- •Ду « Луганський державний медичний університет »
- •Анотація
- •Сторінки
- •Розділ і Тема: Загальний аналіз харкотиння
- •Об'єм і послідовність дослідження.
- •Порядок і методика забору харкотиння
- •Дослідження фізичних властивостей.
- •Мікроскопічне дослідження
- •Бактеріоскопічне дослідження.
- •Контрольні питання
- •Клініко-лабораторна задача № 1
- •Дослідження фізичних властивостей
- •Визначення хімічних властивостей
- •1. Дослідження білка.
- •2. Проба Рівальта.
- •Мікроскопічне дослідження
- •Бактеріоскопічне дослідження
- •Клініко-лабораторна задача № 1
- •Клініко-лабораторна задача № 2
- •Клініко-лабораторна задача № 3
- •Тема: Дослідження шлункового вмісту
- •Фракційне дослідження шлункового вмісту
- •Нормальні показники секреції шлунку
- •Беззондові методи дослідження.
- •Тема: Дослідження дуоденального вмісту
- •І. Фізико-хімічні властивості.
- •Іі. Мікроскопічне дослідження
- •Контрольні питання.
- •Клініко-лабораторна задача № 1
- •Клініко-лабораторна задача № 2
- •Клініко-лабораторна задача № 3
- •Клініко-лабораторна задача № 4
- •Тема: Загальний клінічний аналіз калу
- •1.Макроскопічне дослідження:
- •2. Хімічне дослідження
- •3.Мікроскопічне дослідження
- •Тема: Загальний клінічний аналіз сечі
- •Об'їм і послідовність дослідження
- •Порядок і метод забору сечі
- •I. Дослідження фізичних властивостей
- •Техніка проведення проби Зімницького.
- •Показники проби Зімницького у фізіологічних умовах.
- •2. Концентраційна функція нирок:
- •Проба Зімницького у здорової людини
- •Проба Зімницького при патологічних станах організму.
- •Проба Зімницького у хворого при гострому гломерулонефриті в ранній стадії:
- •Проба Зімницького у хворого з гострим гломерулонефритом у стадії розвитку захворювання
- •Проба Зімницького у хворого з гострим гломерулонефритом в період одужання
- •Проба Зімницького у хворого на хронічний гломерулонефрит
- •(Відносна ниркова недостатність)
- •Проба Зімницького у хворого на хронічний гломерулонефрит в стадії декомпенсації (абсолютна ниркова недостатність)
- •II. Хімічне дослідження
- •III. Мікроскопічне дослідження
- •2. Неорганізовані елементи
- •Показники сечі здорової людини.
- •3.Осад сечі.
- •Контрольні питання
- •Об'їм і послідовність дослідження
- •Методика і техніка забору крові
- •Визначення швидкості осідання еритроцитів (шое)
- •Визначення концентрації гемоглобіну
- •Визначення кількості еритроцитів
- •Обчислення кольорового показника
- •Визначення кількості лейкоцитів
- •130 Х 250 х 20
- •Морфологічне дослідження крові
- •Контрольні питання
- •Клініко-лабораторні задачі
- •Білковий обмін
- •Небілкові азотисті компоненти крові
- •Система згортання крові
- •Ферментний склад крові
- •Пігментний обмін
- •Вуглеводний обмін
- •Ліпідний обмін
- •Мінеральний обмін
- •Тестові завдання для самоконтролю.
- •Додаток Норми лабораторних біохімічних показників здорової людини
Беззондові методи дослідження.
В деяких випадках (у хворого на гіпертонічну хворобу, при варикозному розширенні вен стравоходу, опіках стравоходу, аневризмі аорти, значній серцево-судинної недостатності, а також у дітей) введення зонда небажано або навіть протипоказано. В цих умовах вдаються до використовування беззондових методів дослідження і оцінки функціонального стану шлунку за допомогою гастротеста або іонообмінних смол.
Гастротест є таблетками, що містять кофеїнбензоат натрію і фарбувальну речовину (3-фінілазо-2,6-диамінотеридін). Після перорального прийому таблеток гастротеста фарбник розчиняється в шлунку в кількості, залежній від змісту соляної кислоти, після чого виходить із сечею. По інтенсивності її забарвлення, шляхом порівняння із індикаторною шкалою, судять про кислотність шлункового вмісту (орієнтовно).
Тема: Дослідження дуоденального вмісту
Вмістом дванадцятипалої кишки є суміш жовчі, панкреатичного і дуоденального соків, частково шлункового вмісту. Тому дуоденальний вміст може відображати функціональний стан різних органів травної системи.
