78. Предмет та завдання інженерної психології. Основні напрямки наукових досліджень у цій галузі.

Інженерна психологія, одна із спеціальних дисциплін психології, яка виникла на стику технічних і психологічних наук, та має ознаки цих двох наук. Як психологічна наука вона вивчає психічні і психофізіологічні процеси та властивості людини, які надалі мають бути використані в проектуванні СЛМ. Як технічна наука інженерна психологія вивчає принципи і особливості побудови технічних процесів та систем для з'ясування їхніх "вимог" та вирішує проблеми взаємної адаптації людини і технічних систем. Розв'язання ціх проблем пов'язано з виконанням таких завдань:

Аналіз функцій людини в СЛМ. Вивчаються та аналізуються структура діяльності оператора, методи опису його діяльності та режиму роботи. При цьому фокусуються цілі, мотиви, засоби і види операторської діяльності та розробляються критерії їхньої оцінки. Вивчення процесів приймання інформації оператором. Досліджуються особливості характеристик сенсорного "входу" людини, специфіка роботи аналізаторів, процесу сприймання та переробки інформації з метою визначення вимог і рекомендацій щодо форми та темпу її подавання і поєднання різних форм, застосування кодів та побудови в цілому, як і інформаційної моделі. Вивчення процесів зберігання інформації та прийняття рішень оператором. Розглядаються питання зберігання та відновлення інформації в пам'яті людини, її характеристики, види, особливості формування еталонів. Вивчається вплив цих процесів на етапі інформаційної підготовки прийняття рішень. Досліджуються особливості впливу повної та неповної, релевантної та іррелевантної інформації на процес прийняття рішень, а також індивідуально-психологічні особливості оперативного мислення оператора. Дослідження працездатності оператора. Аналізуються структура керуючих дій оператора, механізм їх регуляції з боку вищої нервової системи, швидкість і точність їх виконання. Вивчаються фактори, що впливають на працездатність і втому оператора, вирішуються питання забезпечення раціонального режиму його праці та відпочинку, контролю за діяльністю. Аналіз групової діяльності операторів. При вирішенні цього завдання розглядаються питання організації обміну інформацією між членами групи, їхньої сумісності та спрацьованості, роль лідера, соціально-психологічний клімат, особливості конфліктних ситуацій та шляхи їхнього розв'язання. Професійна підготовка операторів. Визначаються умови, методики та критерії профвідбору, формування необхідного рівня психологічної підготовки, засади організації навчання та розробки критеріїв його оцінки, принципи побудови тренажерів та організації тренувань. Вивчення впливу психологічних факторів на ефективність СЛМ. Вивчається динаміка працездатності оператора, з'ясовуються допустимі норми його роботи в різних умовах діяльності. Крім того, вирішуються питання впливу різних факторів на швидкість і точність роботи оператора, що пов'язано з розробкою експериментальних методик і критеріїв оцінки надійності роботи оператора та СЛМ в цілому. Розробляються методи організації "діалогу" людини і машини з акцентуванням на раціональне конструювання засобів відображення інформації та органів управління. Організація робочого місця оператора. Обґрунтовується вибір робочої пози оператора, розміщення пульта управління, його розмірів та форми, розташування необхідного обладнання, з'ясовується вплив факторів зовнішнього середовища на діяльність оператора. Інженерно-психологічне проектування та оцінка СЛМ. Це є узагальню вальне завдання, при вирішенні якого враховуються усі попередні результати. При цьому беруться до уваги методологічні принципи проектування та оцінки СЛМ. Для кожного з етапів визначаються певні цілі, завдання і методи оцінювання при проектуванні, побудові та експлуатації СЛМ. Визначення економічної ефективності інженерно-психологічних розробок. Визначаються річний економічний ефект, коефіцієнт економічної ефективності і термін окупності інженерно-психологічних розробок (ІПР).

