Агрохімічні та фізико-хімічні властивості лучно-чорноземного карбонатного ґрунту

Глибина відбору зразків, см	Вміст гумусу, %	рНводн	рНсол	Вміст СаСО3, %	ЄКО, мг-екв/ 100 г	Вміст рухомих форм елементів живлення, мг/кг ґрунту
						азот сполук, що легко гідролізуються	Р2О5	К2О
0–25	3,94	8,0	7,5	1,20	31,0	72,8	26,3	90,2
25–50	3,12	8,2	7,6	5,01	23,2	70,2	17,2	74,1

Чорноземи опідзолені

Ці ґрунти мають досить глибокий (65-110 см) гумусовий горизонт. Вміст гумусу в легкосуглинкових ґрунтах становить 1,8-2,2 %, реакція ґрунтового розчину слабокисла (рНсол = 5,5...6,5),гідролітична кислотність 2,3-2,8 мг-екв на 100 г ґрунту, ступінь насиченості основами 80-84 %.Головна морфологічна ознака чорноземів опідзолених- наявність білястої присипки в нижній частині Н, де виділяється самостійний опідзолений горизонт Н(е), під яким залягає буруватий Нр(і) із зачатками горіхуватої структури, незначним лакуванням граней структурних відмін, гумусовими примазками, присипкою SiO₂Карбонати вимиті аж у материнську породу, де знаходяться у вигляді журавчиків.

Для даних грунтів характерний глибокий до 50-60 см гумусно-елювіальний горизонт, який дозволяє проводити оранку на бажану глибину. Щільний елювіальний горизонт зменшений і знаходиться глибоко, що сприяє розвитку кореневої системи плодових і ягідних культур.Реакція грунтового розчину близька до нейтральної (РН водне 6,56).Таким чином, за всіма показниками фізико-хімічних, а також агрохімічних характеристик грунт дослідної ділянки відноситься до групи родючих грунтів.

Агрохімічна характеристика грунту

Горизонт, см	РН			Вміст гумусу, %		Гідролітична к-ть, мг екв. 100 г грунту		Сума ввібраних основ, мг екв. на 100 ггрунту		Лужно-гідролізованого азоту, мг/100 г грунту		Р2О5 (по Чірікову), мг/100 г грунту		К2О (по Чірікову), мг/100 г грунту
	водне	сольове
0-20	6,3	5,34	2,26		1,43		15,94		16,8		14,4		10,5
20-40	6,7	5,51	1,74		1,00		16,94		14,7		10,9		9,4

2.Рекомендація сівозміни

У господарстві «Зелений гай» впроваджена наступна сівозміна:

1. Горох

2. Озима пшениця

3. Цукрові буряки

4. Кукурудза на зерно

5. Картопля

Розмір поля 100 га

Горох

Для формування 1ц зерна і відповідної кількості соломи горох споживає 4,5-6 кг азоту, 1,7-2 — фосфору, 3,5-4 — калію, 2,5-3 — кальцію, 0,8-1,3 кг магнію та мікроелементів, в основному молібден і бор. Органічні добрива вносять, як правило, під попередник. Із мінеральних добрив під оранку дають фосфорні ( Р_60-80) і калійні ( К_50-60 ). Можна застосовувати фосфоритне борошно ( 300-500 кг/ га ), горох добре засвоює важкорозчинні сполуки фосфору. Під час сівби вносять у рядки гранульований суперфосфат (_Р10-15). До розвитку на коренях бульбочкових бактерій, які фіксують атмосферний азот, молоді рослини потребують під передпосівну культивацію азотних добрив (N_15-20).

Посилюють азотфіксацію молібденові та борні добрива. Насіння обробляють молібденовими і борними добривами або вносять у рядки під час сівби молібденізований чи збагачений бором суперфосфат тоді, коли в 1 кг ґрунту менше 0,3 мг доступного рослинам молібдену чи бору. Краще, коли одне з мікродобрив дають у рядки із суперфосфатом, адруге — з обробленим насінням.

Врожайність гороху зростає при обробці насіння нітрагіном.

Сівба. Підготовка насіння до сівби включає три основні операції: протруювання, обробітку їх молібденовими і борними препаратами та нейтралізацію. При підвищеній вологості потрібна повітряно-теплова обробка. Проти аскохітозу, кореневих гнилей, фузаріозу, ґрунтових шкідників за 3-4 тижні до сівби протруюють фундазолом (3 кг/ т); тігамом, фентіурамом (3-4 кг/ т). Проти кореневих гнилей досить ефективний тачигарен (1-2 кг/ т). Безпосередньо у день сівби проводять інокуляцію нітрагіном, поєднуючи її з внесенням молібденового добрива, а у разі потреби — і борного. Якщо протруювачем є фундазол, то можна об’єднати всі три операції: протруювання, молібденізацію та нітрагінізацію.

Догляд за посівами починають із боронування їх до появи сходів упоперек напрямку рядків для знищення бур’янів та ґрунтової кірки. При появі бур’янів проводять також 1-2 післясходових боронування.

