Питання для самоконтролю

1.Дайте визначення лікарських рослин.

2. Дайте визначення лікарської рослинної сировини.

3. Що розуміють під термінами фітотерапія і фармакогнозія?

4. Які переваги лікарських рослин у лікуванні перед синтетичними препаратами?

5. Назвіть джерела рослинної сировини.

6. Назвіть природні зони України.

7. Розкажіть про основні джерела лікарської рослинної сировини.

8. Яка роль тварин у пізнанні властивостей рослин?

9. Яка роль Гіпократа у вивченні властивостей рослин?

10. Яка роль Галена у вивченні властивостей рослин?

Завдання для самостійної роботи

Засвоїти основні терміни та поняття. Повторити розподіл дикоростучих лікарських рослин по природних зонах.

Лекція№ 4 ( 2 години)

Контроль якості лікарської рослинної сировини

Анотація

Викладено визначенняфармакогностичного аналізу та методів, що до нього входять,поняття про партію, одиницю продукції, вибірку, об’єднану пробу,середню пробу, методику проведення товарознавчого аналізу,макроскопічного та мікроскопічного аналізів.

План

1. Визначення фармакогностичного аналізу та методів, що до нього входять.

2. Товарознавчий аналіз та етапи його проведення.

3. Перший етап товарознавчого аналізу.

4. Другий етап товарознавчого аналізу.

5. Третій етап товарознавчого аналізу.

6. Макроскопічний аналіз та його проведення.

7. Мікроскопічний аналіз лікарської рослинної сировини.

Ключові слова:фармакогностичний аналіз, партія, вибірка,одиниця продукції, середня проба, аналітична проба, макроскопічний аналіз.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення фармакогностичного аналізу.

2. Що визначають при фармакогностичному аналізі?

3. Що розуміють під товарознавчим аналізом?

4. Як проводять перший етап товарознавчого аналізу?

5. Як проводять другий етап товарознавчого аналізу?

6. Як проводять третій етап товарознавчого аналізу?

7. Що таке партія?

8. Що таке вибірка?

9. Як відбирають середню пробу?

10. Як відбирають аналітичну пробу?

11. Як проводиться макроскопічний аналіз лікарської рослинної сировини?

Завдання для самостійної роботи

Вивчити способи проведення макроскопічного аналізу.

Лекція№ 5 ( 2 години)

Дія рослинних засобів на органи дихання.

Анотація

Викладено класифікацію лікарських рослин, які застосовують при бронхолегеневих захворюваннях; лікарські рослини, які застосовуються при масових ураженнях дихальних шляхів та ті, що призначають у першій і другій стадіях запальних процесів органів дихання; рослини, що виявляють протимікробну дію при хворобах органів дихання.

План

1. Класифікація лікарських рослин, які застосовують при бронхолегеневих захворюваннях.

2. Лікарські рослини, які застосовуються при масових ураженнях дихальних шляхів.

3. Рослини, що призначають у першій і другій стадіях запальних процесів органів дихання.

4. Рослини, що виявляють протимікробну дію при хворобах органів дихання.

Ключові слова:бронхолегеневі захворювання, відхаркувальні засоби, жарознижуючі та потогінні, протизапальні засоби.

Захворювання органів дихання спостерігається частіше в молодняка сільськогосподарських тварин і в більшості випадків вони зумовлені порушеннями технології, його утримання й вирощування. Однією з причин захворювань є простуда, а також дія механічних і хімічних подразників, патогенної і непатогенної мікрофлори.

Практичне значення мають риніти, ларингіти, бронхіти та бронхопневмонії. Ці захворювання бувають первинними та вторинними як ускладнення або симптоми інфекційних і паразитарних захворювань. Частіше хворіє відсталий у рості нежиттєздатний молодняк з наявністю гіповітамі­нозів, низьким загальним імунобіологічним захистом ор­ганізму, при недостатній годівлі тощо.

Запальні процеси слизових оболонок дихальних шляхів супроводжуються набряками,ексудацією, всмоктуванням продуктів запалення, токсинів, мікробних тіл, тобто інтоксикацією та поширенням процесу на інші тканини й органи. Так, риніти можуть перебігати разом з трахеїтами,бронхітами та іншими хворобами.

Лікар у кожному конкретному випадку повинен оціни­ти стан тварини, перебіг процесу,визначити напрям тера­пії, її курс, вибрати лікарські форми, дози препаратів і оцінити ефективність, весь час контролюючи реакцію хво­рої тварини на ліки.

Залежно від ступеня, глибини пошкодження тканин, симптомокомплексу та перебігу захворювання успіх ліку­вання фітотерапія буде вирішувати не завжди й іноді на перше місце слід ставити хіміотерапію (наприклад, у роз­пал гострої пневмонії з переважанням гнійно–некротичних явищ), але фітотерапія буде неоцінимою допомогою в усіх випадках лікувального втручання. Звичайно, велике значен­ня має вибір лікарських засобів і форм, режим їх застосу­вання, але в усіх випадках при різних бронхолегеневих хво­робах слід усунути причину захворювання й забезпечити найкращі умови годівлі, догляду та утримання. При цьому слід ураховувати можливість призначення лікарських рос­лин як загальнозміцнюючих, вітамінних та інших етіопатогенетичних засобів. Не завжди у тварин зберігається апетит, тому у деяких випадках доводиться різні рослинні за­соби застосовувати примусово і тому для цього вибирають рідкі лікарські форми, призначають соки.

Симптоми ураження дихальних шляхів і легень супро­воджують більшість інфекційних захворювань, які іноді набувають масового характеру й залежно від.інкубацій­ного періоду та інших показників поголовно охоплюють від­повідні вікові групи тварин і проявляються тяжким пере­бігом з великим відходом тварин. У таких випадках слід бути готовим до проведення масових профілактичних і лі­кувальних заходів із застосуванням ліків рослинного по­ходження. B таких випадках показані аерозольні інгаляції ліків, що зумовлюють антисептичну,протизапальну, бронхоспазмолітичну дію, розріджують мокроту,стимулюють функцію миготливого епітелію і діють відхаркувально. Для аерозольних інгаляцій використовують різні технічні засоби типу САГ. Для дрібних тварин, особливо котів, собак, це можуть бути аерозольні апарати А1–1, Е–62, призначені для людини, або інгалятори (ультразвукові) типу УЗІ–3, УЗІ–4 та ін.

При застосуванні аерозолів лікарські речовини досяга­ють бронхіол і альвеол і забезпечують безпосередній їх контакт з великою поверхнею легень.При наданні індиві­дуальної лікарської допомоги тваринам можна використо­вувати парові інгаляції, але вони менш зручні й небезпеч­ніші.

У більшості випадків для інгаляцій використовують лікарські рослини, що містять ефірні олії, леткі фітонциди: м'яту, багно звичайне, мелісу, оман, календулу, ромашку, шавлію, евкаліпт, березу, сосну, подорожник, часник та ін. Для інгаляцій готують 5–10 %–і настої і відвари, використовують свіжі соки ("подорожника, каланхое та ін.), а також готові лікарські форми – ефірні олії, настойки (ка­лендули, евкаліпту, шавлії, м'яти, звіробою та інших рос­лин). Настойки розбавляють фізіологічними розчинами на­трію хлориду чи водою (з розрахунку 20–30 крапель на 3–5 мл) і застосовують для аерозольної чи парової інга­ляції, так використовують і чисті ефірні олії. Парові інга­ляції роблять за допомогою запареної гарячою водою тир­си чи вареної картоплі, до яких додають настойки чи ефір­ні олії і примушують тварин вдихати їх пари, дотриму­ючи обережності, щоб не спричинити опіків. Тривалість інгаляцій 10–15 хв при доброму перенесенні їх твари­нами.

Свіжі чи консервовані соки лікарських рослин (часто подорожника та каланхое) застосовують холодним способом (розпилюючи інгаляторами при гострих ринітах,брон­хітах, пневмоніях 2–5 разів на добу):

Не можна вважати, що лікування рослинними лікарсь­кими засобами завжди нешкідливе й не слід допускати пе­редозування, змішування різних засобів та інших неприй­нятних прийомів і маніпуляцій.

Застосовують і збори лікарських рослин, але тих, що містять сумісні діючі складові, які не знешкоджують один одного, не спричинюють алергій та інших негативних на­слідків.

Якщо в рідкі лікарські форми з рослинної сировини вводять хіміотерапевтичні засоби, то теж дотримують за­значених вище вимог. Слід зауважити, що навіть в одній рослині міститься кілька біологічно активних сполук, роль яких в лікувальному ефекті та хімічній взаємодії ще не зов­сім з'ясована, а тому не варто захоплюватися змішуванням лікарських форм з кількох рослин, чи змішувати їх у збо­рах по 5–10 і більше,оскільки такі ліки будуть діяти на все зразу, але це відомо як і на що.

Фітолікування у ветеринарній медицині потребує ще по­глибленого вивчення, надбання досвіду, їх аналізу, обгрун­тування, поліпшення тощо. Якщо проаналізувати хімічний склад більшості рослин, які застосовують у фітотерапії бронхолегеневих захворювань, то видно, що в них містять­ся слизи, ефірні олії, сапоніни й застосовують їх переважно у вигляді водяних витяжок. Невелика кількість слизистих речовин зумовлює захисну дію на запалену слизову обо­лонку, обволікає рецептори, підсилює регенеративні про­цеси, заспокоює і пом'якшує кашель. Ефірні олії зумовлю­ють протимікробну дію, а разом з сапонінами сприяють розрідженню мокроти, очищенню дихальних шляхів,кра­щому забезпеченню киснем, поліпшенню вентиляції.

При бронхолегеневих захворюваннях застосовують чи­мало лікарських рослин (сировини),які за терапевтичним призначенням можна згрупувати таким чином:

< !--[if !supportLists]-->1. < !--[endif]-->Протимікробні– календула (квітки),сосна (хвоя, бруньки), ромашка (квітки), подорожник (листя), шавлія(трава), м'ята перцева (трава), звіробій (трава), оман (корені),чистотіл (трава), багно (листя), береза (бруньки, листя), евкаліпт(листя), чебрець (трава), цибуля, часник (цибулини).

< !--[if !supportLists]-->2. < !--[endif]-->Відхаркувальні– багно (листя), аїр(корені), аніс (плоди), підбіл (листя), подорожник (листя, сік),солодець (корені), алтея лікарська, оман (корені), цибуля(цибулини), термопсис (коріння), чебрець (трава), часник(цибулини).

3. Жарознижуючі та потогінні – береза (листя), волошка (квітки), малина(плоди, листя, гілки), ромашка (суцвіття), череда (трава), брусниця(листя, плоди), липа (суцвіття) , солодець (корені), верба (кора).

