Тема 2 Районування

Етапи поділу і аналізу території.

1. Аналіз ефективності розміщення виробництва - продовження

Довкола центрів тяжіння формуються 3 концентричні пояси:

• Безпосереднього тяжіння – приміська зона у межах 1,5-2 годинної доступності до центру міста. Тут розміщенні філії промислових підприємств, складські приміщення. Промисловість переміщується з центру до периферія .

• Зона формуючого впливу – радіус доступності 2-3 години - розташовуються підприємства, що виробляють мало транспортабельну продукцію(молокозаводи, м’ясокомбінати, птахофабрики) і рекреаційні заходи

• Зона економічного впливу – радіус доступності 3-4 години і більше - переважають ділові поїздки і вантажопотоки виробничого призначення

2. Аналіз природно-ресурсного потенціалу території – включає вивчення геологічної будови і природних копалин, гідрологічних кліматичних умов, ґрунтового покриву, рослинного світу, тощо.

3. Аналіз демографічного потенціалу – полягає у вивченні сучасної чисельності населення і трудових ресурсів, та прогнозу їх на перспективи. Також аналізується статевовікова структура населення, освітня і культурна структура, традиції, ціннісні орієнтації, тощо.

4. Економічний аналіз територій – передбачає визначення спеціалізації регіонів, доцільності спорудження тих, чи інших об’єктів. Враховує варіанти комбінування, кооперування та концентрації виробництва, тощо.

Науково-дослідні установи та спеціальні урядові органи складають схему розміщення продуктивних сил. В Україні це робить рада з вивчення продуктивних сил (РВПС). Схеми поділяються на такі групи:

1. Загальні – відбивають стратегічні напрями у розміщенні продуктивних сил в країні, сполучають разом інтереси розвитку галузей та регіонів

2. Галузеві – спираються на аналіз ефективності розміщення окремих галузей народного господарства

3. Регіональні схеми – охоплюють території великих економічних районів, промислових і с/г зон, територіально-виробничих комплексів(ТВК), адміністративних районів, міських поселень.

Питання№2 Характеристика показників, що узагальнюють розвиток виробництва. Інтегральна оцінка розвитку регіону.

Рівень розвитку регіонів характеризують такі показники:

1. Валовий внутрішній продукт регіону – ВВП – сукупна вартість товарів і послуг вироблених в межах регіону за певний проміжок часу

   1. ВВП дорівнює сумі доданих вартостей + річна амортизація

2. Чистий внутрішній продукт(валовий регіональний продукт) = ВВП – амортизація

3. Валова додана вартість у регіоні – різниця між валовим випуском і проміжним споживанням у регіоні

4. Валовий випуск регіону – сумарний обсяг товарів і послуг вироблений в регіоні одиницями резидентами регіону.

5. Валовий прибуток регіону – характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства регіону мають в результаті виробництва

6. Валовий національний продукт – відрізняється від ВВП тим, що характеризує результати виробництва підприємств, які розміщенні на території країни

7. Виробництво чистого внутрішнього продукту на душу населення

8. Продуктивність суспільної праці – відношення вартості чистого внутрішнього продукту до чисельності працюючих

9. Рівень чистого прибутку на одну гривню поточних витрат – відношення чистого прибутку до суми матеріальних витрат, суми амортизаційних нарахувань та заробітної плати

Інтегральна оцінка розвитку регіону – включає оцінку економіки, фінансів, соціального розвитку, екології – економічний розвиток регіону здійснюється з використанням 6 груп показників:

1. Виробничо-економічні

   1. Місце регіону за обсягами виробництва валової доданої вартості серед інших регіонів

   2. Виробництво валової доданої вартості (ВДВ) на душу населення

   3. Індекс виробництва ВДВ

   4. Індекс виробництва промислової продукції, а також с/г продукції

2. Структурні

   1. частка регіону у загальнодержавному виробництві ВДВ

   2. Частка проміжного споживання при випуску

   3. Частка с/г у загальних обсягах виробництва ВДВ регіону

   4. Частка промисловості у загальному виробництві ВДВ регіону

3. Інвестиційні

   1. Індекс інвестицій в основний капітал

   2. Індекс іноземних інвестицій

   3. Частка сукупних інвестицій у ВДВ

4. Показники інституціональних перетворень

   1. Частка продукції підприємств державної форми власності у загальних обсягах виробництва продукції регіону

