HistoryEconomy

виторгу привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, використати на придбання товарів вітчизняного виробництва.

5.3.2 Другий етап меркантилізму (теорія торговельного балансу)

Пізній меркантилізм тривав із другої половини XVI ст. до середини XVII ст., хоча окремі його елементи проявлялися й в XVIII ст. Держави Європи перейшли до більш гнучкої й конструктивної політики. Правителі і їхні радники зрозуміли, що самий надійний спосіб залучити в країну гроші – розвивати виробництво експортних товарів і домагатися випереджаючого зростання вивозу.

Пізні меркантилісти змінили акцент у теорії монетаризму, протиставивши ідеї «грошового балансу» ідею «торговельного балансу», відповідно до якої держава стає тим багатше, чим більше різниця між вартістю вивезених і завезених товарів.

Пізні меркантилісти вважали своїм завданням скасування заборони вивозу грошей, обмеження імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, насамперед промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і забезпечення активного торговельного сальдо. Із цією метою стимулювався розвиток промисловості, що виробляла експортні товари, розвивалося мореплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму. Держава вводила систему митних заходів. Високими митами обкладали ті іноземні товари, які конкурували з вітчизняними аналогічними товарами, а також вивіз сировини й навпаки: встановлювалися стимулюючі премії за експорт вітчизняних товарів.

Вперше термін «торговельний баланс» був уведений англійцем Е. Місселденом у трактаті «Коло торгівлі» (1623). Тут же ми знаходимо першу спробу розрахувати такий баланс для Англії за 1621 р.

До грошей пізні меркантилісти ставилися як капіталісти, розуміючи, що гроші «породжують» гроші й для цього вони повинні бути в постійному русі.

Основним представником пізнього меркантилізму є англієць Томас Мен (1571– 1641), якого вважають автором теорії торговельного балансу.

Суть меркантилізму викладена в його книзі, написаної в 1630 році, а опублікованої посмертно в 1664 р. «Багатство Англії в зовнішній торгівлі». Мен увів поняття «загальний торговельний баланс». Він був одним з керівників Ост-Індської компанії і його завдання ускладнювалося тим, що Англія стабільно в торгівлі з Індією мала пасивний торговельний баланс. Мен вирішальне значення надавав загальному торговельному балансу, на відміну від приватних торговельних балансів, що регулюють відношення з окремими країнами.

Мен висловлювався проти заборони вивозу грошей, тому що вважав, що гроші приносять багатство, тільки перебуваючи в обігу. Він порівнював гроші із

80

пшеничним зерном. Тільки посіяне зерно дасть новий урожай. Тільки вільна торгівля дозволить збільшити запаси золота й срібла. «Гроші, які привозять у країну, завдяки активному балансу нашої зовнішньої торгівлі – це єдині гроші, які в нас залишаються і якими ми збагачуємося», – писав Мен. Принцип торговельного балансу сформульований їм у такий спосіб: «Звичайним способом збільшення нашого багатства й наших скарбів є іноземна торгівля, у якій ми завжди повинні дотримуватися правила, щоб щорічно продавати іноземцям своїх товарів на більшу суму, чим ми споживаємо їхніх товарів».

У Франції меркантилізм також зіграв свою роль у політику, особливо в часи Людовика XIV і його міністра Жана-Батиста Кольбера (1619–1683). У його честь політику меркантилізму називають ще кольберизмом.

Кольбер походив із середнього стану. Його батько був фабрикантом сукон і готовив сина до торговельної професії. Вивчивши банківську справу, Кольбер надійшов на службу до Мазаріні. Міністр дуже незабаром помітив адміністративні здатності Кольбера. На смертному одрі Мазаріні сказав королеві: «Ваша Величність, я зобов’язаний Вам всім, але думається мені, я до відомого ступеня сплачую свій борг Вашій Величності, тому що я залишаю Вам Кольбера».

Коли Кольбер став міністром, Франція відносно промислового розвитку стояла далеко за Італії, Англії й Нідерландів. Внутрішня економічна політика Кольбера може бути охарактеризована як система примусового професійного виховання народу, що доходило часом навіть до насильства. Талановиті майстри, кращі інженери, художники запрошувалися, затягувалися грішми й хитрістю з усіх країн Європи. Молодій промисловості Кольбер надавав підтримку позичками, преміями, привілеями, організовував на державні засоби показові, зразкові фабрики й т. д. Грандіозна мережа промислових і художніх шкіл, музеїв, академій розкинулася по всій країні. Французькі учні посилали за кордон.