< !--[if !supportLists]-->4. < !--[endif]-->Спазмолітичні–ромашка (суцвіття), багно болотне(трава), материнка(трава), солодець (корені), красавка (трава), м'ята перцева (трава), кріп (насіння), чебрець (трава), дурман (листя), блекота (листя).

< !--[if !supportLists]-->5. < !--[endif]-->Протизапальні– береза (бруньки,листя), календула (квітки), підбіл (листя), оман (корені), солодець(корені), ромашка (суцвіття), звіробій (трава), липа (суцвіття),шавлія (трава), череда (трава), бузина чорна (квітки).

< !--[if !supportLists]-->6. <!--[endif]-->Протиалергічні– береза (листя, сік), ромашка (суцвіття), солодець (корені), череда (трава), бадан (корені).

7. Вітамінні,загальнозміцнювальні – кропива (листя), шипшина (плоди),горобина (плоди), кульбаба (листя), первоцвіт (листя), чорниці(плоди), брусниця(плоди), суниці (плоди), морква, люцерна (трава).

Такий поділ до деякої міри відносний, але доцільний і його бажано дотримуватися при підборі лікарських засо­бів залежно від перебігу захворювання, його симптомокомплексу, виду та стану тварин.

Більшість лікарських рослинних засобів застосовують всередину, ураховуючи їх рефлекторну та загальну (після всмоктування) дію на органи дихання і на весь організм. Слід зауважити, що багато з них діють потогінно,призначають їх у підігрітому до температури тіла вигляді, а тва­рин слід утримувати в теплому приміщенні, на сухій підстилці,укутувати, не допускати протягів, обдування холодним повітрям.

При активній і цілеспрямованій фітотерапії поліпшення настає через кілька днів,але якщо його немає протягом тижня, то варто переглянути лікування чи замінити ліку­вальний засіб. Краще застосовувати не одну рослину, а кілька (2–3) з основним видом дії, але різними супутніми, а при необхідності додавати 1–2 рослини з додатковою терапевтичною дією.

При хронічних захворюваннях фітотерапію застосову­ють більше тижня, добиваючись стійкого ефекту, але для Цього слід комбінувати рослинні засоби з хіміотерапевтичними, особливо при інфекційних хворобах.

Однією з умов належної лікувальної ефективності рослинних засобів при бронхолегеневих і захворюваннях інших систем і органів є проведення дезінфекції тваринницьких приміщень, особливо при комплектуванні господарств збірним поголів'ям.

Слід зазначити, що при будь–якій схемі лікування пер­винних чи вторинних бронхолегеневих захворювань фітоте­рапія залишається необхідною і не зумовлює негативного впливу й ніяких ускладнень. Ефект її залежить лише від лікаря, його знань та бажання.

Лікування бронхолегеневих хвороб слід проводити ак­тивно й починати якомога раніше, особливо це стосується бронхопневмоній. Якщо це катаральна бронхопневмонія (а вона у тварин буває найчастіше), то кращий ефект дають лі­ки в початковій стадії захворювання. По–перше, при цьому уражені не всі легені, а частіше верхівка й серцева части­на; по–друге, в просвіті альвеол і бронхів знаходиться ще рідкий ексудат, ще не відбулася його організація, немає глибоких уражень легеневої тканини, збережені властивості миготливого епітелію, здатність бронхіол скорочуватися, не зовсім ослаблені (чи й втрачені) захисні властивості тварин. При такому перебігу хвороб рослинні препарати завдяки різноманітному й багатому хімічному складу, скомпонованому природою, проявляють свої чудодійні властивості, оскільки поряд з патогенетичною дією зумовлюють і антиалергічну, загальнозміцнюючу та стимулюючу дію. За нашими даними, своєчасне призначення фітотерапевтичних засобів разом з фізіотерапевтичними (масаж, розтирання, укутування, тепло– та електропроцедури) сприяють виду­жуванню тварин швидше, ніж будь–які інші методи ліку­вання. Це твердо доведено на молодняку великої рогатої худоби різного віку. При цьому застосовували насіння кро­пу в порошку, відвар кореня аїру та пирію, гілки багна звичайного. В ділянці грудної клітки втирали скипидар з камфорною олією (10 %–ною.) у співвідношенні 1:2, для інгаляцій застосовували подрібнені голки хвої.

При бронхопневмонії поросят високоефективним виявив­ся настій квіток та плодів бузини чорної. Застосовують його примусово (із спринцівки) чи20–мілілітрового шпри­ца всередину за 30–40 хв до годівлі по 15–20мл тричі на день.

Такий же настій бузини (квіток) призначають собакам. Оскільки він посилює сечовиділення, збільшує кількість сечі, собак слід вигулювати частіше.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть рослини, які виявляють протимікробну дію при запальних процесах органів дихання?

2. Які рослини діють віхаркувально?

3. Які рослини виявляють жарознижуючу і потогінну дію?

4. Назвіть рослини з спазмолітичною і протиалергійною дією.

5. Які рослини можна обрати для лікування при масових ураженнях дихальних шляхів?

6. Що можна використати для усунення сухого кашлю?

7. Які рослини ви оберете у другій стадії запального процесу?

8. За допомогою яких рослин можна попередити розвиток гнійних процесів у органах дихання?

Завдання для самостійної роботи

Ознайомитись з основними рецептами зборів, які використовуються при хворобах органів дихання.

Лекція№ 4-5 ( 4 години)

Дія рослинних засобів на органи травлення і печінку

Анотація

Викладено характеристику рослинних засобів, які застосовують для поліпшення апетиту;лікарські рослини, які виявляють прогнильну, протиблювотну та проносну дії; лікарські рослинні засоби, які застосовують для лікування гастритів, ентеритів, гастроентеритів поросят тарослинні засоби, які застосовують для лікування хвороб печінки.

План

1. Рослинні засоби, що застосовують для поліпшення апетиту.

2. Лікарські рослини, які виявляють прогнильну, протиблювотну та проносну дії.

3. Лікарські рослинні засоби, які застосовують для лікування гастритів, ентеритів, гастроентеритів поросят.

4. Лікарські рослинні засоби, які застосовують для лікування хвороб печінки.

Рослин, які рекомендують для лікування хвороб травного каналу, безліч, але це не значить, що якщо рослина належить до цієї групи, то її можна застосовувати бездумно і безмірно. Якщо, наприклад, гастрит чи коліт супроводжуються запором, то чи варто призначати рослин­ні засоби, що містять речовини, сповільнюючі перистадьтит ку, зменшуючі секрецію залоз?

Відомо, що поділ рослин, які застосовують при одних і тих же симптомах чи синдромах, теж умовний (до певної міри), але його слід дотримуватись. Наприклад, для стиму­ляції (поліпшення) апетиту можна застосовувати чисті й ароматичні гіркоти, але рослин, що не належать до гіркот, але стимулюють апетит та виділення і активність шлунко­вого соку, значно більше і це треба знати при виборі й при­значенні їх у кожному конкретному випадку. Це такі засо­би: цикорій (корені), часник (цибулини), хрін (корені), трилистник (листя), алое (сік), перець стручковий, оман (корені), золототисячник (трава), аїр (корені), хміль (квіт­ки та шишки), термопсис (трава), подорожник (трава), де­ревій (трава), яловець (ягоди), спориш (трава), рута (тра­ва), барбарис (кора). Сокогінна дія цих засобів позитивна при лікуванні гастритів із зниженою секрецією залоз і низь­кою активністю шлункового соку. Деякі з цих рослин за­стосовують при лікуванні хвороб інших систем і органів, отже, їх дію слід ураховувати, коли хвороби шлунка та кишечника є супровідними, щоб не лікувати одне, а псувати друге. Не варто їх призначити, коли супровідним захворю­ванням є гіперацидні гастрити тощо.

При лікуванні шлунково–кишкових хвороб часто пропо­нують насіння ефіроолійних рослин з родини зонтичних – кропу, кмину, коріандру та інших, які розслабляють сфінк­тери і сприяють відходженню газів (діють вітрогінно). Од­нак варто враховувати, що аналогічна дія властива й таким рослинним засобам, як м'ята перцева (трава), ромашка ап­течна (трава), аїр болотний (корені), овес (солома), рута (трава), шавлія (листя, трава), морква (насіння), валері­ана (корені), буквиця (трава), буркун (трава), полин (тра­ва), яловець (ягоди). їх застосовують у різних лікарських формах, комбінують в зборах з іншими рослинними засо­бами.

Протигнильну дію зумовлюють такі засоби, як цибуля, часник, евкаліпт, горіх грецький (листя), шавлія, нагідки, редька, пижмо і їх призначають при колітах і ентероколі­тах різного генезу, особливо в моногастричних тварин.

Іноді в тварин гастрити супроводжуються блювотою. У таких випадках застосовують протиблювотні засоби: ко­рені лісового дудника (у відварах чи настойках), траву м'яти перцевої (в настойках, настоях).

В умовах України поширені рослини, які можна засто­совувати і як блювотні засоби: фіалка триколірна (корені), бузина (корені), термопсис (трава), копитняк (корені), полин (олія з насіння), чемериця (кореневище) та ін.

При зниженій та нульовій кислотності шлункового соку застосовують препарати з кропиви дводомної, вона особливо ефективна при запальних процесах у вигляді свіжого соку, який широко використовують протягом літа. Його застосу­вання доцільне також при хворобах печінки і –сечостатевих шляхів. Комбінують препарати кропиви з коренями куль­баби у співвідношенні 1:1. Застосовують їх також для стимуляції лактації у самок, призначають через 1–2 год після годівлі (від 10 крапель до чайної ложки переважно собакам). При гіпо– і анацидних катарах шлунка в коней настої із листя кропиви та відвар коренів кульбаби можна заміняти порошками з цих засобів, які призначають у болюсах.

В підручниках з фармакології та інших посібниках як проносний засіб рекламують сабур – висушений сік деяких сортів алое, які в нашій країні ні промислового, ні при­родного поширення не мають і соку з них ніхто не сушить. В Криму можна вирощувати алое деревоподібне – Aloe arborescens. Столітник вирощують майже на кожному під­віконні по всій Україні. У ветеринарній медицині використо­вують свіжий сік алое і найчастіше як ранозагоювальний засіб, при опіках, трофічних виразках, лишаях, дерматитах. Призначають і всередину як протимікробний, протизапаль­ний і жовчогінний засіб при гастритах, колітах, ентероколітах, а в великих дозах – як проносне, але рідко. Ми ус­пішно застосовуємо свіжий сік із щойно зірваного листка алое як гіркоту й для поліпшення травлення. Його нано­сять краплями на язик хворої тварини в чистому вигляді (по 1–3 краплі котам і до 6 крапель – собакам), або на одну чайну чи столову ложку води, якою зрошують ротову порожнину. Виражений ефект нами одержано при лікуван­ні ран свіжим соком алое з однаковою кількістю меду. Таку суміш успішно застосовували всередину собакам при відсутності у них апетиту, пригніченні, порушеннях трав­лення тощо (до 7г чайної ложки великим тваринам – тричі на добу). При гастроентеритах відмічено позитивні резуль­тати від призначення суміші свіжого соку алое, меду і 20 %–ої спиртової настойки прополісу (взятих в однакових кількостях) по 5–25 крапель тричі на добу (на ложку во­ди). У великих дозах давати алое собакам і кішкам не ба­жано.

