Захист від радіаційного випромінювання

Захист від радіаційного випромінювання

Санітарно-гігієнічні вимоги і заходи щодо захисту від джерел іонізуючих випромінювань у виробничих умовах визначають за активністю джерел, їхнім агрегатним станом, видом і енергією випромінювання, масою речовин, характером технологічного процесу.

Для безпеки робіт із джерелами радіоактивних випромінювань необхідний захист як від зовнішнього, так і від внутрішнього опромінювання.

Захист від радіоактивних випромінювань. Основна задача при забезпеченні радіаційної безпеки полягає в тому, щоб не допустити можливості випромінювання вище гранично допустимого значення. її розв'язують застосуванням комплексу організаційних і технічних заходів із урахуванням захисту: часом, відстанню, екранами і варіюванням кількості джерел.

"Захист часом" досягається в результаті відповідної підготовки і організації робіт, складання і дотримання графіків, за яких час контакту з джерелами випромінювання - мінімальний, а продуктивність праці залишається на високому рівні.

"Захист відстанню" під час роботи з радіоактивними речовинами незначної активності передбачає використання ручних маніпуляцій захватів і дистанційних універсальних маніпуляторів. Ручні маніпуляційні захвати передають рух і зусилля рук оператора на деяку відстань з відповідним збільшенням цих рухів і зусиль. Дистанційні універсальні маніпулятори дозволяють виконувати різноманітні операції із захвату і переміщення предметів, орієнтації їх під будь-яким кутом і т. ін.

Вони мають декілька степенів вільності, ними можна керувати з великої відстані. При цьому оператор пальцями відчуває навантаження і силу, яку розвивають захвати маніпуляторів. Спостереження за роботою маніпуляторів здійснюють за допомогою телевізійних систем, систем дзеркал і перископів.

Для роботи з радіоактивними речовинами великої активності застосовують автоматизоване обладнання і системи дистанційного керування. Найефективнішим заходом захисту є екранування, яке дозволяє знижувати дозу опромінювання на робочому місці до гранично допустимого рівня. Проектуючи захисні екрани, визначають товщину, матеріал екрану залежно від виду енергії випромінювання.

Захисні екрани від альфа-випромінювання, як правило, не застосовують, оскільки воно має малу проникність. Шар повітря в кілька сантиметрів або матеріалу в декілька міліметрів (скло, картон, фольга, одяг, гумові рукавички і т. ін.) забезпечують досить повне поглинання альфа-випромінювання.

У разі екранування бета-частинок у матеріалі екрана виникає гальмівне рентгенівське або гамма-випромінювання, яке враховують під час виготовлення екранів (їх, як правило, виконують подвійними).

Для захисних екранів застосовують алюміній, скло, плексиглас, свинець, облицьовувальний матеріал з малою атомною масою. Останній застосовується при екрануванні бета-випромінювань високих енергій, тому що під час проходження крізь речовину вони викликають вторинне випромінювання (рентгенівських променів, гамма-променів, нейтронів, протонів, дейтронів, альфа-частинок та Ін.). Для захисту від гамма-випромінювання екрани виготовляють з матеріалів з великою атомною масою і великою густиною (свинець, вольфрам).

Для стаціонарних споруд застосовують бетон, баритобетон, чавун, сталь, які одночасно є елементами будівельних конструкцій.

Захист від нейтронів ускладнюється тим, що вони дуже погано поглинаються речовиною. Тому завдання захисту від нейтронів полягає в уповільненні швидких нейтронів і наступному поглинанні вже уповільнених теплових нейтронів. Захисними матеріалами від них є вода, парафін, графіт, берилій. Теплові нейтрони добре поглинаються бором, кадмієм. Застосовують захисні екрани різних конструкцій: стаціонарні, пересувні, розбірні, настільні.

"Захист кількістю" застосовують для роботи із джерелами для досягнення мінімально можливого виходу іонізуючих випромінювань.

У гамма-дефектоскопах, які застосовують у цивільній авіації, радіоактивний препарат, що є джерелом випромінювання, зберігається в спеціальному контейнері, який зменшує рівень опромінювання до безпечного значення навіть поблизу нього.

Для того щоб усунути можливість попадання всередину організму світних сумішей, які викликають внутрішнє опромінювання (тепер на шкалах приладів і ручках керування їх застосовують у виключних випадках), необхідно дотримуватись правил особистої гігієни (мити руки теплою водою з милом перед їжею, палінням і т. ін.), не допускаючи розпилювання світних сумішей та попадання їх у повітря виробничих приміщень. Усякі роботи з радіоактивними ізотопами, а також технічне обслуговування приладів і установок, у яких використовують ізотопи, необхідно виконувати у спеціально обладнаних окремих приміщеннях із санітарно-технічним устаткуванням і системою вентиляції. Роботу на установках з радіоактивними ізотопами належить виконувати особам не молодшим 18 років, які пройшли спеціальне навчання, в тому числі й безпечним методам роботи на даній установці. Усім працівникам належить знаходитися під постійним медичним наглядом, їм регламентують тривалість робочого дня, видають спецодяг, прилади індивідуального дозиметричного контролю.

Безпека під час роботи з радіоактивними речовинами залежить значною мірою від своєчасного виявлення і вимірювання рівня випромінювання, яке виконують спеціальними приладами, що використовують різні методи: іонізаційний, сцинтиляційний, фотографічний, хімічний і люмінесцентний.

