Паспортизація.
Паспортизація екологічна – складання екологічних паспортів на окремі промислові об’єкти, одиниці природних ресурсів, джерела викидів і скидів забруднюючих речовин, системи очистки.
Паспорт екологічний промислового підприємства – нормативно-технічний документ, включаючи сукупність систематизованих даних по використанню ресурсів, готової продукції і впливу підприємства на оточуюче середовище; паспорт екологічний представляє собою один з основних документів, що використовується в цілях державного екологічного контролю.
Паспорт територій, що охороняються – опис і реєстрація охоронюваних природних територій по певній схемі, конкретизованій по відношенню до певних її видів.
Паспорт ґрунту – документ, що містить фіксований набір даних про ґрунт, необхідний для цілей її раціонального використання і охорони.
Паспорт небезпечних відходів – документ, що засвідчує приналежність відходів до відходів відповідного виду і класу небезпеки, утримуючий відомості про їх склад.
Екологічний аудит.
Екологічний аудит (від англ. audit – перевірка, ревізія) - об’єктивний незалежний аналіз, оцінка, розробка відповідних рекомендацій за фактичними результатами будь-якої екологічно значущої діяльності.
Відрізняється від оцінки впливу на оточуюче середовище в тому, що проводиться не на етапі планування (проекту і т. п.), а безпосередньо в ході виробництва (процесу). Екологічний аудит є інструментом управління, що базується на системному підході і за допомогою якого оцінюється екологічна ефективність.
Характерною особливістю екоаудиту є його незалежність, конфіденційність, об’єктивність, системність, компетентність, ліцензійність та відповідність цілям, що визначаються замовником при укладанні договору на проведення екоаудиту. Всі ці особливості стандартизуються як на міжнародному так і на державному рівні.
Згідно з міжнародними стандартами екологічний аудит є складовою частиною Системи екологічного менеджменту і аудиту. Екоаудит займає рівнозначне місце поряд з Екологічною експертизою і Екологічною інспекцією, створюючи тим самим змішану (державно-ринкову) структуру екоменеджменту.
Система екоменеджменту – система управління, що включає організаційну структуру, окреслене коло відповідальності, управлінські процедури і процеси, також ресурси, що необхідні для визначення та впровадження екологічної політики.
Виділяють менеджмент якості повітря, менеджмент небезпечних речовин та матеріалів, земельних угідь, рослинних покривів, відходів, якості води і т. п.
Правова охорона природи та державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Правова охорона природи – закріплена законодавчо система державних та юридичних заходів, що постійно здійснюються та що направлені на збереження, відновлення та поліпшення природних умов, необхідних для життя сучасного та майбутнього поколінь на Землі, а також на розвиток матеріального виробництва та культури на основі раціонального використання природних ресурсів.
Тобто Правова Охорона Природи складається з нормативів по охороні природних об’єктів.
Перелік основних нормативних документів:
1. Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Затверджено Указом Президента України від 10 лютого 1995 р.
2. Положення про Головну екологічну інспекцію Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 р.
3. Закон України про охорону навколишнього природного середовища від 25 червня 1991 р.
4. Земельний кодекс України від 13 березня 1992 р.
5. Водний кодекс України від 6 червня 1995 р.
6. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р.
7. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р.
8. Закон України про тваринний світ від 3 березня 1993 р.
9. Закон України по охорону атмосферного повітря від 16 жовтня 1992 р.
10. Закон України про природно-заповідний фонд від 16 червня 1992 р.
11. Закон України про екологічну експертизу від 9 лютого 1995 р.
12. Закон України про використання ядерної енергії від 8 лютого 1995 р.
13. Закон України про поводження з радіоактивними відходами від 30 червня 1995 р.
14. Положення „Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів республіканського значення” від 28 серпня 1992 р.
Ключове місце в системі державних органів управління природокористуванням і охороною природи займає Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, положення про яке затверджене Указом Президента України від 10 лютого 1995 р. згідно з Положенням Мінекобезпеки України – центральний орган державний виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України, створеним з метою реалізації державної політики в галузі охорони навколишнього середовища.
Положенням визначаються завдання, функції, права Мінекобезпеки України, компетенція державних управлінь екологічної безпеки в областях, містах Київ та Севастополь, спеціально уповноважених органів державної влади в галузі екологічної безпеки Автономної Республіки Крим, інші організаційні структури, що входять до його сфери управління, передбачаються й інші юридичні та організаційні засади функціонування Міністерства.
В системі Мінекобезпеки України функції державного контролю покладено на Державну екологічну інспекцію, а заступник Міністра є одночасно Головним Державним інспектором України з охорони навколишнього природного середовища.