Часто як проносний засіб, особливо дрібним тваринам, призначають рицинову олію, яку вважають ніжним (м'я­ким) проносним. Вона омилюється у тонкому кишечнику з утворенням рицинолеату натрію й інших солей, які под­разнюють рецептори слизової оболонки кишечника і по­силюють перистальтику та проходження хімусу в товстий кишечник уже в перші 2 год з виділенням м'яких фекалій протягом 2–8 год. При цьому не виникають ні спазми, ні коліки, ні ознаки токсичної дії. Однак часто і в великих дозах препарат застосовувати небажано, особливо котам і собакам при наявності хронічних ентеритів (можливе за­гострення хвороби і погіршення загального станку). Після призначення рицинової олії раціон повинен складатися з легкоперетравних кормів і достатньої кількості води (рі­дини). Максимальною дозою для великих котів є 15 г рици­нової олії, для собак – 25 г. Добрим проносним засобом ри­цинову олію можна вважати для лошат, телят, свиней, овець, –кіз і ефективним лікувальним засобом для усіх тварин при отруєнні люпином.

Дрібним тваринам застосовують камеді (із абрикоси, вишень, слив), які призначають дрібно потовченими з во­дою. Камеді набрякають, притягуючи воду, збільшуються в об'ємі, що призводить до подразнення рецепторного апа­рату кишечника і стимулюють його перистальтику. Особ­ливо це корисно при відсутності в раціонах супів, рідких кормів тощо. З такою ж метою призначають тваринам пше­ничні висівки чи дерть з водою (як бовтанки); великим травоїдним тваринам їх вводять у раціони. Це особливо ко­рисно в останній період вагітності.

Якщо патологічний процес локалізується у товстому відділі кишечника із нагромадженням у ньому вмісту й ос­лабленням його скорочувальної здатності, слід застосовува­ти проносні засоби, які зумовлюють свою дію переважно в товстому кишечнику. В наших умовах доступною є кора крушини ламкої, яка посилює перистальтику товстого ки­шечника, не викликає різких подразнень слизової оболонки, є ефективною при хронічних запорах, оскільки розм'якшує калові маси. Однак часто застосовувати її небажано, тому що це може призвести до звикання. Фармпромисловістю випускається препарат кафіол (регулакс), у якому міс­тяться такі рослинні засоби, як плоди та листя касії гостро­листої, плоди сливи, інжиру й діють аналогічно корі кру­шини, не викликають привикання. При необхідності зас­тосування проносних засобів протягом тривалого часу їх бажано чергувати. При атонії і переповненні товстого ки­шечника такі проносні, шо діють переважно в тонкому ки­шечнику, застосовувати не можна. При підозрі на отру­єння не бажано призначати жири і жироподібні проносні, кращими при цьому вважаються мінеральні солі, особливо натрію і магнію сульфати.

Слід зазначити, що в аптеках є листя касії гостролистої (сени), яке містить антраглікозиди та рекомендується як проносний засіб, що діє у товстому кишечнику. Це ефектив­ний проносний засіб і зумовлює свою дію через 5–6 год. Призначають його часто дрібним тваринам.

При запорах, переповненні і завалах кишечника слід також утриматися від застосування препаратів ревеню (який, як і емодин, містить хризофанову, дубильну та гало­ву кислоти), оскільки їх послаблююча дія може супрово­джуватися короткочасним запором навіть у здорових тва­рин. В усіх випадках варто пам'ятати, що запори і проно­си – це симптоми основних захворювань, які необхідно діагностувати й лікувати, зокрема ентерити, коліти, енте­роколіти та ін.

Рослинні олії призначають як пом'якшувальний засіб моногастричним тваринам і жуйним, але при сильних за­пальних процесах у травному каналі вони мо­жуть діяти подразнююче, оскільки омилюються. У таких випадках краще застосовувати мінеральну олію вазелі­нову. Бажано утримуватися від призначення дрібним тва­ринам олії із насіння льону та ріпаку, які у них можуть спри­чинити нудотну дію та блювоту.

Крім гострих розладів травлення з явищами діареї у но­вонародженого молодняка, поширені й такі захворювання системи травлення, як гастрити, ентерити, гастроентерити, виразкова хвороба, періодична тимпанія рубця у телят та ін. Перебігають вони в гострій та хронічній формах, спри­чинюються екзогенними й ендогенними чинниками, важко піддаються лікуванню, завдають значних економічних збитків.

Кожне з цих та інших захворювань характеризується своїми етіопатогенетичними особливостями, але проявля­ються вони порушеннями секреторної і моторної, евакуаторної функцій, процесів всмоктування, обміну речовин, інтоксикацією й іншими негативними явищами, викликають зміни в роботі всього організму. Лише правильна оцінка симптомокомплексу, точний діагноз, встановлення супутніх захворювань дає змогу правильно вибрати лікарський за­сіб і добитися очікуваного лікувального ефекту.

Аналіз запропонованих до сьогоднішнього дня лікарсь­ких засобів при диспепсіях новонародженого молодняку по­казує, що в більшості рецептурних прописів (а їх відомо понад 500) основний напрям зроблено на хіміотерапевтичні засоби переважно антимікробного призначення. Більшість їх спрямовано на лікування хвороби, а не організму хворої тварини, на знищення чи ослаблення дії мікробно­го чинника, а не на корекцію функціонально–морфологічних зрушень в органах і тканинах травного апарату, всього організму. При цьому майже не враховують того, що біль­шість захворювань органів травлення супроводжується за­пальними процесами насамперед слизових оболонок і гли­бокими змінами в роботі секреторного апарату, змінами в роботі усіх залоз, продукції та якості їх секретів і особливо порушенні процесів всмоктування.

Хвороби молодняку тісно пов'язані з внутрішньоутробним розвитком плода, що залежить від спадкових задатків батьків та впливу умов зовнішнього середовища. Слід зазначити, що нині для нормального розвитку плода й одер­жання здорового, стійкого проти захворювань, приплоду в більшості регіонів і господарств України умов не створено. Немає належних умов утримання і годівлі для матерів, тому від них одержують нежиттєздатний приплід, з нього вирощують таких же матерів і так з року в рік погіршується якість поголів'я.

Молодняк піддається масі надмірних навантажень зра­зу ж після народження. Це антисанітарні умови, переохо­лодження, недоброякісна годівля (морозиво, молоко тощо) й інші чинники зовнішнього середовища, що перевищують адаптаційні можливості новонародженого організму.

В таких умовах фахівцям ветеринарної медицини дово­диться робити майже неможливе – коригувати всі можливі види патології, спричинені в період внутрішньоутробного розвитку цього організму, підтримувати його життєдіяль­ність у межах фізіологічних параметрів для даного виду, й вікової групи здорових тварин і допомагати боротися з усіма можливими негативними чинниками зовнішнього се­редовища, включаючи специфічні інфекції.

Ось чому насамперед слід домагатися нормальних умов для формування і розвитку здорового плода, щоб народжу­вався життєздатний молодняк, а вже потім, після народжен­ня, допомагати йому реалізувати свої адаптаційні можли­вості, оберігаючи від надмірного впливу негативних чинни­ків зовнішнього середовища. Ось чому слід контролювати внутрішньоутробний розвиток плода, впливати на нього через організм матері, дотримуючись оптимальних умов годівлі, догляду та утримання. При цьому можна застосовувати різні рослинні засоби, які одночасно будуть і кормом, і ліками, ліками для матері і профілактичним засобом для майбутнього приплоду. Ось чому фахівцю ветеринарної ме­дицини слід знати особливості внутрішньоутробного роз­витку плода різних видів тварин і розвитку приплоду в постнатальний період.

Знання фізіологічних особливостей організму, обміну речовин, його хімізму (біохімічних процесів), як і хімічно­го складу ліків рослинного походження, дії хімічних скла­дових цих ліків, їх дозування, режиму застосування – за­порука в досягненні профілактичного чи лікувального ефекту. Фахівцям ветеринарної медицини, що працюють у колек­тивних господарствах, слід пропагувати, організовувати й домагатися разом з господарниками вирощування й заго­тівлі таких рослин, згодовування яких забезпечувало б масову профілактику захворювань, особливо новонародже­ного молодняку. Ці рослини є й високопоживними і ліку­вальними. В першу чергу сюди слід віднести люцерну. Ця рослина в умовах України повинна входити до складу раці­онів вагітних тварин майже усіх видів, оскільки вона дуже поживна, а хімічний склад її багатий. В економічно слаб­ких господарствах бажано вирощувати й заготовляти кро­пиву дводомну. Вона невибаглива до умов, має неабияку врожайність і хімічний склад, а цілющі властивості її уні­версальні. Немає жодного виду тварин, яким могла б за­вадити в раціоні кропива дводомна, особливо вагітним тваринам. При шлунково–кишкових хворобах застосуван­ня кропиви в різних лікарських формах дає позитивні ре­зультати при лікуванні тварин усіх видів.

Важливо зазначити, що практичне значення має каро­тин як провітамін вітаміну А, каротиноїди і всі форми вітаміну А – ретинол, ретиналь і ретиноєва кислота. Стосовно ролі і–значення в організмі тварини вищезгаданих спо­лук говорити не доводиться, але щодо їх значення для но­вонародженого молодняка, особливо телят, які майже по­головно хворіють на гострі розлади травлення та дихання, варто зазначити наступне. Всі вищезгадані форми вітамі­ну А в організмі розподіляються нерівномірно й найбільше їх виявлено в печінці, сітківці, нирках, наднирниках та інших залозах внутрішньої секреції і це не випадково, адже функ­ції цих органів в організмі провідні. В крові в основному міститься ретинол, зв'язаний з білками плазми (є й рети­ноєва кислота). При гіпопротеїнемії будь–якого походжен­ня вміст цих сполук різко знижується і про це слід пам'ятати, контролюючи вміст білків у крові тільних корів і забезпечувати їх оптимальний рівень, ураховуючи стан внутрішньоутробного розвитку плода та майбутнє новонародже­ного молодняка. Ретинол впливає на функції епітеліальних структур. Всі три форми вітаміну А підвищують кількість мітозів в епітеліальних клітинах і запобігають нагро­мадженню у них кератогіаліну, сприяють синтезу РНК і сульфатованих мукополісахаридів, що відіграють важливу роль у проникності клітинних і субклітинних мембран. Без цього нормальне функціонування слизових оболонок немож­ливе, особливо слизових оболонок травного каналу і орга­нів дихання, які першими відчувають дію різних факторів зовнішнього –середовища. Ось чому білкова недогодівля глибокотільних корів і їх вітамінний голод призводять до захворювань новонародженних телят. Для їх компенса­ції потрібні соя, конюшина, морква й інші культури.