Усі ці завдання вирішуються на різних етапах функціонування СЛМ - від проектування до утилізації об'єкта. Загалом же проблематика інженерної психології об'єднує низку напрямків, основними з яких є: методологічний, психофізіологічний, системотехнічний, експлуатаційний. Методологічний напрямок характеризується інтеграцією та систематизацією окремих досліджень, що дає змогу окреслити предмет і об'єкт досліджень, визначити або розробити методи їх вивчення та принципи виведення закономірностей досліджуваних психологічних явищ, встановити зв'язок інженерної психології з іншими науками та усвідомити її значення для суспільної практики. Психофізіологічний напрямок пов'язаний з вивченням таких властивостей людини, котрі мають найбільше значення в процесі управління та обслуговування техніки. Основні дослідження спрямовані на: вивчення психологічних та психофізіологічних характеристик приймання та переробки інформації людиною, властивостей її пам'яті й мислення, здійснення нею керуючих дій; психологічний аналіз діяльності оператора СЛМ, обґрунтування ролі різних психічних процесів у цій діяльності, вивчення та опис конкретних видів операторської діяльності; розробку методів дослідження та прогнозування ефективності взаємодії оператора з технікою, зокрема - швидкості, точності, надійності й напруженості діяльності оператора та СЛ М; дослідження впливу емоційних станів оператора на динаміку його працездатності, особливо стресочинних факторів; розробку методів і критеріїв оцінки впливу емоційної сфери на діяльність операторів. Системотехнічний напрямок зорієнтований на розробку питань інженерно-психологічного забезпечення побудови СЛМ. При цьому вирішуються такі завдання: розробка принципів і методів урахування інженерно-психологічних вимог та рекомендацій на різних етапах проектування, побудови, експлуатації СЛМ; формування принципів, методів і критеріїв розподілу функцій у системі та визначення оптимального рівня її автоматизації; дослідження структури й організації потоків інформації, вибір або розробка необхідних технічних засобів відображення інформації (З В І); визначення структури керуючих дій оператора та підбір необхідних органів управління; розробка принципів, методів і критеріїв оцінки ефективності функціонування СЛМ. Експлуатаційний напрямок пов'язаний з: проблемами наукової організації праці людини (оптимізація режимів праці та відпочинку, графік роботи, нормування праці, наявність необхідної технічної документації на робочому місці); проблемами професійного відбору, навчання і тренування операторів; організацією групової діяльності операторів, їхньої взаємодії, комплектуванням виробничих груп, екіпажів, змін; медико-біологічними та психологічними проблемами підвищення ефективності діяльності оператора, розробкою методів стимуляції діяльності і контролю за станом оператора.