Найефективніше проти бур’янів поєднання агротехнічних і хімічних засобів боротьби. Безпосередньо на посівах гороху застосовують такі гербіциди: трихлорацетат натрію (перед сівбою під культивацію — 5-12 кг/ га), прометрин (при досходовому боронуванні), півот (до або після сходів у фазі 3-6 листків гороху — 0,5-0,75 л/ га), 2м — 4хм (у фазі 3-5 листків гороху — 2-3 кг/ га), базагран (у фазі 3-5 листківгороху — 3-4 л/ га).

Захист рослин від хвороб і шкідників. В умовах України найбільш шкодочинні на посівах гороху кореневі гнилі, пероноспороз і аскохітоз. Проти кореневих гнилей і аскохітозу протруюють насіння за 3-4 тижні до сівби. Проти пероноспорозу, а також аскохітозу посіви гороху обробляють у фазі бутонізації 80%-м з.п. цинебу (2-4 кг/ га), танго 50%-м к.е. (0,6-0,8 кг/ га).

Уладівський ювілейний

Середньостиглий, високоврожайний. Вегетаційний період 80-102 доби. Маса 1000 зерен 190-230г. Середньо стійкий проти пошкодження плодожеркою, ураження аскохітозом, іржею та борошнистою росою. Зерно сизо-зелене, гладеньке, має досить високі смакові якості, добре розварюється. Районований у лісостеповій, поліській і степовій зонах.

Неосипаючий 1

Середньостиглий, стійкий проти обсипання сорт. Зерно жовто-рожеве, гладеньке. Маса 1000 зерен 190-230г. Районований у всіх зонах країни.

Уладівський 10

Середньостиглий, високоврожайний. Зерно середньо крупне, маса 1000 зерен 215-230г. Стійкість проти обсипання середня. Районований у степовій і лісостеповій зонах.

Озима пшениця

Озима пшениця характеризується високою чутливістю до внесення добрив. Найкраще коренева система пшениці роз­вивається при реакції ґрунтового розчину рН = 6,5...7,5.

Азот і фосфор у рослини найінтенсивніше надходять від фази весняного кущіння до початку колосіння, коли відбувається інтенсивний ріст вегетативних ор­ганів і формується колос. До фази колосіння залежно від умов живлення озима пшениця поглинає 75-78 % азоту, 73-76 % фос­фору від максимальної кількості. Другий максимум у поглинан­ні азоту і фосфору спостерігається у період наливання зерна. Надходження калію в рослини озимої пшениці найінтенсивніше відбувається в перший період її вегетації. До фази колосіння над­ходить 83-95 % загальної кількості калію. Особливо енергійно калій поглинається рослинами у період від фази весняного ку­щіння до фази колосіння. З ранніх фаз росту та розвитку озимої пшениці й до фази колосіння темп поглинання головних елемен­тів живлення значно випереджає темп приросту сухої речовини. Приріст сухої речовини і надходження поживних речовин вирі­внюються до фази молочної стиглості зерна пшениці.

Система удобрення озимої пшениці складається з трьох ла­нок: основного і припосівного внесення добрив та підживлення.

Озима пшениця добре реагує на внесення мінеральних доб­рив. Опти­мальним співвідношенням поживних речовин у добривах для озимої пшениці під час вирощування на опідзолених ґрунтах є N : Р : К = 1,5...1,2 : 1 : 1 або 2 : 1,5 : 1.

Під час вирощування озимої пшениці на сірих лісових ґрунтах за середньої забезпеченості рослин азотом, фос­фором і калієм для звичайних сортів рекомендується вносити по 40-60 кг/га NPK.

Фосфорно-калійні добрива рекомендується вносити під оранку, а азотні - під передпосів­ну культивацію. Підживлення потрібно провести азотним добривом у дозі 20 кг/га.

Для створення оптимальних умов формування зерна пше­ниці з високим вмістом білка і сирої клейковини проводять позакореневе підживлення азотними добривами. Азотні добрива вносимо у вигляді розчинів різної концентрації. Найкращим строком проведення позакореневого підживлення озимої пше­ниці є фаза колосіння. Кращою формою з азотних добрив для під­живлення є сечовина. Водний розчин її має нейтральну реак­цію, завдяки чому концентрація азоту може бути більш висо­кою. Дозу сечовини у розчині доводять до 20-30 %. Азот у се­човині міститься в амідній формі, яка при надходженні у рос­лину зразу використовується нею для синтезу амінокислот.

У разі внесення розчину сечовини треба прагнути до того, щоб утворювались краплі розміром не більш як 50-100 мк, тому що більші краплі стікають, а дрібніші - не долітають до росли­ни. Підживлення пшениці потрібно проводити у другій половині дня за похмурої погоди. Не слід проводити підживлення за темпе­ратури повітря понад 20 °С, оскільки можливі опіки листків. Потребу в підживленні пшениці та дози азотних добрив визна­чають за вмістом азоту в листках рослин.

