Питання для самоконтролю
1.Дайте визначення лікарських рослин.
2. Дайте визначення лікарської рослинної сировини.
3. Що розуміють під термінами фітотерапія і фармакогнозія?
4. Які переваги лікарських рослин у лікуванні перед синтетичними препаратами?
5. Назвіть джерела рослинної сировини.
6. Назвіть природні зони України.
7. Розкажіть про основні джерела лікарської рослинної сировини.
8. Яка роль тварин у пізнанні властивостей рослин?
9. Яка роль Гіпократа у вивченні властивостей рослин?
10. Яка роль Галена у вивченні властивостей рослин?
Завдання для самостійної роботи
Засвоїти основні терміни та поняття. Повторити розподіл дикоростучих лікарських рослин по природних зонах.
Лекція№ 4 ( 2 години)
Контроль якості лікарської рослинної сировини
Анотація
Викладено визначенняфармакогностичного аналізу та методів, що до нього входять,поняття про партію, одиницю продукції, вибірку, об’єднану пробу,середню пробу, методику проведення товарознавчого аналізу,макроскопічного та мікроскопічного аналізів.
План
1. Визначення фармакогностичного аналізу та методів, що до нього входять.
2. Товарознавчий аналіз та етапи його проведення.
3. Перший етап товарознавчого аналізу.
4. Другий етап товарознавчого аналізу.
5. Третій етап товарознавчого аналізу.
6. Макроскопічний аналіз та його проведення.
7. Мікроскопічний аналіз лікарської рослинної сировини.
Ключові слова:фармакогностичний аналіз, партія, вибірка,одиниця продукції, середня проба, аналітична проба, макроскопічний аналіз.
Питання для самоконтролю
1. Дайте визначення фармакогностичного аналізу.
2. Що визначають при фармакогностичному аналізі?
3. Що розуміють під товарознавчим аналізом?
4. Як проводять перший етап товарознавчого аналізу?
5. Як проводять другий етап товарознавчого аналізу?
6. Як проводять третій етап товарознавчого аналізу?
7. Що таке партія?
8. Що таке вибірка?
9. Як відбирають середню пробу?
10. Як відбирають аналітичну пробу?
11. Як проводиться макроскопічний аналіз лікарської рослинної сировини?
Завдання для самостійної роботи
Вивчити способи проведення макроскопічного аналізу.
Лекція№ 5 ( 2 години)
Дія рослинних засобів на органи дихання.
Анотація
Викладено класифікацію лікарських рослин, які застосовують при бронхолегеневих захворюваннях; лікарські рослини, які застосовуються при масових ураженнях дихальних шляхів та ті, що призначають у першій і другій стадіях запальних процесів органів дихання; рослини, що виявляють протимікробну дію при хворобах органів дихання.
План
1. Класифікація лікарських рослин, які застосовують при бронхолегеневих захворюваннях.
2. Лікарські рослини, які застосовуються при масових ураженнях дихальних шляхів.
3. Рослини, що призначають у першій і другій стадіях запальних процесів органів дихання.
4. Рослини, що виявляють протимікробну дію при хворобах органів дихання.
Ключові слова:бронхолегеневі захворювання, відхаркувальні засоби, жарознижуючі та потогінні, протизапальні засоби.
Захворювання органів дихання спостерігається частіше в молодняка сільськогосподарських тварин і в більшості випадків вони зумовлені порушеннями технології, його утримання й вирощування. Однією з причин захворювань є простуда, а також дія механічних і хімічних подразників, патогенної і непатогенної мікрофлори.
Практичне значення мають риніти, ларингіти, бронхіти та бронхопневмонії. Ці захворювання бувають первинними та вторинними як ускладнення або симптоми інфекційних і паразитарних захворювань. Частіше хворіє відсталий у рості нежиттєздатний молодняк з наявністю гіповітамінозів, низьким загальним імунобіологічним захистом організму, при недостатній годівлі тощо.
Запальні процеси слизових оболонок дихальних шляхів супроводжуються набряками,ексудацією, всмоктуванням продуктів запалення, токсинів, мікробних тіл, тобто інтоксикацією та поширенням процесу на інші тканини й органи. Так, риніти можуть перебігати разом з трахеїтами,бронхітами та іншими хворобами.
Лікар у кожному конкретному випадку повинен оцінити стан тварини, перебіг процесу,визначити напрям терапії, її курс, вибрати лікарські форми, дози препаратів і оцінити ефективність, весь час контролюючи реакцію хворої тварини на ліки.
Залежно від ступеня, глибини пошкодження тканин, симптомокомплексу та перебігу захворювання успіх лікування фітотерапія буде вирішувати не завжди й іноді на перше місце слід ставити хіміотерапію (наприклад, у розпал гострої пневмонії з переважанням гнійно–некротичних явищ), але фітотерапія буде неоцінимою допомогою в усіх випадках лікувального втручання. Звичайно, велике значення має вибір лікарських засобів і форм, режим їх застосування, але в усіх випадках при різних бронхолегеневих хворобах слід усунути причину захворювання й забезпечити найкращі умови годівлі, догляду та утримання. При цьому слід ураховувати можливість призначення лікарських рослин як загальнозміцнюючих, вітамінних та інших етіопатогенетичних засобів. Не завжди у тварин зберігається апетит, тому у деяких випадках доводиться різні рослинні засоби застосовувати примусово і тому для цього вибирають рідкі лікарські форми, призначають соки.
Симптоми ураження дихальних шляхів і легень супроводжують більшість інфекційних захворювань, які іноді набувають масового характеру й залежно від.інкубаційного періоду та інших показників поголовно охоплюють відповідні вікові групи тварин і проявляються тяжким перебігом з великим відходом тварин. У таких випадках слід бути готовим до проведення масових профілактичних і лікувальних заходів із застосуванням ліків рослинного походження. B таких випадках показані аерозольні інгаляції ліків, що зумовлюють антисептичну,протизапальну, бронхоспазмолітичну дію, розріджують мокроту,стимулюють функцію миготливого епітелію і діють відхаркувально. Для аерозольних інгаляцій використовують різні технічні засоби типу САГ. Для дрібних тварин, особливо котів, собак, це можуть бути аерозольні апарати А1–1, Е–62, призначені для людини, або інгалятори (ультразвукові) типу УЗІ–3, УЗІ–4 та ін.
При застосуванні аерозолів лікарські речовини досягають бронхіол і альвеол і забезпечують безпосередній їх контакт з великою поверхнею легень.При наданні індивідуальної лікарської допомоги тваринам можна використовувати парові інгаляції, але вони менш зручні й небезпечніші.
У більшості випадків для інгаляцій використовують лікарські рослини, що містять ефірні олії, леткі фітонциди: м'яту, багно звичайне, мелісу, оман, календулу, ромашку, шавлію, евкаліпт, березу, сосну, подорожник, часник та ін. Для інгаляцій готують 5–10 %–і настої і відвари, використовують свіжі соки ("подорожника, каланхое та ін.), а також готові лікарські форми – ефірні олії, настойки (календули, евкаліпту, шавлії, м'яти, звіробою та інших рослин). Настойки розбавляють фізіологічними розчинами натрію хлориду чи водою (з розрахунку 20–30 крапель на 3–5 мл) і застосовують для аерозольної чи парової інгаляції, так використовують і чисті ефірні олії. Парові інгаляції роблять за допомогою запареної гарячою водою тирси чи вареної картоплі, до яких додають настойки чи ефірні олії і примушують тварин вдихати їх пари, дотримуючи обережності, щоб не спричинити опіків. Тривалість інгаляцій 10–15 хв при доброму перенесенні їх тваринами.
Свіжі чи консервовані соки лікарських рослин (часто подорожника та каланхое) застосовують холодним способом (розпилюючи інгаляторами при гострих ринітах,бронхітах, пневмоніях 2–5 разів на добу):
Не можна вважати, що лікування рослинними лікарськими засобами завжди нешкідливе й не слід допускати передозування, змішування різних засобів та інших неприйнятних прийомів і маніпуляцій.
Застосовують і збори лікарських рослин, але тих, що містять сумісні діючі складові, які не знешкоджують один одного, не спричинюють алергій та інших негативних наслідків.
Якщо в рідкі лікарські форми з рослинної сировини вводять хіміотерапевтичні засоби, то теж дотримують зазначених вище вимог. Слід зауважити, що навіть в одній рослині міститься кілька біологічно активних сполук, роль яких в лікувальному ефекті та хімічній взаємодії ще не зовсім з'ясована, а тому не варто захоплюватися змішуванням лікарських форм з кількох рослин, чи змішувати їх у зборах по 5–10 і більше,оскільки такі ліки будуть діяти на все зразу, але це відомо як і на що.
Фітолікування у ветеринарній медицині потребує ще поглибленого вивчення, надбання досвіду, їх аналізу, обгрунтування, поліпшення тощо. Якщо проаналізувати хімічний склад більшості рослин, які застосовують у фітотерапії бронхолегеневих захворювань, то видно, що в них містяться слизи, ефірні олії, сапоніни й застосовують їх переважно у вигляді водяних витяжок. Невелика кількість слизистих речовин зумовлює захисну дію на запалену слизову оболонку, обволікає рецептори, підсилює регенеративні процеси, заспокоює і пом'якшує кашель. Ефірні олії зумовлюють протимікробну дію, а разом з сапонінами сприяють розрідженню мокроти, очищенню дихальних шляхів,кращому забезпеченню киснем, поліпшенню вентиляції.
При бронхолегеневих захворюваннях застосовують чимало лікарських рослин (сировини),які за терапевтичним призначенням можна згрупувати таким чином:
< !--[if !supportLists]-->1. < !--[endif]-->Протимікробні– календула (квітки),сосна (хвоя, бруньки), ромашка (квітки), подорожник (листя), шавлія(трава), м'ята перцева (трава), звіробій (трава), оман (корені),чистотіл (трава), багно (листя), береза (бруньки, листя), евкаліпт(листя), чебрець (трава), цибуля, часник (цибулини).
< !--[if !supportLists]-->2. < !--[endif]-->Відхаркувальні– багно (листя), аїр(корені), аніс (плоди), підбіл (листя), подорожник (листя, сік),солодець (корені), алтея лікарська, оман (корені), цибуля(цибулини), термопсис (коріння), чебрець (трава), часник(цибулини).
