4. Інвентаризаційний опис об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів

(типова форма № НА-4)

 

4.1. Інвентаризаційний опис об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів складається в одному примірнику для оформлення даних інвентаризації окремо за кожним місцезнаходженням об’єктів права інтелектуальної власності та за кожною особою, відповідальною за використання об’єктів права інтелектуальної власності. В інвентарний опис включається кожний окремий об’єкт права інтелектуальної власності.

4.2. При складанні інвентаризаційного опису особа, відповідальна за використання об’єктів права інтелектуальної власності, дає розписку про те, що до початку інвентаризації всі прибуткові та видаткові документи передані бухгалтерській службі і всі об’єкти права інтелектуальної власності, одержані для використання і зберігання, оприбутковані, а ті об’єкти, що вибули (ліквідовані), списані.     

4.3. При інвентаризації об’єктів права інтелектуальної власності їх наявність установлюється або за документами, що були підставою для оприбуткування, або додатково за документами, якими оформлені  (тобто підтверджуються) майнові права.

4.4. При інвентаризації об’єктів права інтелектуальної власності до інвентаризаційного опису вписуються такі дані: назва, характеристика, первісна вартість, сума зносу, дата придбання, термін корисного використання. При цьому перевіряється обґрунтованість сум.

4.5. При виявленні об’єктів права інтелектуальної власності, що не прийняті до обліку, інвентаризаційна комісія повинна включити їх до інвентаризаційного опису із зазначенням необхідних даних.

4.6. Інвентаризаційний опис підписується всіма членами інвентаризаційної комісії та особою, відповідальною за використання об’єктів права інтелектуальної власності. При цьому особа, відповідальна за використання об’єктів права інтелектуальної власності, підтверджує, що перевірка цих об’єктів відбулася в її присутності, що вона не має до членів комісії ніяких претензій та що вона приймає на відповідальне зберігання перелічені в описі об’єкти права інтелектуальної власності.

4.7. Оформлений інвентаризаційний опис передається до бухгалтерської служби підприємства для заповнення даних про кількість, вартість об’єктів права інтелектуальної власності і суму накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку.

4.8. Перед складанням звіряльної відомості та визначенням результатів інвентаризації бухгалтерія підприємства проводить перевірку всіх підрахунків в інвентаризаційному описі. В описі робиться відповідна відмітка щодо перевірки даних опису за підписом особи, яка проводила перевірку. Виявлені помилки у підрахунках мають бути виправлені і завірені підписами всіх членів інвентаризаційної комісії та особи, відповідальної за використання об’єктів права інтелектуальної власності.

4.9. У разі виявлення розходжень (нестач, надлишків) між даними бухгалтерського обліку і даними інвентаризаційних описів бухгалтером підприємства складається звіряльна відомість. Звіряльна відомість підписується бухгалтером підприємства і після перевірки інвентаризаційною комісією правильності складання звіряльної відомості підписується керівником інвентаризаційної комісії та особою, відповідальною за використання об’єктів права інтелектуальної власності, яка ознайомлюється з результатами звіряння.

4.10. Відносно нестач і надлишків інвентаризаційна комісія додає до звіряльної відомості письмові пояснення осіб, відповідальних за використання та зберігання об’єктів права інтелектуальної власності. Результати інвентаризації оформляються протоколом, до якого включаються висновки та пропозиції щодо врегулювання інвентаризаційних розходжень.

4.11. Протокол інвентаризаційної комісії підлягає у п’ятиденний строк з дати його оформлення розгляду керівником підприємства та прийняття ним рішення щодо висновків і пропозицій інвентаризаційної комісії. Звіряльна відомість разом з протоколом інвентаризаційної комісії і рішенням керівника підприємства передається до бухгалтерської служби, яка вносить до неї дані про прийняте рішення щодо врегулювання розходжень.

Яка різниця між авторським свідоцтвом на винахід та патентом на винахід?

А́вторське свідо́цтво — документ, що засвідчує юридичне право автора. Найбільш розповсюджений був у СРСР.

