Тема 1. Поняття інформаційного права та його джерела

1. Поняття, зміст та сутність інформаційного права.

2. Суспільні відносини, які регулюються інформаційним правом. Методи інформаційного права.

3. Принципи інформаційного права.

4. Система інформаційного права.

5. Місце інформаційного права в системі права України.

6. Загальна характеристика інформаційно-правових норм.

7. Структура інформаційного законодавства.

8. Пріоритетні напрями розвитку інформаційного права та законодавства в Україні.

1. Поняття, зміст та сутність інформаційного права.

В останні роки стрімкими темпами розвивається інформаційне суспільство, підвищуючи роль інформації практично у всіх сферах життя. Інформаційні процеси набули ознак цілеспрямованої і науково обґрунтованої інтелектуальної діяльності. Важливу роль у цих процесах покликано відіграти право, яке має можливість впливати на хід названих процесів безпосередньо, підтримуючи найбільш прогресивні починання. В свою чергу, розвиток української правової системи, визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина, потребує нового підходу до розуміння правових понять і інститутів.

Вказані обставини обумовили появу нових досліджень у сфері інформаційного права і визначили місце інформаційного права в системі права України, а в подальшому – втілення досягнень науки в інформаційне законодавство України. Крім того, актуальним вбачається вивчити сутність інформаційного права з публічно-правових позицій і розглянути його місце в системі права і системі законодавства України.

Переважна більшість правознавців в усьому світі вважають, що інформаційне право – саме та відповідь, яку може надати правова наука на важливі питання часу. Інформаційне право – це «нова, така, що тільки лише формується, галузь права, яка грає визначну роль у розвитку сучасного суспільства ХХІ століття і у найближчий час стане повноцінною галуззю права».

Ряд українських і російських авторів обґрунтовують об’єктивні підстави для формування галузі інформаційного права. Зокрема, можна погодитись з тим, що «підставою та причиною виникнення будь-яких соціальних регуляторів є наявність, реальне існування об’єктів, з приводу яких виникають певні відносини, формування і реалізація певних видів соціально значимої діяльності» [6, с. 340-341].

*   *   *

Об’єктивними властивостями права як соціального інституту виступають системність і структурність, знання яких дозволяє здійснити впорядкування, систематизацію законодавства й найбільш ефективну реалізацію права. Під системою права тут розуміють упорядковане, як правило, за критерієм єдності предмета й методу правового регулювання безліч норм (правові сім’ї, галузі, підгалузі, правові інститути, загальні й особливі частини), яка формується (складається) для всебічного регулювання суспільних відносин.

Будь-яка галузь права також має свою систему, яка в реальності проявляється як:

• галузь правової науки;

• галузь законодавства й іншої нормативно-правової діяльності;

• сфера правозастосування;

• стан правосвідомості.

Усі ці компоненти галузі більшою чи меншою мірою відображаються на певний момент у навчальній дисципліні даної галузі.

Розвиток інформаційного права як галузі правової науки має свою історію. Офіційно думка про необхідність виділення такої галузі права в СРСР була висловлена А. Б. Венгеровим ще у 1975 р. Вона була підтримана не всіма й наукова дисципліна розвивалася в рамках комп’ютерного права. Перші роботи в цій галузі належать Ю.М. Батурину. Проводилися дослідження й розроблялися навчальні курси з правової кібернетики й правової інформатики, інформаційного й комунікаційного менеджменту тощо.

У цей час ідея інформаційного права реалізується досить активно. У багатьох країнах існують не тільки кафедри, але й інститути інформаційного права, є численні публікації з цієї проблеми. Однак поки що не можна сказати, що наукою охоплені всі ключові проблеми галузі.

Як наукова дисципліна інформаційне право перебуває на початку свого розвитку. Виходячи з розуміння юридичної науки, як «суспільної науки, що вивчає право як особливу систему соціальних норм і різні аспекти правозастосовної діяльності» і підрозділу її на ряд галузей (теорія права й держави, наука цивільного права, наука кримінального права й т.п.), можна стверджувати, що разом з формуванням і розвитком інформаційного права як самостійної галузі права буде розвиватися в самостійну галузь юридичної науки і наука інформаційного права. Наука інформаційного права – це галузь юридичної науки, що вивчає суспільні відносини в інформаційній сфері, їх закономірності й відображення в праві, правоохоронній і правозастосовній практиці, у суспільній правосвідомості [7, с. 103-104].

