4. Охарактеризуйте діяльність гетьманів Лівобережної і Правобережної України:

Правобере́жна Украї́на (Правобережжя, Правобічна Україна) — історико-географічна назва частини території України на правому березі Дніпра. Займала територію сучасних Вінницької, Житомирської, Кіровоградської, Київської та частково Черкаської областей.

Термін «Правобережна Україна» трапляється в історичних документах від другої пол. 17 ст. За Андрусівським перемир'ям 1667 р. Правобережна Україна (за винятком Києва та округи) залишалась у складі Речі Посполитої. Унаслідок Бучацької мирної угоди 1672 р. землі Правобережжя було поділено на три частини: Поділля зайняла Туреччина, Брацлавщина і Південна Київщина перебували під владою правобережного гетьмана Петра Дорошенка, решта території Правобережної України належала Польщі. За Бахчисарайською мирною угодою 1681 р. кордон між Московською державою й Туреччиною визначили по Дніпру, і Південна Київщина, Брацлавщина та Поділля потрапляли під султанську владу. Після поразки турецької армії під Віднем (1683) уклали Карловицькй мир 1699 (див. Карловицький конгрес 1698-99), за яким Правобережна Україна знову цілком перейшла до складу Речі Посполитої. У Правобережній Україні відбувались великі повстання проти шляхетського та польського панування — Палія повстання 1702-04, гайдамацькі повстання 1734 й 1750, Коліївщина. Унаслідок другого поділу Речі Посполитої (1793) Правобережну Україну отримала Російська імперія.

Лівобере́жна Украї́на — історичне найменування частини України на лівому березі Дніпра в складі Російської імперії в другій половині 17 — 18 столітть, після Андрусівского перемир'я між Росією й Польщею (1667 року). Називалася також Гетьманщиною. До Лівобережної України входили території Чернігівської, Полтавської, лівобережної частини Київської й Черкаської областей, Київ з невеликим районом довкола нього на Правобережжі, а також північна частина Дніпропетровської області. На Лівобережній Україні існувала автономна влада, засади якої склалися під час Визвольної війни українського народу (1648—1654) під проводом Богдана Хмельницького. Головою управління був гетьман, який формально вибирався на генеральній військовій раді. З адміністративної точки зору Лівобережна Україна ділилася на полки (10) і сотні, на чолі яких стояли полковники й сотники. Формально ці посади також були виборними, але фактично їх займали представники козацької старшини, що призначалися гетьманом з наступним затвердженням царським указом. В 1722—1734 роках тимчасово, а в 1764 році остаточно гетьманське управління було ліквідоване, а його функції передані Малоросійській колегії. Обмежена автономія Лівобережної України зберігалася до 1781 року, коли вона була розділена на Чернігівське, Новгород-Сіверське й Київське намісництва; в 1796 році стала називатися Малоросійською губернією, розділеною в 1802 на Чернігівську й Полтавську губернії. В 1783 році козацькі полки були перетворені в регулярні полки російської армії.

5. Наслідки північної війни для україни:

Вели́ка Півні́чна війна́ в Украї́ні (1708—1713) — війна між Московією з одного боку та Швецією, Гетьманщиною та Османською імперією з іншого. З початком Північної війни Україна, як сателіт Московського царства, постачала московським військам живу силу, амуніцію, фураж та продовольство. З приходом Карла ХІІ в Україну гетьман Іван Мазепа уклав з королем Українсько-Шведський союз та виступив проти Петра І. Слідом за гетьманом, на бік шведів перейшло й Військо Запорізьке на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнко. Після Батуринської трагедії та Полтавської битви українські козаки, що виступили проти Петра, відійшли разом з Мазепою та Карлом до Бендер. Після смерті Мазепи гетьманом України був обраний Пилип Орлик, який продовжив боротьбу за незалежність України. 1711 року українські козаки, спільно з татарами, організували похід на Київщину. Проте, через підступний відступ татар похід закінчився невдало, й Орлик відступив. Весь цей час король Карл ХІІ та гетьман Орлик проводили дипломатичну роботу в Туреччині та багатьох європейських столицях, з метою організації проти московської коаліції. Проте ці зусилля не увінчалися успіхом. Московії вдалося уникнути масштабних військових дій з боку Туреччини за допомогою дипломатичних зусиль та підкупів турецьких чиновників. Черговий мирний договір був підписаний 17 квітня 1712 р. Проте, 30 квітня 1713 року султан Ахмед III оголосили нову війну. Однак, не було проведено ніяких значних бойових дій. Протягом 1713 року — Московське царство та Османська імперія остаточно припинили військові дії. Карл ХІІ залишив територію Османської імперії та вирушив до Швеції. В результаті війни Московія перетворилась на Росію, й почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу. Україна з 1709 року втрачає свою незалежність, юридичні і міжнародноправові чинники, а тому перестає існувати як держава.