вій недостатності відбувається різке прискорення серцевого ритму і по- слаблення другого тону на аорті й легеневій артерії.

При визначенні функціонального стану серцево-судинної системи велике значення мають електрокардіографічні дослідження тварин до і після дозованого фізичного навантаження, які з успіхом застосовують, наприклад, під час підготовки спортивних коней до відповідальних змагань.

?Контрольні запитання

1.За яким планом проводять дослідження серцево-судинної системи?

2.Що таке серцевий поштовх і як він змінюється у здорових і хворих тварин?

3.Що таке перкусія серцевої ділянки і яке її діагностичне значення?

4.Які є способи аускультації серця?

5.Які є тони серця і яке вони мають походження?

6.Як змінюються серцеві тони у здорових і хворих тварин?

7.Які є шуми серця і де розміщуються точки найкращої чутності їх?

8.За якими принципами проводиться електрокардіографія?

9.У чому полягає діагностичне значення електрокардіографії?

10.Що таке артеріальний пульс і як його досліджують?

11.Від чого бувають аритмії серця і яке їхнє діагностичне значення?

12.Як досліджують вени?

13.У чому полягає діагностичне значення зміни основних показників арте- ріального тиску?

14.Як змінюється венозний кров’яний тиск у здорових і хворих тварин?

15.Яке значення мають функціональні проби серцево-судинної системи і як виконують їх?

§ 6. Дослідження системи дихання

План дослідження. Система дихання функціонально найбільш пов’язана з серцево-судинною системою, а також з системою крові, нир- ками і шкірою. Її досліджують за таким планом: 1) дослідження верхніх (передніх) дихальних шляхів: а) носові порожнини; б) додаткові порож- нини лицевої частини черепа і разом з цим в однокопитних тварин по- вітроносні мішки; в) гортань, трахея і разом з цим щитоподібна залоза; г) досліджують кашель (кашльовий рефлекс); 2) дослідження грудної клітки по ділянці легень: а) огляд; б) пальпація; в) перкусія; г) плега- фонія (трахеальна перкусія); д) аускультація легень; 3) допоміжні до- слідження: а) рентгенологічне; б) рино- і ларингоскопія; в) трахео- та бронхоскопія; г) торакоскопія; д) діагностична пункція плевральної по- рожнини; е) лабораторне дослідження носових виділень, харкотиння, вмісту плевральної порожнини; є) функціональні проби.

Дослідження верхніх дихальних шляхів. До верхніх (передніх) ди- хальних шляхів належать носова порожнина, додаткові пазухи лицевої частини черепа (верхньощелепні, лобні), гортань, трахея.

При дослідженні носової порожнини визначають стан носових отво- рів, наявність і характер носового виділення, стан слизової оболонки. Наприклад, при вдихальній задишці носові отвори розширені. Багато

39

захворювань системи дихання супроводяться носовим витоком. Причо- му для захворювань бронхів і легень характерне двостороннє витікан- ня. Одностороннє витікання частіше буває при риніті, гаймориті. Для гаймориту характерні поява або посилення витікання при опущеній голові. Для уточнення діагнозу й прогнозу захворювання слід звертати увагу на кількість і характер носового витоку. Витікання може бути ря- сним або незначним, серозним, фібринозним, гнійним, гнильним. Так, при некротичній пневмонії і гангрені легень спостерігаються гнильні витоки сіро-зеленого кольору, з різким запахом.

Дослідженням слизової оболонки носової порожнини визначають колір, вологість і різні ураження її. Звертають увагу на почервоніння, синюшність, блідість, жовтяничність, сухість або підвищену вологість слизової оболонки, наявність на ній крововиливів, папул, везикул, пус- тул, виразок. Так, при гострому сапі у коней виявляються виразки з нерівними краями і салоподібним дном, а при хронічному сапі — ви- разки й рубці зірчастої форми, які утворюються при загоюванні вира- зок. При сапі нерідко спостерігається перфорація носової перегородки. При інфекційній анемії коней на слизовій оболонці носової порожнини часто трапляються крапчасті крововиливи.

