7.2. Поняття фіскальної політики

Держава регулює сукупний попит і реальний національний доход за допомогою державних витрат, трансфертних сплат і оподаткування. Основою фіскальної політики є бюджет. Бюджет необхідний для досягнення економічної стабільності. Фіскальна політика через дефіцит або перевищення бюджету може бути використана з метою стабілізації економічного розвитку. Свідоме маніпулювання державним бюджетом – це найбільш ефективний інструмент державного впливу на економічне зростання, рівень зайнятості та динаміку цін.

Фіскальна політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат, направлених на забезпечення повної зайнятості, рівноважного платіжного балансу та економічного зростання за умов виробництва неінфляційного ВВП.

Стимулююча фіскальна політика (фіскальна експансія):

-в короткостроковому періоді - має за мету подолан­ня циклічної кризи в економіці і передбачає зростання держав­них витрат (G), зниження податків (Т) або комбінує ці заходи;

- в довгостроковому періоді політика зниження подат­ків (Т) може привести до розширення пропозиції факторів ви­робництва і зростання економічного потенціалу.

Стримуюча фіскальна політика (фіскальна рестрикція) - має за мету обмеження циклічного підйому економіки і пе­редбачає зниження державних витрат (G), збільшення податків (Т) або комбінування цих заходів в цій фазі економічного циклу.

В короткостроковому періоді заходи стримуючої фіскальної політики дозволяють знизити темпи інфляції (Р) ціною зростання безробіття (U) і скорочення виробництва (Q).

В довгостроковому періоді збільшення податкового тиску може викликати стійке скорочення сукупної пропозиції (AS) і активізацію елементів механізму стагфляції, особливо за умов пропорційного скорочення державних витрат за всіма статтями бюджету, що призводить до значного скорочення державних інвестицій в інфраструктуру ринку праці.

Основні функції фіскальної політики:

• вплив на стан господарської кон'юнктури;

• перерозподіл національного доходу;

• нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;

• стимулювання економічного зростання;

• підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Державні доходи - це грошові відносини, які складаються між державою, юридичними і фізичними особами в процесі вилучення і акумуляції частини вартості ВВП у загальнодержав­ному фонді з метою їх подальшого використання для здійснен­ня державою своїх функцій.

До основних джерел доходів належать:

• податки;

• власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності;

• платежі за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі;

• офіційні трансферти тощо.

До фіскальної політики відносяться тільки такі маніпуляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей в обігу.

Існують два види фіскальної політи­ки: дискреційна та автоматична (політика вмонтованої стабільності).

7.3. Дискреційна фіскальна політика

Дискреційна політика ґрунтується на регулюванні державою своїх витрат та зміні рівня податкових ставок.

Дискреційна фіскальна політика - це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними ви­датками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

Збільшення (зменшення) державних витрат збільшує (зменшує) сукупний попит. Зайнятість зростає (спадає) – випуск продукту зростає (спадає), підвищення (зниження) податків зменшує (збільшує) доход, що знижує (підвищує) сукупний попит, зайнятість і випуск продук­ту спадають (зростають).

Розширююча дискреційна політика збільшує сукуп­ний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків. Обмежувальна політика стримує сукупний попит за до­помогою зниження державних витрат і підвищення по­датків. Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, розширююча – для циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного зростання.

Фіскальна (податково-бюджетна) політика щільно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

Основні засоби (інструменти) дискреційної фіскальної політики:

• зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами держави;

• зміна програм «трансфертного типу» (перерозподільчих);

• циклічні зміни рівня податкових ставок.

Дискреційна фіскальна політика в часі пролонгована, бо зміни структури державних витрат або ставок оподатку­вання передбачають тривале обговорення цих заходів у вищому законодавчому органі.

Дискреційна фіскальна політика з метою стимулювання су­купного попиту (AD) в період кризи передбачає цілеспрямова­не свідоме складання державного бюджету з дефіцитом або зниження ставок оподаткування.