79. Особливості та класифікація систем «людина-машина». Характеристика показників якості СЛМ. Інженерна психологія розглядає системи, в яких задіяні як людина, так і технічні пристрої. Все, що знаходиться в СЛМ між людиною і керованим об'єктом, умовно зветься машиною, тобто машина - знаряддя праці людини-оператора, а він сам - суб'єкт праці. Залежно від сфери застосування, СЛМ мають відповідну структуру, визначаються ступенем участі й кількістю операторів. З цими ознаками пов'язані й функції оператора в СЛМ, що зумовлює необхідність класифікації діяльності оператора і самих систем "людина - машина". Основою такої класифікації можуть бути групи ознак: цільове призначення системи; характеристики людини або певної групи людей; тип і структура машини; тип взаємодії у самій системі. За призначенням системи поділяються на такі класи: керуючі, основне завдання яких - керування машиною або комплексом; обслуговувальні, в котрих людина наглядає за діяльністю машини, проводячи її ремонт і налаштування тощо; o навчальні, до яких належать технічні засоби навчання, тренажери, імітатори і т. ін.; інформаційні, що забезпечують пошук і накопичення необхідної інформації (системи зв'язку, телевізійні, радіолокаційні, документальні системи тощо); дослідницькі, які використовуються у вивченні різних явищ, пошуку нової інформації та закономірностей (прилади та пристрої, макети і моделі самої системи). За характером "людського компонента" СЛМ поділяються на: моносистеми: один оператор і один технічний пристрій; полісистеми, в котрих значна кількість людей взаємодіє з багатьма технічними пристроями; різновидом таких систем є соціотехнічні системи. Крім цього, полісистеми поділяються на паритетні та багаторівневі, ієрархічні. В перших - паритетних - інформація подається і за формою, і за змістом однаково для всіх. Наприклад, табло групового використання або системи забезпечення життєдіяльності людини на човні чи космічному кораблі. У других - багаторівневих - на обмін інформацією впливає ієрархічна структура взаємодії людей з технікою. Для прикладу, це - система управління повітряним рухом літаків: найвищий рівень - диспетчер аеропорту, далі - командир літака, потім - члени екіпажу. За типом і структурою машинного компонента СЛ М поділяються на: інструментальні, в яких оператор використовує найпростіші інструменти, прилади; прості автоматизовані, в котрих технічні засоби перетворюють енергію людини; складні автоматизовані, де функціонують різні за призначенням, складністю і підпорядкованістю технічні компоненти. Керування такими системами здійснюється не тільки за схемою "людина - машина", а й у ланцюгу "людина - людина - машина". За характером взаємодії СЛМ поділяються на три основні типи (за специфікою участі оператора у процесі керування). У системах першого типу процес керування відбувається безперервно, оператор спостерігає за цими процесами і втручається тільки тоді, коли треба ліквідувати відхилення. Такі системи мають високий ступінь автоматизації виробничих процесів, тому їх застосовують у хімічній, металургійній промисловості тощо. У системах другого типу процес керування також безперервний, але оператор періодично, дискретно сам вирішує низку певних завдань, між якими є так звана оперативна пауза. Це - системи автоматизованого зв'язку, радіолокаційні системи. Для систем третього типу характерна чітка дискретність вирішення оператором певних завдань. Це - системи управління польотами, транспортні системи, системи з відстроченим зворотним зв'язком. Оригінальним є підхід, запропонований А. О. Криловим, який виділяє такі типи СЛМ: системи управління рухомими об'єктами; системи управління енергетичними об'єктами; системи управління технологічними процесами циклічного типу; системи нагляду та виявлення об'єктів; системи управління транспортними засобами, розподілу енергії диспетчерського типу. Автоматизовані системи управління рухомими об'єктами можуть бути двох основних видів: керуюча система з одним оператором, що розташована на самому об'єкті; керуюча система, розташована поза об'єктом; її завданням є забезпечення досягнення об'єктом певної мети за необхідний час. Меті підпорядковане вирішення оперативних завдань, серед яких головними вважаються: утримання необхідних параметрів руху об'єкта і гарантування безпеки його переміщення.

Робота операторів, що управляють рухами об'єктів, має характерні особливості, які зумовлені значною швидкістю пересування об'єктів, раптовим виникненням критичних ситуацій, значною ймовірністю зміни параметрів довколишнього середовища тощо. Для операторів, які знаходяться на самому об'єкті, важливе значення має стан емоційної напруженості під час їхньої діяльності. До того ж вони залежать від таких факторів, як прискорення, зміна тиску, температура, вібрація, коливання, шум тощо. Крім того, оператори в окремих випадках повинні працювати у спеціальному спорядженні і перебувати у малогабаритних приміщеннях.

Слід зауважити, що в самій діяльності оператора є не тільки високоактивні періоди, а й малоактивні, монотонні, які пов'язані з очікуванням необхідної інформації, або з використанням автоматів (автопілот, авторульовий), або з одноманітним довколишнім середовищем (автомобільні дороги, особливо в нічний час). Цілком зрозуміло, що сама система висуває підвищені, жорсткі вимоги до стану здоров'я і фізичної підготовки операторів. Важливим є наявність у них таких психологічних рис, як рішучість, здатність швидко оцінювати інформацію і приймати рішення, емоційна стійкість, швидке переключення уваги, збереження готовності до дій за період монотонії (оперативна готовність), доведення до автоматизму відповідних рухових дій.