Прогресивна технологія вирощування озимої пшениці перед­бачає використання разом з добривами хімічних засобів захисту рослин. Комбіноване їх застосування посилює дію кожного з елементів прогресивної технології і сприяє одержанню стабільних урожаїв високоякісного зерна. Засоби захисту рослин треба використовувати з урахуванням фіто санітарного стану посівів.

Для основного удобрення використовують усі форми фосфорних і калійних добрив. Як правило, під час сівби вносять гранульований суперфосфат, амофос, нітрофоску, а для весняних підживлень – сечовину.

Смуглянка

Сортовласник - Миронівський інститут пшениці імені В.М.Ремесла УААН Інститут фізіології рослин і генетики НАН України.

На високих агрофонах, підвищених дозах азоту, добрих агроекологічних умовах стійка до вилягання. Стійкість до посухи висока, зимостійкість середня – вище середньої. Стійка проти основних грибних хвороб: борошнистої роси і бурої іржі. Довший час, ніж інші сорти, утримує в чистому стані листкову поверхню, що забезпечує активнішу асиміляцію, накопичення сухої речовини, підвищення врожайності та високу прибутковість. Хлібопекарські властивості добрі й відмінні, сильна пшениця. В Центрі сортознавства та сортовивчення в 2004-2005 роках сформувала врожайність 112,7 і 115,2 ц/га, у Вінницькому обласному центрі експертизи сортів рослин – 114,1 на Маньківській сортодослідній станції – 108,8 ц/га. Це сорт для добрих господарів, має високе ресурсне забезпечення. Придатний для вирощування в усіх зонах України.

Золотоколоса

Сортовласники – Миронівський інститут пшениці імені В.М.Ремесла УААН. Інститут фізіології рослин і генетики НАН України.

• Середньоранній.

• Зимостійкість вище середньої.

• Високостійкий до вилягання, ураження борошнистою росою та бурою листковою іржею, стікання, проростання та обсипання зерна в колосі.

• Стійкий до посухи.

Якість зерна. Натура зерна – 713 г/л, вміст білка 12,7-14,5%, сирої клейковини – 29,7-32,7%, сила борошна 328-343 о.а., об'єм хліба із 100 г борошна 1000-1110 мл. Борошномельні та хлібопекарські властивості добрі і відмінні. Цінна пшениця. Високоінтенсивного типу.

Подолянка

Сортовласники – Миронівський інститут пшениці імені В.М.Ремесла УААН. Інститут фізіології рослин і генетики НАН України.

Середньорослий, середньостиглий сорт. Має високу кущистість. Стійкий до вилягання йпосухи. Борошнистою росою, бурою іржею і фузаріозом уражується слабо.Урожайність у післяреєстраційному випробуванні становила 71–80 ц /га.

Борошномельні та хлібопекарські якості — добрі та відмінні. Сильна

пшениця.

Для зони Степу рекомендується Смуглянка оскільки він посухостійкий. Стійкийпроти основних грибних хвороб.

Цукрові буряки

Для вирощування цукрових бу­ряків найсприятливіша близька до нейтральної або слабколужна реакція грунтового середовища (рН 6,5...7,5). Тому навіть слабокислі дерново-підзолисті та сірі лісові грун­ти треба вапнувати. Норму вапняко­вих матеріалів вносять за повною гідролітичною кислотністю. Вапнякові матеріали (дефекат або вапно, що містить магній) вносять під цу­крові буряки або попередник.

Коренева система цукрових буряків добре розвинена, тому використовує поживні речовини з різних шарів грунту і нагрома­джує велику органічну масу. Уже через 2 міс. після сівби їх коре­нева система проникає на глибину 1 -1,2 м, а до кінця вегетації — до 2-2,5 м, а в різні боки розростається на 1 м і більше.

У процесі вегетації цукрові буряки виносять досить велику кількість головних елементів живлення. На 100 ц коренеплодів з урахуванням гички цукрові буряки використовують, кг: азоту — 33- 50, Р₂0₅-10-18, К₂0 — 40-60, СаО — 15, МgО — 13,Na₂0 — 9 та В — 0,4. Співвідношення поживних речовин N : Р₂0₅: К₂0 в урожаї найчастіше становить 1 : 0,2 : 1,3. Такі коливання елементів живлен­ня зумовлюються неоднаковим співвідношенням коренеплодів та гички в різних умовах вирощування.

Цукрові буряки використовують поживні речовини протягом усього вегетаційного періоду і в значно більшій кількості, ніж зер­нові культури. Напочатку росту та розвитку вони поглинають порівняно невелику кількість азоту, фосфору та калію. У подаль­шому використання поживних речовин різко підвищується і дося­гає максимуму в основній зоні бурякосіяння в липні-серпні.

У розвитку цукрових буряків умовно виділяють три періоди: розвиток листків, ріст коренеплодів та нагромадження сахарози.