Під час дослідження додаткових пазух лицевої частини черепа про- водять огляд, пальпацію, перкусію, діагностичну пункцію, рентгеноло- гічне дослідження. Визначають асиметрію лицевої частини черепа, ха- рактерну для одностороннього гаймориту, наявність і характер носового витоку, потоншення кісток пазух, болючість, підвищення місцевої тем- ператури, появу притупленого або тупого звуку замість нормального коробкового перкусійного звуку, властивості пунктату, наявність заті- нення на рентгенограмі.

Під час дослідження повітроносних мішків у коней та інших одноко- питних тварин проводять огляд, пальпацію, перкусію і діагностичну пункцію.

Гортань і трахею досліджують оглядом, пальпацією і аускультацією, а в деяких випадках використовують ларингоскопію, трахеоскопію, ре- нтгенологічне дослідження. Одночасно досліджують оглядом і пальпа- цією щитоподібну залозу, частки якої з’єднані перешийком і розміщені у більшості тварин в ділянці перших кілець трахеї. Вони рухливі, щіль- ної консистенції, неболючі.

При захворюванні гортані тварина витягує вперед голову, у неї виявляються припухлість гортані і утруднене дихання. У деяких дрібних тварин (собаки, коти, птиця) вдається оглянути гортань через ротову порожнину. В інших тварин проводять зовнішню пальпацію гор- тані, відмічаючи при цьому набряки, болючість і підвищення місцевої температури. Цінні відомості можна дістати під час здавлювання пер- ших кілець трахеї. У здорових тварин при цьому виникає 1 – 2 кашльо- вих поштовхи, а у хворих (при ларингіті) — приступ кашльових по- штовхів.

Пальпацією уточнюють діагноз півпаралічу гортані («свистячої яду- хи») у коней, для чого почергово натискують на лівий і правий черпа-

40

куваті хрящі. Натискання на уражений хрящ не викликає реакції хво- рої тварини, а натискання на здоровий хрящ призводить до різкого за- непокоєння тварини внаслідок настання асфіксії.

Аускультацією гортані виявляють стенотичні шуми, які можуть бути при набряку або півпаралічі її, а також хрипи, характерні для ларингіту.

Цінні дані дає ларингоскопія. Ларингоскоп побудований на прин- ципі перископа. Вводять ларингоскоп по нижньому носовому ходу. Слід пам’ятати, що ларингоскопія можлива лише при надійній фіксації тва- рини.

Трахею досліджують оглядом, пальпацією і аускультацією, маючи на увазі виявлення припухлостей на ділянці трахеї, деформації її, пе- реломів і деформації кілець, болючості і підвищення місцевої темпера- тури. При запаленні або стенозі гортані можна почути хрипи або стено- тичні шуми. У здорових тварин аускультацією трахеї виявляють шуми бронхіального або трахеального (тубарного) дихання.

Велике діагностичне значення має дослідження кашлю. Він частіше буває при ларингіті, трахеїті, бронхіті, пневмонії, плевриті, альвеоляр- ній емфіземі легень. Він, як рефлекторний акт, може бути при захво- рюванні інших систем і органів (статевої системи, печінки). Визначають силу, тривалість, частоту, болючість, характер кашлю. При густому ек- судаті в бронхах або звуженні їх кашель сухий, а при рідкому ексуда- ті — вологий. При запальному набряку голосових зв’язок кашель хрип- кий. При гострому ларингіті, трахеїті, макробронхіті кашель гучний (сильний), тривалий, частий. Значні ураження легеневої паренхіми і малих бронхів (туберкульоз легень, пневмонія, альвеолярна емфізема, мікробронхіт) зумовлюють слабкий, короткий і нерідко болючий ка- шель. Сухий (фібринозний) плеврит характеризується сухим, слабким, різко болючим і коротким кашлем.