80. Психологічна характеристика діяльності людини-оператора її психофізіологічні основи. Порівняння функціональних характеристик людини й машини.Важливою складовою діяльності оператора є етап приймання інформації про об'єкт управління. Головними психічними процесами, що забезпечують перебіг цього етапу, є процеси відчуття, сприймання, мислення та уяви. Приймання інформації людиною-оператором необхідно розглядати як процес формування перцептивного образу, тобто суб'єктивного відображення у свідомості людини властивостей об'єкта, що на неї діє. Психологічні дослідження розкрили структуру цього процесу, який складається зі стадій знаходження, розрізнення, впізнання. До того ж виділяють стадії становлення просторових компонентів самого перцептивного образу: виявлення об'єкта в просторі та оцінка його загальних пропорцій, відображення різких зсувів кривизни, глобально-адекватне відображення форми та стадія досягнення цілковитої адекватності об'єкта. Саме сприймання характеризується певними властивостями - цілісністю, структурністю, константністю, усві-домленістю, предметністю, вибірковістю. Перелічені властивості не є первинними, а формуються у процесі розвитку людини, становлення її професійної майстерності, що має суттєве значення для побудови інформаційних моделей. Фізіологічною основою формування перцептивного образу € робота аналізаторів, котрі складаються з трьох основних частин: рецептора, провідних нервових шляхів та центральної частини кори головного мозку. Між рецептором і мозком існує прямий та зворотний зв'язок, тобто рецептор виконує функції як кодування, так і декодування інформації. У психології виділяють такі загальні характеристики аналізаторів: чутливість; алаптивність; вибірковість. Чутливість основних аналізаторів до дії фізичних та хімічних подразників є досить значною та різною і характеризується абсолютним, диференціальним (табл. 2) та оперативним порогами. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне адекватне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості даного аналізатора, а максимальна - верхнім абсолютним порогом чутливості. Подальше зростання сили подразника викликає вже больову реакцію. За допомогою аналізаторів людина може не тільки відчувати той чи той сигнал, а й розрізняти його за інтенсивністю. Для цього вводиться поняття диференціального порога, який характеризується мінімальними відмінностями відчуттів при відображенні інтенсивності двох подразників. Для окремих відчуттів диференціальні пороги чутливості залишаються більш або менш незмінними щодо значення первинного подразника. Основні функціональні характеристики людини і машини. На людину слід покладати виконання функцій з: розпізнаванню ситуації в цілому по її багатьом складно пов'язаних характеристиками, а також при неповній інформації про неї; здійснення функцій індуктивного виводу, тобто узагальнення окремих фактів в єдину систему; вирішення завдань, в яких відсутній єдиний алгоритм чи ні чітко визначених правил обробки інформації; вирішення завдань, в яких потрібна гнучкість і пристосовність до умов, що змінюються, особливо завдань, поява яких заздалегідь важко передбачити; вирішення завдань з високою відповідальністю у разі виникнення помилки. Машині слід доручати: виконання всіх видів математичних розрахунків; виконання одноманітних, постійно повторюваних операцій, що реалізуються за заданим алгоритмом; зберігання і динамічне представлення великих обсягів однорідної інформації; вирішення завдань, що вимагають дедуктивного висновку, тобто отримання на основі загальних правил рішень для окремих випадків; виконання дій, що вимагають високої швидкості реакції на команду. Все в дійсності набагато складніше, вимагає тонкого аналізу змісту діяльності оператора та обліку виникають артефактів. Незважаючи на значний прогрес у створенні складних технічних систем, людина в багатьох випадках незамінний. Особливо це стосується його можливостей по роботі в умовах неповноти інформації та використанні евристичних методів вирішення проблем. Крім того, тільки людина має здатність враховувати різноякісні, в тому числі і соціальний, досвід для досягнення своїх цілей.