На початку розвитку цукрових буряків, коли їх коренева систе­ма ще розвинена слабо, легкодоступні поживні речовини у грунті мають перебувати у безпосередній близькості до проростаючого насіння. Наявність у грунті достатньої кількості доступних пожив­них речовин забезпечує дружні сходи, підвищує стійкість рослин проти ураження хворобами та шкідниками. Дуже важливе зна­чення в цей час має розвиток проростків. Нестача поживних ре­човин у цей період негативно впливає на подальший ріст і розви­ток коренеплодів та нагромадження в них сахарози.

Під час утворення та наростання листків велике значення має підсилене азотне живлення. Чим краще цукрові буряки забезпе­чені в цей період азотним живленням, тим вищий урожай та вміст у коренях сахарози. Нестача азоту різко впливає на врожайність цукрових буряків. Внесення азоту в пізніші строки не компенсує раніше завданих втрат. Поєднання в цей період азоту з фосфо­ром та калієм підвищує ефективність азотного живлення.

У процесі росту коренеплодів та нагромадження в них сахарози, зниження питомої маси азоту позитивно впливає на врожай та якість цукрових буряків. У цей період має бути помірне (для нормальної ро­боти листків) азотне та підсилене фосфорно-калійне живлення. Над­лишок азоту в другий період вегетації цукрових буряків підсилює ростові процеси, однак призводить до наростання гички та непро­дуктивного використання вуглеводів, що різко знижує вміст сахаро­зи в коренеплодах. Підсилене фосфорно-калійне живлення сприяє росту коренеплодів та нагромадженню в них сахарози.

Максимальна кількість елементів живлення поглинається в липні та в першій половині серпня. Коренева система цукрових буряків у цей час уже розміщується глибоко і використовує еле­менти живлення з добрив (допосівне внесення).

Важливе значення в живленні цукрових буряків має встанов­лення відповідних співвідношень між окремими елементами жив­лення в різні періоди їх росту та розвитку. Оптимальне співвідно­шення забезпечується внесенням органічних та мінеральних добрив і правильним поєднанням основного внесення добрив, припосівного та підживлення.

Цукрові буряки добре реагують на безпосереднє внесення і післядію гною та інших органічних добрив. Ефективність гною ко­ливається залежно від грунтово-кліматичних умов, норми, місця його внесення у сівозміні тощо. Значення гною особливо велике в умовах достатнього зволоження, на еродованих грунтах із не­задовільними фізичними властивостями.

Гній та інші органічні добрива безпосередньо вносять під цук­рові буряки тоді, коли їх вирощують на опідзолених та змитих грунтах, у зоні достатнього зволоження та в умовах зрошення, коли попередником є озима пшениця після багаторічних трав та якщо планується виростити врожай 500 ц/га і більше. В умовах достатнього зволоження під цукрові буряки гній вносять у нормі 40-50 т/га, у районах нестійкого зволоження — 20-30 т/га.

Для одержання врожаю 500 ц/га і більше органічні добрива вносять безпосередньо під цукрові буряки, навіть якщо їх вносили під озиму пшеницю. Підстілковий гній вносять восени під основний обробіток грунту, рідкий гній іноді вносять і після оранки.

Основне внесення добрив є важливим джерелом живлення цукрових буряків протягом усієї вегетації.

В умовах достатнього зволоження на грунтах легкого грану­лометричного складу добрива вносять восени, під час сівби, та проводять одне підживлення. Азотні добрива вносять навесні під культивацію. В умовах нестійкого зволоження всі добрива вносять восени.

Оптимальні умови живлення цукрових буряків протягом всієї вегетації, яка триває 150-180 діб, створюються при поєднанні ор­ганічних і мінеральних добрив, особливо на легких супіщаних та важких грунтах, які схильні до запливання. Цукрові буряки — куль­тура найчутливіша до поєднаного внесення гною та мінеральних добрив. За внесення гною дія азотних добрив зростає, а фосфор­них та калійних — зменшується. Під час вирощування цукрових буряків на добре окультурених грунтах після удобрених гноєм по­передників під них можна вносити лише мінеральні добрива.

Для оптимального початкового живлення цукрових буряків не­обхідне внесення добрив у рядки. Цей захід сприяє не тільки при­скоренню росту та розвитку рослин на початку вегетації, а й підви­щує їх опір проти несприятливих погодних умов, шкідників та хвороб. У зв'язку з тим, що потреба цукрових буряків у поживних речовинах у перший період їх життя порівняно невелика і сходи цу­крових буряків негативно реагують на підвищену концентрацію ґрунтового розчину (особливо в роки з посушливою весною), вно­сити високі дози добрив у рядки не варто.

Разом з мінеральними добривами ефективне внесення сухого пташиного посліду в нормі 30-50 кг/га. Внесення пташиного посліду забезпечує молоді проростки доступ­ним фосфором, знижує концентрацію елементів живлення біля ко­ренів і таким чином сприяє їх використанню.

Підживлення забезпечує живлення рослин цукрових буряків у період, коли коренева система в них ще розвинена недостатньо і використання основного добрива обмежене. Підживлення цук­рових буряків треба розглядати як допоміжний захід до основно­го та рядкового удобрення. Перенесення окремих добрив або їх поєднань з основного добрива на підживлення здебільшого уро­жаю цукрових буряків не підвищує. Повне перенесення всієї нор­ми мінеральних добрив із основного внесення на підживлення, як правило, супроводжується зниженням урожаю.

