Регіональна економіка

Томашевська Ольга Анатоліївна

Тема №1 Предмет, метод і завдання науки «Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка»

1. Продуктивні сили, як невід’ємна складова розвитку економіки

2. Об’єкт, предмет та мета науки

3. Методологія та основні завдання науки

Питання №1

До продуктивних сил відносять:

1. Засоби виробництва

2. Робоча сила

3. Природні ресурси

4. Капітал

Розміщення продуктивних сил(РПС) – галузь економічної науки, що вивчає просторові специфічні аспекти вияву економічних законів.

Термін «РПС» - може вживатись у декількох значеннях:

1. Як конкретний(фіксований) стан поділу на території народногосподарських об’єктів

2. Як форма організації продуктивних сил

3. Як процес зсувів у розміщенні продуктивних сил на певній території

4. Як напрям економічної політики уряду

Питання №2

Об’єкт вивчення науки «РПС» - продуктивні сили. Процес розміщення продуктивних сил обумовлений територіальним поділом праці. Відтак наука «РПС» вивчає три великі блоки:

1. Розміщення населення і трудових ресурсів

2. Розміщення природних ресурсів

3. Розміщення виробництва і невиробничої сфери

Предмет вивчення «РПС» - це територіальний стан і розвиток продуктивних сил.

Мета «РПС» - досконале вивчення продуктивних сил, їх використання, визначення стану і розвитку народного господарства, обґрунтування їх перспективного розміщення.

Питання №3

Методологія і основні питання науки:

1. Картографічний – передбачає використання карт, картосхем, картодіаграм, які містять інформацію про наявність природних ресурсів, розташування населених пунктів, тощо.

2. Балансовий – співвідношення галузевих та регіональних балансів дає змогу визначити оптимальне співвідношення між галузями ринкової спеціалізації та тими, що обслуговують регіон

3. Системний аналіз – використовується при комплексному вивченні проблеми з урахуванням всіх взаємозв’язків

4. Математичне моделювання – при використанні методу багатофакторного аналізу можна проаналізувати декілька десятків(сотень) факторів, а за допомогою математичного моделювання їх оцінити і спрогнозувати на перспективу

5. Статистичні методи – за їх допомогою досліджується обсяг структура і динаміка явищ, виявляється взаємозалежність економічних процесів з врахуванням природних умов

6. SWОT аналіз – оцінка сильних і слабких сторін регіону

7. Аналітичний метод – застосовується для оцінки ефективності інвестиційних та інноваційних проектів – визначається період окупності, норма прибутку, рівень рентабельності та розмір прибутку

8. Метод експортних оцінок(метод Дельфи) – на основі думок експертів можна побудувати модель народногосподарських об’єктів

9. Нормативний метод – нормативи відображають загальні вимоги до витрат та результатів виробництва (норма витрат робочого часу, питної води і т.д.). За допомогою нормативів здійснюється планування розвитку виробництва в регіоні, а також робляться запаси

Головне завдання «РПС» - обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Оптимальне розміщення продуктивних сил передбачає отримання оптимального ефекту від правильно розташованого підприємства, або найкращої територіальної організації регіону чи країни.

Тема №2 Теорії і концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки

1. Розвиток науки

2. Основні теорії

Питання №1

Географічний детермінізм – напрям науки «РПС» - розглядає географічний фактор, як вирішальний чинник соціального, політичного та економічного розвитку народів. Основоположний Гіппократ. Шарль Монтеск’є приєднався до цієї теорії.

Модуль №1 Предмет,метод і завдання науки. Теорії і концепції розміщення. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил

Модуль №2 Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил України. Наукові методи економічного обґрунтування розміщення виробництва.

Модуль №3 Природно-ресурсний потенціал України. Населення та трудові ресурси. Виробничий та науково-технічний потенціал . Основні засади розвитку народногосподарського комплексу. Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку економіки України

Модуль №4 Регіональна економіка та її територіальні особливості. Економіка регіонів України та особливості регіонального розвитку. Участь держави в управлінні регіонами. Зовнішньоекономічні зв’язки та їх роль у розвитку продуктивних сил України

Лекція 2

Енвайроменталізм – заснований на припущенні, що міжнародний поділ праці обумовлений саме по розходженню навколишнього середовища країн.

Теорія кліматичних оптимумів – найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають держави розташовані у середній смузі.

На початку 19ст. з’явилась теорія розміщення продуктивних сил, які ґрунтувалися на припущенні, що основну роль в умовах ринкового господарства відіграє прибуток. Тюнен і Вебер.

