9.2. Інфляційний та дефляційний розриви

Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної, так і неповної зайнятості. Такі умови залежать від співвідношення між запланованими сукупними витратами і сукупними витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП, тобто потенційно необхідними сукупними витратами. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

Ідеальним є варіант, коли заплановані сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. Тоді в економіці досягається короткострокова і довгострокова рівновага та забезпечується повна зайнятість. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки.

Інфляційний розрив - це відхилення сукупного попиту (AD ) від стану рівноваги в умовах повної зайнятості в бік збільшення при сталій пропозиції (AS) (рис. 9.3).

Рис. 9.3. Інфляційний розрив

де YF- лінія повної зайнятості; Y_M0 - рівноважний дохід; KL - інфляційний розрив; Y - дохід; М₀ - точка рівноваги.

Інфляційний розрив утворюється, коли сукупний попит (AD ) зростає на класичному відрізку кривої сукупної пропозиції (AS) (рис. 9.4).

Рис. 9.4. Інфляційний розрив

де Y - дохід; Р - рівень цін; Y_F - лінія повної зайнятості; KL - інфляційний розрив.

Подолання інфляційного розриву можливе за рахунок стримування сукупного попиту (AD) і переміщення його з AD в AD' (рис. 9.4) (тобто за умов переміщення рівноваги з точки К в точку L). Скорочення рівноважного сукупного доходу AY буде дорівнювати:

величина мультиплікатор

ΔY = інфляційного * автономних

розриву витрат

Дефляційний розрив - це відхилення сукупного попиту (AD) від стану рівноваги за умов повної зайнятості в бік зменшення при сталій пропозиції (AS) (рис. 9.5).

Рис.9.5. Дефляційний розрив

де М₀ - точка рівноваги; AS - сукупна пропозиція; AD - сукупний попит; Yf - лінія повної зайнятості; Y_М0 - обсяг ВВП (доходу) в умовах рівноваги; MB - дефляційний розрив.

Дефляційна політика спрямована на стримування зростання споживання і створює сприятливі умови для заощадження і нагромадження.

9.3. Інфляційний податок та сеньйораж

Дефляційний розрив має місце, коли загальний рівень цін (Р) падає.

В умовах інфляції економічні суб'єкти фактично сплачують ще один податок, не передбачений податковою системою,- інфляційний податок.

Інфляційний податок - це втрата капіталу власни­ками грошових коштів внаслідок інфляції.

Інфляційний податок сплачується автоматично домашніми господарствами, оскільки із зростанням цін вони витрачають більше своїх грошових коштів.

Інфляційний податок (IT) визначається за формулою:

(9.5)

або (9.6)

де Р_п - рівень цін в п-му році; Р_п-1 - рівень цін в (п -1) - му році; М_п - пропозиція грошей в п-му році; - рівень запасів грошових коштів у реальному вираженні; -темпи приросту інфляції за рік.

Інфляційний податок отримує емітент грошової маси, тобто держава.

Крім того, держава отримує додатковий дохід, обумовлений прогресивною шкалою оподаткування, тому що інфляція () сприяє зростанню номінальних доходів, і в результаті темп приросту номінальних податкових надходжень випереджає темп інфляції (тому, що податки сплачуються за більш високи­ми ставками). Але цей дохід не є інфляційним податком.

Сеньйораж (SE) - це дохід, який отримує уряд на основі монопольного права друкувати гроші.

Сеньйораж може бути визначений купівельною спроможністю грошей, випущених в обіг за даний період:

, (9.7)

якщо то.(9.8)

З урахуванням витрат на виготовлення нових грошей, формула обчислення сеньйоражу набуває вигляду:

, (9.9)

де М_п - пропозиція грошей в п-му році; М_п-1 - пропозиція грошей в (п-1) - му році; Р_п- рівень цін в n-му році; М_с- витрати на виготовлення нових грошей.