Автори, які працюють на підприємствах, у науково-дослідних установах та інших організаціях, подавали заявки на одержання Авторського свідоцтва, як правило, через підприємство чи організацію, де вони працюють. У випадках, коли робота здійснена в порядку виконання службового завдання, керівники підприємств і організацій оформляли заявки на видачу авторського свідоцтва на ім'я підприємства (організації) із зазначенням автора (авторів). Якщо винахід є результатом колективної творчості і при цьому неможливо встановити авторство окремих осіб, Авторське свідоцтво видавалося на ім'я того підприємства (організації), де працює автор. За автором зберігалися повні особисті й майнові права, а також пільги (право авторства, право на присвоєння імені автора, права на першочергове здобуття посад наукових працівників за своїм фахом тощо). В Україні Авторське свідоцтво, видавав Комітет у справах винаходів та відкриттів при Кабінеті Міністрів України.

На сьогодні Авторське свідоцтво замінене Патентом на винахід та корисну модель.

Патент — документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку. Патент видається державним патентним відомством винахіднику або його правонаступнику. Дія патенту розповсюджується тільки на територію держави, в якій його видано. Строк дії патенту встановлюється національним законодавством (як правило, 15-20 років). Патент може бути визнано недійсним у судовому порядку на законодавчій основі. З поняттям патенту тісно пов'язаний юридичний термін «патентна чистота», який означає, що машину, прилад, технологічний процес, матеріал, продукт тощо можна використовувати (виготовити, ввезти для продажу) в даній державі без порушення прав патентовласника.

У широкому розумінні «патент» є комплексом виключних прав на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка, які держава гарантує патентовласнику, тобто винахіднику або особі, якій винахідник передав виключні майнові права. Надання виключних прав державою здійснюється на заздалегідь визначений період часу в обмін на контрольоване та публічне розкриття патентовласником суттєвих ознак винаходу.

У вузькому розумінні «патент» є охоронним документом, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід ^[1].

Термін «патент» походить від латинського слова «patere», що означає «класти на огляд»(тобто — робити доступним для широкого загалу), а також від словосполучення «letters patent», що у середньовіччі означало документ, виданий монархом або урядом на засвідчення того, що певна особа чи підприємство мають виключні права або монополію на певний вид діяльності.

Зміст заявки на товарний знак

Заявка повинна містити чітке зображення знаку, реєстрація якого передбачається, включаючи чітке відтворення кольору, форми або тривимірних елементів. В заявці також необхідно вказати перелік товарів або послуг, для яких проситься охорона знаку. Для отримання охорони як товарний або інший знак сам знак повинен задовольняти певним умовам. Він повинен володіти розрізняльною функцією, з тим щоб споживачі могли взнавати його як властивий певній продукції і одночасно не спутати його з іншими товарними знаками, що ідентифікують інші продукти. Товарний знак не повинен нести помилкової або вводить в оману інформації, він також не повинен суперечити громадському порядку або моралі.

Крім того, прошені права не можуть повністю або частково співпадати з правами, вже наданими власнику іншого товарного знаку. Це встановлюється шляхом пошуку і експертизи, що проводиться національним відомством, або шляхом розгляду заперечення третіх осіб, що претендують на ті ж права.

На який термін видаються охоронні документи на винахід, товарний знак, промисловий зразок, корисну модель

Патент – це охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід, корисну модель, або промисловий зразок.

Патентами охороняються: продукти - пристрої, речовини, штами мікроорганізмів, культури клітин рослин або тварин; способи - процеси здійснення дій у будь-якій сфері технології над матеріальними об'єктами за допомогою матеріальних засобів; результати творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Об’єкт, який охороняється патентом, повинний бути новим у тому значенні, що не було ніяких відомостей про те, що об’єкт вже був опублікований, або публічно використаний.

Обов’язковою умовою патентоздатності такого об’єкту також є його промислова придатність у тому значенні, що він може бути використаний у промисловості, або в іншій сфері діяльності.