Паралельно з теорією розміщення формувалась Марксистська теорія продуктивних сил, яка передбачає,що кожному соціальному ладу притаманні власні економічні закони і саме він визначає розміщення продуктивних сил на певній території

Сучасні школи дотримуються позиції, що економічні закони мають загальний характер, але виявляються не однаково в країнах з різним суспільно-політичним ладом.

Синтетичний науковий напрям регіональної науки – сформувався у другій половині 20 ст. Його автор – В. Іза. Саме цей автор вперше використав термін «регіональна економіка» як наукова категорія. Передбачає синтез багатьох показників.

Українські вчені: Долішній, Тимчук , Дорогунцев та інші.

Вчені при вивченні і дослідженні регіону запропонували 3 напрямки розвитку:

1. Локальний – має на меті визначення раціонального місця розміщення підприємства

2. Регіональний – охоплює дослідженням оптимальної структури і розмірів виробництва в окремому регіоні

3. Комплексний – розробку загальної теорії вирішення регіональних та локальних проблем господарського комплексу

На початку 21 ст. наукові розробки з питань регіональної проблематики містять наукові дослідження щодо:

• З’ясування ймовірностей збіганням економічних, соціальних і політичних складових при відокремленні міжнародних регіонів

• Визначення головної мотивації регіонального поділу

• Розробок рекомендацій відносно розвитку регіональної інтеграції

Основні теорії:

Теорія спеціалізації регіонів у територіальному поділу праці

Теорія абсолютних переваг – А. Сміт (основоположник) В.Петті, Дж. Уолтер. Сутність – регіон повинен експортувати товари, які виробляє з найменшими витратами, а імпортувати ті, що виробляються іншими регіонами із абсолютно нижчими витратами. Кожна країна володіє особливими умовами та ресурсами, які дозволяють їй мати перевагу у виробництві певних товарів з меншими витратами, або виробляти за одиницю часу іншу кількість продукції

Теорія порівняльних переваг – Д. Рікардо (засновник). Регіони повинні виробляти і вивозити товари, які обходяться їм з мінімальними витратами порівняно з іншими регіонами, а ввозити ті товари, які виробляються іншими регіонами відносно дешевше.

Кожен регіон повинен спеціалізуватись на виробництві тих товарів,у яких його витрати відносно нижче(хоча абсолютні витрати можуть бути вищими) ніж в інших регіонах.

Теорія Хекшера-Колліна (Самуельсена) - сутність полягає в тому, що зовнішня торгівля повинна спеціалізуватись на товарах при виробництві яких найбільші витрати припадають на ресурси, якими найкраще забезпечений регіон. Приклад: регіонам з надлишком робочої сили вигідно виробляти та експортувати трудомісткі товари, з надлишком капіталу – капіталомісткі товари, тобто у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори.

Парадокс Леонтьєва – стаття в якій зазначалося, що у 1947 році США, яка вважалась країною з надлишком капіталу експортували трудомістку продукцію, що не відповідало теорії Хекшера-Колліна.

Теорії розміщення виробництва:

1. Теорія розміщення сільськогосподарського виробництва(теорія сільськогосподарського штандорта Тюнера) Методом зіставлення продукції на перевезення від місця виробництва до ринку визначав зони найсприятливіші для розміщення в їх межах певних видів С/Г виробництва.Система концентричних кіл поясів різного діаметра навколо центрального міста, що поділяється на зони різних видів с/г діяльності. Чим вища урожайність, тим ближче до міста повинно розташовуватись виробництво, чим дорожчий продукт на одиницю ваги, тим далі від міста доцільно його розміщувати

6 поясів розміщення с/г виробництва довкола міста:

• Овочеві культури і молочне тваринництво

• Лісництво

• Зернові культури

• Кормові культури

• Трипільна сівозміна

• Екстенсивне тваринництво

2. Теорії розміщення промисловості – Лаумхардт - метод визначення пункту оптимального розміщення промислового підприємства джерел відносно сировини та ринків збуту продукції. Для розв’язання завдання автор розробив метод вагового трикутника – має геометричний та алгебраїчний розв’язок

3. Теорія промислового штандорта Вебера - 1909 рік. Промисловість розміщується за принципом найменших витрат і визначається 3ма факторами: транспортними витратами, наявністю робочої сили і агломерацією

Самостійно – теорія центральних місць(теорія розміщення системи населених пунктів) Кріс Таллер; просторова теорія ціни і сучасна концепція енерговиробничих циклів

Лекція №4

Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил України.