*   *   *

Право, виконуючи економічні та соціально-політичні функції та взаємодіючи з державою, постійно розвивається, удосконалюється та змінюється. Право як єдина система правил поведінки регулює суспільні відносини, що відрізняються за об’єктом, змістом, сутністю, суб’єктивному складу та іншим критеріям. Така позиція зумовлює поділ системи права на окремі галузі та інститути. Так, свого часу, за наявності об’єктивної суспільної та державної потреби з цивільного права було виділено господарське право, з екологічного права – ядерне. На даний час виникла необхідність для виділення з адміністративного та цивільного права особливої галузі права – інформаційного права. Актуальність такого виділення характеризується зростаючою роллю інформаційної сфери, яка є «локомотивом» становлення інформаційного суспільства. Аналіз існуючих на цей час норм, які регулюють окремі правила поведінки в інформаційній сфері, доводять суперечливість та нерозвиненість правового регулювання суспільних відносин в інформаційному просторі, ускладнюють підтримання необхідного балансу інтересів особи, суспільства та держави [6, с. 342].

*   *   *

Інформаційне право – нова комплексна галузь національного права, яка перебуває на стадії формування. Об’єктивними передумовами цього процесу є:

– науково-технічний прогрес, наслідком якого стали, зокрема, інтенсивний розвиток електронно-обчислювальної техніки, комп’ютерних і телекомунікаційних засобів, сучасних інформаційних технологій у всіх сферах суспільного життя, підвищення попиту на інформаційні продукти та послуги і, як наслідок, невпинний розвиток так званого інформаційного суспільства, тобто орієнтованого на інтереси людей, відкритого для всіх, в якому кожен може створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися й обмінюватися ними. Це дозволить кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприятиме суспільному й особистому розвиткові та підвищуватиме якість життя;

– всебічне зростання ролі інформації, яка стає соціально спрямованою, стратегічним ресурсом будь-якої держави; підвищення рівня її доступності, поширення та використання;

– розвиток національної інформаційної галузі, під якою в загальному розуміється функціонування різноманітних видів інформації, інформаційних ресурсів, система інформаційних відносин, що виникають при збиранні, використанні, зберіганні та поширенні інформації; інформаційна діяльність учасників відповідних правовідносин, що виникають при цьому, яка базується на використанні інформаційних технологій, електронних засобів комунікацій тощо;

– підвищення значущості проблем забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства, держави;

– впровадження інформаційних технологій в юридичну та управлінську діяльність;

– необхідність упорядкування всезростаючих інформаційних процесів, визнання доцільності створення ефективного організаційно-правового механізму регулювання національних інформаційних відносин та створення правових засад їх становлення і розвитку;

– створення правових засад становлення і розвитку національних інформаційних відносин, формування самостійної комплексної галузі вітчизняного законодавства – інформаційного законодавства України; та інші.

Розвиток інформаційної галузі значною мірою залежить від ефективної державної політики, через яку реалізується інформаційна функція – одна із важливих функцій української держави.

Визнання державної інформаційної функції як однієї з основних є вагомою передумовою для формування і розвитку самостійної вітчизняної галузі інформаційного права.

Досягнутий рівень управління таким стратегічним ресурсом, яким у сучасних умовах є інформація, – це суттєвий показник забезпечення інформаційного суверенітету будь-якої сучасної держави, сутність якого полягає в розумінні механізму соціального розвитку і наявності стратегічної концепції одержання, використання, зберігання відповідного ресурсу, управління інформаційною галуззю.

Розроблення державної інформаційної політики, яка б відповідала потребам та інтересам суспільства, та її практична реалізація шляхом ефективного державного регулювання є актуальною проблемою управління сучасною державою [8, с. 6-8].

