39. Проблема діагностики комунікативної діяльності.

Опитувальники оцінювання комунікативних яко­стей використовують для дослідження таких якостей осо­бистості, як товариськість, уміння організовувати і керу­вати людьми, а також міжособистісних стосунків у групі: «Комунікативні та організаторські схильності» – КОС (В. Синявський, В. Федорошин); «Загальна здатність до управлінської діяльності» – ЗЗУД (Л. Кудряшова, 1986); анкета «Міжособистісна діагностика стилю взаємодії» – МДСВ, або «Оцінювання типів реагування у конфліктних ситуаціях» (К. Томас); «Оцінювання ціннісно-орієнтаційної єдності» – ЦОЄ – рангування якостей об'єктів – оці­нювання ціннісно-орієнтаційної єдності як міри подібно­сті оцінок (А. Петровський, 1979); питальник «Методика соціально-психологічної самоатестації колективу» (Р. Не­мов, 1982); «Методика визначення рівня соціально-психо­логічного розвитку колективу» (Р. Немов, 1980); «Мето­дика для вивчення соціально-психологичного клімату первинного виробничого колективу» (А.Лутошкін, 1977); «Експрес-методика діагностики соціально-психологічно­го клімату» (А.Шатило, О. Михалюк, 1990); «Методика діагностики соціально-психологічного клімату» (Б.Паригін 1981); «Методика оцінювання психологічної атмосфе­ри у групі» (Ф. Фідлер, адаптація: Ю. Ханін, 1980); «Методика оцінювання задоволеності від належності до групи» (А.Головановський, 1980); «Питальник задоволе­ності працею» (В. Захаров, 1982); «Питальник для ви­вчення привабливості праці» – ППР-1 (В. Снєтков, 1990); «Методика оцінювання задоволеності груповим член­ством» (Р. Кричевський, М. Смір'янова); «Методика міжособистісної діагностики» – ICL (Т. Лірі, Р. Лафорж, Р. Сакзек); «Методика діагностики виробничого кон­флікту» – присвоєння об'єкту певного кольору (С. Шуркін); «Соціометрія» (Дж. Морено, 1951).

З метою використання кількісних характеристик при вивченні соціальних взаємодій у групі, застосовується так називана соціометрична процедура, або соціометрія. Соціометрія – це система певних прийомів, що дають можливість з'ясувати кількісне визначення переваг, байдужностей або неприйняття, що одержують індивіди в процесі міжособистісного спілкування й взаємодії. Проте соціометричний аналіз може дати лише найзагальніший опис цієї комунікативної мережі.