Підживлення насамперед треба проводити на неугноєних ділянках, де восени не було внесено мінеральні добрива. Це пояснюється тим, що у разі незадовільного удобрення дія підживлення виявляється ефек­тивніше. Проводять підживлення також і тоді, коли восени були внесені менші від рекомендованих дози добрив. Цукрові буряки підживлюють лише азотними добривами в дозі 30-60 кг/га (якщо проводять два підживлення) і повним мінеральним добривом у дозі 25-30 кг/га NРК. Для вирощування врожаю цукрових буряків 500 ц/га і більше проводять два підживлення: перше — азотними добривами, друге — повним мінеральним добривом. Раннє підживлення (одразу ж після проріджен­ня) значно ефективніше, ніж у пізніші строки. Підживлення треба закінчувати до змикання рядків. У разі пізніших підживленнь дозу азот­них добрив необхідно зменшувати, щоб не затягувати достигання бу­ряків. Важливе значення має глибина загортання добрив. Так, поверх­неве загортання добрив у сухий грунт різко знижує їх ефективність, тому глибоке загортання добрив особливо важливе в посушливі роки.

Добрива, які вносять для підживлення, загортають на глибину 10-12 см і більше. При цьому треба стежити, щоб за робочими органами культиватора під час внесення добрив не утворювалася щілина, яка спричиняє втрати вологи і знижує ефективність доб­рив, особливо рідких азотних. При внесенні для підживлення без­водного аміаку використовують машини АБА-0,5М у комплексі з культиватором КРН-4,2. Добрива вносять на глибину 12-15 см.

Якщо під час основного обробітку грунту мінеральні добрива в рекомендованих дозах внести не вдалося або було внесено не­достатньо, то їх слід внести навесні під передпосівну культивацію на глибину 12-16 см. Однак слід мати на увазі, що ефективність такого заходу значно нижча, ніж при внесенні під основний об­робіток грунту. Добрива, які надійшли в господарство після ос­новного обробітку грунту, вносять також за наступних осінніх об­робітків зябу. Під час внесення рідких азотних добрив після оранки ставлять допоміжні лапи для розпушування сліду від коліс трактора або проводять суцільну культивацію грунту.

Часто під час вирощування цукрових буряків спостерігається зниження врожаю коренеплодів унаслідок нестачі в грунті магнію. Нестача його не лише обмежує одержання високого врожаю, а й гальмує нагромадження в коренеплодах сахарози та підвищує вміст розчинного азоту. Нормальні умови магнієвого живлення створюють систематичним застосуванням органічних добрив та магнійвмісних вапнякових матеріалів і калійних добрив. Якщо вміст рухомого магнію в грунті менш як 5 мг на 100 г грунту, то під оранку вносять до 70 кг магнію на 1 га.

З усіх мікроелементів цукрові буряки найчутливіші до наявності в грунті бору. Нестачу цього мікроелемента цукрові буряки відчува­ють під час вирощування на нейтральних, слабколужних та дуже провапнованих грунтах. На грунтах із низьким вмістом рухомого бо­ру (< 0,2-0,3 мг/кг грунту) цукрові буряки добре реагують на вне­сення борних добрив.

Вносять боратовий суперфосфат, боро- магнієві та інші боровмісні добрива з розрахунку 1-2 кг/га бору. Застосування боровмісних добрив підвищує врожай коренеплодів цукрових буряків та вміст сахарози, знижує захворювання рослин на серцевинну гниль.

Під основний обробіток грунту вносять аміачну воду, безводний аміак та тверді азотні добрива. Найкращим азотним добривом для цукрових буряків є натрієва селітра. Інші тверді азотні добрива помітно поступаються їй і розташовуються в такому порядку: кальцієва селітра, сечовина, аміачна селітра, сульфат амонію. Із фо­сфорних добрив краще вносити суперфосфат, на опідзолених грун­тах — фосфоритне борошно та фосфатшлак; із калійних — сирі калійні солі, які містять натрій, магній та деякі мікроелементи. Під цу­крові буряки доцільно вносити комплексні мінеральні добрива (амо­фос, нітрофос, нітроамофоску), а також рідкі комплексні добрива.

Для внесення в рядки на всіх типах грунтів найкращим азот­ним добривом є натрієва селітра. Пояснюється це тим, що насіння цукрових буряків містить мало вуглеводів і однобічне по­глинання амонійної форми азоту може спричинити отруєння мо­лодих проростків. Крім того, для нормального росту та розвитку рослин поряд із калієм необхідний і натрій. Для рядкового удоб­рення можна використовувати й аміачну селітру, оскільки поло­вина азоту в ній міститься в нітратній формі. Із фосфорних доб­рив використовують суперфосфат та боратовий суперфосфат, із калійних — хлористий калій або калійну сіль.