Огляд, пальпація і перкусія грудної клітки на ділянці легень. Огля- дом визначають форму грудної клітки, тип, частоту, силу (глибину) ди- хання, порушення симетричності дихальних рухів, ритм дихання і вид задишки. Наприклад, при альвеолярній емфіземі легень спостерігаєть- ся бочкоподібна грудна клітка, при ателектазі однієї легені грудна клі- тка стає асиметричною, з плоскою стінкою на боці легені, що спалася. При пневмонії, плевриті, альвеолярній емфіземі легень нормальний для більшості тварин грудинно-черевний тип дихання змінюється на черевний тип. Частота і глибина дихання дуже різко змінюються при ураженні легеневої паренхіми (пневмонія). Для бронхіту більш харак- терна вдихальна (інспіраторна) задишка, а для альвеолярної емфіземи легень — видихальна (експіраторна). Пневмонія супроводиться міша- ною задишкою. При тяжких ураженнях дихального центра довгастого мозку виникають такі серйозні порушення ритму дихання, як велике кусмаулівське дихання, біотівське і чейн-стоксівське дихання.

Частота дихання у тварин різних видів різна (табл. 3.).

41

Таблиця 3. Фізіологічні коливання частоти дихання у тварин

Пальпацією грудної клітки виявляють болючість при фібринозному плевриті, запаленні міжреберних м’язів; забиті місця; переломи та інші ураження ребер і міжреберних м’язів. При рахіті у молодняку та остео- дистрофії у дорослих тварин спостерігаються деформація ребер і кістко- ві мозолі на них.

Перкусією грудної клітки визначають межі легень, а також виявля- ють вогнища та інші ураження легень і плеври.

Межі легень визначають перкусією способом легато по міжребер’ях, орієнтуючись на відповідні горизонтальні лінії. У сільськогосподар- ських тварин чітко можна визначити тільки задні перкусійні межі ле- гень, відмічаючи зміщення їх вперед або назад. Їх визначають за пере- ходом ясного легеневого звуку в притуплений, або тимпанічний. У здо- рових тварин задні перкусійні межі легень проходять: у коней (рис. 7) по лінії маклака до 17-го ребра, по лінії сідничного горба до 15-го ребра і по лінії плечового суглоба до 11-го ребра; у великої рогатої худоби (рис. 8) — по лінії маклака до 12-го (13-го) зліва і до 11-го (12-го) ребра справа, по лінії плечового суглоба до 9-го ребра; у верблюдів (рис. 9) — по лінії клубового горба до 12-го, по лінії маклака до 10-го, по лінії пле- чового суглоба до 8-го ребра; у дрібної рогатої худоби — приблизно як у великої рогатої худоби; у собак (рис. 10) — по лінії маклака до 12-го, по лінії сідничного горба до 11-го і по лінії плечового суглоба до 9-го ребра;

42

у свиней — по лінії маклака до 12-го, по лінії сідничного горба до 10-го і по лінії плечового суглоба до 8-го ребра.

Зміщення задніх перкусійних меж легень вперед помічається при вагітності, тимпанії рубця, метеоризмі шлунка, кишок, ателектазі ле- гень, ексудативному плевриті, пневмонії. Зміщення цих меж назад мо- же бути при альвеолярній емфіземі легень та при пневмотораксі.

Для виявлення вогнищ інших уражень легень і плеври застосовують перкусію грудної клітки способом стакато. Перкусію проводять зверху вниз по міжребер’ях, відмічаючи місця притупленого, тупого, коробко- вого й тимпанічного звуків. У великої рогатої худоби проводять також перкусію передлопаткових ділянок грудної клітки, розміщених в межах перших двох ребер (над верхівками легень). Перед дослідженням цих ділянок треба відвести назад відповідну грудну кінцівку і трохи повер- нути голову тварини в той бік, який досліджується.

43

Перкусія грудної клітки у здорових тварин по всьому легеневому полю дає ясні легеневі звуки.