Слід урахувати, що вже під час родів організм тварини відчуває дефіцит кисню з надлишком вуглекислоти, від­бувається перебудова організму на власну систему забез­печення киснем і з появою малого кола кровообігу. Різко змінюється й температурний режим, якщо навіть у родиль­ному приміщенні не допускають переохолодження новона­роджених. Насамперед це стосується телят, які після на­родження повинні бути облизані коровою–матір'ю і вчасно напоєні молозивом (бажано не пізніше як протягом годи­ни). Телята народжуються ще не повністю сформованими і цей процес продовжується у постнатальний період. Так, продовжують формуватися внутрішні органи, які досяга­ють зрілості майже через місяць. Незакінчена морфологіч­на диференціація епітелію тонкого кишечника дає змогу проникати мікрофлорі в лімфу й кров у першу добу, а не повна ще детоксикаційна функція печінки спричинює нега­тивний вплив на неї і на весь організм токсинів, продуктів обміну та розпаду мікрофлори, грибкової флори, вірусів, чому сприяє також і незрілість лімфоїдної тканини.

За цих та ряду інших причин ми не рекомендуємо за­міняти різними ліками перше випоювання молозива чи ви­поювати його несвоєчасно, з різних сосок, напувалок, охо­лодженим, розбавленим тощо. Навіть ліки рослинного по­ходження, які за хімічним складом можуть бути близькими до складу клітин тіла тварини, не слід призначати всереди­ну до першого випоювання молозива, а тим більше тих, що являють собою хімічно чисті сполуки.

Лише з доброякісним молозивом здорової матері в ор­ганізм новонародженого мусять бути введені різні імуноглобуліни (α, β, γ),що захищають організм від патогенної і непатогенної мікрофлори, оскільки через плаценту вони не проникають. З цим же молозивом протягом перших го­дин мусять надходити імунні антитіла. Виходячи з цього, будь–які схеми і рекомендації щодо застосування різних препаратів до першого випоювання молозива не можна до­пускати.

Молозиво треба дати теляті в першу годину і з першого надою, а не другого чи третього і про недоцільність першо­го випоювання молозива (і не з соски чи відра) не може бути й мови.

Не слід недооцінювати й того факту, що антитіла нагро­маджуються в молочній залозі й трансформуються у мо­лозиво перед родами (де їх в десять разів більше, ніж у крові), тому перше випоювання молозива – це перший лі­карський засіб, що забезпечує імунний статус новонаро­дженого і запобігає розладам травлення й роботи органів дихання в першу чергу. Впливати на стан організму ново­народженого, особливо в перші дні молозивного періоду, слід через організм матері, через молозиво, яке повинне бути повноцінним і містити в собі усі необхідні речовини.

Слід наголосити й на тому, що недоцільно застосовувати різні препарати, в тому числі й рослинного походження, разом з молозивом. Хімічні чинники ліків можуть спричи­нювати негативний вплив на складові компоненти молозива, змінювати їх стан та дію, першкоджати всмоктуванню то­що. Це стосується й рослинних ліків, які бажано призна­чати не раніше як за 30–60 хв до випоювання молозива, або в проміжках між випоюваннями (це навіть доцільні­ше).

Урослинах, які використовують при хворобах травного каналу, особливо новонародженому молодняку, надзвичайно багатий і різноманітний вміст біологічно ак­тивних речовин, які підібрані за наймудрішим рецептом <!--[if !vml]--><!--[endif]--> <!--[if !vml]--><!--[endif]--> <!--[if !vml]--><!--[endif]--> – рецептом природи і основна їх особливість та, що діють вони комплексно. їх взаємодію з слизовими оболонками слід забезпечити в достатній кількості і часі, причому ма­ють значення дози й режим застосування, концентрація.

Тут важливо врахувати те, що не слід допускати пору­шень у технології при виготовленні ліків з рослинної сиро­вини. В першу чергу це стосується порушень співвідношен­ня сировини та води при виготовленні настоїв і відварів. Воно повинне бути 1 : 10, що вже перевірено, іноді 1 : 20. Змінюють це в особливих випадках і лише для деяких рос­лин. Воду для виготовлення відварів і настоїв слід брати дистильовану або переварену й відстояну, а не сиру. Тех­нологія перевірена століттями. Якщо навіть готують ліки з одних і тих же рослин і не витримують чи перетримують час екстракції, то або не екстрагують відповідних діючих речовин, або екстрагують ті, що не слід і вони можуть спри­чинювати зовсім небажану дію (подразнюючу, проносну, блювотну, запальну тощо).

При запальних процесах і розладах травлення з явища­ми діареї у новонародженого молодняка призначають такі рослинні засоби, яким властива протимікробна, в'яжуча, протизапальна й регенеративна, анальгезуюча та протиспазматична дія. І що дуже цінно – це регуляція, корекція чи відновлення процесів всмоктування і виділення різних компонентів молозива і продуктів обміну, через мембрани клітин слизових оболонок.

Як антидіарейні та корегуючі травлення засоби при диспепсіях телят застосовують настій оману британського та високого (1 : 1.0) по 300–500 мл тричі на день; настій кві­ток пижма звичайного (2 : 100) у дозі 50 мл тричі на день; настій ромашки аптечної (1:10) по 2–3 мл/кг маси 2– З рази на день; спиртову настойку (на 70°–ому спирті) деревію по 0,5–1 мл/кг маси в 3–4–кратній кількості води за 45 хв до випоювання молока; настойка березових бруньок (1 :10) у дозі 4 мл/на 100 мл води або їх відвар (1 : 20) до 200 мл тричі на день; відвар шишечок вільхи (1 : 10) до 250 мл двічі на день; відвар (1,5 : 100) кореню лакричника (кип'ятять 50 хв) у дозі 200–400 мл; дводобову настойку (на 30 %–ному спирті) багна звичайного 0,1–0,2 мл/кг ма­си двічі на день; настій щавлю кінського (1 : 10 з насіння або листя, 1 : 20 – з коренів) по 40–50 мл тричі на день; настій шавлії (1 : 20) по 300–400 мл тричі на день; настій трави звіробою (1 : 50) по 25–50 мл чотири–п'ять разів на день; відвар із листя смородини чорної чи червоної по 200–400 мл 3–4 рази на день; відвари плодів черемухи (1:10) по 100–250 мл двічі на день та інші рослинні засоби.

В одних випадках функція залоз підсилюється, в інших – послаблюється, те ж саме відбувається і з активністю сек­ретів залоз: вона чи підвищується, чи знижується. Зміню­ється моторна функція шлунка й кишечнику, що супрово­джується запорами або проносами. І в кожному конкрет­ному випадку слід призначити відповідну дієту навіть і травоїдним тваринам, а також підбирати відповідні лі­карські засоби.

При запорах застосовують кору крушини ламкої, жостір проносний, касію гостролисту, що містять антраглікозиди і діють у товстому кишечнику. При проносах застосовують засоби, що містять речовини в'яжучої дії – дубильні: кора дуба, кореневища перстачу, родовика лікарського, чорниці, шишечки вільхи, трава звіробою та ін.

Якщо захворювання травного каналу супро­воджуються бродильними процесами, метеоризмом, приз­начають такі ефіроолійні засоби, як насіння кмину, корі­андру, кропу, фенхелю (можна у вигляді порошку), а також настої з квіток ромашки та листя м'яти. Це сприяє при­гніченню бродильно–гнильних процесів і відходженню газів при розслабленні сфінктерів.

При виразковій хворобі тактика лікаря теж повинна бу­ти спрямована на щадний режим, особливо при підвищеній секреторній активності та кислотності шлункового соку, їх зниженню сприяють насіння льону, корені солодцю, ал­теї, оману.

Причин порушення нормальної функції шлунка й ки­шечнику багато, але й їх слід розрізняти, оскільки при орга­нізації лікування, призначенні засобів фітотерапії їх оцінка і усунення мають першочергове значення. Якщо, наприк­лад, гострий катаральний гастрит спричинюється порушен­ням годівлі (згодовування недоброякісного, важкоперетравного, недостатньо подрібненого корму і т. п.), то вто­ринний гастрит розвивається при хворобах печінки, легень, серцево–судинної системи, інфекційних та інвазійних захво­рюваннях. В обох випадках запальний процес охоплює сли­зову оболонку, але залежно від ступеня її ураження і гли­бини змін збудливості залоз шлунка (гіперацидна, субацидна, астенічна, інтерна форми) змінюється кислотність шлункового соку. Якщо вона знижується, то й знижуються його бактерицидні властивості, прискорюється евакуація вмісту в кишечник, де посилюються бродильні та гнильні процеси з всмоктуванням токсинів, що негативно діє на пе­чінку і на весь організм. При таких гастритах (із зниженою секреторною і кислотоутворюючою функцією) застосовують деревій, полин, золототисячник, горобину, бруньки берези, подорожник, сік капусти, чорної смородини, калини, корінь кульбаби, шипшину, цибулю, часник та ін. При гаст­ритах з підвищеною кислотністю сповільнюється евакуаторна здатність шлунка й розвиваються запори. При цьому посилюються гнильні процеси. Як лікувальні засоби ефек­тивні морквяний і картопляний соки, настій звіробою та кропиви, подорожника, календули, чаги, насіння кропу.

При хронічних гастритах спочатку буває тимчасове під­вищення секреції (астенічна форма), а потім вона поступо­во знижується в зв'язку з розвитком атрофії залоз та сли­зової оболонки (субацидний і інертний стани). В кишечни­ку різко підсилюються гнильно–бродильні процеси, відбува­ється інтоксикація організму.

Відповідно до перебігу процесу слід підбирати й рослин­ні лікарські засоби, оскільки при гастритах зменшується або зовсім відсутній апетит, спостерігається його спотво­рення. Це також потребує уваги і призначення спеціальних рослинних засобів. Для стимуляції апетиту призначають чисті чи ароматичні гіркоти, найчастіше відвари кореневищ аїру, коренів кульбаби, настою трави полину та ін. Відвари та настої цих рослин слід вводити повільно, зрошуючи рото­ву порожнину, оскільки гіркоти повинні стикатися із сма­ковими сосочками і чим довше тим краще. В усіх випадках лікування гастритів йому повинна передувати голодна чи напівголодна дієта не менш як 1–1,5 доби, а в процесі лікування дієтична годівля залежно від кислотності шлун­кового соку. Бажано очистити травний канал проносними засобами і промити шлунок теплою водою з сорбентами (активоване вугілля – 30,0 на 1 л води). У пе­ріод гострого перебігу призначають слизові й обволікаючі, в'яжучі й протизапальні засоби. Вводити їх слід за 30–60 хв до годівлі, бажано підігрітими.

