HistoryEconomy

проявляють активність іноземні банки, питома вага державних банків у фінансовокредитній діяльності поступово зменшується на користь зростання ролі приватного банківського сектору.

10.6Економічна думка в Україні в другій половині ХІХ – на початку

ХХст.

У дореформений період розвиток економічної думки в Україні був зосереджений на проблемах критики та скасування кріпацтва і представлений ліберально-дворянським та революційно-демократичним напрямами. Представником, зокрема, першого напряму є В. Н. Каразін, учений та громадський діяч, один із засновників Харківського університету. Він виступає за аграрну реформу, виділення селянам земельних ділянок у вічне користування, їх звільнення, але в той же час за збереження поміщицького землеволодіння із заміною панщини грошовим оброком. В цілому проекти Каразіна були прогресивними і мали антикріпосницьку спрямованість.

Після реформи 1861 р. виділяються ліберально-буржуазна економічна думка, революційно-народницька та ліберально-народницька.

Ліберально-буржуазний рух в Україні був репрезентований громадами – організаціями інтелігенції в Києві, Харкові, Полтаві та інших містах.

Видатним представником ліберально-буржуазної думки був М.П. Драгоманов – український історик, публіцист, етнограф, літературний критик. Після закінчення Київського університету він деякий час працював у ньому доцентом, а в 1870-х рр. з посиленням політичної реакції в Росії був змушений виїхати за кордон. Економічним проблемам у творчості Драгоманова приділено значну увагу. На відміну від народників, він вбачає прогресивність капіталізму у прискоренні технічного розвитку, хоча в той же час критикує негативні сторони капіталізму. Високо оцінює фундаментальні праці з політичної економії західних економістів, підкреслює необхідність їх перекладу та популяризації. У поглядах на майбутнє Драгоманов частково відходить від ліберальної лінії, вважаючи за необхідне перехід до соціалізму, як більш досконалого ніж капіталізм, ладу. Але цей перехід він мислив як еволюційний.

Революційно-демократична думка в Україні представлена ідеями революційних народників, що виступають з критикою залишків кріпосництва, за повну ліквідацію поміщицького землеволодіння. Не дивлячись на деякі особливості українського народництва, воно було організаційно пов’язане з народницькими гуртками Центральної Росії, і в основі його ідеології були віра в самобутній характер економічного розвитку країни та ідеалізація селянства. Особливу позицію в

210

революційно-демократичній думці представляли С.А. Подолинський, О. Терлецький, а також І. Франко.

Іван Франко приділив значну увагу дослідженню економіки Галичини, становищу селянства і робітничого класу. Він підкреслює велике значення політичної економії і навіть певний час викладає її в робітничих гуртках самоосвіти. Франко популяризує економічну теорію з метою пропаганди ідей соціалізму.

Ліберальне народництво проповідує мирні шляхи розвитку суспільства в країні, поступово зближуючись із буржуазними лібералами. Представники цього напрямку зосереджені на проблемах критики капіталізму та розвитку дрібнотоварного виробництва, поліпшення становища селянства.

Розвиток продуктивних сил, соціальні зрушення, пожвавлення суспільної думки в Україні після реформи 1861 р. позначилися і на розвитку політекономії. Класичну традицію в Україні розвивали такі вчені як Вернадський, Вольський, Бунге, Антонович.

На початку ХХ ст. ряд вчених в Україні популяризували вчення Маркса: Коссовський, Зібер.

Також на початку ХХ ст. відбувається певна переорієнтація економічної думки в Україні. Усе більший вплив на її розвиток справляють німецька історична та австрійська школи. Найбільш відомим прихильниками суб’єктивно-психологічного напряму були професори Орженцький та Білимович.

Видатним представником української і світової економічної думки був Михайло Іванович Туган-Барановський (1865–1919). Туган-Барановський спочатку захоплюється марксизмом, але пізніше, ознайомившись із доробком австрійської школи маржиналізму та представників англійської школи неокласиків, він критикує Маркса за ігнорування психологічної та морально-етичної складових економічної діяльності людей, намагається переорієнтувати розвиток політекономії України на неокласичні позиції.