Методика виявлення „Комунікативних та організаторських здібностей” (КОС) призначена для виявлення комунікативних та організаторських схильностей особистості (вміння чітко та швидко налагоджувати ділові та товариські контакти з людьми, бажання розширити контакти, участь у групових заходах, вміння впливати на людей, їхнє бачення, проявляти ініціативу тощо), тобто те, що становить комуні-кативність особистості. При цьому окремо визначається рівень комунікативних і організаторських здібностей. Тест містить 40 запитань. Рівень розвитку комунікативних та організаційних схильностей характеризується за допомогою оцінок за шка­лою. Досліджувані, які отримали оцінку 1, – це люди з низь­ким рівнем прояву комунікативних та організаційних схильностей. Досліджувані з оцінкою 2 мають комунікативні й органі­заційні нахили нижче середнього рівня. Вони не праг­нуть до спілкування, почуваються скуто в новій компанії, в колективі, вважають за краще проводити час наодинці з собою, обмежують свої знайомства, мають труднощі у встановленні контактів з людьми і у виступі перед ауди­торією. Для досліджуваних, котрі отримали оцінку 3, харак­терний середній рівень прояву. Вони прагнуть контактів з людь­ми, не обмежують коло своїх знайомств, наполягають на власній думці, планують свою роботу, хоча потенціал їхніх нахилів не відрізняється високою стійкістю. Досліджувані з оцінкою 4 належать до групи з висо­ким рівнем прояву КОС. Вони не розгублюються в новій обстановці, швидко знаходять друзів, постійно прагнуть розширити коло своїх знайомих, проявляють ініціативу в спілкуванні, із задоволенням беруть участь в організації громадських заходів, здатні приймати самостійні рішення в критичних ситуаціях. Усе це вони роблять без примусу, згідно із внутрішніми спрямуваннями. Досліджувані, котрі отримали вищу оцінку 5, мають дуже високий рівень прояву. Вони потребують комунікативної й організаційної діяльності, активно прагнуть до неї, швид­ко орієнтуються у важких ситуаціях, невимушено пово­дяться в новому колективі, це ініціативні люди, котрі праг­нуть у важливій справі або в складній ситуації приймати самостійні рішення, відстоювати свою думку і домагатися, щоб її було прийнято іншими. Комунікативні й організаційні схильності є потрібним компонентом і передумовою розвитку здібностей у тих видах діяльності, які пов'язані із спілкуванням між людь­ми, з організацією колективної праці. Тест К. Томаса адаптований Н.В. Гришиною для вивчення особистісної схильності до конфліктної поведінки людини. Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовільнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально). Якщо представити це у графічній формі, можна отримати сітку Томаса-Кілмена, що дозволяє визначити місце та назву для кожного з п’яти основних стилів вирішення конфлікту. Якщо почати зі сторони, на якій відмічені активні та пасивні дії, то, якщо реакція пасивна, людина буде старатися вийти з конфлікту; якщо вона активна, то людина намагатиметься вирішити його. Верхня частина сітки розкриває сумісні дії. Якщо людина надає перевагу сумісним діям, то вона буде намагатися вирішити конфлікт разом з іншою людиною чи групою людей, які в ньому задіяні. Якщо ж надає перевагу індивідуальним діям, то вона буде шукати свій шлях вирішення проблеми, чи шлях уникнення її вирішення. Коли скласти разом ці дві частини сітки, вийде матриця з п’яти стилів. Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів є ефективним тільки в певних умовах і жоден не може бути виділенний як найкращий. Опитувальник Томаса описує кожен з п’яти перерахованих стилів. У різних сполученнях вони згуртовані у 30 пар, у кожній з яких респондент має вибрати те судження, що найбільш типове для характеристики його поведінки.