3. Жарознижуючі та потогінні – береза (листя), волошка (квітки), малина(плоди, листя, гілки), ромашка (суцвіття), череда (трава), брусниця(листя, плоди), липа (суцвіття) , солодець (корені), верба (кора).
< !--[if !supportLists]-->4. < !--[endif]-->Спазмолітичні–ромашка (суцвіття), багно болотне(трава), материнка(трава), солодець (корені), красавка (трава), м'ята перцева (трава), кріп (насіння), чебрець (трава), дурман (листя), блекота (листя).
< !--[if !supportLists]-->5. < !--[endif]-->Протизапальні– береза (бруньки,листя), календула (квітки), підбіл (листя), оман (корені), солодець(корені), ромашка (суцвіття), звіробій (трава), липа (суцвіття),шавлія (трава), череда (трава), бузина чорна (квітки).
< !--[if !supportLists]-->6. <!--[endif]-->Протиалергічні– береза (листя, сік), ромашка (суцвіття), солодець (корені), череда (трава), бадан (корені).
7. Вітамінні,загальнозміцнювальні – кропива (листя), шипшина (плоди),горобина (плоди), кульбаба (листя), первоцвіт (листя), чорниці(плоди), брусниця(плоди), суниці (плоди), морква, люцерна (трава).
Такий поділ до деякої міри відносний, але доцільний і його бажано дотримуватися при підборі лікарських засобів залежно від перебігу захворювання, його симптомокомплексу, виду та стану тварин.
Більшість лікарських рослинних засобів застосовують всередину, ураховуючи їх рефлекторну та загальну (після всмоктування) дію на органи дихання і на весь організм. Слід зауважити, що багато з них діють потогінно,призначають їх у підігрітому до температури тіла вигляді, а тварин слід утримувати в теплому приміщенні, на сухій підстилці,укутувати, не допускати протягів, обдування холодним повітрям.
При активній і цілеспрямованій фітотерапії поліпшення настає через кілька днів,але якщо його немає протягом тижня, то варто переглянути лікування чи замінити лікувальний засіб. Краще застосовувати не одну рослину, а кілька (2–3) з основним видом дії, але різними супутніми, а при необхідності додавати 1–2 рослини з додатковою терапевтичною дією.
При хронічних захворюваннях фітотерапію застосовують більше тижня, добиваючись стійкого ефекту, але для Цього слід комбінувати рослинні засоби з хіміотерапевтичними, особливо при інфекційних хворобах.
Однією з умов належної лікувальної ефективності рослинних засобів при бронхолегеневих і захворюваннях інших систем і органів є проведення дезінфекції тваринницьких приміщень, особливо при комплектуванні господарств збірним поголів'ям.
Слід зазначити, що при будь–якій схемі лікування первинних чи вторинних бронхолегеневих захворювань фітотерапія залишається необхідною і не зумовлює негативного впливу й ніяких ускладнень. Ефект її залежить лише від лікаря, його знань та бажання.
Лікування бронхолегеневих хвороб слід проводити активно й починати якомога раніше, особливо це стосується бронхопневмоній. Якщо це катаральна бронхопневмонія (а вона у тварин буває найчастіше), то кращий ефект дають ліки в початковій стадії захворювання. По–перше, при цьому уражені не всі легені, а частіше верхівка й серцева частина; по–друге, в просвіті альвеол і бронхів знаходиться ще рідкий ексудат, ще не відбулася його організація, немає глибоких уражень легеневої тканини, збережені властивості миготливого епітелію, здатність бронхіол скорочуватися, не зовсім ослаблені (чи й втрачені) захисні властивості тварин. При такому перебігу хвороб рослинні препарати завдяки різноманітному й багатому хімічному складу, скомпонованому природою, проявляють свої чудодійні властивості, оскільки поряд з патогенетичною дією зумовлюють і антиалергічну, загальнозміцнюючу та стимулюючу дію. За нашими даними, своєчасне призначення фітотерапевтичних засобів разом з фізіотерапевтичними (масаж, розтирання, укутування, тепло– та електропроцедури) сприяють видужуванню тварин швидше, ніж будь–які інші методи лікування. Це твердо доведено на молодняку великої рогатої худоби різного віку. При цьому застосовували насіння кропу в порошку, відвар кореня аїру та пирію, гілки багна звичайного. В ділянці грудної клітки втирали скипидар з камфорною олією (10 %–ною.) у співвідношенні 1:2, для інгаляцій застосовували подрібнені голки хвої.
При бронхопневмонії поросят високоефективним виявився настій квіток та плодів бузини чорної. Застосовують його примусово (із спринцівки) чи20–мілілітрового шприца всередину за 30–40 хв до годівлі по 15–20мл тричі на день.
Такий же настій бузини (квіток) призначають собакам. Оскільки він посилює сечовиділення, збільшує кількість сечі, собак слід вигулювати частіше.
Питання для самоконтролю
1. Назвіть рослини, які виявляють протимікробну дію при запальних процесах органів дихання?
2. Які рослини діють віхаркувально?
3. Які рослини виявляють жарознижуючу і потогінну дію?
4. Назвіть рослини з спазмолітичною і протиалергійною дією.
5. Які рослини можна обрати для лікування при масових ураженнях дихальних шляхів?
6. Що можна використати для усунення сухого кашлю?
7. Які рослини ви оберете у другій стадії запального процесу?
8. За допомогою яких рослин можна попередити розвиток гнійних процесів у органах дихання?
Завдання для самостійної роботи
Ознайомитись з основними рецептами зборів, які використовуються при хворобах органів дихання.
Лекція№ 4-5 ( 4 години)
Дія рослинних засобів на органи травлення і печінку
Анотація
Викладено характеристику рослинних засобів, які застосовують для поліпшення апетиту;лікарські рослини, які виявляють прогнильну, протиблювотну та проносну дії; лікарські рослинні засоби, які застосовують для лікування гастритів, ентеритів, гастроентеритів поросят тарослинні засоби, які застосовують для лікування хвороб печінки.
План
1. Рослинні засоби, що застосовують для поліпшення апетиту.
2. Лікарські рослини, які виявляють прогнильну, протиблювотну та проносну дії.
3. Лікарські рослинні засоби, які застосовують для лікування гастритів, ентеритів, гастроентеритів поросят.
4. Лікарські рослинні засоби, які застосовують для лікування хвороб печінки.
Рослин, які рекомендують для лікування хвороб травного каналу, безліч, але це не значить, що якщо рослина належить до цієї групи, то її можна застосовувати бездумно і безмірно. Якщо, наприклад, гастрит чи коліт супроводжуються запором, то чи варто призначати рослинні засоби, що містять речовини, сповільнюючі перистадьтит ку, зменшуючі секрецію залоз?
Відомо, що поділ рослин, які застосовують при одних і тих же симптомах чи синдромах, теж умовний (до певної міри), але його слід дотримуватись. Наприклад, для стимуляції (поліпшення) апетиту можна застосовувати чисті й ароматичні гіркоти, але рослин, що не належать до гіркот, але стимулюють апетит та виділення і активність шлункового соку, значно більше і це треба знати при виборі й призначенні їх у кожному конкретному випадку. Це такі засоби: цикорій (корені), часник (цибулини), хрін (корені), трилистник (листя), алое (сік), перець стручковий, оман (корені), золототисячник (трава), аїр (корені), хміль (квітки та шишки), термопсис (трава), подорожник (трава), деревій (трава), яловець (ягоди), спориш (трава), рута (трава), барбарис (кора). Сокогінна дія цих засобів позитивна при лікуванні гастритів із зниженою секрецією залоз і низькою активністю шлункового соку. Деякі з цих рослин застосовують при лікуванні хвороб інших систем і органів, отже, їх дію слід ураховувати, коли хвороби шлунка та кишечника є супровідними, щоб не лікувати одне, а псувати друге. Не варто їх призначити, коли супровідним захворюванням є гіперацидні гастрити тощо.
При лікуванні шлунково–кишкових хвороб часто пропонують насіння ефіроолійних рослин з родини зонтичних – кропу, кмину, коріандру та інших, які розслабляють сфінктери і сприяють відходженню газів (діють вітрогінно). Однак варто враховувати, що аналогічна дія властива й таким рослинним засобам, як м'ята перцева (трава), ромашка аптечна (трава), аїр болотний (корені), овес (солома), рута (трава), шавлія (листя, трава), морква (насіння), валеріана (корені), буквиця (трава), буркун (трава), полин (трава), яловець (ягоди). їх застосовують у різних лікарських формах, комбінують в зборах з іншими рослинними засобами.
Протигнильну дію зумовлюють такі засоби, як цибуля, часник, евкаліпт, горіх грецький (листя), шавлія, нагідки, редька, пижмо і їх призначають при колітах і ентероколітах різного генезу, особливо в моногастричних тварин.
Іноді в тварин гастрити супроводжуються блювотою. У таких випадках застосовують протиблювотні засоби: корені лісового дудника (у відварах чи настойках), траву м'яти перцевої (в настойках, настоях).
В умовах України поширені рослини, які можна застосовувати і як блювотні засоби: фіалка триколірна (корені), бузина (корені), термопсис (трава), копитняк (корені), полин (олія з насіння), чемериця (кореневище) та ін.
При зниженій та нульовій кислотності шлункового соку застосовують препарати з кропиви дводомної, вона особливо ефективна при запальних процесах у вигляді свіжого соку, який широко використовують протягом літа. Його застосування доцільне також при хворобах печінки і –сечостатевих шляхів. Комбінують препарати кропиви з коренями кульбаби у співвідношенні 1:1. Застосовують їх також для стимуляції лактації у самок, призначають через 1–2 год після годівлі (від 10 крапель до чайної ложки переважно собакам). При гіпо– і анацидних катарах шлунка в коней настої із листя кропиви та відвар коренів кульбаби можна заміняти порошками з цих засобів, які призначають у болюсах.
