- •Зайченко І.В.
- •ПЕРЕДМОВА
- •ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ІЩАГОГІКИ
- •1.1. Педагогіка - наука про виховання
- •1.2. Об'єкт, предмет, функції і завдання педагогіки
- •1.3. Основні категорії педагогіки
- •1.4. Система педагогічних наук
- •1.5. Зв'язок педагогічної науки з іншими науками
- •Запитання і завдання
- •2.1. Поняття про методологію педагогіки і її рівні
- •2.2. Філософські основи педагогіки
- •3.1. Процес розвитку особистості
- •3.2. Спадковість і розвиток
- •3.4. Розвиток, виховання і формування особистості
- •3.6. Діяльність як фактор розвитку. Діагностика розвитку
- •Тема 4. Вікові та індивідуальні особливості розвитку
- •4.1. Вікова періодизація
- •4.2. Особливості виховання учнів різних вікових груп
- •Тема 5. Педагогічний процес
- •РОЗДІЛ II
- •Тема 8. Процес навчання як цілісна система
- •Тема 9. Принципи навчання
- •РОЗДІЛ III
- •Тема 20. Форми організації виховного процесу
- •ЛІТЕРАТУРА
- •Навчальне видання
- •Іван Васильович Зайченко
- •ПЕДАГОГІКА
- •Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
кожному етапі соціалізації: природничо-культурні, соціально-культурні та соціально-психологічні.
Природничо-культурні завдання пов'язані з досягненням на кожному віковому етапі певного рівня фізичного й сексуального розвитку, який характеризується деякими нормативними відмінностями в тих чи інших релігійно-культурних умовах (різні темпи статевого дозрівання, еталони мужності й жіночості в різних етносах і регіонах та ін.).
Соціально-культурні завдання - це пізнавальні, моральноетичні, ціннісно-смислові завдання, які є специфічними для кожноговіковогоетапу в конкретному історичному соціумі. Вони визначаються суспільством в цілому, регіональним і найближчим оточенням людини.
Соціальио-психологічні завдання пов'язані з становленням самосвідомості особистості, її самовизначенням, самоактуалізацією й самоутвердженням, які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи їх досягнення. Розв'язання даних завдань у процесі виховання викликано необхідністю розвиткуособистості. Якщо якась група завдань або найважливіші з них залишаються невирішеними на тому або іншому етапі соціалізації, то це або затримує розвиток особистості, або робить його (етап) неповноцінним [26, 128130].
3.6. Діяльність як фактор розвитку. Діагностика розвитку
Вплив на розвиток спадковості, середовища і виховання доповнюється ще одним важливим фактором - діяльністю особистості. Під діяльністю особистості розуміють дуже велику кількість усіх можливих занять людини, все те, що вона робить. Із глибин віків дійшли до нас мудрі спостереження: скажіть мені, щоі як робить дитина, і я скажувам, ким вона виросте; ні один нероба ще нічого не досяг; скільки потустільки успіху; людина сама коваль свого щастя; хто рано встає, томуБог дає; по трудуі честь; творіння вказують на творця і т.п. Отже, очевидний прямий зв'язок між результатами розвитку та інтенсивністю діяльності. Це ще одна загальна закономірність розвитку, яку можна сформулювати так: чим більше працює людина у певній галузі, тим вищий рівень її розаитку у цій галузі. Але межі дії цієї закономірності не безмежні, а визначаються "стримуючими" факторами - здібностями, віком, інтенсивністю й організацією самої діяльності тощо.
У процесі діяльності відбувається всебічний і цілісний розвиток особистості людини, формується її ставлення до оточуючого світу. Щоб діяльність сприяла формуванню запланованого образу особистості, її потрібно організувати і розумно спрямувати. У цьому велика складність практичного виховання. На жаль, у багатьох випадках воно не може забезпечити можливості для розвитку; вихованці іноді позбавлені найнеобхіднішого - активної участі в суспільній, трудовій, пізнавальній діяльності, приречені на її пасивне спостереження і засвоєння готових
істин.Основні види діяльності дітей і підлітків - навчання, праця, гра. За спрямованістю розрізняють пізнавальну, суспільну, спортивну, художню,
технічну, ремісничу, гедонічну (спрямовану на задоволення) діяльність. Особливий вид діяльності - спілкування.
Діяльність може бути активною і пасивною. Навітьнайменша дитина вже проявляє себе як активна істота. Вона пред'являє вимоги до дорослих, одноліток, виражає своє ставлення до людей, предметів. В подальшому під впливом середовища і виховання активність може як підвищуватись, так і знижуватись. Хороший розвиток забезпечується лише активною, емоційно забарвленою діяльністю, в яку людина вкладає всю душу, в якій повністю реалізує свої можливості, виражає себе як особистість. Ось чомуважлива не стільки діяльність взагалі, скільки активність особистості, що проявляється в цій діяльності.
Активність у навчанні дозволяє школяреві швидше й успішніше оволодівати соціальним досвідом, розвиває комунікативні здібності, формує відношення до оточуючої дійсності. Пізнавальна активність забезпечує інтелектуальний розвиток дитини. Для неї характерна не тільки потреба розв'язувати пізнавальні завдання, але й необхідність застосовувати отримані знання на практиці. Трудова активність стимулює швидке й успішне формування духовного світу особистості, визначає готовність багато й успішно працювати.
Усі прояви активності мають одне й те ж постійне джерелопотреби. Багатогранність людських потреб породжує і багатогранність видів діяльності для їх задоволення. Показати молодій людині корисні, максимальнопослабити хибні напрями активності - постійнеі дуже складне завдання виховання. Складність у тому, що потреби і мотиви діяльності в період інтенсивного становлення людини надто динамічні й змінні. На різних вікових ступенях повинні оперативно змінюватися види і характер діяльності. Шкільне виховання не завжди встигає за цими змінами, а повинне встигати, щоб не допускати незворотних наслідків.
Активність самої людини - обов'язкова умова розвитку її можливостей і обдарувань, досягнення успіху. Які б прекрасні вихователі не опікали дитину, без власної праці вона мало чого досягне. К.Д.Ушинський відзначав, що учень повинен навчатися сам, а педагог дає йому матеріал для навчання, керує навчальним процесом. Отже, при правильному вихованні школяр не стільки об'єкт педагогічної дії, скільки суб'єкт, тобто активний учасник власного виховання.
51