
- •Частина і
- •1.2. Основні елементи економічної системи
- •1) Ринкові економічні системи:
- •2) Неринкові економічні системи:
- •1.3. Суб'єкти макроекономіки та їх взаємодія
- •1.4. Методи макроекономічного аналізу
- •1.5. Основні функції макроекономіки
- •Тестові завдання
- •Запитання для самоперевірки
- •Розділ 2 Макроекономічні показники у системі національних рахунків
- •2.1. Основні показники макроекономічного аналізу
- •2.2. Методи обчислення внп і ввп
- •2.3. Номінальний та реальний ввп. Дефлятор ввп
- •2.4. Система національних рахунків
- •2.5. Чистий економічний добробут
- •2.6. Рух і розподіл національного продукту
- •Тестові завдання
- •Запитання для самоперевірки
- •Розділ 3 Сукупний попит і сукупна пропозиція
- •3.1. Сукупний попит та його складові
- •3.2. Споживчий попит. Функції споживання та заощадження
- •3.3. Інвестиційний попит
- •3.4. Крива сукупного попиту. Фактори, що визначають сукупний попит
- •5. Пропозиція грошей.
- •6. Швидкість обороту грошей.
- •3.5. Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції
- •3.6. Фактори, що визначають сукупну пропозицію
- •3.7. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції
- •3.8. Мультиплікатор у моделі аd-as
- •Тестові завдання
- •Запитання для самоперевірки
- •Розділ 4 Моделі макроекономічної рівноваги
- •4.1. Класична модель макрорівноваги
- •4.2. Кейнсіанська модель макрорівноваги
- •4.3. Визначення рівноважного ввп за методами «Вилучення - ін’єкції», «Заощадження - інвестиції»
- •Визначеного за методом «вилучення - ін’єкції»
- •Тестові завдання
- •Запитання для самоперевірки
- •Частина іі
- •5.2. Ринок товарів та платних послуг
- •5.3. Ринок грошей та цінних паперів
- •5.4. Загальна рівновага на ринках товарів та послуг і грошей та цінних паперів
- •5.5. Ринок робочої сили
- •Графік рівноваги ринку робочої сили
- •Умови рівноваги трьох ринків – робочої сили, товарного та грошового
- •Тестові завдання
- •Запитання для самоперевірки
- •Розділ 6 Макроекономічна нестабільність та циклічність розвитку економіки
- •6.1. Основні прояви макроекономічної нестабільності
- •Циклічні коливання та їх види
- •6.3. Інтерпретації ділового циклу та моделі циклічних коливань
- •6.4. Державне антициклічне регулювання та його протиріччя
- •Тестові завдання
- •Запитання для самоперевірки
- •Розділ 7 фіскальна політика держави
- •7.1. Економічна активність держави
- •7.2. Поняття фіскальної політики
- •7.3. Дискреційна фіскальна політика
- •7.4. Автоматичні стабілізатори
- •7.5. Оподаткування
- •7.6. Мультиплікатори фіскальної політики
- •7.7. Державний бюджет
- •7.8. Державний борг
- •Тестові завдання
- •Запитання для самоперевірки
- •Розділ 8 Грошово-кредитна політика
- •8.1. Механізм функціонування грошового ринку.