40. Методики діагностики міжособистісних стосунків. Сфера вивчення міжособистісних стосунків знаходиться в межах від великих соціальних груп до інтимних проблем, унаслідок цьо­го можливі різні підстави для систематизації методів досліджень. Наприклад, об'єкт застосуван­ня, коли конкретна методика завжди матиме певні межі, ігнору­вання яких призводить до необ'єктивних висновків (наприклад, соціометрія може застосовуватися лише в групах із добре знайо­мих людей тощо). По-друге, визначення того кола завдань, які будуть розв'язуватися в дослідженні, оскільки вони зумовлюють відмінності в застосуванні конкретних методик. Наприклад, до­слідження міжособистісних стосунків під час тривалої наукової експедиції необхідно спрямувати на поглиблене вивчення потребнісно-мотиваційної сфери групи в цілому і кожного її учасника зокрема. Доцільним є моделювання й аналіз стосунків в екстре­мальних умовах, урахування тривалої ізольованості групи. Ви­вчення міжособистісних стосунків у сім'ї передбачає з'ясування системи існуючих зв'язків, рівня взаємопорозуміння з подальшою психокорекцією, що можливо при створенні позитивного емоцій­ного контакту з членами родини. Підбираючи методики, слід звертати увагу на їх структурні особливості, які повинні відповідати віку людини та її мотивації. Наприклад, ММРІ – об'ємна методика. Це знижує мотивацію, ускладнює процедуру обстеження, перешкоджає налагодженню глибокого особистісного контакту з оптантом і, як наслідок, може призвести до спотворення остаточних результатів. Не менш впли­вовим показником є вік, оскільки вивчення власних переживань на основі усвідомленого суб'єктивного ставлення до людей недо­статньо придатне для дослідження осіб підліткового віку. Для отримання даних про міжособистісні стосунки можуть використовуватися різноманітні параметри. Наприклад, в одних методиках це міжособистісна симпатія, ситуації суб'єктивного вибору, в інших – глибинні потребнісно-мотиваційні характерис­тики партнерів. У дослідженнях окрему групу складають методики непрямої оцінки міжособистісних стосунків (техніки споглядання реальної ситуації, техніки символічного моделювання реальної ситуації, проективні методи). Важливим є метод спостереження та експерт­ної оцінки, який вивчає прояви позитивних і негативних емоцій, сфери постановки та розв'язання проблем у міжособистісних сто­сунках з метою встановлення рівнів групової динаміки, статусів, ролей. Наприклад, високий бал за розв'язання проблеми, є пока­зником ділового лідера, а прояви позитивних емоцій – емоційно­го лідера. Діагностика міжособистісних стосунків може проводитися на основі вивчення суб'єктивних переваг людини, де традиційною є соціометрія Дж. Морено. Вона використовується у ви­вченні малих груп для опису їх структури, взаємостосунків, з'я­сування становища в групі, суб'єктивних міжособистісних пе­реваг у праці, відпочинку тощо. Соціометрія ефективна лише в групах добре знайомих людей. У її класичному варіанті кожний учасник може конфіденційно назвати найбільш бажаних парт­нерів для певної спільної діяльності. Кількість отриманих суб'єк­тивних виборів визначає індивідуальний соціометричний статус індивіда, структуру міжособистісних стосунків, групову згурто­ваність. Соціометрична матриця показує, хто отримав вибори і кому віддав свої. На соціограмі графічно визначається положен­ня кожного учасника групи та їх взаємні прагнення. Соціометрія вимагає чіткості у визначенні критеріїв виборів, урахування допустимої чисельності вибірки, меж популяції, за­безпечення таємниці відповіді. Параметрична процедура передбачає вибір фіксованої кіль­кості осіб, що залежить від чисельності групи, унаслідок чого зни­жується ймовірність випадкового вибору. Успіх дослідження залежить від бажання оптантів співпрацю­вати з експериментатором. їх відповідальність зростає, якщо їм повідомлять, що за результатами роботи міжособистісні стосун­ки в групі реально зміняться. Методика „Дослідження Міжособистісних Взаємовідносин” (ДМВ) Т. Лірі, призначена для дослідження уявлень суб'єкта про себе та ідеальне „Я”, а також для вивчення взаємин у малих групах. За допомогою даної методики виявляється переважаючий тип відносин до людей у самооцінці та взаємооцінці. При дослідженні міжособистісних стосунків найчастіше виділяються два фактори: домінування-підпорядкування і дружелюбність-агресивність. Саме ці фактори визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття. Для представлення основних соціальних орієнтацій Т. Лірі розробив умовну схему у виді кола, розділеного на сектори. У цьому колі по горизонтальній і вертикальній вісях позначені чотири орієнтації: домінування-підпорядкування, дружелюбність-ворожість. Схема Т. Лірі заснована на припущенні, що чим ближче результати до центра кола, тим сильніше взаємозв'язок цих двох перемінних. Сума балів кожної орієнтації переводиться в індекс, де домінують вертикальна (домінування-підпорядкування) і горизонтальна (дружелюбність-ворожість) вісі. Відстань отриманих показників від центра кола вказує на адаптивність або екстремальність інтерперсональної поведінки. Опитувальник містить 128 оцінних суджень, з яких у кожнім з 8 типів відносин утворюються 16 пунктів, упорядкованих по висхідній інтенсивності. Т. Лірі пропонував використовувати методику для оцінки поведінки людей, що спостерігається, тобто поведінки в оцінці навколишніх ("з боку"), для самооцінки, оцінки близьких людей, для опису ідеального "Я". Відповідно до цих рівнів діагностики міняється інструкція для відповіді. Різні напрямки діагностики дозволяють визначити тип особистості, а також зіставляти дані за окремими аспектами. Наприклад, "соціальне "Я", "реальне "Я", "мої партнери" тощо. За спеціальними формулами визначаються показники по основних факторах: домінування і дружелюбність. Методичний прийом дозволяє вивчати проблему психологічної сумісності і часто використовується в практиці сімейної консультації, групової психотерапії та соціально-психологічного тренінгу. Типи відношення до навколишніх: I. - Авторитарний, II.- Егоїстичний, III.- Агресивний, IV.- Підозрілий, V.- Підпорядкований, VI.- Залежний, VII.- Дружелюбний, VIII-. Альтруїстичний. Тест К. Томаса адаптований Н.В. Гришиною для вивчення особистісної схильності до конфліктної поведінки людини. Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовільнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально). Якщо представити це у графічній формі, можна отримати сітку Томаса-Кілмена, що дозволяє визначити місце та назву для кожного з п’яти основних стилів вирішення конфлікту (див.мал). Якщо почати зі сторони, на якій відмічені активні та пасивні дії, то, якщо реакція пасивна, людина буде старатися вийти з конфлікту; якщо вона активна, то людина намагатиметься вирішити його. Верхня частина сітки розкриває сумісні дії. Якщо людина надає перевагу сумісним діям, то вона буде намагатися вирішити конфлікт разом з іншою людиною чи групою людей, які в ньому задіяні. Якщо ж надає перевагу індивідуальним діям, то вона буде шукати свій шлях вирішення проблеми, чи шлях уникнення її вирішення. Коли скласти разом ці дві частини сітки, вийде матриця з п’яти стилів. Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів є ефективним тільки в певних умовах і жоден не може бути виділенний як найкращий. Опитувальник Томаса описує кожен з п’яти перерахованих стилів. У різних сполученнях вони згуртовані у 30 пар, у кожній з яких респондент має вибрати те судження, що найбільш типове для характеристики його поведінки

