1.Виникнення, сутність та особливості маржиналізму

В 70-х роках 20 ст. в економічній теорії виникла нова течія -

маржиналізм , яка визначила напрям розвитку політичної економії .

Основною ідеєю маржиналізму є дослідження взаємозв’язаних граничних

економічних величин на всіх рівнях економіки. Суть маржиналізму: 1)

Вартість визначається граничною корисністю речі, ступенем корисності.

2)Досліджуєчи граничну корисність , маржиналісти вводять поняття

граничних величин. 3)Класична наука була спрямована на вирішення

динамічних завдань , а маржиналісти вивчали економічні завдання. Важливе

місце займав принцип рідкості .

Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать , що його

основоположниками були німецькі дослідники Й. фон Тюпен та Г. Госсен та

французькі Ж. Дюпої та О. Курно .

2.Етапи «маржинальної революції»

Перший етап маржиналізму (70—80-ті роки XIX ст.) пов'язаний з іменами Уїльяма Стенлі Джевонса (1835—1882) — фундатора математичної школи, Карла Менгера (1840—1921) — фундатора австрійської школи, Леона Вальраса (1834—1910) — фундатора лозаннської школи. Цей етап отримав назву "суб'єктивного напряму" в політичній економії внаслідок застосування теорії граничної корисності товару як умови визначення цінності товару. Останнє трактувалося з позиції конкретного споживача на психологічному рівні.

До недоліків цього етапу відносять такі:

- категорія корисності товару розглядалась як незалежна від кількості інших товарів;

- оптимальний розподіл ресурсів зводився до максимізації сукупності корисності для суспільства в кількісному вираженні.

Другий етап маржинальної революції відносять до 90-х років XIX ст. Виразниками ідей цього етапу є Альфред Маршалл (1842—1924) — професор політичної економії Кембриджського університету, фундатор кембриджської школи; Джон Бейте Кларк (1847—1938) — професор Колумбійського університету, представник американської школи маржиналізму.

Для другого етапу характерна відмова від "суб'єктивного напряму" політичної економії і відкидання психологічного аспекту оцінки корисності речей.

Заслугою маржиналістів є обґрунтування необхідності спільного вивчення попиту і пропозиції (на першому етапі вивчалися проблеми попиту, а класики віддавали пріоритет проблемам виробництва (пропозиції)).

Маржиналісти сформулювали двокритеріальну теорію вартості, базою якої були як граничні витрати, так і гранична корисність.

Для досягнення рівноважного стану економіки на мікрорівні маржиналісти застосовували математичне моделювання процесів.

3. Попередники маржиналізму ( г. Госсен, о. Курно, и. Тюнен)

Серед вчених-економістів, хто першими почали переглядати основні постулати класичної політичної економії з позицій маржиналізму, були Й. Г. Тюнен, , А. Курно, Г. Г. Госсен.     Йоган Генріх фон Тюнен (1783 – 1850) – німецький поміщик, вчений-економіст і практик. Народився у німецькому герцогстві Ольденбурзі. Одержав добрі знання з природничих наук, економічної теорії та математики спочатку у сільськогосподарському коледжі поблизу Гамбурга, а потім у Гетінгемському університеті. Багато часу він приділяв самоосвіті.    Свої економічні погляди з маржиналізму Й. Тюнен виклав у праці „Ізольована держава щодо сільського господарства і національної економіки”, яка складається з трьох частин. Перша частина була опублікована у 1826 р., друга – у 1850 р. і третя, після смерті автора, у 1863 р. У книзі Й. Тюнен:– розробив економіко-математичну (територіальну) модель державного господарства, яка включає в себе систему основних взаємопов’язаних між собою інститутів. У цієї спрощеної моделі [101, с. 498]:     - ізольована держава має територію у вигляді кола, у центрі якого знаходиться єдине Місто;    - навколо Міста концентричними колами розташовані ферми;    - земля на території держави має однакову родючість і придатна для будь-якої галузі сільського господарства;    - весь ринок збуту зосереджений у Місті, де здійснюється обмін продукції сільського господарства на промислову;    - зовнішньої торгівлі немає, держава ізольована від решти країн світу;    - єдиним видом транспорту є гужовий (віз з кіньми), оскільки в державі немає судноплавних річок та каналів.

   Велику наукову спадщину залишив після смерті Антуан Огюстен Курно (1801 – 1877) – відомий французький вчений, філософ, математик, економіст. Народився у невеликому містечку Гре (Франція) у заможній сім’ї. Після закінчення школи займався самоосвітою, деякий час відвідував коледж у Безансоні. У 1821 р. А. Курно поступив на природниче відділення Вищої нормальної школи в Парижі, де займався вивченням математики. У 1929 р. вчений отримав докторський ступінь у Паризькому університеті за роботу з математики. З 1834 р. – професор математики в Ліонському університеті. У 35 років – ректор академії (університету) у Греноблі. У 1838 р. А. Курно став генеральним інспектором французьких університетів.     В історію науки А. Курно увійшов як автор історико-філософських творів, оригінальних досліджень з проблем математики, філософії, економіки, теорії імовірності, які на десятки років випередили свою епоху [101, с. 501].    Свої економічні погляди А. Курно виклав у кнізі „Дослідження математичних принципів у теорії багатства” (1838), де:    – досліджував модель дуополії на основі використання фактору конкуренції між двома продавцями. Результатом цього аналізу стало обґрунтування положення про те, що у точці рівноваги дуополістів формується ціна (ЦДР), нижча за ціну монопольного ринку (ЦМР), але вища за ціну ринку вільної конкуренції (ЦРВК). Математично це має такий вигляд: ЦМР > ЦДР > ЦРВК;     – проаналізував ситуацію на ринку досконалої конкуренції, коли фірми не мають можливості впливати на ціноутворення. У такий ситуації, стверджував А. Курно, випуск продукції є максимальним, а ціни – мінімальні, а максимізація прибутку досягається за умов рівності граничних витрат та середнього доходу;    – розробив теорію попиту.

   Основні ідеї з маржиналізму  Г. Г. Госсена знайшли відображення у опублікованій праці „Еволюція законів людської взаємодії” (1854). У кнізі, на основі ідей утилітаризму та розумного егоїзму, Г. Г. Госсен:    – зробив критичний аналіз класичної політичної економії. На думку вченого, предметом політичної економії мають бути не загальні економічні закони, а економічна поведінка суб’єкта господарювання, його психологічна оцінка та вибір блага. Оскільки мета політичної економії має полягати в тому, щоб допомогти людині отримати максимум насолод, стверджував Г. Г. Госсен, то її необхідно перейменувати в учення про задоволення;     – застосував граничну корисність для аналізу поведінки споживача;    – розробив теорію раціонального споживання, на основі якої сформулював два загальні закони рівноваги в економіці.