В підручниках з фармакології та інших посібниках як проносний засіб рекламують сабур – висушений сік деяких сортів алое, які в нашій країні ні промислового, ні природного поширення не мають і соку з них ніхто не сушить. В Криму можна вирощувати алое деревоподібне – Aloe arborescens. Столітник вирощують майже на кожному підвіконні по всій Україні. У ветеринарній медицині використовують свіжий сік алое і найчастіше як ранозагоювальний засіб, при опіках, трофічних виразках, лишаях, дерматитах. Призначають і всередину як протимікробний, протизапальний і жовчогінний засіб при гастритах, колітах, ентероколітах, а в великих дозах – як проносне, але рідко. Ми успішно застосовуємо свіжий сік із щойно зірваного листка алое як гіркоту й для поліпшення травлення. Його наносять краплями на язик хворої тварини в чистому вигляді (по 1–3 краплі котам і до 6 крапель – собакам), або на одну чайну чи столову ложку води, якою зрошують ротову порожнину. Виражений ефект нами одержано при лікуванні ран свіжим соком алое з однаковою кількістю меду. Таку суміш успішно застосовували всередину собакам при відсутності у них апетиту, пригніченні, порушеннях травлення тощо (до 7г чайної ложки великим тваринам – тричі на добу). При гастроентеритах відмічено позитивні результати від призначення суміші свіжого соку алое, меду і 20 %–ої спиртової настойки прополісу (взятих в однакових кількостях) по 5–25 крапель тричі на добу (на ложку води). У великих дозах давати алое собакам і кішкам не бажано.
Часто як проносний засіб, особливо дрібним тваринам, призначають рицинову олію, яку вважають ніжним (м'яким) проносним. Вона омилюється у тонкому кишечнику з утворенням рицинолеату натрію й інших солей, які подразнюють рецептори слизової оболонки кишечника і посилюють перистальтику та проходження хімусу в товстий кишечник уже в перші 2 год з виділенням м'яких фекалій протягом 2–8 год. При цьому не виникають ні спазми, ні коліки, ні ознаки токсичної дії. Однак часто і в великих дозах препарат застосовувати небажано, особливо котам і собакам при наявності хронічних ентеритів (можливе загострення хвороби і погіршення загального станку). Після призначення рицинової олії раціон повинен складатися з легкоперетравних кормів і достатньої кількості води (рідини). Максимальною дозою для великих котів є 15 г рицинової олії, для собак – 25 г. Добрим проносним засобом рицинову олію можна вважати для лошат, телят, свиней, овець, –кіз і ефективним лікувальним засобом для усіх тварин при отруєнні люпином.
Дрібним тваринам застосовують камеді (із абрикоси, вишень, слив), які призначають дрібно потовченими з водою. Камеді набрякають, притягуючи воду, збільшуються в об'ємі, що призводить до подразнення рецепторного апарату кишечника і стимулюють його перистальтику. Особливо це корисно при відсутності в раціонах супів, рідких кормів тощо. З такою ж метою призначають тваринам пшеничні висівки чи дерть з водою (як бовтанки); великим травоїдним тваринам їх вводять у раціони. Це особливо корисно в останній період вагітності.
Якщо патологічний процес локалізується у товстому відділі кишечника із нагромадженням у ньому вмісту й ослабленням його скорочувальної здатності, слід застосовувати проносні засоби, які зумовлюють свою дію переважно в товстому кишечнику. В наших умовах доступною є кора крушини ламкої, яка посилює перистальтику товстого кишечника, не викликає різких подразнень слизової оболонки, є ефективною при хронічних запорах, оскільки розм'якшує калові маси. Однак часто застосовувати її небажано, тому що це може призвести до звикання. Фармпромисловістю випускається препарат кафіол (регулакс), у якому містяться такі рослинні засоби, як плоди та листя касії гостролистої, плоди сливи, інжиру й діють аналогічно корі крушини, не викликають привикання. При необхідності застосування проносних засобів протягом тривалого часу їх бажано чергувати. При атонії і переповненні товстого кишечника такі проносні, шо діють переважно в тонкому кишечнику, застосовувати не можна. При підозрі на отруєння не бажано призначати жири і жироподібні проносні, кращими при цьому вважаються мінеральні солі, особливо натрію і магнію сульфати.
Слід зазначити, що в аптеках є листя касії гостролистої (сени), яке містить антраглікозиди та рекомендується як проносний засіб, що діє у товстому кишечнику. Це ефективний проносний засіб і зумовлює свою дію через 5–6 год. Призначають його часто дрібним тваринам.
При запорах, переповненні і завалах кишечника слід також утриматися від застосування препаратів ревеню (який, як і емодин, містить хризофанову, дубильну та галову кислоти), оскільки їх послаблююча дія може супроводжуватися короткочасним запором навіть у здорових тварин. В усіх випадках варто пам'ятати, що запори і проноси – це симптоми основних захворювань, які необхідно діагностувати й лікувати, зокрема ентерити, коліти, ентероколіти та ін.
Рослинні олії призначають як пом'якшувальний засіб моногастричним тваринам і жуйним, але при сильних запальних процесах у травному каналі вони можуть діяти подразнююче, оскільки омилюються. У таких випадках краще застосовувати мінеральну олію вазелінову. Бажано утримуватися від призначення дрібним тваринам олії із насіння льону та ріпаку, які у них можуть спричинити нудотну дію та блювоту.
Крім гострих розладів травлення з явищами діареї у новонародженого молодняка, поширені й такі захворювання системи травлення, як гастрити, ентерити, гастроентерити, виразкова хвороба, періодична тимпанія рубця у телят та ін. Перебігають вони в гострій та хронічній формах, спричинюються екзогенними й ендогенними чинниками, важко піддаються лікуванню, завдають значних економічних збитків.
Кожне з цих та інших захворювань характеризується своїми етіопатогенетичними особливостями, але проявляються вони порушеннями секреторної і моторної, евакуаторної функцій, процесів всмоктування, обміну речовин, інтоксикацією й іншими негативними явищами, викликають зміни в роботі всього організму. Лише правильна оцінка симптомокомплексу, точний діагноз, встановлення супутніх захворювань дає змогу правильно вибрати лікарський засіб і добитися очікуваного лікувального ефекту.
Аналіз запропонованих до сьогоднішнього дня лікарських засобів при диспепсіях новонародженого молодняку показує, що в більшості рецептурних прописів (а їх відомо понад 500) основний напрям зроблено на хіміотерапевтичні засоби переважно антимікробного призначення. Більшість їх спрямовано на лікування хвороби, а не організму хворої тварини, на знищення чи ослаблення дії мікробного чинника, а не на корекцію функціонально–морфологічних зрушень в органах і тканинах травного апарату, всього організму. При цьому майже не враховують того, що більшість захворювань органів травлення супроводжується запальними процесами насамперед слизових оболонок і глибокими змінами в роботі секреторного апарату, змінами в роботі усіх залоз, продукції та якості їх секретів і особливо порушенні процесів всмоктування.
Хвороби молодняку тісно пов'язані з внутрішньоутробним розвитком плода, що залежить від спадкових задатків батьків та впливу умов зовнішнього середовища. Слід зазначити, що нині для нормального розвитку плода й одержання здорового, стійкого проти захворювань, приплоду в більшості регіонів і господарств України умов не створено. Немає належних умов утримання і годівлі для матерів, тому від них одержують нежиттєздатний приплід, з нього вирощують таких же матерів і так з року в рік погіршується якість поголів'я.
Молодняк піддається масі надмірних навантажень зразу ж після народження. Це антисанітарні умови, переохолодження, недоброякісна годівля (морозиво, молоко тощо) й інші чинники зовнішнього середовища, що перевищують адаптаційні можливості новонародженого організму.
В таких умовах фахівцям ветеринарної медицини доводиться робити майже неможливе – коригувати всі можливі види патології, спричинені в період внутрішньоутробного розвитку цього організму, підтримувати його життєдіяльність у межах фізіологічних параметрів для даного виду, й вікової групи здорових тварин і допомагати боротися з усіма можливими негативними чинниками зовнішнього середовища, включаючи специфічні інфекції.
Ось чому насамперед слід домагатися нормальних умов для формування і розвитку здорового плода, щоб народжувався життєздатний молодняк, а вже потім, після народження, допомагати йому реалізувати свої адаптаційні можливості, оберігаючи від надмірного впливу негативних чинників зовнішнього середовища. Ось чому слід контролювати внутрішньоутробний розвиток плода, впливати на нього через організм матері, дотримуючись оптимальних умов годівлі, догляду та утримання. При цьому можна застосовувати різні рослинні засоби, які одночасно будуть і кормом, і ліками, ліками для матері і профілактичним засобом для майбутнього приплоду. Ось чому фахівцю ветеринарної медицини слід знати особливості внутрішньоутробного розвитку плода різних видів тварин і розвитку приплоду в постнатальний період.
Знання фізіологічних особливостей організму, обміну речовин, його хімізму (біохімічних процесів), як і хімічного складу ліків рослинного походження, дії хімічних складових цих ліків, їх дозування, режиму застосування – запорука в досягненні профілактичного чи лікувального ефекту. Фахівцям ветеринарної медицини, що працюють у колективних господарствах, слід пропагувати, організовувати й домагатися разом з господарниками вирощування й заготівлі таких рослин, згодовування яких забезпечувало б масову профілактику захворювань, особливо новонародженого молодняку. Ці рослини є й високопоживними і лікувальними. В першу чергу сюди слід віднести люцерну. Ця рослина в умовах України повинна входити до складу раціонів вагітних тварин майже усіх видів, оскільки вона дуже поживна, а хімічний склад її багатий. В економічно слабких господарствах бажано вирощувати й заготовляти кропиву дводомну. Вона невибаглива до умов, має неабияку врожайність і хімічний склад, а цілющі властивості її універсальні. Немає жодного виду тварин, яким могла б завадити в раціоні кропива дводомна, особливо вагітним тваринам. При шлунково–кишкових хворобах застосування кропиви в різних лікарських формах дає позитивні результати при лікуванні тварин усіх видів.
Важливо зазначити, що практичне значення має каротин як провітамін вітаміну А, каротиноїди і всі форми вітаміну А – ретинол, ретиналь і ретиноєва кислота. Стосовно ролі і–значення в організмі тварини вищезгаданих сполук говорити не доводиться, але щодо їх значення для новонародженого молодняка, особливо телят, які майже поголовно хворіють на гострі розлади травлення та дихання, варто зазначити наступне. Всі вищезгадані форми вітаміну А в організмі розподіляються нерівномірно й найбільше їх виявлено в печінці, сітківці, нирках, наднирниках та інших залозах внутрішньої секреції і це не випадково, адже функції цих органів в організмі провідні. В крові в основному міститься ретинол, зв'язаний з білками плазми (є й ретиноєва кислота). При гіпопротеїнемії будь–якого походження вміст цих сполук різко знижується і про це слід пам'ятати, контролюючи вміст білків у крові тільних корів і забезпечувати їх оптимальний рівень, ураховуючи стан внутрішньоутробного розвитку плода та майбутнє новонародженого молодняка. Ретинол впливає на функції епітеліальних структур. Всі три форми вітаміну А підвищують кількість мітозів в епітеліальних клітинах і запобігають нагромадженню у них кератогіаліну, сприяють синтезу РНК і сульфатованих мукополісахаридів, що відіграють важливу роль у проникності клітинних і субклітинних мембран. Без цього нормальне функціонування слизових оболонок неможливе, особливо слизових оболонок травного каналу і органів дихання, які першими відчувають дію різних факторів зовнішнього –середовища. Ось чому білкова недогодівля глибокотільних корів і їх вітамінний голод призводять до захворювань новонародженних телят. Для їх компенсації потрібні соя, конюшина, морква й інші культури.