41. Теоретичні та методичні аспекти вивчення структури інтелекту. У сучасному розумінні інтелект стосується не лише мислительних функцій людської психіки, а й пізнаваль­них процесів загалом. Інтелект – здатність до набуття знання і вмінь, долання перешкод та розв'язання нестан­дартних ситуацій, що визначає успішність адаптації індивіда до нових ситуацій. Тести вимірювання інтелекту є сукупністю методик, призначених для діагностування загальних здібностей людини. У трактуванні природи інтелекту сформувалися такі підходи: соціокультурний (розглядає інтелект як резуль­тат процесу соціалізації і впливу культури); генетичний (трактує інтелект як наслідок ускладненої адаптації люди­ни до вимог навколишнього середовища у природних умо­вах); процесуально-діяльнісний (вивчає інтелект як осо­бливу форму людської діяльності); освітній (досліджує інтелект як продукт цілеспрямованого навчання); інфор­маційний (вивчає інтелект як сукупність елементарних процесів переробки інформації); феноменологічний (трак­тує інтелект як особливу форму змісту свідомості); структурно-рівневий (досліджує інтелект як систему різнорівневих пізнавальних процесів); регуляційний (вивчає інте­лект як фактор саморегуляції психічної активності). У психодіагностиці побутує думка, що усі психологічні теорії є операційними, тобто психологічний конструкт, який описує психічну властивість, процес, стан, має зна­чення лише у поєднанні з описом процедури дослідження, вимірювання його поведінкових проявів. Операційне розу­міння інтелекту з'явилося внаслідок первинного уявлення про рівень розумового розвитку, що визначає успішність виконання пізнавальних, творчих, сенсомоторних та інших завдань і виявляється у деяких універсальних характеристиках поведінки людини. Таке розуміння ґрун­тується на працях А. Біне, присвячених діагностиці розу­мового розвитку дітей та ідеї про наявність базових знань і умінь (ідеального інтелекту, «універсального інтелекту»). Ідея «ідеальності», або «універсальності», інтелекту як здатності, що впливає на успішність розв'язання будь-яких завдань, була розвинута у факторних моделях. Факторні моделі інтелекту – моделі, основою яких є уявлення про фактори (чинники), які визначають загальну (універсальну) інтелектуальну здатність людини. Побудова факторних моделей ґрунтується на таких положеннях:

1) інтелект, як і будь-яка психічна реальність, є латент­ним, тобто даним досліднику через безліч проявів у пове­дінці досліджуваного при розв'язанні життєвих завдань;

2) інтелект є латентною властивістю певної психічної структури («функціональної системи»), яку можна вимі­рювати через вияв у поведінці, тобто він є лінійною власти­вістю (одновимірною або багатовимірною);

3) сукупність поведінкових проявів інтелекту (поєднань «поведінковий акт – завдання») завжди більша, ніж сукупність властивостей, тобто за допомогою багатьох інте­лектуальних завдань можна виявляти одну властивість;

4) інтелектуальні завдання об'єктивно різняться за рів­нем труднощів;

5) розв'язки завдання можуть бути правильними або неправильними;

6) будь-яке завдання можна розв'язати правильно за нескінченно тривалий час, точність і час розв'язання – еквівалентні.