Загальновизнаним досягненням світового рівня є інвестиційна теорія циклів Туган-Барановського, основні ідеї якої склали підвалини сучасної інвестології та теорії циклів.

Теоретичний доробок академіка Туган-Барановського спів мірний зі спадщиною найвидатніших представників світової економічної думки. Зокрема, вже в 1890 р. вчений виконав порівняльний аналіз класичної школи політекономії та австрійської школи маржиналізму і прийшов до висновку про можливість синтезу цих двох парадигм. Фактично він рухався тим же шляхом, що і Альфред Маршалл.

Також загальновизнаним у світовій економічній думці є доробок ТуганБарановського у сферах теорії розподілу і теорії кооперації.

211

Значними є досягнення українських економістів-математиків, серед них виділяється Євген Слуцький (1880–1948), що справив величезний вплив на розвиток сучасних економіко-математичних досліджень. Його праці присвячені аналізу взаємозв’язків між попитом, рухом цін та доходів за допомогою методів математичної статистики. Фактично Слуцький заклав основи праксеології та економетрики в частині теорії поведінки споживачів і аналізу часових рядів. Праці Є. Слуцького здобули високу оцінку з боку ряду відомих вчених, зокрема Л.Аллена, Дж. Хікса та інших.

Таким чином, в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. українська економічна думка розвивалася в загальносвітовому руслі економічної теорії, а наукова спадщина українських вчених стала надбанням світової економічної думки.

Семінар 10. Розвиток господарства та економічної думки України у другій половині ХІХ ст.

10.1Реформа 1861 р. та її наслідки в Наддніпрянській Україні.

10.2Прискорення промислового розвитку півдня та сходу України в останній третині ХІХ ст.

10.3Економічний розвиток західноукраїнських земель.

10.4Столипінська реформа і капіталізація сільського господарства.

10.5Розвиток вугільної, металургійної та машинобудівної промисловості на сході і півдні України.

Реферати

1.Економічна думка в Україні в другій половині ХІХ ст.

2.Наукова спадщина М. Туган-Барановського.

3.Економічні ідеї Є. Слуцького.

4.Роль концесіонерів в розвитку промисловості України. Джон Юз та інші (по персоналіях)

5.Залізничне будівництво на території України у другій половині ХІХ ст.

212

Тема 11. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці

11.1Проголошення незалежності України, стан господарства в період громадянської війни 1918–1920 рр.

11.2Поділ України, утворення УРСР. Відбудова народного господарства УРСР

в1920-х роках.

11.3Соціалістична індустріалізація та колективізація сільського господарства в 1930-х роках. Голодомор в 1932–1933 рр.

11.4Мілітаризація економіки УРСР та підготовка до нової війни.

11.5Економічний розвиток західноукраїнських земель в 1923–1939 рр. Приєднання західноукраїнських земель до Радянської України.

11.6Економічні наслідки другої світової війни для України. Повоєнна відбудова народного господарства.

11.7Економічний розвиток УРСР в 1950–1980-х рр.

11.8Розвиток економічної думки в Україні в 1950–1980-х рр.

11.1Проголошення незалежності України, стан господарства в період громадянської війни 1918–1920 рр.

Перша світова війна мала катастрофічні наслідки для України як з економічної, так і з інших сторін суспільного життя. Країни, між якими була поділена територія України, виявилися воюючими сторонами: Росія була членом військового союзу Антанта, Австро-Угорщина вступила у війну на боці Німеччини, отже для українців це була братовбивча війна. Практично вся територія України була окупована німецькими та австро-угорськими військами. Руйнівні наслідки для економіки першої світової війни були поглиблені в ході громадянської війни 1918–1920 рр.

Економічні втрати країни були колосальними. Вже в 1917 р. у порівнянні з 1916 р. обсяги виробництва металургійної продукції в Південно-Східній Україні знизились на 20-30%, вуглевидобутку на 20%, продуктивність праці в промисловості впала на 20-30%. Відповідно знизилась частка виробництва на українських землях в загальних обсягах виробництва Російської імперії.