Корми повинні бути добре подрібненими і відповідним чином підготовленими до згодовування. Як при гастритах, так і при виразковій хворобі на слизову оболонку та на виразку негативно впливають найменші подразники (ме­ханічні, фізичні, хімічні). Чутливі нервові закінчення при запальному процесі оголені та не захищені секретом сли­зових залоз, постійно подразнюються, що призводить до скорочення гладеньких м'язів, а при набряках у стінці та слизовій оболонці шлунка порушується циркуляція і обмін речовин, приплив та відтік крові, поживних речовин і шла­ків, а звідси – погіршення процесу і зниження ефективності застосування будь–яких ліків.

Ось чому при гастроентеритах і при виразковій хворобі дуже важливе значення має дієта, відсутність будь–якого негативного впливу на чутливі нервові закінчення, сли­зову оболонку, виразки і правильний підбір та застосуван­ня лікарських засобів.

Слід звернути увагу «а таку важливу кормову й круп'я­ну культуру, як овес посівний, що росте по всій Україні. Його хімічний склад дуже багатий: крохмалю містить до 60 %, білкових речовин – 16–18, жирної олії – до 9 %, ві­таміни (В, Е), холін, стерини, стероїдні сапоніни, органічні кислоти, кумарин, глюкозид, мінеральні солі та ін. Виготов­лені з нього слизові відвари (з неочищеного) чи супи (з очи­щеного) як дієтичний, поживний, обволікаючий і протиза­пальний засіб діють високоефективно при лікуванні вище­згаданих захворювань будь–якого генезу й виду тварин, різного віку. Відвари та супи з вівса застосовують при гіпотоніях і атоніях передшлунків, закупорці книжки, абомазиті, ентералгії та інших захворюваннях жуйних.

При гастритах, ентеритах, гастроентеритах, диспепсіях дуже ефективним є використання такої рослини, як кропи­ва дводомна, яка, мабуть, не випадково так поширена. Ба­гатий хімічний склад цієї рослини (каротиноїди, дубильні речовини, глікозиди, хлорофіл, вітаміни С, В₂, В₃, органічні кислоти, макро– і мікроелементи: залізо – 41 мг%, марга­нець – 8,2, мідь–1,3, бор – 4,3, титан – 2,7, нікель – 0,03 мг%; вітамін К₁ (у свіжому листі), в насінні – жирна олія (до 33 %), до складу якої входять майже 74 % лінолевої кислоти, що зумовлює й різнобічну дію цієї рослини. її стимулююча й тонізуюча дія (за рахунок хлорофілу), здат­ність посилювати діяльність серцево–судинної системи, сти­мулювати кровотворну функцію і нормалізувати склад кро­ві дають можливість застосовувати препарати з цієї росли­ни як загальнозміцнюючий засіб при хворобах різних си­стем і органів, а кровоспинні, ранозагоювальні, протизапальні, регенеративні властивості – при хворобах травного каналу.

За нашими даними, настій з листя кропиви дводомної (1 : 10) з введенням в нього 5,0 натрію хлориду на 1 л вия­вився ефективним при гострих розладах травлення у телят У дозі 50–75 мл тричі на день за 30 хв до випоювання мо­лозива. Антидіарейні та регідратаційні властивості його підвищувалися при одноразовому застосуванні відвару ко­реневищ перстачу прямостоячого (1 : 10) у дозі 50 мл за такою ж схемою.

Для зняття спазмів, поліпшення кровообігу та обміну речовин в шлунку застосовують атропінвмісні рослинні засоби (беладону, німицю, дурман) у різних лікарських формах, призначають спазмолітики іншого походження.

Ось такі комплексні заходи забезпечують надійний ефект при лікуванні хвороб травного каналу.

Для лікування і профілактики гастроентеритів, диспеп­сії, колібактеріозу, паратифу молодняка використовують часник і цибулю. Настій (екстракт) часнику готують, змі­шуючи 100 г потовчених цибулин з 1 л фізіологічного роз­чину натрію хлориду і призначають 3–5 мл/кг маси всере­дину 2–3 рази на день до годівлі (телятам). Спиртову нас­тойку з часнику (1:5) призначають всередину в дозі 0,3– 0,5 мл/кг тіла телятам 2–3 рази на добу з водою у співвід­ношенні 1 : 4–1 : 5.

За нашими дослідженнями, кращий результат при гост­рих розладах травлення у новонароджених телят з явищами діареї зумовлює холодний настій часнику (потовченого) 1 : 10 протягом 4 год, консервованого хлороформом (одна крапля на 50 мл) чи аспірином (одна таблетка 0,5 г/на 150 мл), краще азотнокислим сріблом (1 мл 1 %–ного роз­чину на 100 мл) у дозі 100 мл на одну даванку за 40 хв до випоювання молозива тричі на день. Такий же настій за­стосовують поросятам з розладом травлення (гастроенте­рит) , але до нього додають ¹/₄ настою м'яти перцевої і 0,5 г ваніліну (на 250 мл), змішуючи з 3–5 % глюкози. Нас­тій випоюють за 2–3 дні до відлучення і протягом пер­ших 5–7 днів після нього, додаючи хіміотерапевтичні за­соби.

При таких захворюваннях, що супроводжуються спаз­мами шлунка, кишечнику й болями (ентералгія, гострий метеоризм кишок, гостре розширення шлунка та ін.) з по­силеним утворенням газів, які розтягують шлунок чи ки­шечник, викликають спастичне скорочення сфінктерів і сті­нок органів травного каналу, призначають сорбенти (ву­гілля активоване) і спазмолітичні засоби, що містять атро­пін, тропацин й інші спазмолітики.

При явищах застою вмісту в кишечнику (хіміостаз, копростаз) високоефективними є слизи з крохмалю, насіння льону, коренів алтеї, які призначають у великих кількостях. Доброго ефекту добиваються призначенням рослинних олій, краще у вигляді олійних емульсій. Для виготовлення ос­танніх необхідну дозу олії змішують з половинною кількістю будь–якого емульгатора (камеді, жовтка яєць, згущеного молока та ін.), а потім при поступовому розмішуванні до­дають (у 17 разів більше, ніж емульгатора) воду. Введення, цих препаратів поліпшує проходження вмісту кишечнику, розм'якшує його, зменшує запальні явища, обмежує всмок­тування продуктів розпаду корму, газів, токсинів. Це за­побігає токсемії, розриву кишечнику, перитонітам. Слизові відвари призначають у вигляді глибоких клізм (у теплому вигляді).

Важливим є дотримання дієти, при якій бажано вико­ристовувати легкоперетравні корми (молоду траву, терті коренеплоди, бовтанки з відвареної картоплі). Навіть дріб­ним тваринам до кормового раціону додають дрібно по­тертий гарбуз, моркву, яблука, інші фрукти й овочі. Дієти з легкоперетравних кормів дотримуються і при хворобах печінки.

У випадку атонічних запорів призначають александрійський лист (у настоях), вилучають корми, що містять в'я­жучі речовини, вводять у раціон капусту, сливи, кефір (з рослинною олією), буряки, сік сирої картоплі. В таких ви­падках позитивні результати дає призначення настоїв з на­сіння кропу, кмину, анісу, плодів бузини чорної, кори кру­шини ламкої.

І лише ліки рослинного походження, хімічний склад яких у створених природою комбінаціях є вибірковим і най­ближчим до складу клітин тваринного організму, можуть корегувати патологічні зміни.

В свинарстві, особливо при промисловому його веденні, одним з найпоширеніших захворювань є гастрити й вираз­кова хвороба у поросят як наслідок різних стресових наван­тажень. Ці хронічні захворювання потребують неослабної уваги та проведення комплексу організаційних й спеці­альних заходів, серед яких фітотерапії може належати чинне місце.

За нашими даними, ці захворювання в більшості випад­ків уражують поросят–невропатів, які мають низьку жит­тєздатність, підвищену збудливість, дратівливість, у них по­рушений сон, поганий апетит, кволе здоров'я, низькі адап­таційно–компенсаторні можливості організму та низький рівень імуннобіологічних процесів у ньому. Використання фітотерапевтичних засобів тут необхідно спрямовувати на застосування насамперед рослин з седативною дією і таких, що зумовлюють протизапальну, регенеративну й репаративну дію, регулюють секрецію та активність шлункового соку, діють протимікробно, протиспастично, поліпшують травлення. Це стосується в першу чергу періоду відлучен­ня поросят від свиноматок та формування відгодівельних груп, що є надто негативним стрес–чинником в етіоцатогенезі зазначених захворювань.

Із седативних препаратів виправданим виявилося зас­тосування настою трави собачої кропиви (1 :10) по 50 мл двічі на добу за 2–3 дні до і 3–5 днів після відлучення (з метою профілактики захворювань) з одночасним призначенням всередину відварів (1 : 10) кори дуба, корене­вищ аїру і настою (1 : 10) трави звіробою, взятих в одна­кових кількостях (по 25–30 мл). Розраховану на кількість голів дозу вказаних лікарських засобів випоюють або згодо­вують з кормом.

Хворих поросят з ознаками гастритів та гастроентери­тів відокремлюють в окремі клітки і лікують цими ж пре­паратами у зазначених дозах, змішуючи з настоєм вівса, який призначають двічі на день –до припинення проносів і поліпшення загального стану. .

Ефективним є також застосування настою із суміші трав звіробою і деревію по 50 мл з 50 мл настою трави собачої кропиви введенням у раціон (в літній період) холодної во­дяної (1:5) витяжки (протягом 4–годинного настоювання) із подрібненого листя кропиви дводомної по 75–100 мл на голову. Подрібнене й запарене листя кропиви можна дода­вати до настою вівса (з неочищених зерен) чи до киселів (супів) з вівса (очищеного).

Позитивні результати одержують при застосуванні хо­лодної водяної витяжки (1:5) з подрібненого листя подо­рожника та кропиви (по 75 мл на прийом), до якої додають по 50 мл настою трави собачої кропиви та відвару кори дуба.

Іноді в процесі лікування зазначені лікарські засоби комбінують з хіміотерапевтичними препаратами з груп сульфаніламідів, нітрофуранів, антибіотиків. Рослинні лі­карські засоби можна застосовувати в рідких лікарських формах і чистому вигляді, але примусово (з різних напу­валок, шприців, оприскувачів тощо), або з водою, додаю­чи мед, цукор.