*   *   *

Об’єктивною передумовою становлення інформаційного права є виникнення різного виду загроз та складностей у зв’язку із розповсюдженням та споживанням інформації, котрі необхідно якимось чином подолати. Оскільки мораль не може взяти на себе обов’язок та відповідальність за врегулювання інформаційних відносин, таким регулятором повинно стати інформаційне право, спрямоване на якісне та ефективне регулювання суспільних відносин, що формуються в ході забезпечення реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб в інформаційній сфері.

Крім того, відомо, що структурний аспект правової системи будь-якої держави полягає в тому, що всі правові норми, які входять до діючого, позитивного права, складають єдине ціле (діюче право в цілому), розподілене за змістом різних норм на відповідні, взаємозалежні частини структури права і законодавства. Загальнопоширеною є точка зору, відповідно до якої, підставою такої змістовної структури права і законодавства є певне коло суспільних відносин – предмет правового регулювання, що є об’єктивним критерієм поділу права на різні частини: галузі, підгалузі, інститути права. Крім предмета правового регулювання, галузі права характеризуються також особливостями методу правового регулювання.

Наприклад, такій галузі права, як цивільне право, притаманний диспозитивний метод, що допускає широкий вибір засобів регулювання залежно від волі сторін відповідних правовідносин. Галузям права, що регулюють діяльність держави, її органів, зокрема здійснення правосуддя, властивий переважно метод імперативного регулювання, тобто регулювання за допомогою норм, обов’язкових для виконання учасниками правовідносин.

У той же час, виділення інформаційного права із загальної системи права не пов’язано тільки із задоволенням суспільних та державних завдань та потреб. Процес формування інформаційного права пов’язаний також з наявністю в цій галузі наступних конструкцій: 1) самостійного предмету правового регулювання; 2) методу правового регулювання суспільних відносин в інформаційному праві; 3) системи інформаційного права; 4) джерел інформаційного права; 5) понятійного апарату, властивого тільки даній галузі права та ін.

Як доречно зазначає М. В. Цвік, при характеристиці галузей права слід враховувати, що для їх виділення недостатньо користуватись критерієм єдності предмета і методу правового регулювання. Особливо це стосується нових галузей права – космічного, екологічного, інформаційного та інших, де врахування їх правових режимів має особливо велике значення. Адже галузь права охоплює основні, якісно відокремлені види суспільних відносин, які за своїм економічним, соціально-політичним змістом потребують особливого юридичного врегулювання. У зв’язку з чим, для галузі права характерним є те, що вона забезпечує специфічні юридичні режими правового регулювання.

Під юридичним режимом розуміють особливу, цілісну систему регулятивного впливу, що характеризується специфічними прийомами регулювання – особливим порядком виникнення і формування змісту прав і обов’язків, їх реалізації, специфікою санкцій, способів їх застосування, а також дією єдиних принципів, загальних положень, що поширюються на дану сукупність норм.

Хоча ступінь специфіки галузевих режимів може бути різною, кожна галузь права з юридичної сторони виділяється в правовій системі саме за таким режимом регулювання. При цьому, галузевий режим відрізняється певною замкнутістю, свого роду незалежністю і незастосуванням до відносин, що знаходяться поза межами регулювання даної галузі.

У юридичній науці неодноразово зазначалося, що самостійність галузей права відносно умовна. У праві не може існувати абсолютно ізольованих галузей, так, на нашу думку, правову основу регулювання відносин у інформаційній сфері складають норми багатьох галузей права. Дійсно, система права не є чимось усталеним, вона перебуває в постійному русі, постійному перегляді та вдосконалені існуючих галузей та інститутів, поступальному розвиткові. Відбувається створення нових галузей права, які покликані регулювати за допомогою права нові сфери діяльності людини.