Слід урахувати, що вже під час родів організм тварини відчуває дефіцит кисню з надлишком вуглекислоти, відбувається перебудова організму на власну систему забезпечення киснем і з появою малого кола кровообігу. Різко змінюється й температурний режим, якщо навіть у родильному приміщенні не допускають переохолодження новонароджених. Насамперед це стосується телят, які після народження повинні бути облизані коровою–матір'ю і вчасно напоєні молозивом (бажано не пізніше як протягом години). Телята народжуються ще не повністю сформованими і цей процес продовжується у постнатальний період. Так, продовжують формуватися внутрішні органи, які досягають зрілості майже через місяць. Незакінчена морфологічна диференціація епітелію тонкого кишечника дає змогу проникати мікрофлорі в лімфу й кров у першу добу, а не повна ще детоксикаційна функція печінки спричинює негативний вплив на неї і на весь організм токсинів, продуктів обміну та розпаду мікрофлори, грибкової флори, вірусів, чому сприяє також і незрілість лімфоїдної тканини.
За цих та ряду інших причин ми не рекомендуємо заміняти різними ліками перше випоювання молозива чи випоювати його несвоєчасно, з різних сосок, напувалок, охолодженим, розбавленим тощо. Навіть ліки рослинного походження, які за хімічним складом можуть бути близькими до складу клітин тіла тварини, не слід призначати всередину до першого випоювання молозива, а тим більше тих, що являють собою хімічно чисті сполуки.
Лише з доброякісним молозивом здорової матері в організм новонародженого мусять бути введені різні імуноглобуліни (α, β, γ),що захищають організм від патогенної і непатогенної мікрофлори, оскільки через плаценту вони не проникають. З цим же молозивом протягом перших годин мусять надходити імунні антитіла. Виходячи з цього, будь–які схеми і рекомендації щодо застосування різних препаратів до першого випоювання молозива не можна допускати.
Молозиво треба дати теляті в першу годину і з першого надою, а не другого чи третього і про недоцільність першого випоювання молозива (і не з соски чи відра) не може бути й мови.
Не слід недооцінювати й того факту, що антитіла нагромаджуються в молочній залозі й трансформуються у молозиво перед родами (де їх в десять разів більше, ніж у крові), тому перше випоювання молозива – це перший лікарський засіб, що забезпечує імунний статус новонародженого і запобігає розладам травлення й роботи органів дихання в першу чергу. Впливати на стан організму новонародженого, особливо в перші дні молозивного періоду, слід через організм матері, через молозиво, яке повинне бути повноцінним і містити в собі усі необхідні речовини.
Слід наголосити й на тому, що недоцільно застосовувати різні препарати, в тому числі й рослинного походження, разом з молозивом. Хімічні чинники ліків можуть спричинювати негативний вплив на складові компоненти молозива, змінювати їх стан та дію, першкоджати всмоктуванню тощо. Це стосується й рослинних ліків, які бажано призначати не раніше як за 30–60 хв до випоювання молозива, або в проміжках між випоюваннями (це навіть доцільніше).
Урослинах, які використовують при хворобах травного каналу, особливо новонародженому молодняку, надзвичайно багатий і різноманітний вміст біологічно активних речовин, які підібрані за наймудрішим рецептом <!--[if !vml]--><!--[endif]--> <!--[if !vml]--><!--[endif]--> <!--[if !vml]--><!--[endif]--> – рецептом природи і основна їх особливість та, що діють вони комплексно. їх взаємодію з слизовими оболонками слід забезпечити в достатній кількості і часі, причому мають значення дози й режим застосування, концентрація.
Тут важливо врахувати те, що не слід допускати порушень у технології при виготовленні ліків з рослинної сировини. В першу чергу це стосується порушень співвідношення сировини та води при виготовленні настоїв і відварів. Воно повинне бути 1 : 10, що вже перевірено, іноді 1 : 20. Змінюють це в особливих випадках і лише для деяких рослин. Воду для виготовлення відварів і настоїв слід брати дистильовану або переварену й відстояну, а не сиру. Технологія перевірена століттями. Якщо навіть готують ліки з одних і тих же рослин і не витримують чи перетримують час екстракції, то або не екстрагують відповідних діючих речовин, або екстрагують ті, що не слід і вони можуть спричинювати зовсім небажану дію (подразнюючу, проносну, блювотну, запальну тощо).
При запальних процесах і розладах травлення з явищами діареї у новонародженого молодняка призначають такі рослинні засоби, яким властива протимікробна, в'яжуча, протизапальна й регенеративна, анальгезуюча та протиспазматична дія. І що дуже цінно – це регуляція, корекція чи відновлення процесів всмоктування і виділення різних компонентів молозива і продуктів обміну, через мембрани клітин слизових оболонок.
Як антидіарейні та корегуючі травлення засоби при диспепсіях телят застосовують настій оману британського та високого (1 : 1.0) по 300–500 мл тричі на день; настій квіток пижма звичайного (2 : 100) у дозі 50 мл тричі на день; настій ромашки аптечної (1:10) по 2–3 мл/кг маси 2– З рази на день; спиртову настойку (на 70°–ому спирті) деревію по 0,5–1 мл/кг маси в 3–4–кратній кількості води за 45 хв до випоювання молока; настойка березових бруньок (1 :10) у дозі 4 мл/на 100 мл води або їх відвар (1 : 20) до 200 мл тричі на день; відвар шишечок вільхи (1 : 10) до 250 мл двічі на день; відвар (1,5 : 100) кореню лакричника (кип'ятять 50 хв) у дозі 200–400 мл; дводобову настойку (на 30 %–ному спирті) багна звичайного 0,1–0,2 мл/кг маси двічі на день; настій щавлю кінського (1 : 10 з насіння або листя, 1 : 20 – з коренів) по 40–50 мл тричі на день; настій шавлії (1 : 20) по 300–400 мл тричі на день; настій трави звіробою (1 : 50) по 25–50 мл чотири–п'ять разів на день; відвар із листя смородини чорної чи червоної по 200–400 мл 3–4 рази на день; відвари плодів черемухи (1:10) по 100–250 мл двічі на день та інші рослинні засоби.
В одних випадках функція залоз підсилюється, в інших – послаблюється, те ж саме відбувається і з активністю секретів залоз: вона чи підвищується, чи знижується. Змінюється моторна функція шлунка й кишечнику, що супроводжується запорами або проносами. І в кожному конкретному випадку слід призначити відповідну дієту навіть і травоїдним тваринам, а також підбирати відповідні лікарські засоби.
При запорах застосовують кору крушини ламкої, жостір проносний, касію гостролисту, що містять антраглікозиди і діють у товстому кишечнику. При проносах застосовують засоби, що містять речовини в'яжучої дії – дубильні: кора дуба, кореневища перстачу, родовика лікарського, чорниці, шишечки вільхи, трава звіробою та ін.
Якщо захворювання травного каналу супроводжуються бродильними процесами, метеоризмом, призначають такі ефіроолійні засоби, як насіння кмину, коріандру, кропу, фенхелю (можна у вигляді порошку), а також настої з квіток ромашки та листя м'яти. Це сприяє пригніченню бродильно–гнильних процесів і відходженню газів при розслабленні сфінктерів.
При виразковій хворобі тактика лікаря теж повинна бути спрямована на щадний режим, особливо при підвищеній секреторній активності та кислотності шлункового соку, їх зниженню сприяють насіння льону, корені солодцю, алтеї, оману.
Причин порушення нормальної функції шлунка й кишечнику багато, але й їх слід розрізняти, оскільки при організації лікування, призначенні засобів фітотерапії їх оцінка і усунення мають першочергове значення. Якщо, наприклад, гострий катаральний гастрит спричинюється порушенням годівлі (згодовування недоброякісного, важкоперетравного, недостатньо подрібненого корму і т. п.), то вторинний гастрит розвивається при хворобах печінки, легень, серцево–судинної системи, інфекційних та інвазійних захворюваннях. В обох випадках запальний процес охоплює слизову оболонку, але залежно від ступеня її ураження і глибини змін збудливості залоз шлунка (гіперацидна, субацидна, астенічна, інтерна форми) змінюється кислотність шлункового соку. Якщо вона знижується, то й знижуються його бактерицидні властивості, прискорюється евакуація вмісту в кишечник, де посилюються бродильні та гнильні процеси з всмоктуванням токсинів, що негативно діє на печінку і на весь організм. При таких гастритах (із зниженою секреторною і кислотоутворюючою функцією) застосовують деревій, полин, золототисячник, горобину, бруньки берези, подорожник, сік капусти, чорної смородини, калини, корінь кульбаби, шипшину, цибулю, часник та ін. При гастритах з підвищеною кислотністю сповільнюється евакуаторна здатність шлунка й розвиваються запори. При цьому посилюються гнильні процеси. Як лікувальні засоби ефективні морквяний і картопляний соки, настій звіробою та кропиви, подорожника, календули, чаги, насіння кропу.
При хронічних гастритах спочатку буває тимчасове підвищення секреції (астенічна форма), а потім вона поступово знижується в зв'язку з розвитком атрофії залоз та слизової оболонки (субацидний і інертний стани). В кишечнику різко підсилюються гнильно–бродильні процеси, відбувається інтоксикація організму.