Після лютневої революції 1917 р. руйнівні процеси в економіці продовжувалися. Різко зменшився обсяг виробництва не тільки у вугільній та металургійній, але і в хімічній, харчовій та інших галузях промисловості. Сільське господарство теж перебувало в кризовому стані, зокрема, через відсутність або нестачу чоловіків у селянських господарствах. Через фактичну зупинку машинобудівної промисловості припинилося оновлення сільськогосподарської

213

техніки, інвентарю, а також обладнання у промисловості. Значно знизився не тільки валовий збір зерна, але й урожайність, скоротилося поголів’я худоби.

Територія України була одним із основних театрів воєнних дій, отже, значними були безпосередні матеріальні та людські втрати. Ряд населених пунктів були знищені, багато міст і сіл зазнали значних руйнувань. Економічна ситуація ускладнювалась неконтрольованим з боку тимчасового уряду розвалом економіки Російської імперії. Повний дисбаланс фінансової системи через неспроможність тимчасового уряду Росії забезпечити потреби фронту мав наслідком знецінення рубля, згортання товарообігу, бартеризацію економіки. Більшовицький переворот у Петербурзі радикально змінив політичну ситуацію в Росії, але не міг вплинути на економіку, яка перебувала в глибокій кризі.

Прихід до влади більшовиків прискорив процес національної самоідентифікації та консолідації національно-демократичних сил в Україні. 22 січня 1918 р. Центральна Рада проголошує незалежність України. Представники Центральної Ради намагаються створити урядові структури та атрибути державності. В українській державі – Українській Народній Республіці – з’являються власні гроші. В обіг були випущені українські гривні та карбованці, а з 1 березня 1918 р. грошовою одиницею УНР була проголошена гривня.

Більшість членів Центральної Ради мали соціалістичну орієнтацію, відповідну спрямованість мала законодавча і політична діяльність Центральної Ради. Проте соціалістичні експерименти лише погіршували економічну ситуацію в умовах воєнної розрухи. Так, зокрема, основне питання в країні – земельне – було вирішене у вигляді націоналізації землі з передачею її у «приватно-трудове користування» селянам, причому перехід права користування в спадщину законодавчо не був урегульований. Крім того, відповідно до мирного договору від 9 лютого 1918 р., Німеччині та Австро-Угорщині надавалося право використовувати сировинні та продовольчі ресурси України як оплату за збройну допомогу Центральній Раді.

У квітні 1918 р. Центральна Рада втрачає контроль за ситуацією в країні і влада переходить до гетьмана Павла Скоропадського. Скоропадський намагається встановити правопорядок на основі ліквідації соціалістичних реформ Центральної Ради, відновлення приватної власності і свободи підприємництва. Основні зусилля гетьманський уряд спрямовує на врегулювання аграрних відносин. Готується аграрна реформа, що передбачає примусовий викуп державою крупних землеволодінь з метою розподілу їх між селянами. Досить швидко вдається збалансувати фінансовокредитну систему, створити державний бюджет, випустити в обіг нову грошову одиницю – карбованець, стабільність якої зміцнилась. Налагоджується залізничне сполучення, в тому числі регулярні пасажирські перевезення.

214

Значно гіршим був стан промисловості. Тривало скорочення промислового виробництва, зростало безробіття. У промислових районах України безробітними були від 40 до 90% робітників. Мешканці великих міст голодували, оскільки різко зменшився обсяг сільськогосподарського виробництва через скорочення посівних площ майже вдвоє у порівнянні з довоєнним періодом, також посилилася спекуляція. До всього цього необхідно додати посилення економічної експлуатації України німецькими та австро-угорськими окупантами. У грудні 1918 р. гетьманський уряд було повалено Директорією Української Народної Республіки. Селянство, що складало більшу частину населення України, підтримало Директорію значною мірою через негативне ставлення до гетьманського уряду. Але в подальшому Директорія не могла розраховувати на широку підтримку в масах. Адже в умовах критичного стану економіки та зовнішньої небезпеки необхідно було погодитись на непопулярні заходи, до того ж члени Директорії не мали виваженої стратегії соціальноекономічної реформи.