Методика отримання дуоденального вмісту
Отримання дуоденального вмісту здійснюється за допомогою дуоденального зонда. Дуоденальний зонд є порожнистою гумовою трубкою діаметром до 5 мм і довжиною – 1,6 м. На кінці, що вводиться в шлунок, міцно укріплена невелика (розміром 20 х 5-7 мм) порожниста металева олива, що має декілька отворів. На протилежному кінці зонда між відрізками гумової трубки ( на відстані 20-25 см від кінця) вставлена скляна трубочка довжиною 5 см. На зонді нанесено 3 мітки: перша відстоїть на 40-50 см від оливи (відстань від передніх зубів до кардіального відділу шлунку), друга на 70 см (відстань від різців до вороторя), третя – на 80-90 см (відстань від різців до фатерова соска).
Простерилізований (звичайно кип'яченням) дуоденальний зонд вводиться в шлунок точно також як і тонкий шлунковий. Але після того, як хворий проковтнув зонд до першої мітки, введення його тимчасово припиняється. Хворого укладають на кушетку на правий бік, під таз підкладають подушку або вал, під праве підребер'я – грілку. Таке положення хворого сприяє зсуву шлунку догори і полегшує проходження зонда через воротар. Хворий повинен дуже повільно, сам собі, продовжувати заковтувати його до другої, а потім і до третьої мітки. Просування зонда з шлунку в дванадцятипалу кишку відбувається тільки під час періодичного відкриття воротаря і займає звичайно не менше 0,5-1години (а іноді і більш –до 2годин)
Вільний кінець зонда опускається в склянку або пробірку, яка стоїть біля кушетки на підставці. Звичайно вже через декілька хвилин, після перебування хворого у горизонтальному положенні, починає виділятися спочатку безбарвний, іноді із слизовими пластівцями, шлунковий сік. Поступово до нього домішується жовч, а потім через 30-50 хвилин після введення зонда починає виділятися абсолютно прозорий золотисто-жовтий, іноді більш світлий або темний дуоденальний вміст.
Якщо протягом тривалого часу не виділяється чистий дуоденальний вміст, а суміш шлункового соку і жовчі, то це означає, що зонд знаходиться біля воротаря, а не пройшов в дванадцятипалу кишку. Для того, щоб допомогти просуванню зонда в кишку, слід за допомогою шприца, відкачати шлунковий вміст, а потім ввести через зонд 10-12 мл теплого 10% розчину бікарбонату натрію.
Здобутий дуоденальний вміст умовно позначають як жовч порції А. Для отримання наступної порції – В (жовч. міхура) через зонд за допомогою шприца вводиться 30-50 мл 33% розчину сірчанокислої магнезії в підігрітому вигляді (до 40 градусів).
Замість магнезії як подразник, що викликає спорожнення жовчного міхура, можна використовувати підігріту рослинну олію, краще оливкову, або 10% розчин сорбіту (50 мл). В деяких випадках, при недостатньому рефлексі "міхура", для отримання порції В у якості холецистокинетичного засіба можна застосувати холецистокинин (75 ед.), який вводиться внутрішньовенно.
Після введення магнезії або іншого подразника на зонд надягають затиск на 10-15 хвилин, після видалення затиску зонд опускають в пробірку, і тоді з нього починає виділятися темно-коричнева, темно-оливкова, іноді темно-бура жовч – жовч міхура (порція В). Поява світлої жовчі вказує на порцію С.
В даний час все частіше застосовують метод фракційного зондування, який має ряд переваг перед класичним (трифазним) методом. При фракційному зондуванні реєструють ритм надходження жовчі в дванадцятипалу кишку. Для цього вимірюють точну кількість що виділяється через кожні 5-10 хвилин жовчі і відзначають у вигляді стовпчиків на діаграмі з позначенням 5-ти фаз жовчевиділення
I фаза – холедохус фаза – жовчевиділення з моменту попадання зонда в дванадцятипалу кишку до введення холецистокинетичного засобу;
II фаза – від введення подразника до появи нової порції жовчі. Тривалість цієї фази 4-6 хвилин. Подовження спостерігається при спазмі сфінктера Одді і укорочення при його гіпотонії;
III фаза – від розкриття сфінктера Одді до появи темної жовчі міхура (порція В0. тривалість фази 3-4 хвилини. Виділяється 3-4 мл світлій жовчі з проток міхура і загального жовчного:
IV – фаза – виділення жовчі міхура (порція В). Тривалість 20-30 хвилин, виділяється 25-45 мл темної жовчі;
V – фаза – виділення жовчі з печінкових проток (порція С).
Лабораторне дослідження дуоденального вмісту проводиться негайно після його отримання, оскільки травні ферменти, що знаходяться в ньому, перетравлюють лейкоцити. Аналіз включає визначення фізико-хімічних властивостей і мікроскопічне дослідження всіх трьох порцій. Крім того, проводиться бактеріологічне дослідження, для чого в процесі зондування відбирається порція жовчі в скляну пробірку з дотриманням всіх правил асептики. Пробірка з жовчю відправляється в лабораторію для посіву на живильні середовища і визначення чутливості мікрофлори (у разі виявлення такої) до антибіотиків.