаціях уроку для зосередження уваги учнів.
Коли уваги класу немає, учні відволіклися від роботи, вчитель тихо, наче собі під ніс, говорить: "Хто мене чує, підніміть праву руку". Учні насторожилися. Вчитель продовжує: "Хто мене чує, підніміть обидві руки". Піднімається кілька рук. "Хто мене чує, - усе так само тихо продовжує бубоніти учитель, - сплесніть у долоні два рази". Пролунали сплескування, які насторожили навіть тих, кого й гучним голосом не докличешся. "Хто мене чує - встаньте", встають уже всі. В класі ідеальна тиша. "Хто мене чує - сядьте, увага до мене". Усі сідають. Тепер дещо підвищеним голосом вчитель продовжує пояснювати. Цей прийом був апробований з дітьми різного віку, починаючи з п'ятирічок, але найефективнішим він був на уроках зі старшокласниками.
3. Бути авторитетним і впевненим у своїх методичних вчинках і рішеннях. Усе, що робить вчитель на уроці, організовуючи гру, він повинен робити з таким виглядом, наче по-іншому й бути не може; при всій доброзичливості, він зберігає серйозність. Він спокійно, стримано й серйозно формулює завдання, надає допомогу, вдумливо аналізує.
Окрім цих важливих правил, слід керуватися правилами, сформульованими А. Осборном, автором "брейнстормінга" (групового методу вирішення проблем, що активізує творче мислення учасників):
Виключається критика, можна висловлювати будь-яку думку без побоювання, що її визнають неточною;
Заохочується найнезвичайніше асоціювання: чим дивнішими здаються ідеї, тим краще;
Кількість запропонованих ідей повинна бути якомога більшою;
Дозволяється як завгодно комбінувати висловлені ідеї, а також видозмінювати, тобто "покращувати" ідеї, висунуті іншими.
Для досягнення ефекту в застосуванні ігрових технологій на уроці вчителеві необхідно розвинути певні якості, тренувати свій психофізичний апарат, звернувши особливу увагу на:
вміння зчитувати справжній смисл поведінки учнів, цілі й мотиви їх дій;
здатність швидко входити в контакт, підтримувати високий тонус взаємодії;
уміння ставити гострі, неочікувані запитання;
дотримання такту, обережності у висловлюваннях;
здатність витримувати високий рівень психологічної напруги.
Ігровий стиль навчання передбачає винахідливість вчителя. Не всі педагоги готові до нього. Чим старшими стають учні, тим скромніша, на жаль, стає роль гри серед традиційних форм навчання.