Вцей же час значні зміни відбуваються в Західній Україні. У листопаді 1918 р. було повалено владу Австро-Угорської монархії і проголошено Західно-Українську Народну Республіку. Уряду новопроголошеної республіки довелося застосувати радикальні заходи з метою вирішення продовольчої кризи, налагодження роботи залізниць, пошти, вирішення земельних питань, забезпечення потреб фронту.

Всічні 1919 р. було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. Проте фактичного об’єднання двох частин України не сталося. В Україні лютувала громадянська війна(тільки воюючих сторін було більше десяти). Через лічені дні після проголошення Акту Злуки Київ був зайнятий більшовицькими військами, на більшій частині території України було встановлено Радянську владу. Хоча громадянська війна продовжувалась, владу в Східній Україні поступово перебирав уряд Української Радянської Соціалістичної Республіки.

11.2 Поділ України, створення УРСР. Відбудова народного господарства УРСР в 20-х рр. ХХ ст.

Наслідки першої світової війни були катастрофічними для України не тільки з економічної, а й з геополітичної точки зору – вона була поділена між чотирма державами. На території Лівобережної та значної частини Правобережної України була утворена УРСР, що після входження до складу СРСР 30 грудня 1922 р. остаточно втратила навіть бутафорські ознаки суверенної країни. Волинь, Галичина та частково Поділля увійшли до складу Польщі, Закарпаття – до складу Чехословаччини, а Буковина та Придністров’я – до складу Румунії.

215

На території УРСР, починаючи з 1920 р., було запроваджено економічну політику, спрямовану на побудову жорсткої адміністративно-командної системи управління господарською діяльністю, що отримала в історії назву «воєнного комунізму». Всі підприємства і земля були націоналізовані, для вирішення продовольчої проблеми до селян застосовувалася продрозверстка. Сутність продрозверстки полягала у примусовому безоплатному вилученні надлишків продовольства у заможних селян і примусовому обміні надлишків у селян-середняків на промислові товари. Проте визначення ступеню заможності, а також кількості надлишків відбувалося суб’єктивно. Фактично продрозверстка являла собою вилучення не лише надлишків, але й необхідних продовольчих запасів, включно з посівним матеріалом. Для додаткового тиску на селянство створювались комітети незаможників, які ставали органічною частиною репресивного апарату продрозверстки. По всій території Східної України будувалися концентраційні табори, в які попадали селяни, що не бажали добровільно розлучатися зі своїм майном. Комуністичний експеримент у вигляді продрозверстки завдав величезної шкоди народному господарству. Селяни не мали стимулів працювати, через тотальну конфіскацію та централізований перерозподіл продовольства майже повністю припинилася торгівля, тим більше, що більшовики вважали торгівлю шляхом повернення у капіталізм. Але продовольчу проблему все одно вирішити не вдалося. В 1921 р. розпочався голод, в наслідок якого померло більше 1 млн. людей. Масові селянські бунти жорстоко придушувалися репресивним апаратом ЧК («чрезвычайная комиссия») та частинами регулярної армії під командуванням Блюхера, Пархоменка, Котовського та інших.

Не кращою була ситуація і в промисловості. Тотальна націоналізація промислових підприємств і передача управління ними трудовим колективам, представники яких не мали досвіду фінансування та організації виробництва, призвела до повного розвалу промислової діяльності. На початку 1921 р. не працювала жодна домна, шахта, абсолютна більшість крупних та середніх підприємств простоювали. Безробіття набуло масового характеру, робітники із сім’ями, рятуючись, йшли з міст в села.

Таким чином, політика «воєнного комунізму» зазнала повного краху. Більшовики змушені були відмовитись від подальшого її проведення і перейти до реалізації нової економічної стратегії, розробленої Леніним, що отримала назву НЕП (нова економічна політика).