Поділ права на галузі, інститути, інші структурні елементи за предметом і методом правового регулювання являє собою основну, головну юридичну структуру предметної диференціації права і законодавства. Крім цієї головної структури, право і законодавство зазнає ще вторинного поділу, структура якого складається з комплексних масивів правових норм різних галузей права і законодавства, які в юридичній літературі отримали назву – комплексні галузі права і законодавства. Такі комплекси і масиви виникають у сучасному праві і законодавстві у зв’язку з розвитком промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики й інших сфер діяльності суспільства. У юридичній науці і практиці, поряд із диференціацією правових норм на галузі і інститути права, склалися такі комплекси і масиви правових норм, як морське, ядерне право тощо. У відповідних комплексних об’єднаннях правових норм основним є не виділення особливих юридично диференційованих галузей права, а, навпаки, інтеграція спеціальних для тієї чи іншої сфери діяльності суспільства різнорідних норм права, тобто норм різних за первісною юридичною диференціацією права і законодавства.

Утворення спеціальних, за предметним змістом і призначенням, правових норм своєрідно доповнює основну, галузеву диференціацію, але не повинно суперечити їй. Норми комплексних актів можуть носити характер виправданих специфікою винятків із загального правила, але не повинні ігнорувати ці правила чи відміняти їх.

В науковій літературі останніх років можна виділити цілий спектр понять, за допомогою яких автори намагаються назвати галузь інформаційного права. До таких термінів можна віднести: «програмне право», «правова інформатика», «право інформатики», «комп’ютерне право», «інформаційно-комп’ютерне право», «право на доступ до інформації», «право на інформацію», «телекомунікаційне право», «інформаційне право». Однак не дивлячись на різноманітність таких визначень всі вони семантично близькі та об’єднуються в одну групу через поняття «інформаційна сфера», в котрій зазначені дефініції застосовуються або як її складові частини, або асоціативно пов’язані з нею.

Передумовою формування інформаційного права як окремої галузі права вбачають також існування інформаційного законодавства.

Не можна оминути увагою позицію О. В. Кохановської, яка спростовує доведеність теорії інформаційного права як окремої галузі права і висуває аргументи на користь позиції про приватноправову природу інформаційних правовідносин; про новий, такий що формується, міжгалузевий інститут приватного права, названий умовно «Інформаційні права». А самий термін «інформаційне право» пропонує сприймати як умовний і розуміти як узагальнене поняття, яке з’явилося шляхом перенесення бачення представників природничих наук у правову площину.

У той же час, щодо публічно-правової природи інформаційного права заявили К. І. Бєляков, В. С. Цимбалюк, Р. А. Калюжний та А. Г. Марценюк, І. В. Арістова, Б. А. Кормич, В. М. Брижко та В.Я. Швець, А. О. Баранов, В. Д. Гавловський та ряд інших.

Можливо саме тому, коли виникло питання визначення місця інформаційного права як науки серед інших юридичних наук в Україні, то його включили поряд з теорією управління, адміністративним і фінансовим правом. Нині інформаційне право розвивається у тісному взаємозв’язку з рядом інших соціальних, гуманітарних та технічних і економічних наук, запозичуючи у них методологічні, теоретичні підходи, понятійний апарат, розуміння сутності суспільних відносин, які визначаються технологічними ознаками їх реалізації.

Інформаційне право, як і будь-яка галузь права, має свою внутрішню структуру – систему. Основними структурними елементами галузі права є норми права та інститути права. В межах інститутів права іноді виділяють менші утворення – субінститути [1, с. 45-46].

*   *   *

Галузь законодавства інформаційного права (інформаційного законодавства) за останні десять років розбудовується на пострадянському просторі досить активно.

Найбільш складною проблемою є розвиток правозастосовної практики, і особливо в правоохоронній діяльності. Тут багато проблем, пов’язаних із прогалинами у законодавстві, відсутністю процесуальних норм і практики фіксації правопорушень, збору доказів, здійснення експертиз тощо.

Значення правосвідомості в галузі інформаційної сфери діяльності й формування відповідних правовідносин переоцінити важко. Інформація як системотворча категорія, як сполучна ланка у всіх соціальних проявах виконує не тільки позитивну роль і несе позитивний заряд знання, але одночасно є й небезпечним засобом впливу на свідомість і поведінка людину. Через інформацію поширюються негативні й злочинні наміри, шкідливі відомості для здоров’я, свідомості й поведінки людини. Поряд із проблемами інформатизації суспільства, розвитку глобальних інформаційних систем і мереж ускладнюється проблематика інформаційної безпеки, завдання забезпечення безпеки країни.