Позитивні результати одержані при застосуванні подріб­нених у порошок кореневищ аїру (0,5–0,8 г), перстачу пря­мостоячого (0,8–0,6 г), гірчаку зміїного (0,3–0,6), тричі на день за 30–60 хв до годівлі у вигляді кашок. Порошки ко­реневищ цих рослин, а також з кори дуба (0,5–0,8), ягід чорниці (0,8–1,5 г) ефективні при ентеритах та ентероко­літах поросят та інших моногастричних тварин (собак, котів). Порошки з кореневищ перстачу прямостоячого, гірча­ку зміїного, аїру, родовика лікарського та листя горіха грецького показані при гастритах, виразковій хворобі, гост­рих і хронічних захворюваннях кишечнику, в тому числі й при післяінфекційних колітах (після сальмонельозу та дизентерії) .

При ентероколітах бажано застосовувати в різних лі­карських формах й інші рослинні засоби з протизапальними, регенеративними та епітелізуючими, кровоспинними й обволікаючими властивостями. Це такі, як ромашка (квітки й листя), капустяний і картопляний соки, шипшина, обліпи­ха, черемуха, корені алтеї, м'ята перцева, грицики, крох­маль.

При запорах для клізм застосовують в емульсіях та чис­тому вигляді олію лляну, оливкову, обліпихову, настій кві­ток календули, ромашки, листя шавлії, подорожника або на цих настоях емульсії Із вказаних олій.

Є. С. Товстуха в гуманітарній медицині застосовує крох­маль разом з 20 %–ими настойками (на 40 %–ому спирті) кореневищ перстачу прямостоячого та родовика лікарсько­го для лікування коліту і сигмоїдиту, простої і токсичної диспепсії, екземи, задавнених ран, трофічних виразок, гаст­риту, дизентерії та ін. Настойки підігрівають і додають до утворення клейстеру.

При інтенсивній терапії різними хіміотерапевтичними за­собами, особливо з груп антибіотиків та сульфаніламідів у тварин, у першу чергу молодняку, може бути порушений нормальний біоценоз в травного каналу, що проявляється дисбактеріозом та активізацією умовно пато­генної мікрофлори. При цьому знижуються ферментативні та процеси всмоктування, що може супроводжуватися стій­кими ентероколітами з явищами діареї та довгоочікуваним лікувальним ефектом.

Корекція дисбіотичних зрушень у таких випадках повин­на передбачати застосування фітопрепаратів, що стимулю­ють секрецію залоз (полину, деревію, кульбаби, подорож­ника та ін.), зумовлюють протимікробну дію (звіробій, ка­лендула, часник, деревій), мають в'яжучі і зміцнюючі влас­тивості (при проносах) та діють протиспастично (дубова кора, кореневище перстачу, родовика, змійовика, подорож­ник, ромашка, м'ята, меліса та ін). У комбінації з біопре­паратами (колібактерин, лактобактерин, біфідумбактерин, SL–бактерин та ін.).

Вчасна фітотерапія зменшує кількість кишечної палич­ки із низькими ферментативними властивостями, пригнічує ріст протея, золотистого стафілокока, лактозонегативної кишечної палички, гемолізуючої кишечної палички, гриб­кової флори тощо, зменшує дефіцит біфідум–флори, сприяє відновленню травлення.

У раціон вводять кисломолочні продукти (молочну сироватку, ацидофілін, ацидофільне молоко, ацидофільно–бульйонну культуру – АБК, пропіново–ацидофільно–бульйонну культуру ПАБК, кефір та ін.), дотримуються дієтичної годівлі.

Слід зазначити, що при зміні рН в травний канал і при зміні його евакуаторної здатності зміню­ється процес всмоктування не лише поживних речовин, а й лікарських засобів. Так, якщо гальмується секреція соля­ної кислоти, то сповільнюється і дія ацетилсаліцилової кис­лоти й інших препаратів.

Не завжди призначення рослинних препаратів можливе з лікарськими засобами чисто хімічної структури, синте­тичними препаратами органічної і неорганічної природи. Наприклад, застосування антацидних засобів підвищує рН вмісту шлунка, що сприяє обмеженню проходження через мембрани іонізованих сполук і їх резорбтивна дія змен­шиться. Це стосується антикоагулянтів, сульфаніламідів, нітрофуранів.

Основна частина лікарських речовин всмоктується у проксимальному відділі тонкого кишечнику, а тому й ліку­вальний ефект їх залежить від евакуаторної здатності шлунка. Так, при призначенні засобів., що містять атропін, сповільнюється евакуація вмісту шлунка, але збільшується час контакту ліків з його стінками і з вмістом, а тому де­які ліки можуть спричинювати подразнення чи нейтралізу­ватися і їх менше надходить у кишечник, де вони всмокту­ються, меншим буде і лікувальний ефект. Сповільнення перистальтики кишечнику буде сприяти тривалішій затрим­ці у ньому лікарських засобів, а отже, й активнішому їх всмоктуванню. А якщо евакуаторна здатність шлунка при­скорена, то й лікарські засоби швидше потрапляють у ки­шечник, швидше всмоктуються і проявляють свою дію (наприклад, тетрацикліни). Однак якщо перистальтика кишечника дуже активна, то ліків через нетривале знахо­дження у ньому всмокчеться менше і ефект теж буде не­повним.

При патологічних змінах у слизових оболонках шлунко­во–кишкового тракту змінюються процеси всмоктування, активність ферментів і стан транспортних систем мембран епітелію, особливо кишечнику. Це необхідно враховувати, коли призначають ліки, здатні пошкоджувати клітини сли­зової оболонки кишечнику (неоміцин, поліміксини, тетра­цикліни) і знижувати резорбцію інших необхідних організ­му сполук (заліза, фолієвої кислоти, ціанокобаламіну) внаслідок блокади транспортних систем кишечнику.

В кишечнику існує нормальна мікрофлора, яка теж бере участь у метаболізмі лікарських засобів і він буде залежа­ти від активності ферментів, що виробляються мікрофло­рою. Наприклад, фталазол поза організмом протимікробно майже не діє, а в кишечнику гідролізується до фталевої кислоти й норсульфазолу, діє протимікробно. Ферменти слизової оболонки теж здійснюють гідроліз лікарських за­собів (наприклад, резерпіну, аспірину).

Таким чином, лікарські засоби можуть змінювати свій стан і дію залежно від змін у травному каналі і це слід ураховувати при призначенні вищезазначених за­собів, а в ряді випадків для лікування практикувати лише ліки рослинного походження, що діють комплексно і по­бічного негативного впливу майже не зумовлюють. Слід пам'ятати, що всмоктувальна здатність слизових оболонок травного каналу, а відповідно й її проникність для ліків – це найголовніша проблема у патогенезі гострих розладів травлення новонароджених.

Ключові слова: гіркоти, протиблювотна дія, запор, пронос, проносні засоби, спазмолітична дія, гепатит, жовчогінні.

Питання для самоконтролю

1. Які рослинні засоби застосовують для поліпшення апетиту?

2. Які рослини виявляють протигнильну дію?

3. Назвіть рослини які діють протиблювотно.

4. Назвіть вітамінозні рослини.

5. Чим коректують дисбактеріоз?

6. Які рослини призначають для пригнічення бродильно-гнилосних процесів?

7. Які рослини виявляють жовчогінну дію?

8. Назвіть препарати росторопші.

Завдання для самостійної роботи

Ознайомитись з основними рецептами зборів, які використовуються при хворобах органівтравлення і печінки

Лекція№ 6 ( 2 години)

Дія рослинних засобів на серцево-судинну та нервову системи

Анотація

Викладено застосування препаратів наперстянки, горицвіту, конвалії у лікуванні хвороб серця; дигіталізацію та її види; інші рослини, що виявляють кардіотонічну дію; засоби рослинного походження, які діють на ЦНС.

План

1. Препарати наперстянки, горицвіту, конвалії у лікуванні хвороб серцево-судинної системи.

2.Дигіталізація, її види.

3. Рослини,що виявляють кардіотонічну дію.

4. Засоби рослинного походження, які виявляють вплив на ЦНС.

СЕРЦЕВО–СУДИННА СИСТЕМА

При лікуванні хвороб серцево–судинної системи особли­ву увагу слід звернути на лікування рослинними засобами серцевої недостатності, особливо у коней,собак, високо­продуктивних тварин різних видів. Своєчасна точна діаг<v:line style="left: 0px; text-align: left; position: absolute; z-index: 251656192; mso-position-horizontal-relative: margin; mso-position-vertical-relative: text;" id="_x0000_s1026" strokeweight="3.6pt" o:allowincell="f" to="-26.4pt,469.7pt" from="-26.4pt,411.6pt" =""></v:line ><!--[if !vml]--><!--[endif]-->ностика серцевої недостатності – запорука успішного ліку­вання.

У діагностиці цих хвороб варто враховувати, що причи­нами серцевої недостатності можуть бути анемії, захворю­вання коронарних судин, які спричинюють порушення кро­вообігу (кровозабезпечення) міокарда, вроджені й набуті пороки серця, підвищений тиск крові, що призводить до пе­ревтоми серцевого м'яза, міокардитів, міокардіосклерозу,міокардіодистрофії тощо.

V випадку всіх цих явищ змінюються процеси обміну речовин у серці, порушується його скорочувальна здатність, перевантажується міокард при зменшенні енергозабезпечен­ня. В ураженому міокарді знижується вміст АТФ і кре–атинфосфату – основних джерел енергії, при явищах гіпок­сії Відбувається гіпертрофія серцевого м'яза, порушується електролітний баланс в міокарді (що відіграє патогене­тичну роль у розвитку недостатності). В серцевому м'язі збільшується вміст натрію і зменшується – калію, пору­шується ресинтез креатинфосфату –складової частини для утворення АТФ. Погіршення скорочувальної здатності серця призводить до збільшення залишкового об'єму крові(в порожнинах серця), а внаслідок цього в порожнинах серця збільшується тиск, розтягуються волокна міокарда, від­бувається гіпертрофія, дегенеративні процеси, слабну ско­рочувальна здатність серця, розвиваються застійні Явища в венах, легенях, великому крузі кровообігу (печінка, нир­ки, травний канал), розвивається тахікардія. Застій у леге­нях призводить до погіршення забезпечення киснем, розви­вається гіпоксія, задишка, нагромаджуються недоокислені продукти обміну, в організмі затримується вода,збільшу­ється об'єм циркулюючої крові, розвиваються набряки(під­шкірної клітковини), нагромаджується рідина в порожни­нах. Усі ці патологічні процеси можна припинити й ко­регувати роботу серця,серцево–судинної системи і всього організму лише рослинними лікарськими засобами, які міс­тять серцеві глікозиди.