   2. Частка продукції малих підприємств

   3. Кількість малих підприємств на 10000 населення

5. Зовнішньоекономічні

   1. Частка експорту у ВДВ

   2. Індекс експорту

   3. Частка імпорту у ВДВ

   4. Індекс імпорту

   5. Імпорт та експорт на душу населення

6. Науково-інноваційний

   1. Індекс впровадження нових прогресивних технологічних процесів

   2. Частка зайнятих у науці

Соціальні групи розвитку регіону:

1. Група показників життєвого рівня населення(зарплата, пенсії, грошові доходи)

2. Показники соціальної забезпеченості (житло, лікарні, і т.д.)

3. Стан трудових ресурсів (рівень зайнятості, рівень офіційного безробіття)

Фінансові показники:

Після проведення інтегральної оцінки розвитку регіонів здійснюється їх розподіл за рівнем розвитку з метою розробки подальшої стратегії і тактики подальшого регіонального розвитку.

Виділяють 4 типи регіонів:

1. Лідери – достатньо розвинуте матеріальне виробництво і сфера послуг, темпи зростання економічних показників вище середньо державних.

2. Високо розвинуті – індустріальні регіони з розвинутим індустріальним виробництвом. В них створюється значна частка ВВП. Мають високий людський та фінансовий потенціал

3. Розвинуті – тут розвинуте промислове і с/г виробництво, соціально-економічні показники = або коливаються в межах 10% від загальнодержавного рівня

4. Проблемні – сукупність показників нижче середньо державного рівня на 10% і більше. У них дотаційна структура бюджету. Деякі соціальні показники мають загрозливе значення з точки зору безпеки держави

Питання №3 Територіальні баланси

Баланси – це система взаємопов’язаних показників, які характеризують наявність і використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів.

Основними видами балансів є:

1. Матеріально-територіальні баланси – «самостійно»

2. Вартісні баланси ввезення та вивезення продукції матеріального виробництва

3. Баланси природних ресурсів

   1. Водний

   2. Земельний

   3. І т.д.

4. Баланси виробничих потужностей

5. Міжгалузеві баланси – схема балансу – самостійно

Тема: Природно-ресурсний потенціал України та його оцінка

1. Поняття природно-ресурсного потенціалу, його структура та оцінка

2. Характеристика природних ресурсів України

3. Охорона природних ресурсів (самостійна)

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) – це сукупність усіх природних запасів та умов, що є і можуть бути задіяні для досягнення певної мети.

До ПРП відносяться ресурси:

1. Мінеральні ресурси(корисні копалини та мінеральна будівельна сировина)

2. Земельні ресурси

3. Водні ресурси – води суходолу та води світового океану. До вод суходолу належить – річки, озера, ставки, водосховища, льодовики, підземні води(ґрунтові і артезіанські)

4. Біологічний (рослинний і тваринний світ)

5. Рекреаційні – природно кліматичні та бальнеологічні

6. Кліматичні – сонячна енергія, енергія вітру, внутрішнє тепло землі

Структура ПРП України частка мінеральних ресурсів становить 28,3%, земельних 44,4%, водних 13,1%; рекреаційних 9,5%; лісових 4,2% і фауністичні 0,5%

За ознакою вичерпності природні ресурси поділяються на невичерпні(сонячна енергія, енергія води,вітру і т.д.) та вичерпні,які поділяються на 2 групи:

• Вичерпні відновлюванні – ґрунтовий покрив, лісові насадження, лікувальні грязі, фауністичні ресурси

• Вичерпні не відновлюванні – всі види мінеральних ресурсів

Використання в економічній діяльності природних ресурсів вимагає їх оцінки, існують 3 види оцінки:

1. Інженерно технологічний – передбачає виявлення ступеня придатності ресурсів до певного виду людської діяльності з врахуванням сучасної , або перспективної технології їх використання

2. Економічний – передбачає виявлення ступеня ефективного використання природних ресурсів. Підходи:

   1. Метод оцінки приросту новоствореної вартості завдяки залученню компонентів природних ресурсів у господарський обіг