Для підживлення цукрових буряків із азотних добрив вико­ристовують аміачну воду, аміачну селітру та сечовину; із фос­форних — суперфосфат; із калійних — хлористий калій або калійну сіль. Крім того, для підживлення використовують також нітроамофоску.

Ялтушківський однонасінний 30

Виведений методом індивідуального відбору і гібридизації на Ялтушківській дослїдно-селекційній станції. Сорт урожайно-цукристого напряму, однонасінність — 86—94 %, схо­жість насіння — 80—85%. Стійкий проти церкоспорозу, кагатної гнилі. Районований у Волинській, Київській, Кі­ровоградській, Миколаїській, Одеській, Черкаській і Чер­нівецькій областях.

Гібрид Ювілейний

Однонасінний диплоїдний на сте­рильній основі. Виведений на Уманській станції генети­ки і селекції цукрових буряків і Верхняцькій дослідно-селекційній станції. Гібрид урожайно-цукристого напря­му, схожість насіння — 85 %, однонасінність — 95 %, стійкий проти цвітушності. Врожайність на сортодільницях Черкаської області 46,2—58,2 т/га. Характеризується рівномір­ним заглибленням коренеплодів у грунт.

Білоцерківський однонасінний 45

Виведений на Бі­лоцерківській дослідно-селекційній станції ВНІЦ мето­дом індивідуального відбору з наступним масовим з од­нонасінних матеріалів станції. Урожайно-цукрового на­пряму, характеризується високою однонасінністю (97 %) і схожістю (85—90 %). Сорт високопродуктивний, стій­кий, проти хвороб листків і цвітушності.

Рекомендується для сівозміни обрати сорт Ялтушківський однонасінний 30 оскільки він районований для даної області, стійкий проти хвороб.

Кукурудза на зерно

Кукурудза засвоює багато поживних речовин. Більше половини всіх поживних речовин засвоюється з грунту в другу половину вегетації.

Система удобрення кукурудзи включає основне добриво, яке вносять восени, припосівне й підгодівлі.

Основне удобрення призначається для підвищення рівня живлення рослин протягом усього періоду вегетації.

Фосфор і калій вносять восени по стерні попередника. Для цього добрива особливо важливо добре перемішування його з грунтом, оскільки фосфор у ній практично нерухомий.

Восени, перед оранкою, вноситься вся доза калію і 90% від розрахункової дози фосфору. Враховуючи потребу рослин в елементах живлення на плановану врожайність потрібно внести 60 кг д.р. / га К₂О і 45 кг д.р. / га Р₂О₅, що відповідає 120 кг / га сірчанокислого калію і 225 кг / га суперфосфату. Вносяться мінеральні добрива машиною РУМ-8. Розмір часток не більше 5 мм. Розподіл по полю рівномірний.

Внесення органічних добрив надає позитивний вплив на структуру грунту, життєдіяльність почвообітающіх макро-і мікроорганізмів, водний і повітряний режими. Достатня внесення органічних добрив під кукурудзу задовольняє зазвичай цю культуру і в мікроелементах. Гній вноситься під зяблеву оранку, після внесення фосфорно-калійних добрив, в кількості 30 т / га машиною ПФТ-10. При внесенні гною важливо рівномірно розподілити його по полю. Для цього його необхідно попередньо перемішати. Відразу після внесення гною проводиться зяблева оранка, при якій закладаються всі добрива.

Азот у будь-якій формі слід вносити навесні, щоб уникнути вимивання його осінніми опадами. На всіх посівах кукурудзи рекомендується дробове внесення азотних добрив: 50% з посівом і 50% під час підгодівлі.

Для задоволення потреб рослин у фосфорі на початку росту слід вносити малі дози суперфосфату. Це підсилює початковий ріст кукурудзи, що особливо важливо при висіві насіння в недостатньо прогрітий грунт, коли проростки кукурудзи слабо засвоюють фосфор.

Виходячи з цього, навесні при посіві вноситься 5 кг д.р. / га Р₂О₅ і 80 кг д.р. / га N у вигляді 25 кг суперфосфату і 266 кг аміачної селітри, для чого використовується сівалка з туковисевающимі пристосуванням, яке дозволяє розміщувати добрива в грунті на 3-5 см глибше і на 2-3 см збоку від насіння.

У період, коли рослини досягнуть висоти 20 см, проводиться підгодівля аміачною селітрою (266 кг / га) машиною КРН-5, 6 на глибину 8-10 см. Це забезпечує хороше використання азоту, особливо в період формування репродуктивних органів і під час запліднення.

Сорт (гiбрид) складає основу сучасних технологiй вирощування та займає значну частку в пiдвищеннi продуктивностi культур.

В реєстрi сортiв рослин України включена значна кiлькiстьгiбридiв кукурудзи, в тому числi iноземної селекцiї.

Гiбрид Артемiвська 280

Високоврожайний гiбрид кукурудзи. Має дуже добре розвинену кореневу систему, що пiдвищує викори­стання гiбридом природної родючостi ґрунту. Стiйкий до коре­невих та стеблових гнилей, пухирчастої сажки, гельмiнто­спорiозу, iржi, полягання. Має вiдмiнну стабiльнiсть врожайно­стi за роками. Висота рослин 175-280 см.