Особливої уваги заслуговують препарати наперстянки, горицвіту весняного, конвалії,жовтушника та інших рослин, яких є достатня кількість на території України.

У народній та науковій, гуманітарній і ветеринарній медицині з давніх пір застосовують висушене листя наперстян­ки пурпурової (Digitalis purpurea), наперстянки велико–квіткової (Digitalis grandiflora),наперстянки шерстистої (Digitalis lanata), а також серцеві глікозиди з цих рослин у чистому вигляді, що випускаються фармакологічною про­мисловістю.

Застосування серцевих глікозидів має свої особливості, а кожний препарат має ще й свої відмінності, що пов'язане з хімічною структурою глікозидів, їх здатністю зв'язуватися з білками, швидкістю та тривалістю дії тощо.Однак слід пам'ятати, що серцеві глікозиди мають невеликий спектр дії, тобто відношення оптимальної дози до мінімальної ток­сичної,але крім того, завжди при виборі препарату, його призначенні,насамперед при визначенні дози, слід керува­тися станом організму хворої тварини. Тварину ретельно досліджують і, при наявності умов,обов'язково роблять електрокардіограму.

Обов'язково звертають увагу на пульс, частоту скоро­чень серця, дихальних рухів,наявність задишки та ін. Якщо призначатимуть препарати всередину,то слід пам'ятати, що всмоктування серцевих глікозидів з шлунково–кишкового тракту залежить не лише від властивостей глікозиду та йо­го дози, а й від стану травного каналу, печінки та ін.

Без постійної оцінки дії глікозидів їх не застосовують. Призначення препаратів передбачає насичення організму хворого діючою речовиною до досягнення оптимального ефекту після попереднього латентного періоду (від моменту введення лікарського засобу до появи перших ознак виду­жання), тобто так звану дигіталізацію, а потім.уже підтри­мують досягнутий ефект.

Початкове насичення оцінюють за показниками пози­тивного прояву клінічного ефекту дії глікозидів, його три­валістю. Визначають і ураховують дозу засобу(оптимальна терапевтична), а потім підтримуючу дозу, яку можна зас­тосовувати тривалий час, щоб підтримувати одержаний те­рапевтичний ефект. Підтримуюча щоденна доза серцевого глікозиду хворій тварині повинна становити таку кількість (у сумі), яка щоденно руйнується і виводиться з організму. Вона є похідною від щоденної оптимальної терапевтичної. Не з усіх рослин, що містять серцеві глікозиди, можна зас­тосовувати препарати при, одному й тому ж захворюванні, скажімо, серцевій недостатності, хоча в механізмі її ліквіда­ції серцевої недостатності принципової різниці між окреми­ми глікозидами немає. .

Серцеві глікозиди строфантиноподібної дії (з рослин, більшість яких на території України не ростуть) –строфантин К та інші проявляють свою дію дуже швидко і від­різняються від інших незначною кумуляцією.Максималь­на їх дія проявляється протягом першої години і вже через2–3 години зменшується. Тому ці препарати (сировину в практиці ветеринарної медицини не застосовують) призна­чають у важких і гострих випадках серцевої недостатності, наприклад, при набряках легень, приступі серцевої астми _та інших, коли тварині загрожує загибель. Фармпромисловість випускає і настойку строфанта(1 : 10 на 70 %–ному спирті), яку призначають всередину, але оскільки глікози­ди з неї всмоктуються дуже погано (до 5 %), то терапев­тичний ефект її невеликий. її введення практикують крап­лями сублінгвально (під язик) або навіть у вену (на 40 %–ому розчині глюкози–1 краплю на 10–20 мл).

Близько до строфантинів–знаходяться серцеві глікозиди конвалії(конвалІєтоксин, корглікон), жовтушника сірого (еризимін),розсіяного (еризимозид), левкойного (корезид). При застосуванні конвалієтоксину ефект настає у перші 10 хв і досягає максимуму через 1–2 год, утримується май­же добу, від корглікону – до 10 год.Останній є кращим–при наявності у тварин функціональних порушень у нирках і печінці, а також після тривалої терапії наперстянкою та Ті препаратами. Аналогічно діють еризимін і еризимозид. Останній добре всмоктується із шлунково–кишкового трак­ту. Це ж стосується і цимарину (із кендиру конопляного), який менш ефективний, ніж строфантин, але має виражений діуретичний ефект.

Фармпромисловість випускає настойку конвалії (1:10 на 70 %–ому спирті) і валеріаново–конвалієві краплі з адонізидом і бромідами. Призначають всередину, хоча в шлунково–кишковому тракті значна кількість глікозидів конвалії руйнується. Ці препарати ефективні при порушенні серцевої діяльності без розладів кровообігу, особливо при неврозах.

Щодо застосування рослинної сировини, яка містить серцеві глікозиди, особливо листя наперстянки, слід зазна­чити, що заготовляти її слід обдумано й ощадливо. Варто розрахувати середнє річне навантаження на ветеринарний заклад тварин з такими захворюваннями, при яких засто­совують наперстянку, дозу (кількість) сировини для ліку­вання однієї тварини й встановити можливу потребу, яку й заготовити. Це стосується окремого господарства, діль­ниці, дільничної лікарні тощо.

По–перше, наперстянка належить до рослин, що містять сильнодіючі речовини (гітоксин,дигітоксин та ін.), приз­начення її вимагає суворого дотримання доз і постійного контролю; по–друге, без належних знань і досвіду за ліку­вання наперстянкою краще не братися. Незважаючи на те, Що наперстянку і препарати з неї, як із інших рослин, вико­ристовують давно, в жодному підручнику з фармакології не наведено методики лікування наперстянкою і її гліко­зидами з обгрунтуванням дигіталізації.

Дигіталізація– це метод визначення оптимальної тера­певтичної дози препаратів наперстянки, шляхом введення її частин через певні проміжки часу до бажаного ефекту,,якого потім можна буде досягти щоденним введенням під. тримуючих доз. Листя наперстянки містить велику кількість глікозидів,активність яких у середньому становить 55–60 ЖОД. Ці глікозиди кумулюються і лікування ними слід проводити так, щоб не викликати отруєння. У кожному ви­падку необхідний індивідуальний підхід до пацієнта, який залежить від його стану, патологічного процесу та особли­востей реакції організму на глікозиди. Крім вищезазначе­ної дози дигіталізації, визначають підтримуючу дозу – добову дозу препарату, необхідну для підтримання досягнутого рівня терапевтичного ефекту. Якщо знають загальну максимальну дозу для даного виду тварин конкретного препарату, то вибирають пробну дозу дигіталізації, яку вво­дять протягом короткого часу в кілька прийомів доти, поки не проявляться лікувальний ефект або ознаки отруєння. Якщо досягнуто лікувального ефекту, препарат починають вводити б таких кількостях, щоб його підтримувати.

Залежно від стану тварини дигіталізацію можна про­вести такими способами:

інтенсивний–– дати половинну кількість визначеної пов­ної дози, через 6 год –¹/₄ повної дози, а потім через кожні 6 год –¹/₈ повної дози до одержання лікувального ефекту;

швидкий – визначену повну дозу ділять на однакові шість частин і вводять три рази на день кожні 6 год протя­гом двох днів;

повільний – визначають повну дозу і щоденно вводять її ¹/₄ частину до досягнення ефекту, через день тварину об­стежують і, залежно від реакції, встановлюють інтервал введення наступної чверті дози.

Такі спроби дигіталізації прийняті для собак і їх успіш­но застосовують у різних країнах. Досягнення лікувального ефекту встановлюють у собак за послабленням кашлю, задишки, поліпшенням загального стану,зменшенням втом­люваності. Якщо ритм шлуночків зменшується хоча б до 150 ударів на хвилину – це добра ознака, як і зниженню пульсу(до 80–120 ударів/хв), підсилення діурезу, зменшення маси тіла та ін. Для собак повною дозою листя на­перстянки, призначеної через рот, є 0,033–0,11 г/кг, підтримуючою ¹/₈–¹/₅ повної дози; настойки наперстянки пов­на доза 0,33–0,99 мл/кг, дигітоксину – 0,33–0,11 мг/кг, дигоксину – 0,66–0,22 мг/кг, підтримуючі дози такі ж, як і для наперстянки.

При відновленні ознак недостатності (поява набряків, кашлю, швидка втомлюваність,збільшення маси тіла та ін.) підтримуючу дозу слід вважати малою,її варто збіль­шити й визначити заново. При появі ознак отруєння(втра­та апетиту, блювота та ін.) препарат відміняють (на кілька днів), потім лікування відновлюють, знизивши дозу вдвоє. При лікуванні наперстянкою коней повну її дозу всере­дину призначають у шість прийомів протягом 48 год. На третій день, якщо не проявився ефект, дозу знижують до ¹/₃ повної розрахункової і лікування продовжуюсь до появи лікувального чи токсичного ефекту. Добову підтримуючу дозу визначають після дигіталізаці. Вона становить Yβ– 7з від повної дози.

Доза наперстянки і її препаратів для коней всередину: листя наперстянки – 3,3–6,6 г/100кг; настойки наперс­тянки – 33–66 мл/100 кг; дигітоксину – 3,3–6,6 мг/100 кг; дигоксину – 6,6 мг/100 кг маси тіла.

При серцевій недостатності та при інших видах патоло­гії серцево–судинної системи застосовують і багато інших рослин, діючими елементами яких є й серцеві Глікозиди та інші хімічні складові. При серцевій недостатності часто застосовують траву горицвіту весняного,особливо у виг­ляді настоїв (одна столова ложка на дві склянки окропу, настоюють 10 хв). Такі настої показані при серцевих і нир­кових набряках, виснаженні нервової систему зумовлю­ють сечогінний та седативний ефект.

При ряді патологічних процесів показані рослинні засо­би, що зумовлюють зниження тиску крові, його, нормаліза­цію, поліпшують кровообіг та кровозабезпечення тканин і органів. Препарати глоду колючого(настойка, настій, екстракт) діють позитивно на серце, тонізуючи серцевий м'яз та розширюючи коронарні судини, поліпщують крово­постачання, діють спазмолітично, знижують та нормалізу­ють артеріальний тиск, усувають аритмію і тахікардію, зни­жують збудливість центральної нервової системи. Майже з аналогічною метою використовують сухоцвіт багновий препарати якого розширюють судини, знижують тиск крові, сповільнюють серцевий ритм. При стенокардії неврозах серця,тахікардії застосовують шишки хмелю звичайного, траву материнки,меліси, м'яту перцеву, валеріану, дере­вій, які показані при різних кардіопатіях у народній меди­цині.

