1.5. Оцінка механізму формування облікової інформації

Регулювання обліку в Україні на державному рівні здійснюється за допомогою нормативних документів КМУ, міністерства фінансів, Держкомстатистики, головної державної податкової служби, Національного банку та інших державних органів. Відповідно до цього нормативними документами, на основі яких ведеться бухгалтерський облік та якими керується головний бухгалтер є: Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», НП(С)БО №1, Податковий кодекс України, план рахунків та інструкція про його застосування, П(С)БО, постанови, методичні рекомендації.

Організація бухгалтерського обліку регулюється Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р №996-XI. Цей закон призначений для визначення правових засад регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, [2].

Нововеденням даного року у сфері бухгалтерського обліку є відміна перших п’яти П(С)БО і прийняття Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73. Де визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів, застосовуються до фінансової звітності і консолідованої фінансової звітності юридичних осіб усіх форм власності (крім банків та бюджетних установ), які зобов’язані подавати фінансову звітність згідно із законодавством, [10].

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. ПКУ призначений для регулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, [14].

Наступним документом є план рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств і організацій та розроблена до нього Інструкція із застосування, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999р. №291. Він призначений для відображення господарських операцій і накопичення бухгалтерської інформації про діяльність підприємства, необхідної користувачам для прийняття рішень,[4].

Бухгалтер кожного підприємства при ведені бухгалтерського обліку використовує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО), затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. N 318. Перелік стандартів визначено у Наказі про облікову політику підприємства. Згідно з цим документом головний бухгалтер керується такими П(С)БО: П(С)БО 7, П(С)БО 15, П(С)БО 16 та іншими.

П(С)БО 7 «Основні засоби» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності. П(С)БО 7 призначений для визначення, оцінки та обліку ОЗ,[11].

П(С)БО 15 «Доходи» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. П(С)БО 15 призначений для визначення та відображення в обліку доходів.

П(С)БО 16 «Витрати» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності. П(С)БО 16 призначений для визначення та відображення в обліку витрат,[12].

Крім вище названого бухгалтер керується методичними рекомендаціями: методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів; методичні рекомендації з бухгалтерського обліку нематеріальних активів; методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку.

На рівні підприємства ведення бухгалтерського обліку відбувається відповідно до внутрішніх документів: статуту, наказу про облікову політику, положень про бухгалтерську службу та інші.

Питанню організації облікового процесу присвячена значна кількість праць вітчизнянихта зарубіжних вчених, зокрема МФ.Ф. Бутинець, Дерій В.А., В.П. Завгородній, В.В.Сопко, М.С. Пушкар, С.В. Свірко, В.С. Лень, Л.Г. Ловінська, Ковальов В.В., Кужельний М.В., Карпенко І.Л., Кутер М.І. та інші.

Проф. Пушкар М.С. зазначає, що організація фінансового обліку передбачає вирішення таких принципово важливих питань як розробка концепції облікової політики підприємства; межі застосування фінансового обліку. Від вирішення цих питань залежить структура обліку, врахування запитів управлінської системи і функціонування інформаційної системи підприємства, [34,c.65].

Враховуючи те, що облік є досить непростою системою з різноманітними підходами та складною структурою, відповідно, потребує організації. Побудова організації обліку передбачає поділ на певні етапи для розподілу функцій та відповідальності кожного з них.

Проф. Ф.Ф. Бутинець у своїй праці виділяє три етапи організації бухгалтерського обліку: методичний, технічний, організаційний. Професор Свірко С.В., у свою чергу, виділяє первинний, поточний та підсумковий етапи.

Однією із складових організації облікового процесу є правильно сформована облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності, згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Необхідність використання повного формату облікової політики у своїх працях наводить М.І. Кутер. Облікова політика виникає у ході отримання інформації бухгалтером на основі припущень або певного дослідження для аналізу ефективності роботи окремого сектору підприємства.

Проф. С.В.Свірко визнає, що за підприємством залишається необхідність у застосуванні облікової політики і виділяє два випадки, за яких здійснюється формування облікової політики підприємством:

1) підприємство обирає один із варіантів, який передбачений законодавством;

2) підприємство самостійно розробляє способи ведення обліку, якщо не розроблена законодавча регламентація.

Таким чином, можна визначити поняття «організація обліку» як узагальнену систему, що базується на методах та способах впорядкування облікової інформації для повного, об’єктивного та своєчасного відображення фінансово-економічних результатів діяльності підприємства з метою забезпечення адміністрацією ефективного менеджменту в поточному періоді та на найближчу перспективу.