2.3. Аналіз наслідків вступу України до нато для її взаємовідносин з Росією.

У Києві, в приміщенні інформаційного агентства "Укрінформ", відбулося засідання "круглого столу" на тему "Євроатлантична інтеграція України за нових внутрішньополітичних умов". Засідання, в якому взяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні Уільям Тейлор, Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки в Україні Карел Штіндл, експерти Міністерства закордонних справ України, незалежних організацій, журналісти, фактично стало своєрідною інтелектуально-політичною "баталією". В ході якої пролунало чимало "пострілів"-думок в єдину ціль - вирішення питання, чи насправді українцям потрібно, аби їх країна приєдналася до Північноатлантичного альянсу, яку вигоду вони з того матимуть, а рівно й які проблеми для держави та суспільства виникнуть у такому випадку. Під час засідання "круглого столу" також було презентовано книгу "Навіщо Україні НАТО?".

Однією з головних перешкод сьогодні на шляху України до вступу в Альянс, як відомо, є недостатній рівень підтримки населенням країни процесу євроатлантичної інтеграції. До речі, одним з численних міфів про НАТО є

твердження, що для вступу країни до цієї організації необхідне проведення національного референдуму. Насправді такої вимоги не існує, й з нинішніх членів Північноатлантичного альянсу лише кілька проводило подібний референдум - це Угорщина, Словенія, Іспанія. Держава сама для себе визначає необхідність такого кроку, як це зробила й Україна. Хоча, варто зауважити, при ухваленні рішення про прийом країни-кандидата до організації, в НАТО все ж таки враховують дані про суспільну підтримку цього процесу. Однак ці дані, як правило, отримуються за допомогою звичайних соціологічних опитувань.

Під час "круглого столу" експерти, обговорюючи питання підтримки населенням вступу України до Альянсу, робили акцент на відомому постулаті: перед тим, як проводити всеукраїнський референдум, самі українці повинні отримати достатньо інформації про НАТО, аби формувати своє уявлення про сутність й діяльність цієї організації на підставі об'єктивних даних, а не розповсюджених зараз міфів й стереотипів ще радянських часів.

Говорячи про міфи стосовно НАТО, відомий український політолог, експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Олександр Палій визначив одинадцять найбільш розповсюджених і "потужних" з них. Це такі безпідставні твердження, як те, що НАТО - агресор й світовий "жандарм", що в разі вступу України до Альянсу українські військові гратимуть роль виключно "гарматного м'яса" для потреб Брюсселя, що у НАТО всім керують американці, а решта членів є "прислужниками", що вступити до цієї організації не дозволяють положення Конституції України та ін. Між тим для руйнування цих міфів не потрібні тривалі дискусії, а лише мінімальна обізнаність щодо реального стану речей. Але проблема, на думку промовців, якраз й полягає в тому, що велика частка пересічних українців не отримує такої інформації, що в інтересах певних політичних сил. Елементарна обізнаність і вільний доступ до інформації, як вважають експерти, суттєво вплинули б на ситуацію, що могло б дозволити в недалекому майбутньому говорити про підтримку абсолютної більшості населення євроатлантичних прагнень нашої держави.

Одночасно з розвіюванням міфів про Північноатлантичний альянс та руйнуванням стереотипів, як неодноразово зазначалося під час засідання "круглого столу" в "Укрінформі", вкрай важливо пояснити українському суспільству й те, які переваги отримає держава після вступу до НАТО. Головними перевагами визначається отримання Україною достатніх гарантій безпеки, зокрема і ядерних (як відомо, згідно з 5-ю статтею Вашингтонського договору, напад на одну з країн Альянсу вважається нападом на всіх), зміцнення незалежності та недоторканності державних кордонів, стабільність в Україні в плані безпеки й забезпеченні національних інтересів поза залежністю від змін в політичній ситуації Росії, можливість більш ефективно інтегруватися до європейських структур, у першу чергу до ЄС, більш вагома участь країни в регіональних процесах та ін. Для Збройних Сил України, на думку виступаючих, вступ до НАТО нашої держави означатиме інтенсифікацію процесу реформування й розвитку війська з метою досягнення рівня армій провідних західних країн як в плані структури та оснащення, так і в сфері соціальних стандартів.

Як відомо, одним з аргументів противників євроатлантичної інтеграції України є те, що вступ нашої держави до Альянсу нібито вкрай негативно впливатиме на стосунки з Російською Федерацією (певні російські політичні сили, як відомо, посилено підтримують цей постулат). Проте аналіз щодо реакції Москви на останні хвилі розширення НАТО на Схід свідчать про інше. Так, коли приєднання до Північноатлантичного альянсу колишніх країн - членів Організації Варшавського договору й прибалтійських країн стало фактом, Росія попри всі власні попередні засуджуючі заяви врешті змінила своє ставлення до цього процесу й "відкорегувала" власну зовнішню політику. Після вступу до

Організації Північноатлантичного договору Польщі, Угорщини та Чехії у 1999 році між Російською Федерацією та НАТО у травні 2002 року було підписано Угоду про створення Постійної Ради Росія-НАТО. Це, зауважимо, більший за формат нинішньої співпраці Києва з Брюсселем, яка відбувається в рамках лише постійної Комісії Україна-НАТО. А до цього, з середини 2001 року, у повному обсязі відновився діалог між Москвою й Альянсом, який було припинено після операції в Югославії у 1999 році. Тобто є всі підстави розраховувати, що врешті євроатлантичні прагнення України будуть адекватно сприйняті нашим північно-східним сусідом й не виглядатимуть "катастрофічно" на міждержавних стосунках.

Але отримання українським суспільством інформації щодо НАТО не означає агітацію чи то пропаганду за Альянс. Так само об'єктивно надаються дані й щодо "втрат" нашої держави від вступу. Взагалі фахівці Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України нарахували 20 аргументів за приєднання до Організації Північноатлантичного договору й 6 аргументів проти цього. Серед останніх - те, що Україні потрібно буде надавати збройну підтримку союзникам, якщо на їх територію буде зроблено напад, ймовірне збільшення витрат на військові потреби (експерти називають цифру 1,7-2,0% від ВВП проти нинішніх 1,4%, хоча, зауважимо, ці самі два відсотки на утримання ЗС України вже "вбиті" в діючу Державну програму розвитку ЗСУ на 2006-2011 рр., тож можливе збільшення витрат лише відповідатиме законодавчим нормам, які діють вже сьогодні). А також тимчасове припинення вигідних для нашої держави економічних кооперативних зв'язків з Росією, певне збільшення терористичної загрози від того, що Україна стане часткою політичної Європи й ін.

Тож, говорячи про вступ нашої країни до НАТО, ані представники державних інституцій, ані дипломатичного корпусу країн-членів Альянсу, акредитованого в Україні, ані експерти незалежних організацій не вдаються до "ура-патріотичних" гасел. Жорстка позиція й Брюсселя, й української влади полягає в тому, що суспільство країни повинно отримати "голу" правду, тобто об'єктивну інформацію щодо усіх "pro" й "contra". А приєднатися чи не приєднатися до найпотужнішої сьогодні системи міжнародної безпеки у світі нашій державі - вирішувати нам з вами. Й, напевно, враховуючи значення для України зв'язків з Росією, ми повинні рухатися в бік євроатлантичного простору, не забуваючи й про Схід.