Патенти видаються на термін 20 років (патенти на винаходи) і 10 років (деклараційні патенти на корисні моделі і промислові зразки).

20-річний і 10-річні патенти, у рівній мірі, охороняють виключне право їх власника.

Визначивши об’єкт, на який передбачається отримати охорону, необхідно вибрати потрібний вид цієї охорони, і того, на кого буде оформлений охоронний документи, тобто – хто буде власником об’єкту, а значить, і власником виключних на нього прав.

http://www.patent.net.ua/intellectus/patentbureau_news/about_intellectual_property/1011/ua.html

Авторські і суміжні права

Порядок реалізації авторських та суміжних прав регулюються ЗУ “Про авторське право та суміжні права” від 23.12.93. Авторське право – сукупність прав, які виникають та належать автору або його правонаступникам у зв‘язку із створенням або використанням твору літератури, науки, мистецтва. На підтвердження цих прав автору видається авторське свідоцтво – документ, що закріплює авторське право. Автором може бути лише фізична особа, за результатами інтелектуальної діяльності якої створено відповідний твір. Авторським правом охороняються обнародувані та необнародувані твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, а також способу відтворення, які виражені в усній, письмовій чи іншій формі. Охороняється лише за наявності свідоцтва. 

Суміжні права – це права виконавців на результати своєї творчої діяльності, права виробників фонограм, та організацій мовлення. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм та організації мовлення повинні дотримуватися прав авторів і виконавців. Суміжні права позначаються також значком ® на всіх примірниках відповідного твору, імені або найменуванні особи, що має суміжні права, і року першого обнародування. Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії, передачу в ефір і по проводах своїх виконань, відтворювати і розповсюджувати ці фонограми. Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо.

http://www.ebk.net.ua/Book/Konspekt/CPU/0220.htm

Особливості змісту і оформлення заявки на промисловий зразок

 Промисловий зразок - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.      Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. 

Заявка - це сукупність документів, необхідних для видачі патенту на промисловий зразок. Заявка повинна стосуватися одного промислового зразка і може містити його варіанти (вимога єдиності).  Заявка складається українською мовою і повинна містити:  • заяву про видачу патенту;  • комплект фотографій з зображенням виробу (його макета, малюнка), що дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу;  • опис промислового зразка;  • креслення , схему, карту (якщо необхідно). 

 До заявки додають документ, що підтверджує сплату збору за подання заявки. Таким документом є копія платіжного доручення на перерахування збору з відміткою установи банку або квитанція (форма № 042005). Терміни і порядок сплати зборів за подання заявки, а також їх розміри зазначені у "Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності", що затвердженно Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року № 1716 (далі - Положення).      Документ про сплату збору повинен надійти разом з заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. 

Заявку подають безпосередньо до Укрпатенту або надсилають на його адресу: вул. Глазунова, 1, м. Київ-42, 01601, Україна. За наявності кількох заявників, один із них може бути призначений іншими заявниками як спільна довірена особа (спільний представник).

Структура опису винаходу на патент

Призначення опису. Опис повинен розкривати суть винаходу (корисної моделі) настільки ясно і повно, щоб його (її) міг здійснити фахівець у зазначеній галузі.

Структура опису. Опис починається із зазначення індексу рубрики діючої редакції МПК, до якої належить винахід (корисна модель), який записують у верхньому правому куті аркуша. Далі по середині аркуша вказують назву винаходу (корисної моделі). Опис винаходу містить такі розіли:

• галузь техніки, до якої належить винахід (корисна модель);

• рівень техніки;

• суть винаходу (корисної моделі);

• перелік фігур креслення (якщо на них є посилання в описі);

• відомості, які підтверджують можливість здійснення винаходу (корисної моделі).