Інтернет, аудіовізуальні засоби виконують роль розповсюджувачів порнографічних, аморальних, часом злочинних приймань і відомостей, що завдають шкоди особистості громадян, інтересам держави й окремих організацій. Розвивається комп’ютерна злочинність. Боротися із цими явищами тільки примусовими методами даремно. Необхідний високий рівень свідомості й правової дисципліни всіх учасників інформаційної діяльності.

Узагальнюючи сказане у зв’язку зі специфікою об’єкта й предметної області інформаційного права, його методів і інститутів, стану наукової розробки проблематики цієї області права, сформулювати підсумкове визначення даної галузі можна в такий спосіб.

Інформаційне право– сукупність правових норм, що регулюють відносини в інформаційній сфері, пов’язані з оборотом інформації, формуванням і використанням інформаційних ресурсів, створенням і функціонуванням інформаційних систем з метою забезпечення безпечного задоволення інформаційних потреб громадян, їх організацій, держави й суспільства.

Завершуючи тему про предмет і методи інформаційного права, необхідно підкреслити, що на прикладі цієї галузі права найбільш очевидні процеси конвергенції, інтеграції в праві на рівні різних галузей у національних системах права, а також на рівні різних національних систем права й формування міжнародного й світового права. Усе більш явно дає про себе знати так званий модельний метод формування правового регулювання відносин. Він заснований на виявленні найбільш загальних для всіх або для багатьох учасників відносин ситуацій, застосування «презумпції ідентичності» юридичних фактів, які потребують мобілізації методів декількох галузей права, мобілізації норм різних систем національного права і їх гармонізації в процесі регулювання інформаційних відносин, часто не обмежених рамками простору тільки одного держави.

До теперішнього часу в науці інформаційного права до найбільш досліджених можна віднести наступні проблеми: інформація як об’єкт права; правовий режим інформаційних ресурсів; право власності й виключні права на інформаційні ресурси; право на інформацію; правові аспекти забезпечення інформаційної безпеки й окремих категорій інформації з обмеженим доступом; питання про державну й комерційну таємницю, про персональні дані. Галузь права тільки формується й проблем теоретичного й науково-прикладного характеру не зменшується. Питання співвідношення правового регулювання відносин в інформаційній сфері й інших соціальних регуляторів: стандартів, технічних умов, етичних правил ще чекають своїх дослідників. Поставлене питання про розвиток теорії інформаційних ресурсів, теорії мереж, а це, у свою чергу, збагатить і проблеми правового регулювання в інформаційній сфері.

Наука інформаційного права включає у свою орбіту не тільки проблеми впливу права й усіх його важелів на новий об’єкт і нові форми правових відносин, але й зв’язок права, інформації й інформатизації. Мова йде про те, що інформаційні технології істотно стосуються трансформації як самої системи права, так і багатьох його інститутів. Під впливом інформатизації більш глибоко повинні бути досліджені такі питання, як класифікація системи права, технологія роботи над структурою нормативних правових актів, їх текстами. Досить суттєво переглядаються й ще будуть порушені питання відповідальності за правопорушення у відносинах, реалізованих в інформаційній сфері. Та й сама природа відносин у сферах інформації й інформатизації становить собою досить складний предмет дослідження. «Terra incognita» є й питання, породжувані у зв’язку з використанням глобального інформаційного простору через мережі Інтернет і інші регіональні й глобальні мережі. Почато дослідження проблем творчості; його результати в Інтернет; інтелектуальна власність у цьому просторі і т.д. Безліч питань встає перед наукою у зв’язку з конкретними проблемами, які колись дозволялися з позицій національного або в крайньому випадку міжнародного права. Сьогодні питання порівняльного права, гармонізації й забезпечення взаємодії правових систем різних держав і регіонів виходять на перше місце [7, с. 106-107].