81. Психологічні аспекти проблеми ухвалення рішеня в діяльності оператора. Його плануючі та виконавчі дії. Процес прийняття рішень може бути алгоритмізованим або пошуковим. При алгоритмізованому процесі прийняття рішень робота оператора пов'язана з пошуком і оцінкою заздалегідь відомих програм. При пошуковому - програма рішень операторові не відома, і вона створюється у процесі його трудової діяльності, тому оператор дуже часто обмежений у часі, і запізнення у прийнятті рішень розцінюється як помилка, що може призвести до ускладнення проблемної ситуації або до повного порушення роботи всієї системи. В цих випадках значну роль у діяльності оператора відіграють процеси мислення, основою яких є пошук і відкриття чогось нового. Мислення - це активний процес відображення об'єктивного світу в людському мозку у формі суджень, понять і висновків. Розрізняють наочно-образне, словесно-логічне і оперативне мислення. Для діяльності оператора характерний особливий тип мислення - оперативне мислення. Оперативне мислення - це такий шлях вирішення практичних завдань, який здійснюється на основі моделювання оператором об'єктів трудової діяльності, в результаті чого формується суб'єктивна модель передбачуваної сукупності дій, що забезпечують вирішення поставленого завдання. Оперативне мислення охоплює виявлення проблемної ситуації та комплекс її мислительних і практичних перетворень. Оперативне мислення має ряд специфічних особливостей. По-перше, це - єдність процесів сприймання і осмислення ситуації, яка змінюється дуже швидко. Тому процес прийняття рішення зливається з процесом його виконання. По-друге, велика відповідальність за прийняття рішення викликає значне емоційно-вольове напруження, тобто важливою ознакою оперативного мислення є те, що воно протікає в екстремальних умовах і пов'язане з глибокими переживаннями відповідальності. До того ж інформацію оператор отримує з інформаційних моделей, що вимагає її декодування, а це, своєю чергою, потребує від нього значної мислительної активності. Функція декодування полягає в переведенні образу сигналу в оперативний образ об'єкта або керованого процесу. Звідси випливає, що оперативне мислення в основному є образним. Оперативний образ виникає в результаті співвіднесення отриманої інформації з інформацією, яку зберігає в своїй пам'яті оператор. Оперативні образи характеризуються тим, що, по-перше, вони прагматичні, оскільки формуються у процесі дій з об'єктами, під час виконання конкретних практичних завдань і відповідно до них; по-друге, вони адекватні конкретній меті дії і, залежно від самого завдання, умов його виконання і психологічних особливостей людини-оператора, можуть змінюватися, залишаючись адекватними самому завданню управління; по-третє, вони впорядковані, тому що інформація в них структурно організована в єдиний комплекс, у якому окремі складові мають певний взаємозв'язок; нарешті, вони специфічні, адже відображають тільки ту інформацію, котра необхідна для розв'язування конкретного завдання. Слід зауважити, що адекватність образу інформаційній моделі ще не означає його адекватності завданню, що вирішується, оскільки на базі однієї інформаційної моделі можуть виникати різні концептуальні моделі, які породжують різні оперативні образи. Неадекватність оперативного образу тій ситуації, яку він відображає, може зумовлюватися різними факторами як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Це може бути недосконалість інформаційної моделі (п організація, низька ефективність застосування кодів, їх багатозначність тощо) або індивідуально-типологічні особливості оператора, його психічний та функціональний стани тощо. Оперативні образи, що адекватні ситуації, лежать в основі прийняття оперативного рішення і тому є важливими регуляторами в системі предметної дії оператора. Більше того, за ускладнення умов ефективність використання оперативних образів значно зростає.