Для кращого розуміння і більш стислого викладення опису дозволяється інша послідовність наведення розділів або їх частин, якщо цього вимагає характер винаходу (корисної моделі).

http://ua-info.biz/legal/baseyi/ua-rmtzee.htm

Географічне позначення

Географічне зазначення - це назва країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, використовувана для позначення товару, особливі властивості якого виключно або переважно визначають характерні для певного географічного об'єкта природні умови, людський фактор або те й інше одночасно.  Прикладами позначень товарів, які мають однакові специфічні властивості на всій території країни, можуть бути бразильська кава, швейцарський сир, грузинське вино, болгарська трояндова олія тощо.  Географічні зазначення та торговельні марки багато в чому подібні, але між ними існують також суттєві відмінності. До спільних рис цих об'єктів відносять те, що:  • географічні зазначення та торговельні марки призначені для маркування товарів; • зміст цих об'єктів базується на правдивих даних;  • незахищені географічні зазначення та торговельні марки можуть перетворитися у видові поняття, або «вільні марки».  До відмінностей між географічними зазначеннями і торговельними марками відносять те, що:  • географічне зазначення виникає внаслідок широкого використання географічного позначення, коли воно стає загальновідомим, створює стійку уяву про товар із певними характеристиками, які зумовлені відповідним географічним середовищем конкретної місцевості; торговельну марку створюють штучно за бажанням розробника;  • географічне зазначення завжди пов'язане з конкретним місцем незалежно від виробника і тому не може розглядатися як засіб розрізнення однорідних товарів, які походять з одного місця, але мають різних виробників; торговельна марка насамперед відрізняє однорідні товари різних виробників;  • географічне зазначення, крім позначення місцевості походження товару, вказує на певну якість та інші характеристики товару; торговельна марка вказує виключно на належність певного товару відповідному виробнику;  • реєстрація географічного зазначення не надає виключного права на його використання (це право має колективний характер); торговельну марку, як правило, реєструють на ім'я одного власника, що надає йому виключне право володіння, користування та розпорядження торговельною маркою;  • географічне зазначення невід'ємне від місцевості, з якою воно пов'язане, тому право на його використання не може бути передано;  • право на торговельну марку може бути передано;  • реєстрація географічного зазначення зумовлена насамперед наявністю особливих властивостей у відповідних товарів; реєстрація торговельної марки зумовлена властивостями, які має лише сама марка;  • строк охорони географічних зазначень є необмеженим; охорона торговельної марки має певний строк, який може бути продовжений.  Іноді на реєстрацію торговельної марки подають позначення, які є географічними зазначеннями. У цьому разі державні органи, які здійснюють реєстрацію, послуговуються такими принципами:  • назва країни, області або району може бути зареєстрована як один з елементів торговельної марки без виключного права власника торговельної марки на використання цих географічних елементів;  • зазначення, які втратили географічний характер, ототожнюються споживачами з назвами виробів і включені до торговельної марки, є загальними зазначеннями та елементами, які не підлягають охороні;  • географічні зазначення, які розглядають як фантастичні щодо товарів, можуть бути торговельною маркою (або її елементом), яка підлягає охороні;  • у будь-якому разі географічні зазначення не мають вводити в оману споживачів щодо товару або його виробника.  Географічні зазначення відрізняються від комерційних найменувань.  Комерційне найменування призначене для розрізнення суб'єктів господарської діяльності і служить для ідентифікації виробника товарів як такого. Комерційне найменування, як і торговельна марка, безпосередньо не пов'язане з особливостями географічного місця діяльності підприємства, властивостями та якістю продукції. Хоча до складу комерційного найменування значно частіше, ніж до торговельної марки, входять елементи, що вказують на його географічне розташування.  Зовсім іншу функцію виконує географічне зазначення. Воно відображає зв'язок «місце - товар». До таких позначень можуть бути віднесені позначення типу «Мелітопольські абрикоси», «Оливки з Іспанії» тощо. До географічних зазначень можуть бути віднесені графічні зображення, які через свою відомість асоціюються у свідомості споживача з певним місцем. Наприклад: зображення Ейфелевої вежі - з Парижем, Золотих воріт - з Києвом.  