У багатьох дрібних тварин він має тимпанічний відтінок. Коробко- вий звук (поєднання ясного легеневого і тимпанічного) спостерігається при альвеолярній емфіземі легень, пневмотораксі. Тимпанічний звук виникає при кавернах у легенях, бронхоектазії, пневмотораксі, крупоз- ній пневмонії (в стадії сірої гепатизації). Цей звук нижчий і голосніший порівняно з ясним легеневим звуком. Притуплені й тупі звуки можуть бути при ексудативному плевриті, гідротораксі (при цих захворюваннях виявляється горизонтальна лінія притуплення), при наявності інфільт- рату в легенях (туберкульоз, пневмонія, набряк легень), при ехінококо- зі легень і пухлинах у них. При лобарній пневмонії відмічаються вели- кі вогнища притуплених або тупих звуків, а при лобулярній пневмо- нії — невеликі, так звані фокусні ділянки притуплених звуків. Якщо в легенях є каверна, яка через вузький бронх сполучається із зовнішнім повітрям, перкусія над цією ділянкою дає своєрідний звук — «звук роз- колотого горщика». При діафрагмальній грижі, переповненні шлунка газами, пневмотораксі й великих кавернах у легенях перкусійний звук набуває металічного відтінку.

Для виявлення глибоко розміщених патологічних вогнищ у легенях, коли звичайна перкусія не дає певних результатів, застосовують пле- гафонію — трахеальну перкусію. Вона ґрунтується на зміні звукопро- відності уражених органів, тканин і полягає в одночасній перкусії тра- хеї (це робить помічник) і аускультації легень безпосереднім способом (із закриванням другого вуха рукою). У здорових тварин на ділянці ле- гень чутний тимпанічний звук. При крупозній (фібринозній) пневмонії чуються чіткі й уривчасті звуки, що нагадують цокання годинника. Різке послаблення звуків або зникнення їх буває при ексудативному плевриті.

Аускультація легень — це один з найбільш результативних клініч- них методів дослідження системи дихання у тварин. У ветеринарній практиці застосовують як безпосередній, так і посередній (інструмен- тальний) способи аускультації легень. Спочатку, по можливості, прово- дять безпосередню аускультацію для того, щоб у загальних рисах озна- йомитися з характером дихальних шумів, а потім застосовують і посе- редню аускультацію, використовуючи фонендоскоп або стетоскоп.

Посередня аускультація дає змогу чіткіше виявляти вогнища ура- ження в легенях і плеврі. Цей спосіб застосовують також при дослі- дженні неспокійних тварин і при вимушеному положенні хворої твари- ни, коли безпосередню аускультацію застосовувати неможливо.

Вислуховувати тварин треба в закритому приміщенні, без порушен- ня тиші.

Аускультацію легень проводять у певній послідовності. Спочатку ви- слуховують ті ділянки легень, де дихальні шуми найсильніші і найви- разніші. Таким місцем є середньо-передній відділ грудної клітки, який розміщується в середній третині грудної клітки, безпосередньо за лопа- ткою. Потім досліджують середньо-задній відділ, за ним — верхньопе-

44

редній і верхньозадній і, нарешті, нижній відділи грудної клітки. Така послідовність вислуховування легень зумовлена тим, що найчіткіше дихальні шуми чуються в середній третині грудної клітки, слабше — в нижній третині її. Дотримання такої послідовності скорочує тривалість аускультації і дає змогу уникнути діагностичних помилок.

Під час аускультації легень у великої рогатої худоби треба дослі- джувати також передлопаткові ділянки легень, вислуховуючи при цьо- му передні (верхівкові) частки легень. В разі значного ослаблення ди- хальних шумів застосовують прогонку тварини або закривають її носові отвори на кілька секунд (у дорослих великих тварин на 25 – 30 с). Після проводки, прогонки або після відкривання носових отворів дихальні шуми посилюються і краще прослуховуються.

Аускультацією легень виявляють основні й допоміжні дихальні шуми. Останні трапляються тільки при патології, вони домішуються до основних шумів, до яких належать шуми везикулярного і бронхіального дихання. В основі утворення цих шумів лежить гортанний стенотичний шум, який виникає при проходженні струменя повітря через голосову щілину.

Гортанний стенотичний шум, змінений у трахеї та бронхах, назива- ється шумом бронхіального дихання. У здорових тварин цей шум у чис- тому вигляді можна чути тільки на ділянці трахеї. Він нагадує звук, який утворюється, якщо установити органи мови на вимові звука «Х» й робити при цьому глибокі вдихи й видихи.