Могутній внутрішній політиці відповідала не менш плідна за своїми результатами політика зовнішньої торгівлі. Охороняючи виниклу промисловість забороною ввозу одних продуктів і митами на інші, Кольбер був разом з тим прихильником повної свободи в області внутрішньої торгівлі. У зовнішній торгівлі Кольбер залишався фритредером відносно торгівлі з тими країнами, які за своїм промисловим розвитком стояли нижче Франції. Але в тих випадках, коли конкуренція іншої держави могла завдати шкоди французької промисловості, він висловлювався за заступницькі мита.

Кольбер був практиком, що за допомогою меркантилістської політики намагався перебороти соціально-економічну відсталість країни.

81

Теоретичні основи меркантилізму у Франції були закладені в «Трактаті політичної економії» (1615 р.), автором якого був Антуан Монкретьєн. Саме він увів у соціально-економічну літературу термін «політична економія».

Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575–1621) – поет, дуелянт, вигнанець,

наближений короля, заколотник і державний злочинець, він скінчив життя під ударами шпаг і в димі пістолетних пострілів, потрапивши в засідку, улаштовану ворогами.

Найбільш важливим станом у суспільстві Монкретьєн уважав купців, а торгівлю характеризував як мету ремесла. Активне втручання держави в економіку Монкретьєн розглядав як найважливіший фактор нагромадження, зміцнення й розвитку господарства країни.

У торгівлі, як уважав Монкретьєн, один виграє, а інший програє. Якщо торгують усередині країни, то виграють або програють окремі учасники, а країна в цілому нічого не втрачає і не здобуває. У зовнішній торгівлі іноземні купці діють як насос, що викачує багатство країни, з якою торгують.

5.4 Зростання могутності торговельної буржуазії

Головною торговельною державою світу стала Нідерландська республіка (Голландія). В XVI ст. у структурі голландського імпорту 40% становило продовольство, 30% – сировина, 30% – готові вироби. У той же час 75% експорту складали готові вироби, а 25% – всі інші товари. У Голландії були створені мануфактури, що працювали на привізній сировині: тютюнові, цукрові, сукняні, полотняні. Головним продавцем французьких вин і стройового лісу із Прибалтики були голландські купці.

На початку XVII ст. голландці захопили частину іспанських і португальських колоній, створивши власну колоніальну імперію. На відміну від інших європейських країн, Голландія не прагнула до великих територіальних захоплень, воліючи створювати мережу торговельних факторій. Центром колонізації стала Індонезія, на базі якої голландські купці вели посередницьку торгівлю між окремими регіонами Південно-Східної Азії.

Для експлуатації колоній в 1602 р. була заснована голландська Ост-Індська компанія, що стала своєрідною «державою в державі». Компанія мала свій флот і свою армію, самостійно укладала міжнародні договори й чеканила власну монету. Головними колоніями Ост-Індської компанії стали Зондські острови, де були влаштовані плантації прянощів (перцю, кориці, гвоздики, мускатного горіха), які оброблялися рабами. Компанія свідомо обмежувала виробництво прянощів, щорічно

82

знищуючи частину врожаю, щоб не допустити падіння цін. Прянощі в Європі продавалися в 7–10 разів дорожче, ніж обходилося їхнє виробництво.

Голландія контролювала значну частину торгівлі в Північному морі, де стала спадкоємцем Ганзи. Їй належало до 60% торговельного й рибальського флоту всього світу. Щорічно на верфях Голландії будували до тисячі судів, які перевозили товари, вироблені в різних країнах і обслуговували торгівлю всієї Європи.

Голландія була найбагатшою державою Європи, країною-банкіром. Торговельний капітал Голландії був настільки великий, що європейські держави не могли поглинути його, тому цей капітал починає трансформуватися в позичковий. Амстердам став загальноєвропейським кредитним центром, що давав позики всім державам. Саме в Амстердамі була відкрита перша фондова біржа, на якій торгували не товарами, а цінними паперами – облігаціями державних позик і акціями торговельних компаній. Голландські капітали проникали в торгівлю й промисловість Англії, Франції, Швеції, сприяючи розвитку економіки цих держав.