Географічні зазначення мають ряд специфічних ознак:  • географічне зазначення має містити пряму або непряму вказівку на те, що товар походить із конкретної країни, області або місцевості;  • географічне зазначення має передбачати зв'язок позначення товару з його особливими властивостями, які визначають характерні для певного географічного об'єкта природні умови і (або) людський фактор;  • географічне зазначення товару стає самостійним об'єктом правової охорони тільки після встановленої законом реєстрації в Патентному відомстві;  • до географічних зазначень не висувають вимогу новизни.  Географічні зазначення можна умовно поділити на декілька видів:  • природні географічні зазначення (сформувалися під впливом природних умов);  • штучні географічні зазначення (сформувалися під впливом людського фактора, мають тенденцію до перетворення на видові зазначення);  • змішані географічні зазначення (сформувалися під впливом природних умов та людського фактора).  Відповідно до форми встановленого контролю в ряді країн географічні зазначення поділяють на звичайні, регламентовані, контрольовані.  До звичайних відносять географічні зазначення, що позначають товари, природні специфічні властивості яких формуються під впливом географічного середовища.  Регламентованими є географічні зазначення, що позначають товари, специфічні властивості яких, як і вимоги щодо їх виробництва, регламентовані нормативними актами.  Контрольованими є географічні зазначення, що позначають товари зі специфічними властивостями, контроль за якими здійснюють на всіх етапах виробництва. Такі географічні зазначення мають більшу цінність, ніж звичайні або регламентовані, тому що товари, які вони позначають, користуються постійним попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.  Функції географічних зазначень:  • розпізнавальна функція, яка полягає у виокремленні товару, що має особливі властивості, із маси однорідних. Сукупність особливих властивостей окремого товару обумовлює його унікальність і елітарність серед таких самих товарів з іншої місцевості. Особливі властивості товару, яких він набуває внаслідок поєднання певних чинників, зокрема природних умов та людського фактора, мають бути стабільними, а їхня наявність доведена відповідними компетентними органами країни походження;  • інформаційна функція географічного зазначення полягає в тому, що воно містить змістовну інформацію, яка надає достовірні відомості про місце виробництва, виробника, продавця, підприємця, про якісні характеристики товару, його специфіку. Інформація, яку містить зазначення, сприяє зростанню популярності товару, місцевості його виробництва, попиту на нього, що впливає на прибуток виробника;  • рекламна функція безпосередньо впливає на просування товару на ринку. Рекламоздатне географічне зазначення має бути довговживаним, протягом тривалого часу використовуватися для позначення товару з особливими властивостями та якостями. Реклама товару має сенс лише тоді, коли немає дефіциту товарів і споживачі можуть вибрати з однорідних товарів різних виробників певний товар з особливими властивостями;  • охоронна (захисна) функція географічного зазначення забезпечує охорону товару від підробок. Географічне зазначення, що його надійно охороняють, застерігає зловмисника від недобросовісних дій щодо його використання чи підробки товару. Воно охороняє майнові й особисті немайнові права законного користувача від неправомірних посягань, захищає від недобросовісної конкуренції, охороняє товари від підробки, а споживачів - від фальсифікованих товарів;  • якісна (гарантійна) функція географічного зазначення полягає в тому, що його присутність на товарі гарантує особливі властивості останнього, тобто є умовою його правової охорони. Виробник, підприємець, продавець повинні завжди дбати про престиж свого товару, підтримуючи його особливі властивості, які є наслідком походження з конкретної місцевості, - у разі коли товар позначено географічним зазначенням;  • психологічна функція географічного зазначення зумовлена ефективністю не лише самого зазначення, а й переважно продукції, що її позначають таким зазначенням. Відоме найменування місця походження товару внаслідок його особливих властивостей переконує споживачів, що цей товар є саме тим, що походить із певної місцевості, і саме за цих умов споживачі в ньому зацікавлені;  • стимулююча функція географічного зазначення - здатність привернути увагу споживачів до товару, позначеного таким зазначенням. Виробники, які маркують свої товари географічними зазначеннями, повинні постійно дбати про збереження його специфічних властивостей та особливих якостей. Споживачі купують товари, які позитивно зарекомендували себе, і знаходять їх саме за допомогою географічного зазначення.