Шум бронхіального дихання у всіх свійських тварин, крім коней, ослів, мулів і верблюдів, примішується до шуму везикулярного дихання

всередній третині грудної клітки, безпосередньо за лопаткою. На всіх інших ділянках грудної клітки цей шум відмічається тільки при захво- рюваннях легень і плеври: над каверною, якщо бронх не відкривається

внеї, а проходить через каверну; при крупозній (фібринозній) пневмо- нії, коли альвеоли заповнені фібринозним ексудатом (у стадії сірої ге- патизації), за умови прохідності бронхів; при ексудативному плевриті внаслідок здавлювання легеневої тканини ексудатом і ущільненням її. При наявності каверни, в яку відкривається вузький бронх, що сполу- чається із зовнішнім повітрям, чується шум амфоричного дихання (ам- фора — посудина з довгим горлом).

Шум везикулярного дихання нагадує звук, який виникає під час вимови звука «Ф» за умови втягування повітря в себе. Він виникає вна- слідок змішування гортанного стенотичного шуму, зміненого в трахеї і бронхах, з шумом, що виникає в паренхімі легень при проходженні повітря з бронхів в альвеоли. На відміну від шуму бронхіального ди- хання, який чутно в обидві фази дихання і краще на видиху, шум вези- кулярного дихання у більшості здорових тварин чується в основному під час вдиху, а частково — на початку видиху. Найслабкіше й ніжне везикулярне дихання у коней і верблюдів. Причому у верблюдів шум везикулярного дихання чується в обох фазах дихання. Найголосніше і грубе везикулярне дихання у рогатої худоби й собак. Різний характер везикулярного дихання зумовлений анатомо-фізіологічними особливос- тями легень у тварин різних видів.

45

Посилене везикулярне жорстке дихання виявляється у тварин після фізичного навантаження, при збудженні, вагітності, інспіраторній за- дишці, вікарному (компенсаторному) диханні, бронхіті та при хронічній альвеолярній емфіземі легень, ускладненій бронхітом.

Послаблене везикулярне дихання спостерігається при пневмонії, ту- беркульозі, гангрені та альвеолярній емфіземі легень, а також при ек- судативному плевриті і недостатньому моціоні.

Чергування невеликих ділянок посиленого й послабленого везику- лярного дихання («строкате» дихання) часто буває при лобулярній пнев- монії.

Зникнення шуму везикулярного дихання може бути при ателектазі легень, ексудативному плевриті, пневмонії, пневмотораксі і набряку легень. В разі прохідності бронхів нерідко в уражених ділянках легень замість везикулярного чується бронхіальне дихання.

Якщо одночасно прослуховуються бронхіальне й везикулярне ди- хання, маємо мішане дихання. Воно найчастіше буває при пневмонії і туберкульозі легень.

До додаткових дихальних шумів належать хрипи, шуми крепітації, тертя плеври, плеску і клекотіння. Найчастіше чуються хрипи, які ви- никають при ураженні бронхів і є ведучим симптомом багатьох захво- рювань бронхів і легень. Залежно від характеру ексудату в бронхах, хрипи можуть бути вологими й сухими.

Вологі хрипи нагадують звуки, що утворюються, коли лопаються бу- льбашки повітря. Вони виникають внаслідок накопичення у бронхах рідкого ексудату. При ураженні великих бронхів чуються великобульбашкові, а при ураженні малих бронхів — дрібнобульбашкові хрипи. Перші трапляються при макробронхіті і трахеїті, а другі — при мікробронхіті і пневмонії.

Сухі хрипи утворюються внаслідок збирання в бронхах густого, в’яз- кого ексудату, а також при значному звуженні бронхів — у випадках запального набряку слизової оболонки або спазму бронхів. Характер їх залежить від калібру уражених бронхів. При макробронхіті вони нага- дують гудіння, дзижчання, а при мікробронхіті, пневмонії, альвеоляр- ній емфіземі легень — писк, свист.