   2. Метод оцінки витрат на відтворення природних ресурсів

   3. Метод оцінки ресурсів через диференціальну ренту

3. Екологоекономічний – передбачає використання еколого-економічних методів, визначення екологічно визначених обмежень розміщення і розвитку продуктивних сил за науково обґрунтованими критеріями використання ресурсів

Мінеральні ресурси – це сукупність запасів корисних копалин з певними хімічними властивостями, які використовуються людиною у господарській діяльності різних галузей народного господарства. Поділяються на групи:

1. Рудні – руди чорних металів, кольорових металів, рідкісних, благородних

2. Нерудні – калійна сіль, кам’яна сіль, бурштин

3. Паливні – вугілля, нафта, природний газ, торф, горючі сланці

В Україні виявлено близько 20 тис. родовищ та понад 200 видів корисних копалин. Україна має 5% світового запасу мінеральних ресурсів.

Рудні корисні копалини складаються з залізних та марганцевих руд(в Україні), залізні руди – запас 26,3 млрд. т. основне родовище – криворізький басейн(за запасами належить до найбільших у світі)

Марганцеві руди – запас 2,3 млрд. т. Основне родовище – нікопольське 1,6 млрд. т.

Нерудні корисні копалини – кухонна сіль – запас понад 23 млрд. т. Основне родовище – Артемівське. Самородна сірка – 665 млн. т. Україна посідає одне з перших місць у світі і перша серед країн СНД за її запасами. Львівська, Дніпропетровська, Тернопільська.

Самоцвіти – на Житомирщині є родовища топазу, аквамарину, опалу. На ПБК є розсипи агату, сердоліку.

Паливні ресурси – основний вид паливних ресурсів – кам’яне вугілля – 43,2 млрд. т. Основні родовища – у донецькому(98%) та львівсько-волинському басейні – 2%. Буре вугілля – 3 млрд. т. Житомирська і Черкаська.

Нафта – розвідано 278 родовищ, з них експлуатуються 178. Обсяги промислових запасів 240 млн. т. Прикарпаття,Придніпров’я та Причорномор’я.

Природний газ – 1148, 2 млрд. м3 Прикарпаття, Дніпровсько-Донецький регіон і Причорномор’я.

Газ метан – запас 1,2 трлн. М3 донецький вугільний басейн = найкрупнішим газовим родовищам в світі.

Торф – 2,5 тис. родовищ запас 2,2 млрд. т. Основні запаси – львівська, івано-франківська та інші області.

Горючі сланці – 3,7 млрд. т. Найбільше родовище у Карпатах.

Земельні ресурси – 60,4 млн. га. 41,8 млн га – с/г угіддя рілля 32,5 млн .га. Під забудовами 3,8 % території України, під водою – 4%, під болотом – 1,5 %. Під іншими землями – 2,1%

В структурі ґрунтового покриву орних земель переважає чорнозем – 65%. Найвищою є родючість ґрунтів в степу та лісостепу. Найнижчою у поліській зоні.

Водні, фауністичні, рекреаційні – самостійно!

Лісові ресурси – 10,8 млн. га. Рівень лісистості 15,6%. Оптимальний рівень складає 21-22%.

51% лісів віднесено до водоохоронних, захисних та інших цінних в економічному відношенні лісів. Решта 49 – експлуатаційні. Щодо структури лісового покриву: 35% сосна, дуби 26%, ялина 10%. Молоді лісі 45,4%. Середньовікові 37,7%

Міжгалузеві комплекси та їх роль в розвитку галузей України

1. Поняття та види міжгалузевих комплексів

2. Роль та склад паливно-енергетичного комплексу в народному господарстві України

3. Гірничо-металургійний комплекс

4. Машинобудівний комплекс

5. Комплекс галузей хімічної промисловості

6. Будівельний комплекс

7. Лісопромисловий комплекс

8. Комплекс галузей легкої промисловості

9. Агропромисловий комплекс

10. Транспортний комплекс

11. Соціальний комплекс

Міжгалузевий комплекс – це поєднання економічно взаємопов’язаних галузей на основі міжвідомчих зв’язків, у яких підприємства різних відомств мають певну самостійність.

