2.1.3 Антропометричні і фізіологічні методи

Антропометричні методи дослідження використовувались для вивчення форми тіла і окремих його частин (соматометрію), за допомогою вимірювань довжини тіла (см) i маси тіла (кг), окружності грудної клітки, (см).

Вимірювання здійснювали за допомогою спеціальних інструментів:

• масу тіла визначали на медичних вагах під час лікарсько-педагогічного контролю на початку навчального року та самоконтролю протягом року;

Одиниці вимірювання – кг; точність методу не перевищує 0,5 кг.

• довжину тіла стоячи вимірювали стандартним ростоміром, одиниці вимірювання – см; точність методу не перевищує 1 см.

• об’єм грудної клітки визначали в трьох станах: максимального вдиху, під час паузи та максимального видиху, звичайною сантиметровою стрічкою. При вимірі окружності грудної клітки вимірювальну стрічку на спині накладають під кутами лопаток i попереду над грудною залозою. Одиниці вимірювання – см; точність методу не перевищує 1 см.

Аналіз антропометричних показників надав інформацію про відповідність фізичного розвитку віковим нормативам.

Динамометрія. Сила м’язів - згиначів пальців кисті (правої й лівої) визначалась за допомогою ручного динамометра. Студент відводив пряму руку з динамометром убік і стискав його з максимальною силою. Виконувалось дві спроби, у протоколі фіксувався кращий результат, окремо для правої й лівої кистей.

Життєва ємкість легенів (ЖЄЛ) – один з основних показників стану апарату зовнішнього дихання. ЖЄЛ визначали за допомогою механічного спірометра ССП в положенні стоячи, випробуваному пропонують вдихнути максимальну кількість повітря, а потім – зробити рівномірний, максимально глибокий видих у спірометр. Фіксували максимальний показник з двох-трьох вимірювань з паузами 15–20 с. Отримані показники ЖЄЛ при дослідженні стану дихальної системи, використовували в якості функціональної проби легенів, а також з метою визначення ступеня фізичної працездатності. Показники даної проби вимірюється у мл.; точність методу не перевищує 50 мл.

З метою визначення фізичної працездатності застосовувався тест PWC170 з сходинчастим зростаючим навантаженням:

Перед початком дослідження визначалася вага дитини в тому одязі і взутті, в якому вона здійснювала сходження на сходинку.

Вимірювалася вихідна частота серцевих скорочень за хвилину в спокої.

Перше навантаження - 16 підйомів за 1 хвилину (тривалість 3 хвилини) під метроном, встановлений на 64 удари за хвилину. Друге навантаження, яке слідувало без перерви — 22 підйоми за хвилину (тривалість 2 хвилини) під метроном, встановлений на 88 уд/хв.

В кінці другого навантаження на протязі 30 сек. визначалася частота серцевих скорочень аускулятивним методом біля серцевого поштовху.

Розрахунок PWC170 проводився за формулою В.Л. Карпмана з врахуванням змін, запропонованих Л.І. Абросімовою, В.Є. Карасик і ін.

де ЧСС – частота серцевих скорочень, які реєструються у вихідному положенні;

ЧСС2 – частота серцевих скорочень в кінці другого навантаження;

N2 = h × n × 1,5 — навантаження на степ-тесті, де h - висота сходинки в метрах; n - частота підйомів; 1,5 - коефіцієнт перерахунку на поступальну роботу.

Методика проведення тесту Руф’є Для оцінки функціонального стану серцево-судинної системи ми використали пробу Руф’є. Вона полягала у виконанні студентом 30 присідань за 45 секунд. Пульс вимірювався після п’ятихвилинного відпочинку лежачи за 15 секунд до навантаження (Р₁), на початку першої (Р₂) і другої (Р₃) хвилини відновлення. ЧСС фіксувалось пальпаторно.

Індекс Руф’є вираховувався за формулою:

ІР = 4 (Р₁+Р₂+Р₃) 200/10 (2.10)

Оцінювався за методикою: 0 – атлетична працездатність; 0,1-5 – відмінна; 5,1-10 – хороша; 10,1-15 – задовільна; більше 15 – погана.

Статична сила визначалась кистевою і становою динамометрією за загальноприйнятою методикою.