1.1. Значення, зміст і послідовність складання

При переході України до ринкових відносин планування виявилося практично напівзабутим. Це відбулося внаслідок поверхневого сприйняття ринкової економіки, нерозуміння виниклих з її утвердженням проблем і шляхів їх вирішення через перевагу найпростіших закордонних штампів над складним, багатогранним вітчизняним досвідом і забуття національних економічних традицій.

Через неспроможність подібного підходу економічні труднощі змусили згадати, що планування – одна з найважливіших функцій управління будь-яким виробництвом. Саме з планування і починається як створення, так і функціонування комерційної організації. Процвітаючі керівники добре знають, що усі великі битви спочатку виграються на папері, після ретельно розробленого плану, і тільки потім – на практиці.

Як вітчизняний, так і закордонний досвід показують, що недооцінка планування підприємницької діяльності в ринкових умовах, зведення його до мінімуму чи ігнорування, некомпетентне здійснення − найчастіше призводять до великих, нічим не виправданих економічних втрат і у кінцевому підсумку, до банкрутства підприємств. Тому грамотна економічна політика полягає не у запереченні планування, а в його використанні [1].

Запланувати діяльність підприємства – означає скласти план його функціонування і розвитку й надалі контролювати його виконання. Планування діяльності підприємства полягає в обробці інформації з обґрунтуванням майбутніх дій і у визначенні найкращих способів досягнення намічених підприємством цілей. Призначення планування можна виразити словами Огюста Конта: “Знати, щоб передбачати; передбачати, щоб керувати” [11].

Найвизначніший представник російської економічної школи Микола Дмитрович Кондратьєв визначав план як систему перспектив, реалізація яких досягається органами регулювання виробництва.

Відомий сучасний фахівець у галузі планування підприємницької діяльності Дитгер Хан розрізняє планування в широкому і вузькому сенсі. У широкому – планування являє собою прийняття управлінських рішень, пов’язаних з майбутніми подіями. З цього погляду планування охоплює процес складання і прийняття планів. У вузькому сенсі – планування – це виявлення майбутніх подій. На цій основі розробляють стратегію підприємства. Планування означає систематичну підготовку до формування майбутнього підприємства.

Відомий американський вчений Рассел Лінкольн Акофф сказав: "Мудрість − це здатність передбачати наслідки здійснюваних дій, готовність пожертвувати миттєвою вигодою заради великих благ в майбутньому. Планування − це зброя мудрих, але планування − один з найскладніших видів розумової роботи, доступних людині".

План − це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

План підприємства − це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт по виробництву і реалізації продукції або наданню послуг. План дозволяє підприємству оцінити наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допомагає, а що заважає їх досягати.

Планування − це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення [2].

У зарубіжній літературі є ряд визначень планування, які відрізняються між собою, але по суті вони дуже схожі. Можна привести кілька прикладів таких визначень: планування − "творче мислення майбутнього" (Adam Planug); планування (у широкому понятті) − "формування управлінських рішень на базі системної підготовки, прийняття рішень по визначенню майбутніх подій"; "планування - це системно-методичний процес пізнання і вирішення проблем майбутнього".

Планування не можливе без складення виробничої програми підприємства, яка являє собою розгорнутий або комплексний план виробництва та продажу продукції, який характеризує річний обсяг, номенклатуру, якість та терміни випуску необхідних ринком товарів і послуг. Вона визначає структуру підприємства, спеціалізацію і темпи розвитку та є основним розділом його плану. Крім того, вона є основою розробки показників усіх інших розділів плану.

Обґрунтування виробничої програми сільськогосподарського підприємства включає в себе планування структури посівних площ, поголів'я худоби і птиці, план виробництва і розподілу продукції певного асортименту, кількості і якості. Крім того, ця програма містить комплекс агрозоотехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насіння, добрива, корми, сировина, засоби захисту рослин і тварин, меліорація тощо).

В основі обґрунтування виробничої програми підприємства лежить аналіз існуючої та планування перспективної галузевої структури, її характеризує система показників: структура валової і товарної продукції підприємства, структура посівних площ та поголів'я худоби і птиці.

На особливу увагу заслуговує використання виробничих функцій продуктивності для побудови альтернативних прогнозів з урахуванням реальних можливостей взаємозаміни факторів і наступного вибору оптимального з тієї чи іншої точки зору варіанта розвитку, і відповідної економічної політики, а також для встановлення нормативів ефективності.