Серед заходів НЕПу основна увага приділялась відновленню сільськогосподарського виробництва і підвищенню його продуктивності. Для цього продрозверстка була замінена продовольчим податком, розмір якого визначався перед

216

посівною у натуральному обчисленні для кожного селянського господарства в залежності від матеріального становища, кількості членів сім’ї та інших показників, що характеризували дане господарство (бідняки звільнялися від цього податку). Всі надлишки після сплати податку залишалися у селян і вони могли ними вільно розпоряджатися, в тому числі продати на ринку. Таким чином, відновлювалася вільна торгівля, яка була заборонена в період «воєнного комунізму».

В кінці 1921 р. було прийнято Декрет про денаціоналізацію дрібних і середніх підприємств, які були повернуті колишнім власникам або передані в оренду. Це були переважно підприємства легкої та харчової промисловості. В той же час крупні підприємства важкої промисловості, банки, залізниця, зовнішня торгівля залишалися у державному підпорядкуванні. Загалом НЕП була спробою вмонтування ринкових механізмів у адміністративно-командну економіку.

Завдяки всім цим заходам господарство країни почало поступово відновлюватися. Було подолано продовольчу кризу, а в 1924 р., після грошової реформи, натуральний продовольчий податок було замінено на грошовий. У 1927 р. виробництво зерна в Україні досягло довоєнного рівня, хоча урожайність залишалася невисокою. Також у 1925–1927 рр. досягли довоєнного рівня, а то й перевищили його, обсяги виробництва у легкій та харчовій промисловості. Налагоджувалась робота транспорту, зміцнилася грошова система, відкрилися нові банки. Повільніше відновлювала роботу важка промисловість, але й тут були певні успіхи, зокрема, частково були відбудовані шахти Донбасу, ставали до роботи металургійні заводи, будувалися електростанції.

Але заходи НЕПу залишилися незавершеними. В кінці 1920-х рр. влада в Радянському Союзі була узурпована Сталіним, який поклав край НЕПу.

11.3. Соціалістична індустріалізація та колективізація сільського господарства в 1930-х рр. Голодомор 1932–1933 рр

Після скасування НЕПу керівництво Радянського Союзу проголосило необхідність побудови матеріально-технічної бази соціалізму. Для цього необхідно було провести індустріалізацію та колективізацію сільського господарства.

Характерною рисою соціалістичної індустріалізації був пріоритетний розвиток галузей важкої промисловості, тобто промисловості, що виробляла засоби виробництва: енергетики, металургії, машинобудування, хімічної промисловості. Стратегія і тактика індустріалізації була викладена у формі п’ятирічних планів (п’ятирічок). У довоєнний період країна працювала за трьома п’ятирічними планами, проте жоден з них не був виконаний. Це пояснювалося нереальністю та економічною необґрунтованістю завдань п’ятирічних планів, некомпетентністю керівних органів.

217

На час виконання першого п’ятирічного плану (1928–1933 рр.) господарство Радянської України вже повністю управлялося з Москви, що свідчило про колоніальний характер розвитку економіки Радянської України. Остаточна узурпація влади Сталіним у 1927–1928 рр. означала також початок епохи тотальної фальсифікації економічної та статистичної інформації. Так, наприклад, не зважаючи на те, що жоден з п’ятирічних планів не було виконано, причому недовиконання становило від 20 до 90% в залежності від галузі, офіційна статистика свідчила про дострокове виконання і перевиконання завдань п’ятирічних планів.

Наслідком індустріалізації для України, як і для СРСР в цілому, стало посилення диспропорцій у розвитку господарства, загострення продовольчої проблеми, високі темпи інфляції.

Більш-менш сприятливою для розвитку економіки України була перша п’ятирічка, коли було побудовано крупні електростанції (Зуївська, Штерівська, Дніпрогес), металургійні та машинобудівні заводи («Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Дніпроспецсталь», Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод). В цей період також з’являються нові галузі харчової (маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова) та легкої промисловості (трикотажна), хоча в цілому темпи розвитку цих галузей були набагато меншими, ніж темпи розвитку важкої промисловості.