- •Сутність пропозиції грошей
- •8.2. Грошова маса та грошові агрегати
- •8.3. Депозитний та грошовий мультиплікатор
- •Далі праву частину рівняння (8.16) поділимо на суму банківських депозитів, тобто на d:
- •Тестові завдання
- •Запитання для самоперевірки
- •Частина ііі
- •9.2. Інфляційний та дефляційний розриви
- •9.3. Інфляційний податок та сеньйораж
- •9.4. Крива Лаффера для інфляційного податку
- •9.5. Соціально-економічні наслідки інфляції
- •9.6. Антиінфляційна політика держави
- •Тестові завдання
- •Запитання для самоперевірки
- •Розділ 10 Зайнятість та соціальний захист населення
- •10.1. Ринок праці та механізм його функціонування
- •10.2. Безробіття: суть, види та наслідки. Закон Оукена
- •10.3. Державне регулювання зайнятості
- •10.4. Взаємозв’язок інфляції та безробіття
- •Тестові завдання
- •Запитання для самоперевірки
- •Розділ 11 Макроекономічна політика у відкритій економіці
- •11.1. Національне і світове господарство. Відкрита економіка
- •11.2. Платіжний баланс
- •11.3. Валютний курс
- •11.4. Модель Манделла-Флемінга
- •11.5. Макроекономічна політика за плаваючого та фіксованого валютного курсу Макроекономічна політика за плаваючого валютного курсу
- •Макроекономічна політика за фіксованого валютного курсу
- •Тестові завдання
- •Розділ 12 Довгострокове економічне зростання та економічний розвиток
- •12.1. Економічне зростання: суть, типи, значення
- •12.2. Фактори економічного зростання
- •12.3. Кейнсіанські теорії економічного зростання
- •12.4. Неокласична модель
- •12.5. Модель економічного зростання р. Солоу
- •Фактори економічного зростання в моделі Солоу
- •12.6. Джерела економічного зростання
- •12.7. Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора
- •Завдання економічного регулювання полягає в досягненні повного використання національного доходу як джерела ефективного попиту, за умови, що сумадорівнює одиниці. Тестові завдання
- •Запитання для самоперевірки
- •Список використаної та рекомендованої літератури
- •Грішнова, о. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Текст]: підручник / о.А. Грішнова. — 4-те вид., оновлене. К.: Знання, 2009. — 390 с.
- •. Ивашковский, с.Н. Макроэкономика [Текст]: Учебник / с.Н.Ивашковский. —[2-е изд., испр., доп.]— м.: Дело, 2002. — 472 с.
- •Тарасевич,л.С. Макроэкономика[Текст]: ученик / л.С. Тарасевич,п.И. Гребенников,а.И. Леусский. —[6-е изд., испр. И доп.]— м.: Высшее образование, 2006. — 654 с. Предметний покажчик
10.3. Державне регулювання зайнятості
Метою державної політики зайнятості в Україні є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості та зменшення безробіття.
Державна політика зайнятості базується на таких основних принципах:
пріоритетності забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;
відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;
забезпечення рівних можливостей громадянам, які проживають на території України, у реалізації їх конституційного права на працю;
ефективного використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття;
співробітництва уряду України, організацій працівників і роботодавців у сфері зайнятості населення на основі паритетності та рівності сторін соціального партнерства;
пріоритетності норм чинних міжнародних договорів у сфері зайнятості населення, згода на обов'язковість дотримання яких надана Верховною Радою України.
Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення державної політики зайнятості. Продуктивна зайнятість реалізується в процесі здійснення трудових відносин між працівником і роботодавцем. Громадянам належить виключне право вільно обирати види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється, якщо інше не передбачено законом.
Відносини у сфері зайнятості регулюються Конституцією України, Законом України «Про зайнятість населення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», іншими нормативно-правовими актами.
Основними напрямами державної політики зайнятості є:
сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;
сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;
підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;
сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;
посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;
підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;
забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;
сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості.
Державним органом, який забезпечує додержання наданих державою громадянам гарантій зайнятості та соціального захисту від безробіття, є державна служба зайнятості. Послуги, що надаються державною службою зайнятості відповідно до покладених на неї завдань, є безоплатними.
З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінет Міністрів України розробляє, а Верховна Рада України затверджує державну програму зайнятості населення. Державна програма зайнятості населення розробляється на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості. У державній програмі зайнятості населення визначаються пріоритети у сфері зайнятості, механізми їх реалізації, джерела фінансового забезпечення її виконання, прогнозні загальнодержавні й територіальні показники зайнятості та безробіття. Реалізація державної програми зайнятості населення здійснюється шляхом виконання планів дій та заходів щодо сприяння зайнятості населення, які розробляються з урахуванням основних показників ринку праці Міністерством праці та соціальної політики за участю інших центральних і місцевих органів виконавчої влади.
Територіальні та місцеві програми зайнятості населення є механізмом реалізації державної програми зайнятості населення в регіонах і складовими програм їх соціально-економічного розвитку. У територіальних та місцевих програмах зайнятості населення визначаються основні показники ринку праці та заходи, спрямовані на збалансування попиту і пропозиції робочої сили на територіальних ринках праці, соціального захисту безробітних, забезпечення додаткових гарантій зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці.