Залежно від структури побудови факторні моделі інте­лекту можуть бути багатовимірні (дво-, тривимірні), ієрар­хічні тощо. Багатовимірними моделями, у яких передба­чено безліч первинних інтелектуальних факторів, є моделі Гілфорда (апріорна), Терстоуна (апостеріор­на), Шадрикова (апріорна). Їх можна вважати просторо­вими, оскільки кожний незалежний фактор інтерпрету­ють як один вимір у факторному просторі. Ієрархічні моделі є багаторівневими. На верхньому рівні розміщуєть­ся фактор загальної розумової енергії, на другому рівні – його похідні тощо. Ієрархічні моделі, спираючись на емпіричні досліджен­ня, є оглядовими, оскільки дані емпіричних робіт інтерпре­тують довільно. Фактори в ієрархічних моделях розміщені на різних щаблях, що зумовлено рівнем їх узагальненості. Моделі інтелекту є важливим елементом у вивченні його психології, основою для розроблення тестів для його діагностування – загальних тестів діагностики інтелекту і тестів, «вільних від впливу культури». Тести діагностування інтелекту вимірюють загальний інтелект або призначені для з'ясування спеціальних здіб­ностей. Залежно від типу завдань їх поділяють на вербальні і невербальні; від кількості досліджуваних – індивідуальні і групові тести. Виокремлюють ще тести інтелекту для специфічних популяцій, наприклад призначені для обсте­ження немовлят, осіб із фізичними вадами, а також людей, що належать до різних культур. Тести інтелекту складаються з кількох субтестів, спря­мованих на вимірювання інтелектуальних функцій (логіч­ного мислення, смислової й асоціативної пам'яті тощо). На перших етапах діагностування інтелекту необхідно розробити шкалу його вимірювання. Під час діагностуван­ня інтелекту дітей цей показник повинен бути дуже чутли­вим. Щоб обчислити IQ (кількісний показник інтелекту­ального розвитку), застосовують формулу:

Використання тестів інтелекту підтверджує їх практич­ну цінність при диференційному діагностуванні розумової відсталості, затримках психічного розвитку дітей, у судо­во-психіатричній експертизі. Обстеження психічно хворих допомагало встановити структурні особливості їх інтелек­ту, враховуючи які, планують реабілітаційні заходи. Соціальний інтелект, на відміну від абстрактного (розуміння думок, ідей і управління ними), механічного (розуміння конкретних об'єктів), виявляється в розумінні людей, здатності діяти мудро у людських відносинах. Тести соціального інтелекту – психодіагностичні методики, спря­мовані на оцінювання здатності до розуміння соціальних ситуацій, прогнозування їх розвитку, а також поведінки в них. Гілфорд почав розробляти інструменти вимірювання соціального інтелекту на основі загальної моделі структури інтелекту. У співпраці із Селліваном він створив «Тест соціального інтелекту чотирьох факторів». Тести емоційного інтелекту – психодіагностичні методики, спря­мовані на оцінювання здібностей до пізнання емоцій, їх розуміння і управління ними (стосовно себе та інших людей). При вимірюванні емоційного інтелекту використову­ють змішані моделі і моделі здібностей. Змішані моделі охоплюють когнітивні, особистісні характеристики, при­пускаючи можливість вимірювання на основі опитувальників. Інші моделі ґрунтуються на розумінні емоційного інтелекту як комплексу певних здібностей. Опитувальники, призначені для оцінювання емоційного інтелекту, вимірюють адаптова­ність індивіда, загальний настрій, соціальні навички разом з управлінням емоціями.