Гiбрид характеризується пiд­вищеною вiддачею вологостi при достиганнi, посухостiйкiстю i стiйкiстю до полягання. Найвищу вiддачу дає при переробцi на крохмало-патокових заводах. Рекомендований до вирощування в регiонах Степу та Лiсостепу. Рекомендована густота пiд час збирання для зони Степу – 40 – 50 тис. рос./га, для Лiсостепу – 60- 70 тис. рос./га.

Характеристика гiбриду кукурудзи ПR39P20

Гiбрид занесений до Реєстру сортiв України в 2007 роцi. Гiбрид має високий потенцiал урожайностi. Вирiзняється потужним стартовим ростом. Прекрасно використовує весняно-зимовi запаси вологи. Унiверсальний для використання. Пропонується для вирощування на зерно та силос.

Корiння i стебло розвинутi добре, щообумовлює високу стiйкiсть до полягання. Достатньо адаптований до загущення. Висота закладання качана вiдносно загальної висоти рослини – низька. Висота рослин 275 см. Добра реакцiя на високий агрофон. Показує високу пластичнiсть при вирощуваннi в рiзних ґрунтово-клiматичних умовах. Висока стiйкiсть до летючої та пухирчастої сажки, а також до ураження iржею.

Характеристика гiбриду кукурудзи ПR37Д25

Гiбрид занесений до Реєстру сортiв України з 2005 року. Середньостиглий простий гiбрид. Вiдрiзняється стабiльним рiвнем урожайностi. Довжина вегетацiйного перiоду - 118 - 123 днi. Стiйкий до холоду. Найбiльшу вiддачу забезпечує при вирощуваннi в умовах зрошення та високого агрофону. Достатня жаро- та посухостiйкiсть. Показує добру стiйкiсть до полягання. Прекрасно вiддає вологу пiд час дозрiвання зерна. Вiдноситься до групи гiбридiв краще придатних для виробництва бiоетанолу.

Для зони Степу серед наведених вище гібридів рекомендується використати гібрид кукурудзи Артемiвська 280 оскільки він посухостійкий і стійкий до вилягання.Також завдяки своїй кореневій системі може краще використовувати природну родючість грунту.

Картопля

Картопля — цінна продовольча, кормова і технічна культура.

Картопля добре переносить кис­лу реакцію грунту, оптимальна для неї реакція середовища слабкокисла (рН = 5...6). На грунтах, які потребу­ють вапнування, картопля добре ре­агує на безпосереднє внесення повільнодіючих вапнякових ма­теріалів у помірних нормах. У разі внесення повної норми вапнякового матеріалу за гідролітичною кис­лотністю картопля може вражатисяпаршею, що знижує її товарні та продовольчі показники якості.

Картопля використовує значно більше поживних речовин, ніж зернові культури та льон, але менше, ніж цукрові буряки та кормові коренеплоди. Із врожаєм бульб 100 ц/га тавідповідної кількості гички виноситься, кг: азоту — 40-60, Р₂0₅ — 15-20, К₂0 — 60-80. В 1 т бульб картоплі містить­ся, кг: N — 4, Р₂0₅ — 2, К₂0 — 6.

Поглинання азоту, фосфору та калію протягом вегетації кар­топлі відбувається нерівномірно. Найбільша їх кількість спожи­вається картоплею у період бутонізації та цвітіння, що відповідає найбільшим приростам надземної маси картоплі. У період буль­боутворення поглинуті рослинами елементи живлення переважно витрачаються на формування та ріст бульб. На період збирання в бульбах нагромаджується: азоту — 90, фосфору — 96, калію — 90% загальної кількості в біомасі.

Для створення добре розвинутої гички картоплі в період від появи сходів до бульбоутворення необхідне підсилене азотне живлення. Однак надлишкове, особливо однобічне, живлення азотом після цвітіння зумовлює інтенсивний ріст гички, затримує відтік вуглеводів у бульби, гальмує їх ріст та нагромадження крохмалю. Низькі дози азотних добрив затримують розвиток гич­ки та надходження в рослини фосфору і калію.

У перший період вегетації картоплі має бути забезпечено оп­тимальне фосфорне живлення рослин. Достатнє фосфорне жив­лення підсилює розвиток бульб картоплі, підвищує їхню стійкість проти ураження паршею та механічних пошкоджень, забезпечує підвищений вихід бульб середніх розмірів.

Калійне живлення картоплі має велике значення як у період формування гички, так і під час утворення та росту бульб. Нор­мальне калійне живлення збільшує вміст крохмалю у бульбах та їх стійкість проти пошкоджень, знижує вміст розчинних вугле­водів у бульбах та підвищує їхню лежкість. За нестачі калію за­тримується відтік вуглеводів з листків у бульби та зменшується в них вміст крохмалю. Якщо рівень калійного живлення картоплі до періоду бутонізації був достатньо високим, то зниження його в наступні періоди істотно не впливає на врожай бульб. Це пояс­нюється тим, що під час старіння гички відбувається відтік калію в бульби, що забезпечує їх потребу в цьому елементі живлення.