Найбільш значним конкурентом Голландії була Англія. На відміну від голландських купців англійські спиралися на підтримку держави, що проводили політику протекціонізму. Були встановлені високі імпортні мита на промислові товари, що сприяло розвитку англійської промисловості. В 1651 році був прийнятий Навігаційний акт, за яким всі колоніальні товари повинні були поставлятися в Англію винятково на англійських судах, а товари європейського виробництва – на англійських судах або судах країни-виробника. Навігаційний акт був спрямований головним чином проти Голландії й торговельного посередництва голландських купців.

Розвиток промисловості в Європі завдало відчутного удару по Голландії, що не мала своєї сировини й залежала від імпорту ресурсів. Після того, як Англія перестала експортувати вовну, голландські сукняні мануфактури втратили сировину. Будівництво флоту європейськими державами зробило непотрібним посередництво голландців. Капітали голландських купців залишилися в основному в сфері торгівлі й фінансових операцій, так і не перелившись у промисловість.

В XVII–XVIII ст. Англія стала ініціатором серії торговельних воєн, у результаті яких Голландія відійшла на другий план. Лідером європейської торгівлі на довгі роки стала Англія. Розвиток торгівлі стимулював й удосконалення фінансової системи розвинених держав. В 1694 р. був заснований Англійський банк. В обмін на кредити уряду банк установив собі ряд привілеїв, зокрема виключне право випускати банкноти й чеканити монету.

На відміну від інших країн, де випускали банкноти на всю суму внеску, в Англії вперше почали видавати кілька банкнотів, кожний на певну суму грошей. Користуватися

83

банкнотами й пред’являти їх до оплати могла будь-яка людина, тому їх стали використовувати як гроші. Це були перші паперові гроші в Європі. Але головною функцією Англійського банку була видача торгово-промислових кредитів тим капіталістам, капіталів яких не вистачало для відкриття власної справи. Англійський банк став першим інвестиційним банком світу.

5.5 Економічний розвиток Європи XVI–XVII ст. 5.5.1 Процес первісного нагромадження

Первісне нагромадження – створення умов, необхідних для капіталістичного виробництва. Таких умов було дві:

–нагромадження капталу в майбутніх капіталістів, тобто в людей, які вкладають гроші у виробництво. Багатства феодальної аристократії, які витрачалися на предмети розкоші, капіталом не були;

–були необхідні наймані робітники – люди, що залишилися без засобів до існування й змушені найматися до капіталістів.

Розглянемо процес первісного нагромадження на прикладі Англії.

Головною причиною руйнування селян і перетворення їх у найманих робітниках був процес «обгороджування». Криза рентних відносин, викликана «революцією цін», привела до того, що феодалам було вигідніше розводити на своїх землях овець, а не займатися землеробством. Тому селян зганяли із землі цілими селами, а на землях, що звільнилися, улаштовували пасовища. Процес одержав назву «обгороджування», тому що навколо пасовищ будували огорожу.

Варто відзначити, що за феодальними звичаями у землі було два власники, і сеньйор не міг відібрати наділ у селянина. Феодал мав право тільки на одержання ренти із цього наділу, але не міг розпоряджатися їм за своїм розсудом. Однак англійські феодали розглядали свої земельні володіння як такі, що перебуваютьу повній власності.

Ще одним джерелом для поповнення армії бездомних стала секуляризація церковних земель. При переході Англії з католицтва в протестантську віру були ліквідовані 650 монастирів і тисячі ченців залишилися без засобів до існування.

Після того, як король розпустив частки військові дружини феодалів, що були дружинники теж поповнили армію бездомних. Крім того, англійські феодали втратили можливість чинити опір королівської влади. Нове англійське дворянство (джентрі) зосередилося на господарських проблемах.

Також були прийняті жорстокі закони проти бурлак, за якими будь-яка людина, що не має домівки й роботи, вважався злочинцем. Таку людину в перший раз били батогами, у другий раз – відрізали вуха й таврували, а якщо він попадався втретє – страчували.

84

Як бачимо, в Англії утворилися значні маси людей, які повинні були стати найманими робітниками.

Нагромадження капіталу спочатку відбувалося в торгівлі й лихварстві. При переході до капіталізму ці засоби почали вливатися в промисловість. Ще одним важливим джерелом капіталу були колонії, причому для Англії це джерело було найбільш важливим. Оскільки майже всі колонії в цей час належали Іспанії й Португалії, англійці не могли прямо їх експлуатувати. Доводилося шукати інші шляхи, непрямі. Ними стали:

–контрабанднаторгівля із чужими колоніями;

–работоргівля;

–піратство.