За видами МК поділяють на:

1. Родові міжгалузеві комплекси – виділяються на основі попарного поєднання великих сфер господарської діяльності (науково-виробничі об’єднання в межах регіону або держави)

2. Видові галузеві комплекси – формуються із підприємств однієї сфери господарства але різних його секторів (АПК)

3. Підвидові галузеві комплекси – це виробничі об’єднання представленні кількома галузями певного сектора економіки

В залежності від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяються на такі види:

1. Народногосподарські міжгалузеві комплекси – формуються як міжгалузеві утворення в структурі всього господарства

2. Територіальні міжгалузеві комплекси – підсистеми народногосподарських комплексів, які функціонують на певній території. Бувають:

   1. Регіональні МК

   2. Локальні МК діють у межах адміністративних регіонів

Питання 2.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива виробництво електроенергії їх транспортування та використання. До складу ПЕК входять галузі паливної промисловості: вугільна,нафтова, газова, торф’яна, сланцева. Електроенергетика: теплові, гідро та атомні електростанції.

Паливно-енергетичний баланс – це баланс виробництва, переробки і використання всіх видів енергії (мінеральної, сонячної ,вітрової).

До минулого століття в структурі переважало вугілля – тепер нафта

Щорічний видобуток вугілля в Україні – становить близько 80 млн. тонн. Нафта – 3,5-4 млн. тонн. Газу – 20 млрд. м3. Торфу 0,6 млн. тонн.

Нафтова промисловість України складається з нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості. Річна потреба нафтопродуктів – 40 млн. тонн, видобуваємо 4 млн. тонн. Основний видобуток нафти припадає на східний нафтогазоносний регіон(80%). Основні нафтопереробні заводи: Дрогобицький, Львівський, Лисичанський

Східний, західний і південний - рівень

Запаси торфу – 2,2 млрд. тонн. 2500 боліт

Галузь електроенергетики – представлена 3ма видами генеруючи потужностей: теплові, гідроелектростанції.

АС – 43,6 % ГЕС та ГАЕС – 9,9 %

Розміщення у Запорізькій, Київській, Миколаївській, Рівненській . Основні ГЕС на дніпрі.

Гірничо-металургійний комплекс представлено .

Металургія: частка в експорті становить понад 40%. Чорна металургія представлена добуванням і переробкою залізно-марганцевої руди, феросплавів та вогнетривких глин.

Регіональна економіка, як наука – основою якого

Об’єктами регіональної економіки виступають регіони різного маштабу: область,район, провінція і т.д.

Предмет дослідження – соціально-економічний розвиток регіонів, котрий відбивається в низці соціально-економічних показників.

У світовій практиці розрізняють такі типи регіонів:

1. Депресивний

2. Стагнаційний

3. Піонерні(нового освоєння)

4. Мікро регіони (первині економічні регіони,їх ознаки втрачаються при дробленні)

5. Первинного порядку – утворюють схеми регіонального макроподілу держави

6. Програмні – на них розповсюджуються цільові програми розвитку

7. Проектні – реалізація великих

8. Проблемні характеризуються низькими темпами розвитку

9. З умовлені територій тих адміністративних одиниць, які входять до його складу

Регіон таких меж може і не мати.

Фундаментальні праці з теорії конкуренції належать американському журналісту М.Портер .

Портер стверджує, що переваги конкретної фірми в регіоні полягає у 4х властивостях: детермінанта,що формують середовища, в якому конкурують місцеві фірми.

1 детермінантою є – факторні умови – це ті конкретні фактори властиві регіону, які необхідні для успішної конкуренції в даній галузі(природні умови, наявність кваліфікованих кадрів)

2 детермінанта – умови попиту –

3 детермінанта - споріднені галузі – це такі, де у фірм є загальні види діяльності не пов’язані з безпосереднім виробництвом(канали збуту, розвиток технологій)

підтримуючі галузі – це галузі, які постачають сировину, напівфабрикати та комплектуючи для виробництва даної галузі.

4 детермінанта – стратегія фірм,їх структура та конкуренція

Окрім того треба враховувати 2 параметри,що впливають на конкурентну обстановку в регіоні:

1. Світові - політичні катаклізми, зміна попиту на світовому ринку, прориви технологій і т.д.

2. Дії органів управління регіону – в т.ч. антимонопольна політика і т.д.