82. Інженерно-психологічні основи проектування систем „людина - машина". Загальні інженерно-психологічні вимоги до засобів відображення інформації, їх класифікація. Удосконалення техніки шляхом поліпшення її парамет­рів у межах існуючих технологій пов'язане з інтенсифікацією технологічних процесів, посиленням впливу на орга­нізм людини несприятливих факторів (монотонія, шум, віб­рація і т. д.). Усе це зумовлює підвищені вимоги до людини, змушуючи її працювати на межі психофізіологічних мож­ливостей. З розвитком та ускладненням техніки зростає значення людського фактору на виробництві. Функціонування тех­нічних пристроїв і операції людини з ними стали розгля­датися у взаємозв'язку, що привело до формування поняття системи «людина-машина» (СЛМ). Системи «людина-ма­шина» належать до систем, у яких функціонування машини і діяльність людини пов'язані єдиним контуром регулюван­ня. Вимоги, що висувають СЛМ до людини, стосуються не стільки анатомічних і фізіологічних, скільки психологічних властивостей. Саме від них здебільшого залежить інфор­маційна взаємодія людини з машиною. Потреба у вивченні цих властивостей людини стосовно до СЛМ спричинила появу нової галузі знань – інженерної психології. Розв'язуючи проблеми взаємопристосування людини й техніки як елементів єдиної системи, інженерна психологія обґрунтовує і формулює вимоги й рекомендації щодо кон­струювання техніки, організації управління технологічними процесами, відбору і підготовки спеціалістів, які обслугову­ють техніку. Інженерна психологія взаємодіє з такими дисциплінами, як кібернетика, системотехніка, загальна теорія систем, тео­рія зв'язку, технічна естетика та художнє конструювання. Розширення і збагачення сфери досліджень інженерної пси­хології, а також установлення численних міждисциплінар­них зв'язків були зумовлені постійно зростаючою склад­ністю людино-машинних систем та істотним впливом зов­нішніх факторів середовища. Навколо інженерної психо­логії став утворюватися науково-практичний комплекс – ергономіка. Ергономіка розглядає системи «людина–техні­ка–середовище» (СЛТС), висвітлюючи передусім фізіолого-гігієнічний аспект досліджень і рекомендацій. Термін «ергономіка» був запропонований ще в 1857 р. польським природознавцем В.Ястшембовським, який позначив ним науку про працю, що грунтувалася на закономірностях науки про природу. Провідною в ергономіці є ідея координації роботи всіх спе­ціалістів, які займаються проблемами праці. Ергономіка, вивчаючи функціональні можливості та особливості людини в трудових процесах, сприяє оптимальному синтезу систем «людина–техніка–середовище». Однак зі зміною характе­ру праці змінюються й вимоги до людини, її професійних знань, умінь та навичок, психофізіологічних властивостей. Результати досліджень різних варіантів ергономічного за­безпечення й експлуатації систем «людина-машина» пока­зують, що найбільш раціональним є системний підхід до врахування можливостей людини, який дає змогу розгля­дати систему «людина-машина» з позицій взаємодіючих компонентів як єдине ціле. Однією з фаз реалізації такого підходу є обгрунтування структури загальних ергономічних вимог до проектованих систем. Ергономічні вимоги визначаються ергономічними влас­тивостями людини-оператора й установлюються з метою оптимізації її діяльності в системі «людина-машина». Тобто ергономічні вимоги задаються в системі згідно з властивос­тями людини-оператора, забезпечують реалізацію такої ло­гічної послідовності: «властивості людини – ергономічні вимоги – ергономічні особливості системи – ефективність системи». Ефективність роботи спеціалістів можна підвищити за рахунок раціонального розташування та конструкції пульта управління. Знання головних психофізіологічних закономірностей функціонування центральної нервової системи та професійно важливих аналізаторів (зорового, слухового, рухового) використовується як при конструюванні індикаторів та органів управління, так і в разі створення самих пультів управління. В основі пристосування людини до техніки лежать особливості сприйняття, пам'яті, мислення та сенсомоторики людини, функціонування зорового, слухового, рухового аналізаторів, силові та швидкісні характеристики рухів спеціаліста. На основі досвіду зі створення нової техніки спеціалістами в галузі інженерної психології сформульовані загальні принципи раціонального влаштування та обладнання пультів автоматизованих систем управління типу «людина – техніка». Для створення сприятливих умов діяльності операторів провідне місце займає врахування статичних та динамічних розмірів людини для оптимального співвідношення об'ємів та площ робочого місця оператора (ПУ, ОП). Другий принцип влаштування та компановки пультів зводиться до злагоди відповідності обладнання, засобів контролю до психофізіологічних особливостей функціонування зорового та слухового аналізаторів людини, які забезпечують надійність сприйняття інформації. Принцип економії рухів та мінімізації енерговитрат закладений у врахуванні біомеханіки рухів людини (швидкості, точності, сили, чутливості). Суттю принципу максимальної лаконічності є розміщення на пульті управління тих засобів контролю, без яких неможливе виконання функціональних обов'язків. Коли в основу лягає виділення сенсорного та моторного поля на пульті управління, а також зон різної видимості та досягнення їх, тоді говорять про принцип функціональної організації пульту управління. Головною вимогою принципу уніфікації та раціонального оформлення засобів контролю й управління є усунення численності в способах умовного позначення об'єкта управління, окремих блоків, індикаторів, маніпуляторів. Відповідно до принципу використання звичних асоціацій та стереотипних реакцій – напрямки руху маніпуляторів мають завжди поєднуватися зі стереотипною уявою зміни режиму функціонування, зміною показників приладів. Важливим принципом в забезпеченні ефективності та надійності роботи операторів за рахунок легкого та швидкого переходу від сприйняття до оцінки інформації прийняття рішень є принцип просторової відповідності у розміщенні індикаторів та маніпуляторів на пульті керування. Відповідно до принципу структурності проводиться згрупування засобів контролю та управління в зонах сенсорного або моторного полів пульту, які тісно взаємопов'язані між собою в структурі рішення завдань управління. Принцип стадійності спрямований на забезпечення рішень, поставлених завдань за стадіями (оцінки, виявлення порушень, реалізації управління, контролю). Найбільш важливі засоби контролю та керування, з точки зору ефективності та безпеки, виділено в основі принципу значимості та частоти користування.

