4. Система мотивації інноваційної діяльності в організації

Поняття мотивації тісно пов’язане з проблемою управління персоналом, як активного учасника створення, упровадження та поширення інновацій.

Специфіка інноваційної діяльності на підприємстві визначає структуру персоналу, складовими якої є:

1) наукові та науково-технічні кадри;

2) науково-допоміжний та обслуговуючий персонал;

3) виробничий та адміністративно-господарський персонал.

Наукові та науково-технічні кадри – це професійно підготовлені спеціалісти, які являють собою особливу соціально-професійну спільноту. Вони безпосередньо беруть участь у створенні наукових знань і підготовці наукових результатів до практичного використання, включаючи наукову інформацію та проектно-конструкторську діяльність.

Важливою характеристикою персоналу, що веде інноваційну діяльність є його кваліфікаційний рівень. Сукупність знань, здібностей, навичок особистої майстерності, системного мислення спеціалістів, які проводять інноваційну діяльність, їх творчі новаторські здібності створюють інтелектуальний потенціал організації, що є базою забезпечення її інноваційного лідерства і конкурентоспроможності на ринку.

Спрямованість як характеристика діяльності людини показує на те, до чого вона прагне, здійснюючи певні дії. Працівник може виконувати свою роботу тому, що вона його задовольняє, а може робити це тому, що його робота допомагає організації досягти її цілей. Для управління інноваційною діяльністю важливо менеджеру знати спрямованість персоналу і за допомогою мотивації орієнтувати цю діяльність в інтересах фірми [15, 203].

Стимулювання – це засіб, за допомогою якого здійснюється мотивація. Стимул виконує роль важеля впливу, що викликає дію певних мотивів. Стимулом можуть бути окремі предмети, дії інших людей, обіцянки, носії зобов’язань і можливостей та багато іншого, що може бути запропоновано людині як концепція за її дії або за те, що вона бажала б одержати в результаті певних дій.

Механізм використання усіляких стимулів з митою мотивації персоналу називається процесом стимулювання.

Стимулювання принципово відрізняється від мотивації. Суть цієї відмінності полягає в тому, що під час стимулюючого процесу використовують різні методи і засоби, які впливають на поведінку і ставлення працівника до своєї діяльності, активізуючи до дії позитивні його функціональні та якісні властивості.

В основі сучасного підходу до стимулювання праці в інноваційній сфері лежать такі завдання керівників організацій:

• максимально активізувати творчі здібності кожної особистості;

• спрямувати цю активність у русло досягнення конкретних інноваційних і економічних результатів.

Завдання менеджерів по суті зводиться до того, щоб створити умови, у яких би в найбільшій мірі міг розкритися творчий потенціал працівника та виникла б стійка потреба в напруженій і результативній праці. З цією метою в стимулюванні використовується прямі й побічні методи, в основі яких лежать такі принципи:

1. розкріпачення творчої ініціативи;

2. зв’язок рівня заохочення працівника з кінцевим результатом іннова-ційної діяльності;

3. забезпечення персоналу необхідними ресурсами;

4. забезпечення накопичення нових знань і досвіду;

5. розширення неформального спілкування (наукової комунікації);

6. всеосяжна підтримка новаторства керівником організації та держава;

7. простота та ясність патентних процедур;

8. швидкість і гласність розгляду заявок винахідництва;

9. використання моральних стимулів: нагородження, присудження почесних титулів і звань;

10. поєднання короткострокових і довгострокових інструментів стимулювання.

Темпи інноваційних змін нечувано зростають, змінюються цінності, соціальні орієнтації, світогляду людей, збільшуються психологічні навантаження в процесі творчої діяльності, яка потребує неперервного накопичення нових знань, нових ідей, навичок, досвіду, організації взаємодії персоналу з їх реалізації. Усе це потребує від керівництва застосування різноманітних економічних і морально-етичних стимулів, які б підтримували зв’язок між якістю творчої роботи новатора, з одного боку, і рівнем мотивації, з іншого [19,76].

До прямих методів стимулювання належить перш за все розмір заробітної плати, як відомо, гроші – це генералізоване підкріплення оскільки в них символічно і реально представлена можливість задоволення значної кількості потреб особистості, у тому числі й потреб самореалізації.

Великий стимулюючий вплив на творчу діяльність новаторів відіграє виробниче середовище, що забезпечує працівника всіма необхідними ресурсами і необхідними організаційними умовами. До них належать як безпосередні знаряддя праці – техніка, експериментальні установки, засоби зв’язку, комп’ютери, лабораторне обладнання, так і умови праці, що забезпеч-чують задоволення непередбачених потреб учених і інженерів, наприклад, звільнення від монотонної, одноманітної роботи, шляхом передавання її допоміжному персоналу, або зручні офісні меблі тощо. Ще одним важливим моментом у створенні сприятливих умов творчості є організація неформального спілкування (неформальні наукові комунікації під час роботи). Це види спілкування, під час яких відбувається обмін інформацією, що підвищує можливість прискорення результативності інноваційного процесу. Неформальні контакти сприяють вирішенню цілого ряду питань технічного, економічного, організаційного, виробничого і наукового порядку.