Розробка та складання виробничої програми повинна обов'язково спиратися на цілі підприємства, поставлені перед ним на майбутнє. Згідно з сучасною економічною теорією розробка виробничої програми повинна відповідати вимогам: комплексності, узгодженості, результативності [6].

Річний план підприємства передбачає розробку виробничої програми його розвитку на календарний рік. До річних планів належать: план економічного і соціального розвитку підприємства; виробничі плани внутрішньогосподарських формувань (бригад, цехів, дільниць, ферм), технологічні карти. Головним завданням річного планування – є забезпечення максимального прибутку підприємства.

Правильно складений річний план сприяє підвищенню ефективності виробництва, зниженню собівартості продукції та підвищенню рівня рентабельності підприємства в цілому.

Планування безпосередньо самого рослинництва господарства починають з розробки балансу його земельних угідь і визначення напрямів використання їх у плановому періоді.

Для того аби правильно спланувати програму рослинництва потрібно вивчити всі договори підприємства про реалізацію продукції рослинництва та визначити скільки потрібно цієї продукції на задоволення внутрішньогосподарських потреб. Згідно з всім цим вивченим встановлюють посівні площі цих культур та уточнюють порядок сівозміни на полях.

Посівні площі сільськогосподарських культур планують також з урахуванням створення насіннєвих фондів, забезпечення тваринництва кормами. Потребу в насінні висівних культур планують виходячи з посівних площ цих культур і вагових норм їх висіву.

Що стосується внутрішніх факторів, які впливають на заплановані обсяги виробництва, то аналізуються ефективність вирощування та реалізації окремих культур, фактори їх урожайності, розробляються агротехнічні заходи, які спрямовані на підвищення урожайності та виконання плану виробництва продукції. Під агротехнічними заходами розуміються: нагромадження і внесення добрив; обробка посівів проти шкідників і хвороб, гербіцидами та регуляторами росту; комплекс технологічних робіт та ін. Способи аналізу всіх цих заходів можуть бути різними. Так, наприклад, при аналізі використання добрив в господарстві спочатку вивчають виконання плану по їх надходженню і внесення під окремі культури, потім порівнюють норми їх внесення, і лише потім це все аналізується, з середніми даними і з показниками кращих господарств [4].

Важливим напрямом збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва, підвищення її якості та окупності витрат є перехід до вирощування сільськогосподарських культур за інтенсивними технологіями.

Інтенсивна технологія – це комплекс агротехнічних прийомів вирощування сільськогосподарських культур, технологічних засобів і операцій, які направлені на максимально повне використання біологічного потенціалу продуктивності культур (їх сортів і гібридів) за рахунок підвищення ефективності використання природних і антропогенних його факторів при мінімізації трудових і матеріальних ресурсів.

Інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур характеризуються поточністю виробництва, комплексністю застосування факторів інтенсифікації, оптимальною механізацією, оперативністю виконання механізованих робіт; вони опираються на біологічні характеристики рослин по фазах розвитку й етапам органогенезу, ураховують вимоги рослин до умов середовища й задовольнять їх, дозволяють управляти процесом формування врожаю і якості продукції, програмувати врожай.

Поняття технологія в рослинництві означає сукупність прийомів при вирощуванні сільськогосподарських культур починаючи з підготовки ґрунту й посіву до збирання і обробки отриманої продукції. Технологія включає перелік матеріально – технічних засобів і економічних показників й відбивається в технологічних картах.

Інтенсивні технології основані на управлінні процесом формування врожаю, який забезпечує скорочення розриву між потенційною і реальною продуктивністю сільськогосподарських культур. Сутність їх полягає в оптимізації факторів урожайності протягом усього періоду вегетації рослин. Якщо при традиційній технології матеріально-технічні ресурси забезпечуються виходячи із можливостей, які є в даному конкретному підприємстві, то при інтенсивній технології – із потреби в них для одержання запрограмованого рівня врожаю з меншими витратами на одиницю продукції [3].

З цією метою інтенсивні технології передбачають:

• розміщення посівів в науково обґрунтованих сівозмінах після кращих попередників;

• використання високоврожайних сортів і гібридів інтенсивного типу;

• внесення норм добрив, розрахованих на запрограмований урожай та оптимізацію живлення в процесі вегетації через систему роздрібненого внесення добрив у періоди їх потреби;

• застосування регуляторів росту та інтегрованої системи захисту посівів від бур’янів, шкідників і хвороб;

• своєчасне і якісне виконання всіх технологічних операцій на основі комплексної механізації виробництва та наукової організації праці;

• забезпечення захисту ґрунтів від ерозії і втрати родючості та збереження довкілля.