Вологі хрипи, а також сухі, які утворюються при накопиченні у бро- нхах менш густого ексудату, на відміну від інших додаткових дихаль- них шумів, змінюються після кашлю як за локалізацією, так і за харак- тером.

Шуми крепітації нагадують звуки, які виникають від тертя волосся між пальцями або під час розминання біля вуха злегка зволожених м’якушів двох пальців. Ці шуми можуть нагадувати рипіння снігу під ногами в морозний день. Вони характерні для початкової і кінцевої стадій крупозної (фібринозної) пневмонії, для ателектазу і початку на- бряку легень. Виникнення їх пов’язане з розлипанням під час вдиху стінок альвеол, які злиплись внаслідок появи в них невеликої кількості рідини (ексудату та транссудату). Шуми крепітації, на відміну від ін- ших додаткових дихальних шумів, чуються тільки на фазі вдиху.

46

Шуми тертя плеври — це своєрідні шуми, які нагадують звуки від згинання нової шкіри, від дряпання нігтем по стінці порожньої сірни- кової коробки (біля вуха). Характерні вони для фібринозного плевриту, коли відбувається тертя шорстких листків плеври внаслідок відкладан- ня на них фібрину. Більш виразно ці звуки чуються під час вдиху. На відміну від хрипів, вони чуються начебто безпосередньо під вухом і не змінюються після кашлю. Від шумів крепітації звуки тертя плеври від- різняються тим, що чуються в обидві фази дихання і значно посилю- ються при натисканні на грудну стінку фонендоскопом або стетоскопом. Крім того, вони грубіші й голосніші за шуми крепітації.

Шуми плеску нагадують звуки, які виникають під час струшування пляшки з невеликою кількістю води в ній. Шуми плеску чуються в ле- генях при кавернах, але частіше — в плевральній порожнині при пнев- мотораксі, ускладненому плевритом, або при гнильному плевриті, коли у цих порожнинах збираються одночасно рідина і газ (повітря). Плев- ральні шуми плеску збігаються з серцевим ритмом, оскільки виникають внаслідок скорочень серця і чуються краще за перикардіальні шуми плеску по горизонтальній лінії притуплення, яку виявляють перкусією грудної клітки при ексудативному плевриті.

Шуми клекотіння нагадують булькання, яке виникає при прохо- дженні струменя повітря через рідину. Вони трапляються при набряку, гангрені або туберкульозі легень, при клапанному пневмотораксі, ускладненому ексудативним плевритом, а також при ураженнях легень і при наявності легеневих свищів.

Рентгенологічне дослідження — один з найбільш об’єктивних дода- ткових методів дослідження системи дихання, особливо легень. Засто- совують рентгеноскопію і рентгенографію. При рентгеноскопії визна- чають зміни в структурі легень, рухах діафрагми, тіней ребер, а також зміни яскравості легеневого поля під час вдиху і видиху. Рентгеногра- фія чіткіше виявляє зміни легеневої тканини у вигляді затінень різної щільності і прояснень, а також зміни бронхіального й хілюсного малю- нків.

У здорових тварин при дослідженні їх у природному стоячому поло- женні легені мають світлий фон, на якому видно тіні ребер, лопаток, плечових кісток, діафрагми, серця, кровоносних судин, а також бронхів. Рентгенографію краще робити на висоті вдиху, при цьому легені більше наповнюються повітрям, міжребер’я розширюються, а діафрагма змі- щується в каудальному напрямі. Дрібних тварин треба досліджувати як у боковій, так і у вентродорсальній (або дорсовентральній) проекціях.

При лобарній пневмонії, ексудативному плевриті помітні значні за- тінення, при лобулярній пневмонії — невеликі фокусні затінення. За- тінення можуть бути округлі (ехінококоз), кільцеподібні (каверна, абс- цес, повітряна кіста), трикутні (ателектаз), лінійні й тяжисті (сполучно- тканинні розростання в легенях за ходом бронхів і судин).

Інтенсивність затінень у легенях найбільше виражена при ексуда- тивному плевриті, індураціях у легенях і плеврі, крупозній пневмонії. Причому, ексудативний плеврит дає чітку горизонтальну верхню межу

47