1. Сутність, види, критерії та принципи економічного районування

2. Проблеми економічного районування

3. Форми розміщення продуктивних сил

4. Територіальна організація продуктивних сил в Україні

Економічне районування – це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично, або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці

Економічний район – територіально-цілісна частина господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішньо економічні зв’язки і нерозривно пов’язана з іншими частинами суспільним та територіальним поділом праці.

Економічному району окрім спеціалізації властиві ще своєрідне економіко-географічне становище, особливі природні економічні та історичні умови. Територіальною основою виокремлення економічних районі в Україні визнано адміністративну область, при тому що область входить тільки до певного економічного району.

Область – основна територіально-адміністративна одиниця, сукупність взаємопов’язаних, самоврядних і економічно самостійних міст і районів, що концентруються, як правило, довкола найбільшого міста(обласного центру).

Виділяють два основних види районування:

1. Загальне(інтегральне; таксономія) – передбачає виділення районів на основі ознак, що всебічно характеризують певну територіальну частину народного господарства, тобто охоплює господарство певної місцевості, як єдине ціле(поліський економічний район, подільський)

2. Галузеве (спеціальне) районування – виокремлення економічних районів на основі деяких економічних ознак, властивих певній галузі або сфері діяльності

Основними критеріями економічного районування є:

• Економічний район повинний бути великою економічно цілісною територією із значними природними ресурсами, необхідними для визначення його господарської спеціалізації

• Розміри територій великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах регіону

• Економічний район повинен являти територіальну єдність

• На території району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс

• До складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушення їх цілісності

При виділенні економічних районів враховують такі принципи:

1. Економічний – економічний район є спеціалізованою територіальною частиною господарства країни з відповідним комплексом допоміжних та обслуговуючих виробництв

2. Національний – відповідність районів національним утворенням в межах держави

3. Адміністративний – відповідність і єдність економічного районування та територіального політично-адміністративного поділу країни

Питання № 2 Проблеми економічного районування

Проблемний регіон – це територія, яка самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми, або реалізувати свій високий потенціал і тому вимагає підтримки держави

Основними якісними ознаками проблемних регіонів є:

1. Особлива кризовість прояву тієї чи іншої проблеми, що створює загрозу у соціально-економічному становищі у країні, політичній стабільності та екологічній рівновазі

2. Наявність природно-ресурсного потенціалу, використання якого особливе для національної економіки

3. Особливе значення геополітичного та геоекономічного положення для стратегічних інтересів країн

4. Нестача в регіоні власних фінансових ресурсів для розв’язання проблем загально національного та світового значення

Території проблемних регіонів можуть не збігатися з адміністративно територіальними одиницями. Розрізняють два підходи до проблемного районування:

1. Оцінка регіонів за ступенем гостроти найважливіших проблем на основі індикаторів

2. Кризовість регіонів діагностується за такими параметрами:

   1. Виробничий потенціал

   2. Зайнятість населення

   3. Рівень життя населення

   4. Рівень порядку

   5. Екологія

   6. Демографічна ситуація

   7. Бюджет і фінанси

   8. Енергозабезпечення

   9. Виробниче забезпечення

3. Політика цілеспрямованого оздоровлення регіонів – ґрунтується на їх типологізації за основними проблемами. Існують два типи:

   1. Відсталі(слаборозвинуті) – для відсталих регіонів характерні традиційно низький рівень життя, низька інтенсивність господарської діяльності, слабкий науково-технічний потенціал – дуже часто ситуація тут обтяжується кримінальними, етнічними, політичними проблемами

   2. Депресивні регіони – при більш низьких ніж середні по країні соціальних показниках були в минулому високо розвинутими, а за деякими виробництвами займали провідні місця в країні

Згідно закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» депресивними визнаються – регіони, у яких протягом останніх 5ти років найнижчі показники валової доданої вартості на одну особу

4. Промислові райони, у яких протягом останніх 3х років найвищі показники рівня безробіття і найнижчий обсяг промислового виробництва на одну особу

5. Сільські райони, у яких протягом останніх 3х років найнижча щільність населення та природний його приріст

6. Міста обласного значення, у яких протягом останніх 3х років найвищі показники рівня безробіття і найнижчий рівень середньої заробітної плати

З метою стимулювання депресивних територій у їх межах можуть здійснюватись такі заходи:

1. Цільове направлення державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури

2. Надання державної підтримки малим підприємствам

3. Сприяння зайнятості населення цільового фінансування програм перекваліфікації і професійного розвитку трудових ресурсів, удосконалення соціальної сфери, тощо.

Лекція №5