Відповідно до перебігу процесу слід підбирати й рослинні лікарські засоби, оскільки при гастритах зменшується або зовсім відсутній апетит, спостерігається його спотворення. Це також потребує уваги і призначення спеціальних рослинних засобів. Для стимуляції апетиту призначають чисті чи ароматичні гіркоти, найчастіше відвари кореневищ аїру, коренів кульбаби, настою трави полину та ін. Відвари та настої цих рослин слід вводити повільно, зрошуючи ротову порожнину, оскільки гіркоти повинні стикатися із смаковими сосочками і чим довше тим краще. В усіх випадках лікування гастритів йому повинна передувати голодна чи напівголодна дієта не менш як 1–1,5 доби, а в процесі лікування дієтична годівля залежно від кислотності шлункового соку. Бажано очистити травний канал проносними засобами і промити шлунок теплою водою з сорбентами (активоване вугілля – 30,0 на 1 л води). У період гострого перебігу призначають слизові й обволікаючі, в'яжучі й протизапальні засоби. Вводити їх слід за 30–60 хв до годівлі, бажано підігрітими.
Корми повинні бути добре подрібненими і відповідним чином підготовленими до згодовування. Як при гастритах, так і при виразковій хворобі на слизову оболонку та на виразку негативно впливають найменші подразники (механічні, фізичні, хімічні). Чутливі нервові закінчення при запальному процесі оголені та не захищені секретом слизових залоз, постійно подразнюються, що призводить до скорочення гладеньких м'язів, а при набряках у стінці та слизовій оболонці шлунка порушується циркуляція і обмін речовин, приплив та відтік крові, поживних речовин і шлаків, а звідси – погіршення процесу і зниження ефективності застосування будь–яких ліків.
Ось чому при гастроентеритах і при виразковій хворобі дуже важливе значення має дієта, відсутність будь–якого негативного впливу на чутливі нервові закінчення, слизову оболонку, виразки і правильний підбір та застосування лікарських засобів.
Слід звернути увагу «а таку важливу кормову й круп'яну культуру, як овес посівний, що росте по всій Україні. Його хімічний склад дуже багатий: крохмалю містить до 60 %, білкових речовин – 16–18, жирної олії – до 9 %, вітаміни (В, Е), холін, стерини, стероїдні сапоніни, органічні кислоти, кумарин, глюкозид, мінеральні солі та ін. Виготовлені з нього слизові відвари (з неочищеного) чи супи (з очищеного) як дієтичний, поживний, обволікаючий і протизапальний засіб діють високоефективно при лікуванні вищезгаданих захворювань будь–якого генезу й виду тварин, різного віку. Відвари та супи з вівса застосовують при гіпотоніях і атоніях передшлунків, закупорці книжки, абомазиті, ентералгії та інших захворюваннях жуйних.
При гастритах, ентеритах, гастроентеритах, диспепсіях дуже ефективним є використання такої рослини, як кропива дводомна, яка, мабуть, не випадково так поширена. Багатий хімічний склад цієї рослини (каротиноїди, дубильні речовини, глікозиди, хлорофіл, вітаміни С, В2, В3, органічні кислоти, макро– і мікроелементи: залізо – 41 мг%, марганець – 8,2, мідь–1,3, бор – 4,3, титан – 2,7, нікель – 0,03 мг%; вітамін К1 (у свіжому листі), в насінні – жирна олія (до 33 %), до складу якої входять майже 74 % лінолевої кислоти, що зумовлює й різнобічну дію цієї рослини. її стимулююча й тонізуюча дія (за рахунок хлорофілу), здатність посилювати діяльність серцево–судинної системи, стимулювати кровотворну функцію і нормалізувати склад крові дають можливість застосовувати препарати з цієї рослини як загальнозміцнюючий засіб при хворобах різних систем і органів, а кровоспинні, ранозагоювальні, протизапальні, регенеративні властивості – при хворобах травного каналу.
За нашими даними, настій з листя кропиви дводомної (1 : 10) з введенням в нього 5,0 натрію хлориду на 1 л виявився ефективним при гострих розладах травлення у телят У дозі 50–75 мл тричі на день за 30 хв до випоювання молозива. Антидіарейні та регідратаційні властивості його підвищувалися при одноразовому застосуванні відвару кореневищ перстачу прямостоячого (1 : 10) у дозі 50 мл за такою ж схемою.
Для зняття спазмів, поліпшення кровообігу та обміну речовин в шлунку застосовують атропінвмісні рослинні засоби (беладону, німицю, дурман) у різних лікарських формах, призначають спазмолітики іншого походження.
Ось такі комплексні заходи забезпечують надійний ефект при лікуванні хвороб травного каналу.
Для лікування і профілактики гастроентеритів, диспепсії, колібактеріозу, паратифу молодняка використовують часник і цибулю. Настій (екстракт) часнику готують, змішуючи 100 г потовчених цибулин з 1 л фізіологічного розчину натрію хлориду і призначають 3–5 мл/кг маси всередину 2–3 рази на день до годівлі (телятам). Спиртову настойку з часнику (1:5) призначають всередину в дозі 0,3– 0,5 мл/кг тіла телятам 2–3 рази на добу з водою у співвідношенні 1 : 4–1 : 5.
За нашими дослідженнями, кращий результат при гострих розладах травлення у новонароджених телят з явищами діареї зумовлює холодний настій часнику (потовченого) 1 : 10 протягом 4 год, консервованого хлороформом (одна крапля на 50 мл) чи аспірином (одна таблетка 0,5 г/на 150 мл), краще азотнокислим сріблом (1 мл 1 %–ного розчину на 100 мл) у дозі 100 мл на одну даванку за 40 хв до випоювання молозива тричі на день. Такий же настій застосовують поросятам з розладом травлення (гастроентерит) , але до нього додають 1/4 настою м'яти перцевої і 0,5 г ваніліну (на 250 мл), змішуючи з 3–5 % глюкози. Настій випоюють за 2–3 дні до відлучення і протягом перших 5–7 днів після нього, додаючи хіміотерапевтичні засоби.
При таких захворюваннях, що супроводжуються спазмами шлунка, кишечнику й болями (ентералгія, гострий метеоризм кишок, гостре розширення шлунка та ін.) з посиленим утворенням газів, які розтягують шлунок чи кишечник, викликають спастичне скорочення сфінктерів і стінок органів травного каналу, призначають сорбенти (вугілля активоване) і спазмолітичні засоби, що містять атропін, тропацин й інші спазмолітики.
При явищах застою вмісту в кишечнику (хіміостаз, копростаз) високоефективними є слизи з крохмалю, насіння льону, коренів алтеї, які призначають у великих кількостях. Доброго ефекту добиваються призначенням рослинних олій, краще у вигляді олійних емульсій. Для виготовлення останніх необхідну дозу олії змішують з половинною кількістю будь–якого емульгатора (камеді, жовтка яєць, згущеного молока та ін.), а потім при поступовому розмішуванні додають (у 17 разів більше, ніж емульгатора) воду. Введення, цих препаратів поліпшує проходження вмісту кишечнику, розм'якшує його, зменшує запальні явища, обмежує всмоктування продуктів розпаду корму, газів, токсинів. Це запобігає токсемії, розриву кишечнику, перитонітам. Слизові відвари призначають у вигляді глибоких клізм (у теплому вигляді).
Важливим є дотримання дієти, при якій бажано використовувати легкоперетравні корми (молоду траву, терті коренеплоди, бовтанки з відвареної картоплі). Навіть дрібним тваринам до кормового раціону додають дрібно потертий гарбуз, моркву, яблука, інші фрукти й овочі. Дієти з легкоперетравних кормів дотримуються і при хворобах печінки.
У випадку атонічних запорів призначають александрійський лист (у настоях), вилучають корми, що містять в'яжучі речовини, вводять у раціон капусту, сливи, кефір (з рослинною олією), буряки, сік сирої картоплі. В таких випадках позитивні результати дає призначення настоїв з насіння кропу, кмину, анісу, плодів бузини чорної, кори крушини ламкої.
І лише ліки рослинного походження, хімічний склад яких у створених природою комбінаціях є вибірковим і найближчим до складу клітин тваринного організму, можуть корегувати патологічні зміни.
В свинарстві, особливо при промисловому його веденні, одним з найпоширеніших захворювань є гастрити й виразкова хвороба у поросят як наслідок різних стресових навантажень. Ці хронічні захворювання потребують неослабної уваги та проведення комплексу організаційних й спеціальних заходів, серед яких фітотерапії може належати чинне місце.
За нашими даними, ці захворювання в більшості випадків уражують поросят–невропатів, які мають низьку життєздатність, підвищену збудливість, дратівливість, у них порушений сон, поганий апетит, кволе здоров'я, низькі адаптаційно–компенсаторні можливості організму та низький рівень імуннобіологічних процесів у ньому. Використання фітотерапевтичних засобів тут необхідно спрямовувати на застосування насамперед рослин з седативною дією і таких, що зумовлюють протизапальну, регенеративну й репаративну дію, регулюють секрецію та активність шлункового соку, діють протимікробно, протиспастично, поліпшують травлення. Це стосується в першу чергу періоду відлучення поросят від свиноматок та формування відгодівельних груп, що є надто негативним стрес–чинником в етіоцатогенезі зазначених захворювань.
Із седативних препаратів виправданим виявилося застосування настою трави собачої кропиви (1 :10) по 50 мл двічі на добу за 2–3 дні до і 3–5 днів після відлучення (з метою профілактики захворювань) з одночасним призначенням всередину відварів (1 : 10) кори дуба, кореневищ аїру і настою (1 : 10) трави звіробою, взятих в однакових кількостях (по 25–30 мл). Розраховану на кількість голів дозу вказаних лікарських засобів випоюють або згодовують з кормом.
Хворих поросят з ознаками гастритів та гастроентеритів відокремлюють в окремі клітки і лікують цими ж препаратами у зазначених дозах, змішуючи з настоєм вівса, який призначають двічі на день –до припинення проносів і поліпшення загального стану. .
Ефективним є також застосування настою із суміші трав звіробою і деревію по 50 мл з 50 мл настою трави собачої кропиви введенням у раціон (в літній період) холодної водяної (1:5) витяжки (протягом 4–годинного настоювання) із подрібненого листя кропиви дводомної по 75–100 мл на голову. Подрібнене й запарене листя кропиви можна додавати до настою вівса (з неочищених зерен) чи до киселів (супів) з вівса (очищеного).
Позитивні результати одержують при застосуванні холодної водяної витяжки (1:5) з подрібненого листя подорожника та кропиви (по 75 мл на прийом), до якої додають по 50 мл настою трави собачої кропиви та відвару кори дуба.
Іноді в процесі лікування зазначені лікарські засоби комбінують з хіміотерапевтичними препаратами з груп сульфаніламідів, нітрофуранів, антибіотиків. Рослинні лікарські засоби можна застосовувати в рідких лікарських формах і чистому вигляді, але примусово (з різних напувалок, шприців, оприскувачів тощо), або з водою, додаючи мед, цукор.
