32

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Кафедра Соціальної Педагогіки

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Організація проблемного навчання»

Виконав: студент 1 групи,2 року навчання

Спеціальності «Соціальна педагогіка»

Кузнєцов О.Є.

Перевірила: Сатановська Л.А.

Київ 2012

ВСТУП…………………………………………………………….......................3

Розділ 1.Особливості соціальної підтримки сільського населення................ 6

Розділ 2. Шляхи активізації соціальної роботи на селі……………………….10

Розділ 3.Основні напрямки соціальної роботи із сільським населенням……14

3.1 Особливості соціальної роботи з пенсіонерами на селі…………..15

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………………26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….28

ВСТУП

Нині обговорюють питання щодо недоцільності розмежування соціальної роботи і соціальної педагогіки, оскільки в реальності їх практичну діяльність фактично не можна розмежувати.

Згідно зі світовим досвідом соціальна педагогіка і соціальна робота мають кілька шляхів розвитку:

- соціальна педагогіка як складова соціальної роботи (англо­мовні країни, передусім, Великобританія, США не мають професії соціальний педагог);

- соціальна педагогіка як більш загальна дисципліна, що включає соціальну роботу в свою структуру і сутність педагогіки - у творенні Людини з біологічного індивіду людського роду. Отже, соціальна педагогіка має не лише вивчати, але й керувати процесом соціального виховання через активізацію виховного потенціалу суспільства, нейтралізацію негативного впливу стихійних факторів. Тобто однією із складових соціальної педагогіки є суспільне виховання.

Метою соціальної педагогіки у суспільному вихованні є подолання принципу «лебідь, рак та щука» у процесі соціалізації, гармонізація впливів різноманітних соціальних та природних чинників, створення такого соціально-педагогічного середовища, таких виховних умов, за яких було б можливим формування просоціальної позиції особистості, групи, щоб суспільство розви­валося, а не самознищувалося, деградуючи.

Таким чином, суспільне виховання забезпечує і духовний розвиток суспільства через його самовиховання. Першим кроком у самовихованні суспільства є усвідомлення своїх культурних цінностей і того, що «майбутнє залежить не від більшої чи меншої досконалості його організації, а від меншої чи більшої внутрішньої активності індивідів, що його утворюють», від їхніх моральних та духовних здібностей. Наступним кроком є наполеглива праця над побудовою відповідної соціально-педагогічної системи в країні для розповсюдження і розвитку цінностей її суспільства.

Соціальна робота є засобом соціального виховання. Допомагаючи долати проблеми-вади на шляху духовного розвитку людей соціальна робота створює умови, спрямовані на вирівнювання можливостей духовного розвитку одних та його прояву іншими, які цих проблем не мають чи вже подолали їх. Таким чином, соціальне виховання «використовує» соціальну роботу для забезпечення першого рівня потреб людини – матеріальних, без яких неможливий її соціальний розвиток. Отже, соціальна робота створює підвалини духовного збагачення суспільства. Але соціальна робота використовує і соціальну педагогіку, зокрема соціально-педагогічну допомогу, з метою надання особливої допомоги “духу” людини. У такому разі соціальний педагог є соціальним працівником, який надає спеціалізований вид допомоги, але на цій підставі не можна соціальну педагогіку вважати частиною соціальної роботи. Взагалі соціальна робота є комплексом різноманітних видів допомоги: соціально-побутової, медико-соціальної, соціально-правової, соціально-педагогічної тощо, оскільки допомога завжди предметна, вона є задоволенням тих чи інших потреб. Проте ніхто ж не наважується, наприклад, соціальну психологію віднести до соціальної роботи. Отже, “чистим” соціальним працівником може бути тільки менеджер з соціальної роботи, а практичні соціальні працівники мають конкретну професію ( юриста, медика, педагога, психолога тощо), адаптовану до соціальної сфери, до роботи у відкритому соціумі. Наскільки сформовані у населення бажання і вміння допомагати один одному, наскільки у суспільстві домінує думка, що країна без громадської взаємодопомоги розвиватися не може. Інакше соціальна робота перестає бути суспільною, вироджується у державну (стає засобом маніпулювання населенням), втрачаючи свою сутність.¹

Нині, в умовах перехідного періоду, зміни ціннісних орієнтирів, суспільних відносин, ставлення людини до себе і своєї країни об'єктивно підвищується роль соціальної педагогіки. Соціально-педагогічний механізм, якщо держава зацікавлена вижити, має бути використаний для гуманізації суспільства, створення демокра­тичного соціального середовища. Тому необхідно працювати над створенням демократичних відносин у соціумі, вирішувати державні проблеми (економічні, політичні, культурні), зважаючи на вплив їх наслідків на соціальний розвиток пересічних громадян, формувати відповідну суспільну політику, спрямовувати зусилля громадськості