Індустріалізація змінила галузеву структуру економіки України. Промисловість стала домінуючою галуззю народного господарства, причому питома вага виробництва на підприємствах важкої промисловості була незрівнянно вищою за питому вагу підприємств легкої і харчової промисловості. З огляду на темпи розвитку промисловості Радянська Україна могла вважатися однією з передових країн Європи.

Але український народ дорого заплатив за сталінський індустріальний стрибок. Адже керівництво Радянського Союзу не мало коштів для забезпечення подібного розвитку промисловості, жодна країна світу не погоджувалась надавати позики у значних розмірах Радянському уряду. Тому радянські провідники вирішили розвивати важку індустрію за рахунок ресурсів, вилучених зі сфери сільськогосподарського виробництва. Для цього була проведена примусова колективізація сільського господарства.

Масова колективізація почалася у 1929 р. і за планом в Україні мала закінчитися у 1932 р. Зважаючи на опір заможних селян і масове небажання середняків вступати до колгоспів, у 1930 р. в Україні почала проводитися політика «ліквідації куркульства як класу», результатом якої було знищення близько 200 тисяч селянських господарств. Більшість репресованих селян разом з родинами були депортовані на Північ і в Сибір. Їх доля була трагічною, оскільки їх вивозили в люті

218

морози в товарних вагонах і часто без засобів до існування. Десятки тисяч людей, в першу чергу дітей, при цьому загинули.

Після завершення колективізації на селі фактично було відновлено політику «воєнного комунізму», тільки тепер ресурси примусово вилучалися не з окремих селянських господарств, а з колективних господарств. Таке вилучення називали хлібозаготівлею, їх темпи з року в рік зростали. Це було пов’язано з тим, що сталінське керівництво направляло зерно на експорт, щоб розрахуватись за придбання обладнання і технологій для забезпечення потреб індустріалізації. Світові ціни на зерно зменшувались, тому потреби в ньому все більше і більше зростали. Восени 1931 р. в ході хлібозаготівлі в українських колгоспах було значною мірою вилучено і посівний матеріал. Тому посівну кампанію 1932 р. успішно провести не вдалося, що відобразилося на врожаї. Цього року Україна не змогла виконати план хлібозаготівлі. Реакція сталінського уряду була негайною і жорстокою. В Україну було направлено надзвичайну комісію на чолі з Молотовим, яка, сприсаючись на репресивний апарат, вивезла з колгоспів і селянських господарств абсолютно все зерно, включаючи продовольче, фуражне, посівне і страховий запас. Українське селянство було приречене на голодну смерть. Нищівний удар голодом був спрямований саме на українське селянство, як корінну основу нації. Це було покарання за несприйняття на ментальному рівні колективізації та утопічних ідей побудови комунізму. Індустріальних міст голод торкнувся значно менше, робітники отримували хоч і мізерний, але продовольчий пайок на картки, що давало можливість вижити. Така вибірковість у ставленні до сільського та міського населення пояснювалась тим, що робітники не розуміли процесів, які відбувалися на селі, і ставилися до колективізації або нейтрально, або з підтримкою. Крім того, етнічний склад населення індустріальних міст характеризувався переважанням переселенців з Центральної Росії.

11.4 Мілітаризація економіки УРСР та підготовка до нової війни

В кінці 30-х рр. міжнародна ситуація в Європі ускладнюється. Режим Гітлера в Німеччині проголошує реваншистські ідеї і спрямовує економічний розвиток своєї країни на шлях мілітаризації та відновлення військової могутності. Провідні європейські держави реагують на амбіції Гітлера неадекватно, маючи надію спрямувати його агресивність на Радянський Союз. Проте відносини між Радянським Союзом і Німеччиною розвиваються динамічно, у конструктивному дусі. Радянський Союз і Німеччина укладають договір про дружбу та співробітництво, і це був не формальний папірець. Співробітництво між цими країнами розвивалося за багатьма

219