Після того, як англійська монархія зміцніла, вона почала відкриту війну з Іспанією, у якій здобула перемогу за рахунок переваги в техніку. Розбивши в 1588 р. «Непереможну армаду», Англія починає колоніальну експансію в Америці й Індії й переходитьдо прямого пограбування колоній.

5.5.2Виникнення мануфактур і розвиток мануфактурного виробництва

ВXVI ст. з’являється нова форма організації промислового виробництва – мануфактура, головнимиознаками якої були:

– ручна праця;

– поопераційний поділ праці;

– капіталістична експлуатація (найманий робітник трудився на капіталіста й одержував від нього заробітну плату).

Інструменти поки належали самим працівникам. Існувало кілька типів мануфактур: централізована (коли працівники працюють в одному приміщенні), розсіяна (коли кожний працівник працюєв себе вдома) і змішана (проміжна між двома першими).

Оскільки кожний робітник виконував тільки одну операцію, з’явилася можливість виготовляти інструменти спеціально для цих операцій. Таким чином, мануфактурне виробництво сприяло розвитку техніки й спеціалізації встаткування. Вона також символізувала собою перехід від індивідуального виробництва до масового й відмову від цехової організації ремесла.

Технічний прогрес виразився в створенні примітивних машин, які поки не мали двигуна й приводилися в рух силою людини, робочої худоби або падаючої води. Було винайдено верхнебійне водяне колесо, що використовувало енергію падаючої води, і було набагато сильніше нижнебійного колеса.

Завдяки верхнебійному колесу відбулася революція в металургії – механічні міхи дозволили підвищити температуру в печі, розплавити руду й одержати рідкий чавун.

85

Спочатку його не вміли застосовувати, тому що тендітний чавун не піддавався куванню. Пізніше з’ясувалося, що із чавуну при повторній плавці можна одержувати сталь, причому більше й дешевше, ніж старим способом.

Важливим відкриттям був винахід друкарства, що значно здешевило книги, що сприяло широкому поширенню знань серед людей.

В Англії мануфактурне виробництво почалося у вовняній галузі. Замість експорту вовни англійські промисловці почали виробляти й експортувати сукно. Спочатку мануфактури були розсіяними й існували в сільській місцевості, тому що в містах ремесло регламентувалося цеховим уставом. Уряд усіляко заохочував і підтримував сукноробів і стимулював попит на сукно всередині країни. Був навіть прийнятий спеціальний закон, за яким слід було ховати небіжчиків тільки у вовняних саванах. Крім вовняної галузі, в Англії широко розвивалася металургійна, вугільна й суднобудівна промисловість.

У Голландії більшість мануфактур були централізованими й працювали на привізній сировині. Відсутність власної сировини й прагнення голландських підприємців вкладати гроші в торгівлю або фінансові операції не дозволило Голландії зайняти лідируюче місце в європейській промисловості.

5.5.3 Буржуазні революції в Голландії й Англії

В XVII ст. у двох найбільш розвинених державах Європи відбулися буржуазні революції, у результаті яких буржуазія отримала доступ до влади.

Із середини XVI ст. значно погіршилося положення Нідерландів, які перебували під владою Іспанії. Податки на користь іспанської корони були так великі, що в чотири рази перевищували доходи від всіх колоніальних володінь Іспанії. Був уведений спеціальний податок – алькабала (десять відсотків від вартості будь-якого товару при його продажі передавалося на користь скарбниці). Алькабала фактично паралізувала торгівлю, тому що товар по дорозі до споживача перепродувався кілька разів.

Все це викликало буржуазну революцію, що проходила у формі національновизвольної війни проти іспанського панування й протривала всю другу половину XVI ст. В 1581 р. на півночі Нідерландів була утворена незалежна буржуазна республіка – Сполучені Провінції Нідерландів (Голландія). На півдні Нідерландів (Бельгія) революція зазнала поразки.

Причиною революції в Англії (1640–1649) стали протиріччя між буржуазією (джентрі, підприємцями, торговцями, фермерами) і королівською владою. Буржуазія не мала ніяких політичних прав, король управляв країною самостійно, не скликаючи парламент. У результаті громадянської війни влада короля була обмежена, була

86

ліквідована феодальна власність на землю, проголошена свобода підприємництва й торгівлі.