Як відомо, інноваційна діяльність пов’язана з високим рівнем ризику зазнати невдач. Менеджери всіх рівнів виявляють терпимість до невдач і разом з іншими співробітниками беруть участь у ризикових інноваційних проектах, а не обмежуються їх контролем. Коли інновація провалюється, менеджери стають партнерами по ризику. Вони визнають поразку, аналізують проведену роботу і вчаться на помилках.

У практиці господарювання набули поширення різноманітні форми морального стимулювання і заохочування. Використовуються різні методи визнання результатів творчості, ентузіазму, ініціативи. Це індивідуальні та колективні нагороди, присвоєння почесних звань і титулів, знаків пошани, публічне вручення грамот, сертифікатів, значків, проведення конкурсів і публікацій їх результатів у внутрішньофірмових газетах, бюлетенях [12,73].

До форм негативного стимулювання належить право керівника звільнити або перевести співробітника на нижчу посаду; змінити заробітну плату. Проте найефективнішими методами стимулювання спеціалістів у сфері інноваційної діяльності є самомотивація, тобто стан, коли прагнення до творчої праці виходить від самого працівника за певних умов, які створює організація. Посилена система матеріального і морального стимулювання значно підвищує їх зацікавленість у результатах своєї праці.

З метою заохочення творчості будь-якої людини від ученого до робітника, світова практика накопичила і застосовує широкий спектр організаційних інструментів як на макро- так і на мікрорівнях. Серед них важливими є:

• правовий захист інтелектуальної власності;

• розвиток патентної системи;

• удосконалення системи управління новими знаннями;

• послаблення формалізації організаційної структури і розширення повноважень кваліфікованого персоналу в прийнятті рішень на робочому місці;

• раціональна організація праці та гнучкі режими роботи;

• організація проведення загальнонаціональних конкурсів винахідництва і новаторства;

• модифікація поведінки персоналу, створення відповідного соціально- психологічного клімату в колективі, державі.

Стимулювання винахідницької активності здійснюється на всіх рівнях управління – від уряду до підприємства. На першому рівні формується державна політика сприяння розвитку новаторства і винахідництва в країні. З цією метою приймаються відповідні закони, розробляються комплексні програми, різнобічні форми й методи державного механізму, які стимулюють винахідницьку діяльність.

Центральне місце в правовому полі регулювання винахідництва посідають правові аспекти охорони інтелектуальної власності – конституційні та федеральні закони, укази, постанови міністерств і відомств, різні цивільно-правові договори та ін. [6, 32].

У наш час більшість країн визнають три основні типи захисту інтелектуальної власності: патенти, що закріплюють за автором право на винахід; авторське право, яке поширюється на твори у сфері науки, літератури і мистецтва; товарний знак на вироби компанії [10, 235].

Патент – це документ, що засвідчує авторство і надає його власнику виключне право на винахід. Він підкріплений промисловим зразком або реєстрацією товарного знаку. Згода на використання винаходів виражається шляхом видачі (продажу) ліцензії на часткове чи повне використання патентних прав. Авторське право передбачає виключне право автора оригінальних наукових, технічних, художніх і інших винаходів розмножувати їх і продавати. Авторське право діє протягом всього життя творця.

Успішне проведення науково-технічної й інноваційної політики в Україні неможливе без активізації творчої індивідуальності і винахідництва, що безпосередньо пов’язано з розвитком як вищої, так і професійної освіти. Матеріально-технічна база багатьох (особливо технічних) вищих навчальних закладів сьогодні є застарілою, потребує оновлення, як і методи навчання. Зруйнована також система галузевих інститутів підвищення кваліфікації, у підприємств відсутні кошти для внутрішньофірмової підготовки кадрів, знизилась мотивація до винахідницької діяльності [9, 105].

Для розгортання винахідництва та інноваційної творчості в державі, на думку спеціалістів, необхідно підготувати відповідне підґрунтя. Це передусім створення всеохоплюючої стратегічної концепції і програми розвитку народного господарства на основі інноваційної моделі, запровадження економіко-правового механізму, стимулюючого інноваційну діяльність на всіх рівнях; подальше вдосконалення патентного законодавства та його виконання; регулювання торгівлі ліцензіями; захист прав і інтересів вітчизняних новаторів, створення сприятливих соціально-економічних умов для активізації творчої молоді. Необхідно визнати недопустимим скорочення питомої ваги бюджетного фінансування науки і освіти у ВВП . Слід створити умови, використовуючи іноземний досвід, для посилення зацікавленості навчальних закладів, студентів, викладачів, усіх верств населення в активізації творчості.