Для вимірювання альфа-, бета-, гамма-випромінювання та рентгенівського, а також теплових нейтронів застосовують універсальні радіометри.

Під час роботи з радіоактивними речовинами велике значення має також застосування засобів індивідуального захисту. Вони призначені для охорони шкіри від забруднень радіоактивними речовинами і запобігання попаданню їх всередину організма. Одночасно забезпечують захист від альфа-випромінювання і частково від бета-випромінювання. Засобами індивідуального захисту є: спецодяг, рукавиці, респіратори, ізолюючі пневмокостюми, чоботи. Під час робіт з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді застосовують засоби індивідуального захисту, виготовлені з міцного полівініл-хлоридного пластику, що добре дезактивується.

Для захисту органів дихання використовують різні респіратори. Під час робіт у ремонтній зоні, огляду і розкриття боксів та іншого технологічного устаткування, забрудненого радіоактивними речовинами, застосовують пневмошоломи з індивідуальним подаванням в них повітря.

Захист від рентгенівського випромінювання Електронно-променеві трубки, магнетрони, клістрони, кенотрони, модулярні лампи, які застосовують у радіолокаційній апаратурі диспетчерського контролю і які працюють при напругах вище 6 кВ, є джерелами м'якого рентгенівського випромінювання.

У процесі технічної експлуатації радіоапаратури, в якій напруга вище 15кВ, необхідно застосовувати засоби захисту для запобігання рентгенівського опромінювання операторів і інженерно-технічних працівників, тому що рентгенівське випромінювання розсіюється в навколишньому просторі виробничого приміщення.

Засоби захисту мають забезпечувати зниження дози опромінювання до гранично допустимої. Як засіб захисту від дії м'яких рентгенівських променів застосовують екрани зі сталевого листа товщиною 0,5-1 мм або алюмінію товщиною 3 мм, спеціальної гуми. Оглядові вікна в рентгенівських установках виконують з плексигласу товщиною 30 мм або з покритого оловом скла товщиною 9 мм.

Для запобігання розсіюванню рентгенівського випромінювання по виробничому приміщенню влаштовують захисні загорожі з різних захисних матеріалів, наприклад, свинцю або бетону. Як засіб індивідуального захисту під час короткочасних робіт на рентгенівських установках застосовують фартухи, рукавиці, шапочки з покритої оловом гуми.

Питання захисту людини від впливу радіаційних випромінювань постали одночасно з їх відкриттям. Це пояснюється, по-перше, тим, що радіаційне випромінювання швидко почало застосовуватися в науці та на практиці, і, по-друге, комплексом виявлених їхніх негативних впливів на організм людини.

У нашій країні захист працюючих від впливу радіаційного випромінювання забезпечується системою загальнодержавних заходів. Вони складаються з комплексу організаційних і технічних заходів. Ці заходи залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючого випромінювання та від типу джерела випромінювання.

Для захисту від зовнішнього опромінювання, яке має місце при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля необхідно направити і зусилля необхідно направити на попередження переопромінення персоналу шляхом:

- збільшення відстані між джерелом випромінювання і людиною (захист відстанню);

- скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання (захист часом);

- екранування джерела випромінювання (захист екранами).

Під закритими джерелами радіаційного випромінювання розуміють такі, які виключають можливість потрапляння радіоактивних речовин в навколишнє середовище. У виробничих і лабораторних умовах необхідно якомога швидше застосовувати дистанційне управління роботою обладнання, яке дає можливість виконувати операції з радіоактивними речовинами на відстані.

Захист від внутрішнього опромінення вимагає виключення безпосереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді та попередження потрапляння їх у повітря робочого простору.

Під внутрішнім опроміненням розуміють вплив на організм людини випромінювань радіоактивних речовин, що потрапляють всередину організму. На дверях приміщень, у яких проводиться робота з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання, повинен знаходитися знак радіаційної

небезпеки - на жовтому фоні три червоних пелюстки . Особливе значення при роботі з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання має особиста гігієна та засоби індивідуального

захисту працюючого. В залежності від виду виконуваних робіт і небезпечності цих робіт застосовують спецодяг (комбінезони або костюми), спецбілизну, шкарпетки, спецвзуття, рукавиці, респіратори.

Радіоактивні речовини повинні знаходитися в спеціальних приміщеннях. По кожному з них необхідно вести суворий облік надходжень і витрат, щоб виключити можливість їх безконтрольного використання. Порядок транспортування радіоактивних речовин регламентується спеціальними правилами. Радіоактивні речовини перевозять у спеціальних контейнерах іспеціально обладнаним транспортом. До організацій і установ, у яких постійно виконуються роботи з радіоактивними речовинами, підвищені вимоги з охорони праці. Керівництво цих організацій зобов'язане розробити детальні інструкції, в яких викладено порядок проведення робіт, облік збереження та використання джерел випромінювання, збір та знешкодження відходів, порядок проведення дозиметричного контролю.

Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії яких базується на таких методах:

- іонізуючих (вимірювання рівня іонізації випромінювання);

- сцинтиляційних (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, яківиникають у речовинах, що люмінесціюють при проходженні крізь них іонізуючих випромінювань);

- фотографічних (вимірювання густини почорніння фотопластинки під дією

іонізуючого випромінювання).

Результати усіх видів радіаційного контролю повинні реєструватися і зберігатися протягом 30-ти років. При індивідуальному контролі ведуть облік річної дози опромінення, а також сумарної дози за весь період професійної діяльності людини.