Популярним для лікування дрібних тварин є препарат кардіовален, до складу якого входить сік трави жовтуш­ника сірого (17 частин), адонізид (30частин)_t рідкий,екс­тракт глоду криваво–червоного(2 частини), настойка валеріани (майже 47 частин), камфора (0,4частини), натрію бромід (2 частини), спирт етиловий 96°–ий (1,6частики).

Гіпотензивну дію зумовлюють препарати барвінку мало­го, вони розширюють судини мозку та серця, знижують артеріальний тиск, показані при вегетативних неврозах, неврогенній тахікардії та ін.

При брадикардії вагусного походження, інфаркті, сте­нокардії, атріовентикулярній блокаді застосовують препа­рати беладонни звичайної та інших рослин, що містять алкалоїд атропін, або в чистому вигляді(Atropini sulfas).

Кардіотонічну дію зумовлюють препарати елеутерококу, ехінопанаксу, женьшеню, ефедри,астаргалу і багато інших, які будуть описані нижче.

НЕРВОВА СИСТЕМА

Застосування лікарських рослинних засобів при розла­дах функцій нервової системи залежить від багатьох чин­ників і насамперед від того, який відділ нервової системи потребує корекції і в якому напрямку.

Відомі нині лікарські засоби рослинного походження можна застосовувати як збуджуючі та стимулюючі і навпа­ки як пригнічуючі та ослаблюючі реакції чи функції різних відділів нервової системи, яку умовно розділяють на центральну (головний та спинний мозок), периферійну (пе­риферійні нерви центральної нервової системи) і вегета­тивну (забезпечує функції органів, їх взаємозв'язок в ор­ганізмі та його взаємозв'язок з зовнішнім середовищем).

Призначення рослинних,як і іншого походження, лікар­ських засобів потребує прискіпливої попередньої оцінки симптомокомплексу захворювання, стану тварини,вивчен­ня її реакцій на різні подразники, поведінки тощо.

Однією з найбільш поширених форм зміни загального стану та поведінки тварин при більшості патологічних про­цесів різного генезу є пригнічення, яке супроводжується зниженням рухливості та активності, в'ялістю,байдужістю, апатією, втомою, залежуванням, навіть сонливістю, а при глибоких розладах центральної нервової системи (функції великих півкуль) – сопорозним чи коматозним станом, що може бути ознакою наявності навіть інфекційних чи пара­зитарних захворювань і глибоких розладів обміну речовин.

У випадках пригнічення бажано застосовувати засоби в різних лікарських формах з рослинної сировини або чисті препарати з неї, що збуджують центральну нервову си­стему.

Популярними,ефективними й доступними є такі, що–міс­тять алкалоїд, кофеїн. Це чай, кава, какао, або чистий<v:line style="left: 0px; text-align: left; position: absolute; z-index: 251660288; mso-position-horizontal-relative: margin; mso-position-vertical-relative: text;" id="_x0000_s1026" strokeweight=".25pt" o:allowincell="f" to="-36.5pt,459.35pt" from="-36.5pt,316.8pt" =""></v:line ><!--[if !vml]--><!--[endif]--> алкалоїд кофеїн (Coffeinum purum) чи найбільш пошире­на його сполука – натрій бензоат (готові розчини 10 %– чи 20 %–ої концентрації в ампулах). Кофеїн збуджує усі від­діли центральної нервової системи, підсилюючи передачу нервового збудження між нейронами, але переважний вплив зумовлює на кору великих півкуль. Підвищує позитивні умовні рефлекси, рухливість, рефлекторну збудливість спин­ного мозку, стимулює дихальний і судиноруховий центри, серцеву діяльність, основний обмін, діурез, м'язову актив­ність, фізичну витривалість.

Не менш популярним засобом рослинного походження є камфора (кетон біциклінічного терпену із рослин–камфоро–носів – камфорного дерева – Laurus camphoratus та ін­ших) , яку застосовують у порошку (всередину) чи в олій­ному розчині 20 %–ої концентрації (для ін'єкцій). Препа­рат збуджує центральну нервову систему з переважним впливом на довгастий мозок, підсилює дихання та крово­обіг, нормалізує судинний тонус, обмін речовин у міокарді, стимулює секрецію бронхіальних залоз, печінки, обмін ре­човин.

В рослинному світі є багато представників, які зумов­люють стимулюючу дію, хоча і менш виражену як вище­названі засоби і застосовуються частіше як загальнотонізуючі, загальнозміцнюючі, підвищуючі роботоздатність та витривалість організму. Це такі, як заманиха висока, жень­шень,левзея, аралія, елеутерокок, родіола рожева, стеркулія, полин гіркий і таврійський.

Збуджуючу дію на життєвоважливі центри довгастого мозку зумовлює зіновать російська(рокитничок), особливо на дихальний і судиноруховий центри, що сприяє поліпшен­ню дихання та артеріального тиску. Із рокитника одержу­ють препарат цитизин (цититон), а з лобелії одутлої –лобелін, які є сильними аналептиками.

Важливо відзначити, що одним із ефективних засобів, який стимулює центральну нервову систему, є алкалоїд стрихнін, зумовлюючий переважний вплив на спинний мо­зок, підвищуючи його рефлекторну збудливість, завдяки зняттю впливу гальмівних нейронів, що дуже важливо при лікуванні парезів і паралічів. Одночасно він стимулює збудливість органів чуття і загострює зір, слух, смак, нюх, тактильну чутливість. Тепер цей препарат одержують син­тетичним шляхом.

Аналогічну дію зумовлює алкалоїд секуринін із секуринеги кущистої та ехінопсин (із головатня звичайного), хоча вони мають меншу активність. Збуджує центральну нерво­ву систему ехінацея пурпурова, дягіль. Ряд патологічних процесів в організмі тварин супроводжується збудженням з ознаками підвищеної рухливості, занепокоєння, навіть до відповідних вимушених рухів і буйства, що потребує при­значення радикальних лікарських засобів, які пригнічують центральну нервову систему, включаючи наркотики та сно­творні.

Однак при ряді процесів з підсиленням психічних і рух­ливих функцій можливе зниження збудливості центральної нервової системи шляхом застосування рослинних лікар­ських засобів. При цьому на особливу увагу заслуговує валеріана лікарська та її препарати (настойка, екстракт, настій). Вони забезпечують зменшення функціональної ді­яльності центральної нервової системи, що також супро­воджується поліпшенням функції серцево–судинної системи, зниженням артеріального тиску та спазмів гладеньком'язових структур, особливо при надмірних нервових збуд­женнях, неврозах, гіпертонії, стресових навантаженнях та ін.

З аналогічною метою застосовують препарати собачої кропиви звичайної та п'ятилопатевої(настої, настойки, ек­стракти), які мають виражену седативну дію, аналогічну валеріані лікарській, а також зумовлюють гіпотензивну та діуретичну дію. Вони показані як заспокійливі засоби, особливо при нервових збудженнях, серцево–судинних не­врозах тощо.

Заспокійливу дію зумовлює алкалоїд тропанового ряду скополамін із скополії, який часто застосовують як болета­мувальний та спазмолітичний засіб.

Заспокійливо і як легке снотворне діють препарати з по­лину звичайного (чорнобилю),який часто використовують у свіжому вигляді як кормову культуру,особливо кролям.

В народній та ветеринарній медицині як заспокійливі засоби застосовують препарати із суцвіть цикорію дикого, які також сповільнюють ритм серцевих скорочень і поліп­шують роботу серця, траву чебрецю, буркуну лікарського (пригнічує центральну нервову систему, діє протисудомно й наркотично, материнки звичайної, меліси, м'яти, бузини чорної,жовтушника левкойного, півонії незвичайної і ба­гато інших рослинних засобів.

_ Серед рослинних засобів, які діють на нервову систему, є і такі, що можуть пригнічувати аферентні (чутливі) нер­вові закінчення, викликаючи навіть місцеве знеболювання. Таку дію має алкалоїд з чагарника кока–кокаїн, який ши­роко застосовують як анестетик. За хімічною структурою він близький до екгоніну, що міститься у листі блекоти чорної (белени), олійну витяжку з якого застосовують у практиці ветеринарної медицини зовнішньо в чистому виг­ляді та в складі лініментів.

Захищають чутливі нервові .закінчення слизові, обволі­каючі та в'яжучі (дубильні)речовини, адсорбенти й рос­линні олії, що застосовують як пом'якшувальні засоби.

Багато рослинних ліків зумовлюють збуджуючий вплив на чутливі нервові закінчення, діють подразнююче і їх при­значають зовнішньо, особливо в хірургічній практиці, а та­кож внутрішньо як блювотні, відхаркувальні,румінаторні, проносні, сечогінні, жовчогінні засоби, що буде описано при характеристиці конкретних рослин.

У рослинах містяться і речовини – що діють переважно на еферентну (відцентрову) нервову систему, які теж поді­ляють на збуджуючі і пригнічуючі. Одні з них зумовлюють свою дію на холінорецептори, інші – на адренорецептори,подібно до медіаторів, що й забезпечує відповідний ефект. Так,збуджуючий вплив на холінергічні нерви зумовлює алкалоїд фізостигмін з бобів фізостигми отруйної, ареко–лін з плодів арекової пальми, лобелін з лобелії одутлої, цитизин з термопсису.Пригнічує і навіть блокує холінергічні структури (діє як М–холінолітик) алкалоїд атропін, що міститься в беладонні, блекоті чорній, дурмані, скополії.

Майже аналогічно діє алкалоїд платифілін з жовтозіл­ля. Вибірково пригнічують холінорецептори гангліїв пахикарпін – алкалоїд з софори товстоплідної та термопсису ланцетного, сферофізин – алкалоїд з сферофізи солонча­кової. Ці алкалоїди застосовують у вигляді солей(чис­тими).

Адренорецептори стимулює алкалоїд ефедрин з ефедри хвощової, гальмують їх збудливість деякі алкалоїди жит­ніх (маткових) ріжків, резерпін –алкалоїд із раувольфії зміїної та інші рослинні засоби.

Ключові слова: наперстянка, горицвіт, конвалія, дигіталізація, кардіотонічна дія, центральна нервова система, пригнічення, збудження.

Питання для самоконтролю

1. Які є види наперстянки?

2. Що таке дигіталізація?

3. Які є способи дигіталізації?

4. Які рослини зумовлюють кардіотонічну дію?

5. Які засоби рослинного походження застосовують при пригніченні ЦНС?

6. Які засоби рослинного походження застосовують при збудженні ЦНС?

7. Які рослини виявляють вплив на чутливі нервові закінчення?

Завдання для самостійної роботи

Ознайомитись з основними рецептами зборів, які використовуються при хворобах серцево-судинної системи