Можна виділити 4 стадії конкурентоспроможності регіональної економіки, що відповідають основним рушійним силам, або стимулам, які визначають її розвиток в окремі періоди часу – це стадії факторів виробництва, нововведень і багатства. На перших трьох стадіях відбувається зростання конкурентоспроможності економіки

Участь держави в управлінні регіонами:

1. Сутність та складові державної регіональної політики

2. Основні види регіональної економічної політики

3. Принципи та механізм реалізації регіональної економічної політики

Питання №1

Державна регіональна політика – це система цілей і завдань органів державної влади з управління економічним, політичним і соціальним розвитком регіонів країни, а також механізм їх реалізації.

Цілі регіональної політики – це створення єдиного економічного простору, забезпечення єдиних мінімальних соціальних стандартів і рівного соціального захисту, гарантування соціальних прав громадян, незалежно від економічних можливостей регіону. Вирівнювання умов соціально-економічного розвитку регіону. Запобігання забрудненню навколишнього середовища, а також ліквідація наслідків його забруднення. Максимальне використання природно кліматичних особливостей регіону. Встановлення і забезпечення гарантій місцевого самоврядування.

Основні види державної регіональної політики:

1. Економічна політика – формується з урахуванням економічного стану країни та її регіонів, має на меті раціональне використання різноманітності економічних можливостей регіонів, об’єктивних переваг територіального поділу праці, тощо.

2. Соціальна політика – має на меті підвищення добробуту і забезпечення потреб життєдіяльності всього населення. Надмірні регіональні контрасти в соціальних умовах – загроза існуванню демократичної держави. Регіональна соціальна політика – покликана послабити внутрішню соціальну напругу, берегти цілісність і єдність країни.

3. Науково-технічна політика – визначається відношенням держави до науково-технічних проблем. Регіональні науково-технічні програми розробляються за тими пріоритетними напрямками, які мають основне значення для розвитку відповідного регіону, вони можуть мати самостійне значення або бути складовою державної програми.

4. Екологічна політика – направлена на створення безпечних умов життя людини і відновлення навколишнього середовища. Має на меті:

   1. Гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів, захисту населення і навколишнього середовища.

   2. Ліквідація наслідків катастрофи.

   3. поліпшення екологічного стану басейну Дніпра і якості питної води.

   4. Стабілізація і поліпшення екологічного стану в містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону.

   5. Попередження забруднення Чорного і Азовського морів і поліпшення їх економічного стану

   6. Екологізація технологій у промисловості, будівництві, енергетиці, сільському господарстві і на транспорті

   7. Демографічна політика – враховує особливості дії всіх факторів в окремих регіонах, а також специфіку демографічної ситуації в кожному регіоні і конкретизує напрямки її реалізації. Формування демографічної політики повинно враховувати довгострокові і короткострокові цілі. Короткострокові цілі досягають шляхом підготовки законодавчих і нормативних актів,що стосується підвищенням прав і підвищення пільг різних видів населення. Довгострокові цілі розробляються щодо проблем, які вимагають тривалого часу на їх вирішення – формування статевовікової структури населення, створення додаткових робочих місць, підвищення безпеки праці.

   8. Національна політика – спрямована на забезпечення конституційних, громадських, політичних, екологічних і соціальних прав і свобод незалежно від статі, раси, національності, віросповідання, майнового і посадового положення, належності до громадських об’єднань

   9. Гуманітарна – основним завданням має духовний розвиток суспільства, його моральний стан і фізичне здоров’я

• Макроекономічна політика – застосовується для економічного регулювання розвитку окремих регіонів.

• Цінова політика – відповідає за ціноутворення на регіональному рівні, забезпечує регулювання цін природних монополій через створення інтервенційних фондів.

• Бюджетна політика – полягає в особливості формування доходів і видатків регіональних бюджетів: внутрішня та зовнішня

• Грошово-кредитна політика – формує регіональний рівень ставок за кредитами та депозитами, підтримує місцеві програми кредитування

• Інноваційна – впроваджується через розробку регіональних програм розвитку, державне та регіональне фінансування науки

• Інституціональна – особливості приватизації, зміни форм власності, розвитку малого та середнього бізнесу, тощо.

• Зовнішньоекономічна політика – передбачає формування регіональних тарифів та митних зборів, організацію євро регіонів, тощо.