У формуванні врожаю бульб картоплі велике значення має магній. Він позитивно впливає на бульбоутворення та синтез крохмалю в бульбах. За достатнього живлення рослин магнієм знижується нега­тивний вплив підсиленого живлення азотом. Нестача магнію особли­во виявляється на грунтах легкого гранулометричного складу.

Слаборозвинена коренева система і велике нагромадження у врожаї поживних речовин зумовлює підвищену реакцію картоплі на внесення добрив. Дія добрив на врожай та якість бульб кар­топлі значною мірою залежить від гранулометричного складу та родючості грунту, сортових особливостей та агротехніки.

Картопля добре реагує на внесення органічних добрив. Це пояс­нюється тим, що потреба її в поживних речовинах напочатку веге­тації незначна, а потім поступово збільшується. Максимальною вона буває в липні-серпні, коли поживні речовини внесених мінеральних добрив під картоплю майже вичерпані. При внесенні органічних до­брив рослини поступово у міру їх мінералізації забезпечуються еле­ментами живлення протягом вегетації. В органічних добривах співвідношення елементів живлення відповідає біологічним особли­востям картоплі.

Найвищі врожаї картоплі вирощують за поєднаного внесення органічних і мінеральних добрив. Половина норми органічних та мінеральних добрив забезпечує більш високі прирости врожаю, ніж у разі внесення повної норми органічних або повної норми мінеральних добрив.

Гній та інші органічні добрива, фосфорні та калійні добривакраще вносити восени під зяблеву оранку; азотні — навесні під переорювання зябу або передпосадкову культивацію; амонійні та аміачні можна вносити і восени.

За недостатнього внесення мінеральних добрив восени під оранку ефективне їх внесення під час садіння картоплі. Це забез­печує молоді рослини елементами живлення, особливо фосфо­ром. Під час посадки ефективно вносити азотні та фосфорні і передусім — фосфорні добрива. Внесення калійних добрив здебільшого неефективне тому, що молоді рослини напочатку ве­гетації задовольняють свої потреби за рахунок калію, який містить­ся у значній кількості в бульбах. Оптимальна доза фосфору та азо­ту для внесення під час садіння — N₂₀Р₂₀. На грунтах з низьким вмістом обмінного калію доцільно вносити і калійні добрива.

Присадінні картоплі викорис­товують аміачну селітру, гранульований суперфосфат та калійно-магнієві добрива. Крім того, для підживлення картоплі застосовують аміачну воду, суперфосфат, безхлорні калійні добри­ва, нітрофоску або нітроамофоску. Для підживлення картоплі мож­на також використовувати гноївку (5-10 т/га) та пташиний послід (5-8 ц/га), які вносять у грунт під час розпушування міжрядь.

Солара

Виведений у Німеччині. Кущ добре розвинений. Квіти білі. Бульби овальні, вічка середньозаглиблені. Шкipкa гладка, жовта. М'якуш жовтий, розварюється слабко, при приготуванні страв не темніє.

Ракостійкий та стійкий до парші звичайної, чорної ніжки й окремих вірусів. До вторинного росту бульб, внутрішніх дефектів. Має довгі столони, а тому висаджувати бульби слід досить мілко. Занесений до Реєстру сортів рослин України з 2001 року.

Тімате

Виведений у Нідерландах. Рослини відзначаються інтенсивним ростом у початкових фазах розвитку. Сорт належить до високоврожайних. Кущ добре облиствлений. Стебла нечисленні, прямо стоячі до кінця вегетації, товсті, розгалужені помірно, мають світло-пурпурове забарвлення. Листки досить великі, пониклі, темно-зелені. Квіти білі, нечисленні. Бульби видовжено-овальні, жовті. Смакові якості хороші. Вміст крохмалю середній - 13,5 %.

Картоплиння досить чутливе до фітофторозу. Сорт імунний до парші звичайної та стійкий до картопляної нематоди.

Рекомендується для вирощування в зонах Полісся та Лісостепу.

Занесений до Реєстру сортів рослин України з 1999 року.

Луговська

Виведений Інститутом картоплярства УААН. Потенційна врожайність наприкінці вегетації – 600 – 650 ц/га.

Кущ компактний, середньо облиствлений. Стебла кутасті, мають не багато гілок. Квітки білі. Наростання над земної вегетативної маси на початку вегетації порівняно з іншими сортами, уповільнене.

Бульби світло-рожеві, овальні, з дрібними рожевими вічками. Шкірка гладенька. М’якуш білий, при розрізуванні не темніє. Смакові якості хороші (4,0 – 4,5 бала). Вміст крохмалю 15 – 16%. Середня маса товарних бульб 90 – 150 г. Зберігаються добре.

Ракостійкий. Визначається високою польовою стійкістю проти фітофторозу, середню – проти вірусних хвороб і стеблової нематоди.