Відомо, що естетичне оформлення робочого місця, техніки сприяє позитивним емоціям, полегшує виконання функціональних обов'язків. Реалізація принципів розташування обладнання та компановки пультів управління дозволяє швидше освоїти нову техніку та зброю, а також значно покращує умови діяльності, підвищує ефективність та безпеку праці спеціалістів.

83. Організація робочих місць, їх класифікація та планування. Фактории, що впливають на організацію праці. Побудова пультів і пунктів керування. Режими роботи операторів. Робоче місце — це частина виробничого простору одного або групи працівників, оснащена основним і допоміжним технологічним обладнанням, інвентарем, інструментом, робочими меблями, необхідними для виробництва певного виду робіт. В середині робочого місця виділяють робочу зону - частину простору, в межах якого здійснюються трудові дії працівника. Вимоги до організації робочого місця розробляються такою галуззю науки, як ергономіка. Основними завданнями останньої є вивчення функціональних можливостей людини в трудових процесах і розробка рекомендацій щодо створення оптимальних умов праці. Усі робочі місця класифікують за такими ознаками: За ступенем механізації робочі місця поділяють на ручні, машинно-ручні, механізовані, автоматизовані і апаратурні. Робочі місця ручної роботи характеризуються тим, що всі трудові процеси на них виконуються за допомогою трудового зусилля виконавця, з застосуванням найпростішого інструменту. До машинно-ручних робочих місць належить обробка предметів праці механізмами і за рахунок зовнішньої енергії (електричної, теплової), але при безпосередній участі працівника. Механізовані робочі місця характеризуються тим, що основні технологічні процеси повністю виконуються машинами і механізмами, а за робітником залишається лише функція управління машинами, тобто енергія людини витрачається на управління, а не на безпосереднє перетворення предмета праці. На автоматизованих робочих місцях весь технологічний процес здійснюється верстатом, машиною або агрегатом автоматичної дії без участі працівника, за яким зберігається функція пуску і зупинки автомату, контролю за його роботою і, за необхідності, наладки. Наприклад, робота машиністів автоматизованих насосних станцій водопроводу. Апаратурні робочі місця оснащені різними апаратами, впливають ними на предмет праці за рахунок теплової, електричної, хімічної або біологічної енергії.1. За ознакою спеціалізації робочі місця поділяють на спеціалізовані і універсальні. На спеціалізованих робочих місцях, оснащених обладнанням спеціального призначення, можуть виконуватися одні й ті самі або близькі за змістом операції і види робіт (робоче місце штампувальника, бурильника і под.). На універсальних робочих місцях здійснюються різнорідні роботи, вони оснащені універсальним обладнанням, що дозволяє швидко переходити від одного виду робіт до іншого (наприклад, в умовах ремонтно-механічних майстерень). 2. За ознакою розподілу праці виділяють два типи робочих місць — індивідуальні, де постійно зайнятий один виконавець і колективні, де трудові процеси здійснюються групами працівників, при обслуговуванні крупних машинних агрегатів тощо. 3. За кількістю обладнання, що обслуговують, робочі місця поділяються на одноверстатні, багатоверстатні (багатоапаратурні, багатоагрегатні), (одноапаратурні, одно-агрегатні). 4. За місцеположенням робочі місця поділяються на стаціонарні, розташовані і обладнані на одному місці (наприклад, робочі місця верстатників, апаратників); і пересувні, які постійно пересуваються у просторі (робочі місця будівельників, ремонтного персоналу). Можуть вводитися і інші класифікації робочих місць. Дня успішного виконання виробничих завдань необхідно, щоб кожне робоче місце було належним чином організоване. Під організацією робочого місцяскладовими організації робочого місця є його оснащення, планування і обслуговування. розуміють комплекс заходів, спрямованих на створення найбільш сприятливих і безпечних умов праці для високопродуктивної роботи персоналу. Основними Нормальний (оптимальний) режим роботи здійснюється у комфортних умовах, при нормальній роботі технічних пристроїв. Обстановка є звичною, робочі дії здійснюються в строго визначеному порядку, мислення носить алгоритмічний характер. В оптимальних умовах проміжні і кінцеві цілі праці досягаються при невисоких нервово-психічних витратах. Зазвичай тут мають місце тривале збереження працездатності, відсутність грубих порушень, помилкових дій, відмов, зривів та інших аномалій. Праця в оптимальному режимі характеризується високою надійністю і оптимальної еффектівностью.Под критичними режимами роботи розуміються режими, що ведуть до повної, або часткової втрати системою виконуваних функцій, або втрати об'єкта, або втрати об'єкта і загибелі оператора (екіпажу). Попередження критичних режимів здійснюється за рахунок надання допомоги оператору щодо дій у складних і аварійних ситуаціях. Ці ситуації характеризуються високою ймовірністю переходу в необоротні (катастрофічні) ситуації. Аварійні умови вимагають від працюючого максимального напруження фізіологічних і психічних функцій, різко виходить за межі фізіологічної норми. Екстремальний режим у самому загальному розумінні - це режим роботи в умовах, які виходять за межі оптимуму. Відхилення від оптимальних умов діяльності вимагають підвищеного вольового зусилля або, інакше кажучи, викликають напругу. Основні фактори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва.фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов’язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу). Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне;

• нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров’я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання). Є такі види напруження: незначне, середнє, підвищене;

• робоче положення (положення тіла людини і його органів відносно засобів виробництва). Розрізняють робоче положення: обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;

• монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути: незначна, середня, підвищена;

• температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см2 за хвилину). Стадії впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі;

• забруднення повітря (вміст домішок в 1м3 або літрі повітря та їх вплив на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;

• виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

• вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

• освітленість у робочій зоні (в люксах). Освітленість може бути нормальна, недостатня або осліплююча.