• Промисловий – включає підтримку вітчизняного товаровиробника на регіональному ринку.

Принципи реалізації національної економічної політики:

1. Забезпечення єдності завдань

2. Дотримання вимого економічної безпеки при реформуванні господарських комплексів і розміщення нових підприємств

3. Досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок раціонального використання ресурсів

Механізм реалізації державної регіональної економічної політики – це система конкретних економічних важелів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток та вдосконалюється структура господарського комплексу регіону.

Основними складовими цього комплексу виступають:

1. Відповідна законодавча нормативна база

2. Бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку

3. Прогнозування і програмування

4. Розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил

Зовнішньоекономічні зв’язки, та їх роль у розвитку продуктивних сил

План:

1. Характеристика основних форм зовнішньоекономічної діяльності

2. Економічна інтеграція та економічні союзи

3. Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків України

Питання 1

До основних форм зовнішньоекономічної діяльності належать:

• Торгівля

• Кредитування

• Інвестування

• Науково-технічна співпраця

• Створення спільних підприємств

• Культурна співпраця

• Туризм

• Тощо

Міжнародна торгівля:

Показник	Експорт		Імпорт		Сальдо
	2005	2010	2005	2010	2005	2010
Всього	40363,1	63164,6	39071,3	66189,9	1291,8	-2025,3
Товари у т.ч.	34228,4	51405,2	36136,3	60742,2	-1907,9	-9337,0
Послуги у т.ч.	6134,7	11759,4	2935,0	5447,7	3199,7	6111,7

33,7 % в експорті товарів припадає на не дорогоцінні метали та вироби з них. 13% на мінеральні продукти.

В структурі імпорту найбільша частка припадає на мінеральні продукти (34,8%), механічне обладнання 13,5%, хімічна промисловість 10,7%.

Кредитування та інвестування:

Інвестори – США, Японія та Зх. Європа.

Загальний обсяг прямих інвестицій в Україну – на 1-ше січня 2011 року становив 44,7 млрд. доларів США, що становить 976 $ з розрахунку на одну особу. Лідерами в прямих інвестиціях є Кіпр- 9914,6 млн. США(22%); Німеччина – 7076,9 (16%); Нідерланди – 4707,8 (11%).

Структура іноземних інвестицій в Україну за видами економічної діяльності:

1. С/Г – 1,9%

2. Промисловість – 31,4%

3. Металургійне виробництво 13,3%

4. Фінансова діяльність – 33,7%

Загальний обсяг прямих інвестицій з України у 2010 році становив 6871,1 млн. доларів США.

1. Кіпр – 92%

2. Росія – 3%

3. Латвія – 1,3%

За видами економічної діяльності:

Інвестиції з України 85,9% на операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємствам.

Науково-технічна співпраця може набувати наступних форм:

• Експорт продукції, що репрезентує досягнення НТП

• Кооперація країни при створенні нової техніки і технології з подальшим її впровадженням та використанням

• Модернізація об’єктів за участю закордонних об’єктів

• Науково-технічна співпраця та підвищення кваліфікації

Економічна інтеграція – це економічний процес розвитку глибоких стійких взаємозв’язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів в межах держави.

На сьогодні у світі функціонують такі економічні союзи та спілки:

1. Регіональні економічні союзи ЄС, СНД, Бенілюкс

2. Загальносвітові об’єднання – конференція ООН з торгівлі і розвитку, МАР.

3. Світові фінансові об’єднання – міжнародний валютний фонд, ЄБРР, МБРР.

4. Світові товарно-виробничі союзи – організація країн експортерів нафти (ОПЕК), МСЕЗ

5. Спеціальні об’єднання – міжнародне агентство по атомній енергії (МАГАТЕ), Рада Європи, Міжнародна Торгова Палата (МТП)

Основними експортними товарами України – залізна та марганцева руди, прокат чорних металів, чавун, кам’яне вугілля, кальцинована сода, азотні добрива, тепловози, екскаватори, літаки, цукор, олія, м’ясо, зброя.

Імпорт – Нафта, газ, руди кольорових металів, деревина, бавовна, одяг, взуття, калійні добрива, засоби обчислювальної техніки, папір.

Найбільш позитивне сальдо на чорну металургію.