Позитивні результати одержані при застосуванні подрібнених у порошок кореневищ аїру (0,5–0,8 г), перстачу прямостоячого (0,8–0,6 г), гірчаку зміїного (0,3–0,6), тричі на день за 30–60 хв до годівлі у вигляді кашок. Порошки кореневищ цих рослин, а також з кори дуба (0,5–0,8), ягід чорниці (0,8–1,5 г) ефективні при ентеритах та ентероколітах поросят та інших моногастричних тварин (собак, котів). Порошки з кореневищ перстачу прямостоячого, гірчаку зміїного, аїру, родовика лікарського та листя горіха грецького показані при гастритах, виразковій хворобі, гострих і хронічних захворюваннях кишечнику, в тому числі й при післяінфекційних колітах (після сальмонельозу та дизентерії) .
При ентероколітах бажано застосовувати в різних лікарських формах й інші рослинні засоби з протизапальними, регенеративними та епітелізуючими, кровоспинними й обволікаючими властивостями. Це такі, як ромашка (квітки й листя), капустяний і картопляний соки, шипшина, обліпиха, черемуха, корені алтеї, м'ята перцева, грицики, крохмаль.
При запорах для клізм застосовують в емульсіях та чистому вигляді олію лляну, оливкову, обліпихову, настій квіток календули, ромашки, листя шавлії, подорожника або на цих настоях емульсії Із вказаних олій.
Є. С. Товстуха в гуманітарній медицині застосовує крохмаль разом з 20 %–ими настойками (на 40 %–ому спирті) кореневищ перстачу прямостоячого та родовика лікарського для лікування коліту і сигмоїдиту, простої і токсичної диспепсії, екземи, задавнених ран, трофічних виразок, гастриту, дизентерії та ін. Настойки підігрівають і додають до утворення клейстеру.
При інтенсивній терапії різними хіміотерапевтичними засобами, особливо з груп антибіотиків та сульфаніламідів у тварин, у першу чергу молодняку, може бути порушений нормальний біоценоз в травного каналу, що проявляється дисбактеріозом та активізацією умовно патогенної мікрофлори. При цьому знижуються ферментативні та процеси всмоктування, що може супроводжуватися стійкими ентероколітами з явищами діареї та довгоочікуваним лікувальним ефектом.
Корекція дисбіотичних зрушень у таких випадках повинна передбачати застосування фітопрепаратів, що стимулюють секрецію залоз (полину, деревію, кульбаби, подорожника та ін.), зумовлюють протимікробну дію (звіробій, календула, часник, деревій), мають в'яжучі і зміцнюючі властивості (при проносах) та діють протиспастично (дубова кора, кореневище перстачу, родовика, змійовика, подорожник, ромашка, м'ята, меліса та ін). У комбінації з біопрепаратами (колібактерин, лактобактерин, біфідумбактерин, SL–бактерин та ін.).
Вчасна фітотерапія зменшує кількість кишечної палички із низькими ферментативними властивостями, пригнічує ріст протея, золотистого стафілокока, лактозонегативної кишечної палички, гемолізуючої кишечної палички, грибкової флори тощо, зменшує дефіцит біфідум–флори, сприяє відновленню травлення.
У раціон вводять кисломолочні продукти (молочну сироватку, ацидофілін, ацидофільне молоко, ацидофільно–бульйонну культуру – АБК, пропіново–ацидофільно–бульйонну культуру ПАБК, кефір та ін.), дотримуються дієтичної годівлі.
Слід зазначити, що при зміні рН в травний канал і при зміні його евакуаторної здатності змінюється процес всмоктування не лише поживних речовин, а й лікарських засобів. Так, якщо гальмується секреція соляної кислоти, то сповільнюється і дія ацетилсаліцилової кислоти й інших препаратів.
Не завжди призначення рослинних препаратів можливе з лікарськими засобами чисто хімічної структури, синтетичними препаратами органічної і неорганічної природи. Наприклад, застосування антацидних засобів підвищує рН вмісту шлунка, що сприяє обмеженню проходження через мембрани іонізованих сполук і їх резорбтивна дія зменшиться. Це стосується антикоагулянтів, сульфаніламідів, нітрофуранів.
Основна частина лікарських речовин всмоктується у проксимальному відділі тонкого кишечнику, а тому й лікувальний ефект їх залежить від евакуаторної здатності шлунка. Так, при призначенні засобів., що містять атропін, сповільнюється евакуація вмісту шлунка, але збільшується час контакту ліків з його стінками і з вмістом, а тому деякі ліки можуть спричинювати подразнення чи нейтралізуватися і їх менше надходить у кишечник, де вони всмоктуються, меншим буде і лікувальний ефект. Сповільнення перистальтики кишечнику буде сприяти тривалішій затримці у ньому лікарських засобів, а отже, й активнішому їх всмоктуванню. А якщо евакуаторна здатність шлунка прискорена, то й лікарські засоби швидше потрапляють у кишечник, швидше всмоктуються і проявляють свою дію (наприклад, тетрацикліни). Однак якщо перистальтика кишечника дуже активна, то ліків через нетривале знаходження у ньому всмокчеться менше і ефект теж буде неповним.
При патологічних змінах у слизових оболонках шлунково–кишкового тракту змінюються процеси всмоктування, активність ферментів і стан транспортних систем мембран епітелію, особливо кишечнику. Це необхідно враховувати, коли призначають ліки, здатні пошкоджувати клітини слизової оболонки кишечнику (неоміцин, поліміксини, тетрацикліни) і знижувати резорбцію інших необхідних організму сполук (заліза, фолієвої кислоти, ціанокобаламіну) внаслідок блокади транспортних систем кишечнику.
В кишечнику існує нормальна мікрофлора, яка теж бере участь у метаболізмі лікарських засобів і він буде залежати від активності ферментів, що виробляються мікрофлорою. Наприклад, фталазол поза організмом протимікробно майже не діє, а в кишечнику гідролізується до фталевої кислоти й норсульфазолу, діє протимікробно. Ферменти слизової оболонки теж здійснюють гідроліз лікарських засобів (наприклад, резерпіну, аспірину).
Таким чином, лікарські засоби можуть змінювати свій стан і дію залежно від змін у травному каналі і це слід ураховувати при призначенні вищезазначених засобів, а в ряді випадків для лікування практикувати лише ліки рослинного походження, що діють комплексно і побічного негативного впливу майже не зумовлюють. Слід пам'ятати, що всмоктувальна здатність слизових оболонок травного каналу, а відповідно й її проникність для ліків – це найголовніша проблема у патогенезі гострих розладів травлення новонароджених.
Ключові слова: гіркоти, протиблювотна дія, запор, пронос, проносні засоби, спазмолітична дія, гепатит, жовчогінні.
Питання для самоконтролю
1. Які рослинні засоби застосовують для поліпшення апетиту?
2. Які рослини виявляють протигнильну дію?
3. Назвіть рослини які діють протиблювотно.
4. Назвіть вітамінозні рослини.
5. Чим коректують дисбактеріоз?
6. Які рослини призначають для пригнічення бродильно-гнилосних процесів?
7. Які рослини виявляють жовчогінну дію?
8. Назвіть препарати росторопші.
Завдання для самостійної роботи
Ознайомитись з основними рецептами зборів, які використовуються при хворобах органівтравлення і печінки
Лекція№ 6 ( 2 години)
Дія рослинних засобів на серцево-судинну та нервову системи
Анотація
Викладено застосування препаратів наперстянки, горицвіту, конвалії у лікуванні хвороб серця; дигіталізацію та її види; інші рослини, що виявляють кардіотонічну дію; засоби рослинного походження, які діють на ЦНС.
План
1. Препарати наперстянки, горицвіту, конвалії у лікуванні хвороб серцево-судинної системи.
2.Дигіталізація, її види.
3. Рослини,що виявляють кардіотонічну дію.
4. Засоби рослинного походження, які виявляють вплив на ЦНС.
СЕРЦЕВО–СУДИННА СИСТЕМА
При лікуванні хвороб серцево–судинної системи особливу увагу слід звернути на лікування рослинними засобами серцевої недостатності, особливо у коней,собак, високопродуктивних тварин різних видів. Своєчасна точна діаг<v:line style="left: 0px; text-align: left; position: absolute; z-index: 251656192; mso-position-horizontal-relative: margin; mso-position-vertical-relative: text;" id="_x0000_s1026" strokeweight="3.6pt" o:allowincell="f" to="-26.4pt,469.7pt" from="-26.4pt,411.6pt" =""></v:line ><!--[if !vml]--><!--[endif]-->ностика серцевої недостатності – запорука успішного лікування.
У діагностиці цих хвороб варто враховувати, що причинами серцевої недостатності можуть бути анемії, захворювання коронарних судин, які спричинюють порушення кровообігу (кровозабезпечення) міокарда, вроджені й набуті пороки серця, підвищений тиск крові, що призводить до перевтоми серцевого м'яза, міокардитів, міокардіосклерозу,міокардіодистрофії тощо.
V випадку всіх цих явищ змінюються процеси обміну речовин у серці, порушується його скорочувальна здатність, перевантажується міокард при зменшенні енергозабезпечення. В ураженому міокарді знижується вміст АТФ і кре–атинфосфату – основних джерел енергії, при явищах гіпоксії Відбувається гіпертрофія серцевого м'яза, порушується електролітний баланс в міокарді (що відіграє патогенетичну роль у розвитку недостатності). В серцевому м'язі збільшується вміст натрію і зменшується – калію, порушується ресинтез креатинфосфату –складової частини для утворення АТФ. Погіршення скорочувальної здатності серця призводить до збільшення залишкового об'єму крові(в порожнинах серця), а внаслідок цього в порожнинах серця збільшується тиск, розтягуються волокна міокарда, відбувається гіпертрофія, дегенеративні процеси, слабну скорочувальна здатність серця, розвиваються застійні Явища в венах, легенях, великому крузі кровообігу (печінка, нирки, травний канал), розвивається тахікардія. Застій у легенях призводить до погіршення забезпечення киснем, розвивається гіпоксія, задишка, нагромаджуються недоокислені продукти обміну, в організмі затримується вода,збільшується об'єм циркулюючої крові, розвиваються набряки(підшкірної клітковини), нагромаджується рідина в порожнинах. Усі ці патологічні процеси можна припинити й корегувати роботу серця,серцево–судинної системи і всього організму лише рослинними лікарськими засобами, які містять серцеві глікозиди.