Практика використання методів впливу на зайнятість виявила два типи уявлення стосовно політики держави на ринку праці – активний і пасивний (табл. 10.1). Адміністративно-організаційні методи спрямовані, передусім, на впровадження активної політики держави на ринку праці.
Пасивна політика держави в галузі зайнятості передбачає її відповідальність за становище найманих працівників і роботодавців на ринку праці.
Таблиця 10.1
Типи державної політики на ринку праці
активна політика |
громадські роботи, які організуються з метою надання тимчасової роботи громадянам, котрі втратили роботу, а також для забезпечення роботою осіб передпенсійного віку і для трудової реабілітації тих, хто мав значну перерву у професійній діяльності. Організація громадських робіт здійснюється найчастіше державними адміністраціями. |
професійна орієнтація – це комплексна система науково обґрунтованих форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування особистісних характеристик кожного індивіда та попиту на ринку праці. | |
професійне навчання, яке включає первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації незайнятих громадян. | |
пасивна політика |
реєстрація та облік безробітних і незайнятих громадян, які шукають роботу. |
організація системи надання допомоги по безробіттю. | |
здійснення грошових та негрошових форм підтримки безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. |
Пасивна політика здійснюється пасивними заходами, до яких належить: реєстрація та облік безробітних і незайнятих громадян, які шукають роботу; організація системи надання допомоги по безробіттю; здійснення як грошових, так і негрошових форм підтримки безробітних і членів сімей, котрі перебувають на їх утриманні. Ці заходи не впливають на співвідношення попиту та пропозиції робочої сили і в умовах нашого ринку праці не регулюють зайнятість населення.
Активна політика на ринку праці – це комплекс методів і заходів, націлених на сприяння найшвидшому поверненню безробітних до активної праці. Загалом активнi методи та заходи є сукупнiстю методiв і заходiв:
щодо створення додаткових сфер зайнятостi (переструктуризацiя економiки, додатковi робочi мiсця на державних пiдприємствах, субсидування створення нових робочих мiсць у приватному секторi, створення умов для iноземного iнвестування, органiзацiя суспiльних робiт, створення умов для самозайнятостi громадян тощо);
з пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв;
щодо посилення територiальної та професiйної мобiльностi робочої сили;
щодо субсидування частини витрат пiдприємств на заробiтну плату, перепiдготовку та пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв, застосування гнучких форм зайнятостi;
щодо подання допомоги у працевлаштуваннi.
На розробку і здійснення активної політики на ринку праці впливають три групи факторів:
міжнародні трудові норми;
тип соціально-трудових відносин на ринку праці, який сформувавнся в тій чи іншій країні;
різноманітність умов, характерних для ринків праці різних країн і окремих регіонів у країні.
Варто звернути увагу на те, що регулювання зайнятостi досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких, по-перше, полiтика зайнятостi є вмонтованою у загальноекономiчний механiзм функцiонування суспiльного господарства; по-друге, заходи державної полiтики зайнятостi зосередженi не лише на територiальному рiвнi реалiзацiї, а також ураховують галузевий рiвень, тобто здiйснюються не тiльки державною службою зайнятостi, а й передбачають активнiсть галузевих мiнiстерств, пiдприємств та органiзацiй рiзних форм власностi; по-третє, в загальний економiчний механiзм закладено основний важiль полiтики зайнятостi – стимулювання попиту, в тому числi попиту на робочу силу; по-четверте, до сфери полiтики зайнятостi включено найсуттєвiшi аспекти регулювання заробiтної плати, посилення трудової мотивацiї тощо. Iншими словами, державна активна полiтика зайнятостi не повинна обмежуватись проведенням заходiв щодо сприяння працевлаштуванню.
Країни з ринковою економікою не застосовують окремо або активну або пасивну політику. Залежно від моделі ринку праці та економічного стану країни в державній політиці зайнятості присутні активні і пасивні заходи з перевагою тих або інших. Оскільки найефективнішим соціальним захистом працездатних громадян є надання робочих місць усім тим, хто бажає працювати, то перевагу в більшості країн з розвинутою ринковою економікою віддають активним заходам, спрямованими на розширення сфери застосування праці. На основі цього необхідно витримувати раціональні пропорції витрат на такі заходи. Витрати на активні заходи в розвинутих країнах складають від 20 до 40%, а іноді і 50% від загальних коштів, спрямованих на регулювання зайнятості.