5.5.4 Формування капіталістичних відносин у сільському господарстві

В XVI–XVII ст. у Європі починається підйом сільського господарства, пов’язаний із установленням капіталістичних відносин. Лідером у розвитку сільського господарства була Голландія, що застосовувала нові методи вже в XVI ст., з неї нові методи агрономічної науки поширилися в Англії (в XVII ст.) і Франції (XVIII ст.). Завдяки нововведенням в агрономії Англія в XVIII ст. змогла повністю забезпечити себе хлібом.

Відбувається перехід від трипілля до більш інтенсивної сівозміни. Замість пари почали сіяти коренеплоди й кормові трави, застосовувався дренаж і мінеральні добрива. На базі кормових культур розвивалося стійлове тваринництво, що дозволило поліпшити породу свійських тварин. Якщо в 1710 р. в Англії середня вага овець становила 12 кг, а великої рогатої худоби – 167 кг, то в 1745 р. вага овець зросла до 30, а великої рогатої худоби – до 360 кг.

Формування буржуазної власності на землю було законодавчо оформлене під час Англійської буржуазної революції. Земля залишилася у власності дворян (лендлордів), були скасовані всі феодальні обов’язки землевласників на користь держави. Оскільки самі лендлорди веденням господарства не займалися, а здавали землю в оренду, виникло таке явище як фермерство. Фермер брав землю в оренду на тривалий строк (99 років) і обробляв її із застосуванням останніх досягнень науки й техніки. У фермерських господарствах широко використалася наймана праця. Підвищення продуктивності аграрного виробництва дозволило скоротити кількість населення, зайнятого в сільському господарстві й збільшити частку міського населення.

Держава всіляко підтримувала фермерів. Були уведені високі мита на імпорт хліба, худоби й м’яса, установлені високі премії за експорт хліба. Також був прийнятий спеціальний закон про осілість, що забороняв сільськогосподарським робітником самовільно залишати місцевість, де вони трудилися з наймання.

Семінар 5. Формування передумов ринкової економіки в Європі

5.1Великі географічні відкриття та формування системи колоніальної торгівлі.

5.2Процес реформації і формування протестантської етики.

5.3Меркантилізм.

5.4Виникнення та розвиток мануфактурного виробництва.

5.5Буржуазні революції у Голландії і Англії. Формування капіталістичних виробничих відносин.

87

Тема 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVII ст. – перша половина XIX ст.)

6.1Зародження класичної школи політекономії: В. Петті, П. Буагільбер

6.2Фізіократи

6.3Адам Сміт

6.4Велика французька революція

6.5Промисловий переворот в Англії та його соціальні наслідки

6.6Економічні погляди Давида Рікардо

6.7Вчення Томаса Мальтуса та Жана Батиста Сея

6.8Соціалістичні вчення

6.1 Зародження класичної школи політекономії: В. Петті, П. Буагільбер Класична політична економія – економічна школа, об’єктом вивчення якої

стали сфера матеріального виробництва й об’єктивні закони економічного життя. Класики проголосили принципи свободи підприємництва й торгівлі й економічного лібералізму.

Засновником класичного напрямку в Англії вважається Вільям Петті (1623– 1687). Таку роль в історії науки відвів Петті К. Маркс, що називав його найгеніальнішим і найоригінальнішим економістом, батьком політичної економії. Багато вчених уважають Петті меркантилістом, а його місце в науці обмежують створенням статистико-математичного методу досліджень.

Але, незважаючи на різні точки зору, Петті дійсно був найяскравішою особистістю, добре відомою у свій час і вніс значний вклад в економічну науку. Він був сином сукнороба, але не проявляв ніякої схильності до цієї професії. В 14 років він найнявся юнгою на торговельне судно, але його морські пригоди тривали всього рік. Через перелом ноги його висадили на берег у Франції. Завдяки знанню латині він потрапив у Канський коледж, де опанував грецькою й французькою мовами, придбав знання математики й астрономії. В 1640 р. повертається в Лондон. Через три роки їде за кордон одержувати медичну освіту, яку завершує в Оксфорді. В 27 років одержує ступінь доктора фізики, стає професором анатомії одного з англійських коледжів. Ставши відомим лікарем, Петті лікує високопоставлених осіб, потім стає військовим лікарем в Ірландії, де згодом стає великим землевласником. В 1661 р. він стає сером Вільямом Петті, королівська влада двічі пропонувала йому перство, але Петті двічі відмовлявся. За своє життя Вільям Петті придбав суперечливу репутацію: по-перше – блискучого вченого, письменника, ерудита; по-друге – невтомного прожектера й

89