Особливої уваги заслуговують препарати наперстянки, горицвіту весняного, конвалії,жовтушника та інших рослин, яких є достатня кількість на території України.
У народній та науковій, гуманітарній і ветеринарній медицині з давніх пір застосовують висушене листя наперстянки пурпурової (Digitalis purpurea), наперстянки велико–квіткової (Digitalis grandiflora),наперстянки шерстистої (Digitalis lanata), а також серцеві глікозиди з цих рослин у чистому вигляді, що випускаються фармакологічною промисловістю.
Застосування серцевих глікозидів має свої особливості, а кожний препарат має ще й свої відмінності, що пов'язане з хімічною структурою глікозидів, їх здатністю зв'язуватися з білками, швидкістю та тривалістю дії тощо.Однак слід пам'ятати, що серцеві глікозиди мають невеликий спектр дії, тобто відношення оптимальної дози до мінімальної токсичної,але крім того, завжди при виборі препарату, його призначенні,насамперед при визначенні дози, слід керуватися станом організму хворої тварини. Тварину ретельно досліджують і, при наявності умов,обов'язково роблять електрокардіограму.
Обов'язково звертають увагу на пульс, частоту скорочень серця, дихальних рухів,наявність задишки та ін. Якщо призначатимуть препарати всередину,то слід пам'ятати, що всмоктування серцевих глікозидів з шлунково–кишкового тракту залежить не лише від властивостей глікозиду та його дози, а й від стану травного каналу, печінки та ін.
Без постійної оцінки дії глікозидів їх не застосовують. Призначення препаратів передбачає насичення організму хворого діючою речовиною до досягнення оптимального ефекту після попереднього латентного періоду (від моменту введення лікарського засобу до появи перших ознак видужання), тобто так звану дигіталізацію, а потім.уже підтримують досягнутий ефект.
Початкове насичення оцінюють за показниками позитивного прояву клінічного ефекту дії глікозидів, його тривалістю. Визначають і ураховують дозу засобу(оптимальна терапевтична), а потім підтримуючу дозу, яку можна застосовувати тривалий час, щоб підтримувати одержаний терапевтичний ефект. Підтримуюча щоденна доза серцевого глікозиду хворій тварині повинна становити таку кількість (у сумі), яка щоденно руйнується і виводиться з організму. Вона є похідною від щоденної оптимальної терапевтичної. Не з усіх рослин, що містять серцеві глікозиди, можна застосовувати препарати при, одному й тому ж захворюванні, скажімо, серцевій недостатності, хоча в механізмі її ліквідації серцевої недостатності принципової різниці між окремими глікозидами немає. .
Серцеві глікозиди строфантиноподібної дії (з рослин, більшість яких на території України не ростуть) –строфантин К та інші проявляють свою дію дуже швидко і відрізняються від інших незначною кумуляцією.Максимальна їх дія проявляється протягом першої години і вже через2–3 години зменшується. Тому ці препарати (сировину в практиці ветеринарної медицини не застосовують) призначають у важких і гострих випадках серцевої недостатності, наприклад, при набряках легень, приступі серцевої астми та інших, коли тварині загрожує загибель. Фармпромисловість випускає і настойку строфанта(1 : 10 на 70 %–ному спирті), яку призначають всередину, але оскільки глікозиди з неї всмоктуються дуже погано (до 5 %), то терапевтичний ефект її невеликий. її введення практикують краплями сублінгвально (під язик) або навіть у вену (на 40 %–ому розчині глюкози–1 краплю на 10–20 мл).
Близько до строфантинів–знаходяться серцеві глікозиди конвалії(конвалІєтоксин, корглікон), жовтушника сірого (еризимін),розсіяного (еризимозид), левкойного (корезид). При застосуванні конвалієтоксину ефект настає у перші 10 хв і досягає максимуму через 1–2 год, утримується майже добу, від корглікону – до 10 год.Останній є кращим–при наявності у тварин функціональних порушень у нирках і печінці, а також після тривалої терапії наперстянкою та Ті препаратами. Аналогічно діють еризимін і еризимозид. Останній добре всмоктується із шлунково–кишкового тракту. Це ж стосується і цимарину (із кендиру конопляного), який менш ефективний, ніж строфантин, але має виражений діуретичний ефект.
Фармпромисловість випускає настойку конвалії (1:10 на 70 %–ому спирті) і валеріаново–конвалієві краплі з адонізидом і бромідами. Призначають всередину, хоча в шлунково–кишковому тракті значна кількість глікозидів конвалії руйнується. Ці препарати ефективні при порушенні серцевої діяльності без розладів кровообігу, особливо при неврозах.
Щодо застосування рослинної сировини, яка містить серцеві глікозиди, особливо листя наперстянки, слід зазначити, що заготовляти її слід обдумано й ощадливо. Варто розрахувати середнє річне навантаження на ветеринарний заклад тварин з такими захворюваннями, при яких застосовують наперстянку, дозу (кількість) сировини для лікування однієї тварини й встановити можливу потребу, яку й заготовити. Це стосується окремого господарства, дільниці, дільничної лікарні тощо.
По–перше, наперстянка належить до рослин, що містять сильнодіючі речовини (гітоксин,дигітоксин та ін.), призначення її вимагає суворого дотримання доз і постійного контролю; по–друге, без належних знань і досвіду за лікування наперстянкою краще не братися. Незважаючи на те, Що наперстянку і препарати з неї, як із інших рослин, використовують давно, в жодному підручнику з фармакології не наведено методики лікування наперстянкою і її глікозидами з обгрунтуванням дигіталізації.
Дигіталізація– це метод визначення оптимальної терапевтичної дози препаратів наперстянки, шляхом введення її частин через певні проміжки часу до бажаного ефекту,,якого потім можна буде досягти щоденним введенням під. тримуючих доз. Листя наперстянки містить велику кількість глікозидів,активність яких у середньому становить 55–60 ЖОД. Ці глікозиди кумулюються і лікування ними слід проводити так, щоб не викликати отруєння. У кожному випадку необхідний індивідуальний підхід до пацієнта, який залежить від його стану, патологічного процесу та особливостей реакції організму на глікозиди. Крім вищезазначеної дози дигіталізації, визначають підтримуючу дозу – добову дозу препарату, необхідну для підтримання досягнутого рівня терапевтичного ефекту. Якщо знають загальну максимальну дозу для даного виду тварин конкретного препарату, то вибирають пробну дозу дигіталізації, яку вводять протягом короткого часу в кілька прийомів доти, поки не проявляться лікувальний ефект або ознаки отруєння. Якщо досягнуто лікувального ефекту, препарат починають вводити б таких кількостях, щоб його підтримувати.
Залежно від стану тварини дигіталізацію можна провести такими способами:
інтенсивний–– дати половинну кількість визначеної повної дози, через 6 год –1/4 повної дози, а потім через кожні 6 год –1/8 повної дози до одержання лікувального ефекту;
швидкий – визначену повну дозу ділять на однакові шість частин і вводять три рази на день кожні 6 год протягом двох днів;
повільний – визначають повну дозу і щоденно вводять її 1/4 частину до досягнення ефекту, через день тварину обстежують і, залежно від реакції, встановлюють інтервал введення наступної чверті дози.
Такі спроби дигіталізації прийняті для собак і їх успішно застосовують у різних країнах. Досягнення лікувального ефекту встановлюють у собак за послабленням кашлю, задишки, поліпшенням загального стану,зменшенням втомлюваності. Якщо ритм шлуночків зменшується хоча б до 150 ударів на хвилину – це добра ознака, як і зниженню пульсу(до 80–120 ударів/хв), підсилення діурезу, зменшення маси тіла та ін. Для собак повною дозою листя наперстянки, призначеної через рот, є 0,033–0,11 г/кг, підтримуючою 1/8–1/5 повної дози; настойки наперстянки повна доза 0,33–0,99 мл/кг, дигітоксину – 0,33–0,11 мг/кг, дигоксину – 0,66–0,22 мг/кг, підтримуючі дози такі ж, як і для наперстянки.
При відновленні ознак недостатності (поява набряків, кашлю, швидка втомлюваність,збільшення маси тіла та ін.) підтримуючу дозу слід вважати малою,її варто збільшити й визначити заново. При появі ознак отруєння(втрата апетиту, блювота та ін.) препарат відміняють (на кілька днів), потім лікування відновлюють, знизивши дозу вдвоє. При лікуванні наперстянкою коней повну її дозу всередину призначають у шість прийомів протягом 48 год. На третій день, якщо не проявився ефект, дозу знижують до 1/3 повної розрахункової і лікування продовжуюсь до появи лікувального чи токсичного ефекту. Добову підтримуючу дозу визначають після дигіталізаці. Вона становить Yβ– 7з від повної дози.
Доза наперстянки і її препаратів для коней всередину: листя наперстянки – 3,3–6,6 г/100кг; настойки наперстянки – 33–66 мл/100 кг; дигітоксину – 3,3–6,6 мг/100 кг; дигоксину – 6,6 мг/100 кг маси тіла.
При серцевій недостатності та при інших видах патології серцево–судинної системи застосовують і багато інших рослин, діючими елементами яких є й серцеві Глікозиди та інші хімічні складові. При серцевій недостатності часто застосовують траву горицвіту весняного,особливо у вигляді настоїв (одна столова ложка на дві склянки окропу, настоюють 10 хв). Такі настої показані при серцевих і ниркових набряках, виснаженні нервової систему зумовлюють сечогінний та седативний ефект.
При ряді патологічних процесів показані рослинні засоби, що зумовлюють зниження тиску крові, його, нормалізацію, поліпшують кровообіг та кровозабезпечення тканин і органів. Препарати глоду колючого(настойка, настій, екстракт) діють позитивно на серце, тонізуючи серцевий м'яз та розширюючи коронарні судини, поліпщують кровопостачання, діють спазмолітично, знижують та нормалізують артеріальний тиск, усувають аритмію і тахікардію, знижують збудливість центральної нервової системи. Майже з аналогічною метою використовують сухоцвіт багновий препарати якого розширюють судини, знижують тиск крові, сповільнюють серцевий ритм. При стенокардії неврозах серця,тахікардії застосовують шишки хмелю звичайного, траву материнки,меліси, м'яту перцеву, валеріану, деревій, які показані при різних кардіопатіях у народній медицині.
Популярним для лікування дрібних тварин є препарат кардіовален, до складу якого входить сік трави жовтушника сірого (17 частин), адонізид (30частин)t рідкий,екстракт глоду криваво–червоного(2 частини), настойка валеріани (майже 47 частин), камфора (0,4частини), натрію бромід (2 частини), спирт етиловий 96°–ий (1,6частики).
Гіпотензивну дію зумовлюють препарати барвінку малого, вони розширюють судини мозку та серця, знижують артеріальний тиск, показані при вегетативних неврозах, неврогенній тахікардії та ін.
При брадикардії вагусного походження, інфаркті, стенокардії, атріовентикулярній блокаді застосовують препарати беладонни звичайної та інших рослин, що містять алкалоїд атропін, або в чистому вигляді(Atropini sulfas).
Кардіотонічну дію зумовлюють препарати елеутерококу, ехінопанаксу, женьшеню, ефедри,астаргалу і багато інших, які будуть описані нижче.
НЕРВОВА СИСТЕМА
Застосування лікарських рослинних засобів при розладах функцій нервової системи залежить від багатьох чинників і насамперед від того, який відділ нервової системи потребує корекції і в якому напрямку.
Відомі нині лікарські засоби рослинного походження можна застосовувати як збуджуючі та стимулюючі і навпаки як пригнічуючі та ослаблюючі реакції чи функції різних відділів нервової системи, яку умовно розділяють на центральну (головний та спинний мозок), периферійну (периферійні нерви центральної нервової системи) і вегетативну (забезпечує функції органів, їх взаємозв'язок в організмі та його взаємозв'язок з зовнішнім середовищем).
Призначення рослинних,як і іншого походження, лікарських засобів потребує прискіпливої попередньої оцінки симптомокомплексу захворювання, стану тварини,вивчення її реакцій на різні подразники, поведінки тощо.
Однією з найбільш поширених форм зміни загального стану та поведінки тварин при більшості патологічних процесів різного генезу є пригнічення, яке супроводжується зниженням рухливості та активності, в'ялістю,байдужістю, апатією, втомою, залежуванням, навіть сонливістю, а при глибоких розладах центральної нервової системи (функції великих півкуль) – сопорозним чи коматозним станом, що може бути ознакою наявності навіть інфекційних чи паразитарних захворювань і глибоких розладів обміну речовин.
У випадках пригнічення бажано застосовувати засоби в різних лікарських формах з рослинної сировини або чисті препарати з неї, що збуджують центральну нервову систему.
Популярними,ефективними й доступними є такі, що–містять алкалоїд, кофеїн. Це чай, кава, какао, або чистий<v:line style="left: 0px; text-align: left; position: absolute; z-index: 251660288; mso-position-horizontal-relative: margin; mso-position-vertical-relative: text;" id="_x0000_s1026" strokeweight=".25pt" o:allowincell="f" to="-36.5pt,459.35pt" from="-36.5pt,316.8pt" =""></v:line ><!--[if !vml]--><!--[endif]--> алкалоїд кофеїн (Coffeinum purum) чи найбільш поширена його сполука – натрій бензоат (готові розчини 10 %– чи 20 %–ої концентрації в ампулах). Кофеїн збуджує усі відділи центральної нервової системи, підсилюючи передачу нервового збудження між нейронами, але переважний вплив зумовлює на кору великих півкуль. Підвищує позитивні умовні рефлекси, рухливість, рефлекторну збудливість спинного мозку, стимулює дихальний і судиноруховий центри, серцеву діяльність, основний обмін, діурез, м'язову активність, фізичну витривалість.
Не менш популярним засобом рослинного походження є камфора (кетон біциклінічного терпену із рослин–камфоро–носів – камфорного дерева – Laurus camphoratus та інших) , яку застосовують у порошку (всередину) чи в олійному розчині 20 %–ої концентрації (для ін'єкцій). Препарат збуджує центральну нервову систему з переважним впливом на довгастий мозок, підсилює дихання та кровообіг, нормалізує судинний тонус, обмін речовин у міокарді, стимулює секрецію бронхіальних залоз, печінки, обмін речовин.
В рослинному світі є багато представників, які зумовлюють стимулюючу дію, хоча і менш виражену як вищеназвані засоби і застосовуються частіше як загальнотонізуючі, загальнозміцнюючі, підвищуючі роботоздатність та витривалість організму. Це такі, як заманиха висока, женьшень,левзея, аралія, елеутерокок, родіола рожева, стеркулія, полин гіркий і таврійський.
Збуджуючу дію на життєвоважливі центри довгастого мозку зумовлює зіновать російська(рокитничок), особливо на дихальний і судиноруховий центри, що сприяє поліпшенню дихання та артеріального тиску. Із рокитника одержують препарат цитизин (цититон), а з лобелії одутлої –лобелін, які є сильними аналептиками.
Важливо відзначити, що одним із ефективних засобів, який стимулює центральну нервову систему, є алкалоїд стрихнін, зумовлюючий переважний вплив на спинний мозок, підвищуючи його рефлекторну збудливість, завдяки зняттю впливу гальмівних нейронів, що дуже важливо при лікуванні парезів і паралічів. Одночасно він стимулює збудливість органів чуття і загострює зір, слух, смак, нюх, тактильну чутливість. Тепер цей препарат одержують синтетичним шляхом.
Аналогічну дію зумовлює алкалоїд секуринін із секуринеги кущистої та ехінопсин (із головатня звичайного), хоча вони мають меншу активність. Збуджує центральну нервову систему ехінацея пурпурова, дягіль. Ряд патологічних процесів в організмі тварин супроводжується збудженням з ознаками підвищеної рухливості, занепокоєння, навіть до відповідних вимушених рухів і буйства, що потребує призначення радикальних лікарських засобів, які пригнічують центральну нервову систему, включаючи наркотики та снотворні.
Однак при ряді процесів з підсиленням психічних і рухливих функцій можливе зниження збудливості центральної нервової системи шляхом застосування рослинних лікарських засобів. При цьому на особливу увагу заслуговує валеріана лікарська та її препарати (настойка, екстракт, настій). Вони забезпечують зменшення функціональної діяльності центральної нервової системи, що також супроводжується поліпшенням функції серцево–судинної системи, зниженням артеріального тиску та спазмів гладеньком'язових структур, особливо при надмірних нервових збудженнях, неврозах, гіпертонії, стресових навантаженнях та ін.
З аналогічною метою застосовують препарати собачої кропиви звичайної та п'ятилопатевої(настої, настойки, екстракти), які мають виражену седативну дію, аналогічну валеріані лікарській, а також зумовлюють гіпотензивну та діуретичну дію. Вони показані як заспокійливі засоби, особливо при нервових збудженнях, серцево–судинних неврозах тощо.
Заспокійливу дію зумовлює алкалоїд тропанового ряду скополамін із скополії, який часто застосовують як болетамувальний та спазмолітичний засіб.
Заспокійливо і як легке снотворне діють препарати з полину звичайного (чорнобилю),який часто використовують у свіжому вигляді як кормову культуру,особливо кролям.
В народній та ветеринарній медицині як заспокійливі засоби застосовують препарати із суцвіть цикорію дикого, які також сповільнюють ритм серцевих скорочень і поліпшують роботу серця, траву чебрецю, буркуну лікарського (пригнічує центральну нервову систему, діє протисудомно й наркотично, материнки звичайної, меліси, м'яти, бузини чорної,жовтушника левкойного, півонії незвичайної і багато інших рослинних засобів.
_ Серед рослинних засобів, які діють на нервову систему, є і такі, що можуть пригнічувати аферентні (чутливі) нервові закінчення, викликаючи навіть місцеве знеболювання. Таку дію має алкалоїд з чагарника кока–кокаїн, який широко застосовують як анестетик. За хімічною структурою він близький до екгоніну, що міститься у листі блекоти чорної (белени), олійну витяжку з якого застосовують у практиці ветеринарної медицини зовнішньо в чистому вигляді та в складі лініментів.
Захищають чутливі нервові .закінчення слизові, обволікаючі та в'яжучі (дубильні)речовини, адсорбенти й рослинні олії, що застосовують як пом'якшувальні засоби.
Багато рослинних ліків зумовлюють збуджуючий вплив на чутливі нервові закінчення, діють подразнююче і їх призначають зовнішньо, особливо в хірургічній практиці, а також внутрішньо як блювотні, відхаркувальні,румінаторні, проносні, сечогінні, жовчогінні засоби, що буде описано при характеристиці конкретних рослин.
У рослинах містяться і речовини – що діють переважно на еферентну (відцентрову) нервову систему, які теж поділяють на збуджуючі і пригнічуючі. Одні з них зумовлюють свою дію на холінорецептори, інші – на адренорецептори,подібно до медіаторів, що й забезпечує відповідний ефект. Так,збуджуючий вплив на холінергічні нерви зумовлює алкалоїд фізостигмін з бобів фізостигми отруйної, ареко–лін з плодів арекової пальми, лобелін з лобелії одутлої, цитизин з термопсису.Пригнічує і навіть блокує холінергічні структури (діє як М–холінолітик) алкалоїд атропін, що міститься в беладонні, блекоті чорній, дурмані, скополії.
Майже аналогічно діє алкалоїд платифілін з жовтозілля. Вибірково пригнічують холінорецептори гангліїв пахикарпін – алкалоїд з софори товстоплідної та термопсису ланцетного, сферофізин – алкалоїд з сферофізи солончакової. Ці алкалоїди застосовують у вигляді солей(чистими).
Адренорецептори стимулює алкалоїд ефедрин з ефедри хвощової, гальмують їх збудливість деякі алкалоїди житніх (маткових) ріжків, резерпін –алкалоїд із раувольфії зміїної та інші рослинні засоби.
Ключові слова: наперстянка, горицвіт, конвалія, дигіталізація, кардіотонічна дія, центральна нервова система, пригнічення, збудження.
Питання для самоконтролю
1. Які є види наперстянки?
2. Що таке дигіталізація?
3. Які є способи дигіталізації?
4. Які рослини зумовлюють кардіотонічну дію?
5. Які засоби рослинного походження застосовують при пригніченні ЦНС?
6. Які засоби рослинного походження застосовують при збудженні ЦНС?
7. Які рослини виявляють вплив на чутливі нервові закінчення?
Завдання для самостійної роботи
Ознайомитись з основними рецептами зборів, які використовуються при хворобах серцево-судинної системи