1.2. Рельєф

Полісся – це велика морено-зандрова і зандрово-алювіальна низовина, де переважають елементи мезо- і мікрорельєфу, коливання висот над рівнем моря в межах 150-200 м. Полісся розміщене на території Волино-подільської плити, Українського кристалічного щита, Дніпровсько – Донецької впадини. Протягом довгого історичного періоду Полісся служило колектором куди потрапляли річкові, а також талі льодовикові води. Тому більша частина Полісся має рівнинну поверхню, а в четвертинних алювіальних і флювіогляційних відкладах переважають піски, супіски, рідше суглинки.

Об’єкт знаходиться на рівнинній території, відносно прилеглих територій. При такому розміщенні сонячне світло більш менш рівномірно потрапляє на ділянку що змушує ретельно проводити підбір рослин, в залежності від їх відношення до сонячного світла.

1.3. Гідрологічно-грунтові умови

На моєму об’єкті наявні дерново-підзолисті та дернові ґрунти

Дерново-підзолисті ґрунти.

В основному ґрунтовий покрив району, як і всієї Поліської зони, куди відноситься Березнівський район, представлений такими генетичними типами: дерново-приховано-підзолисті піщані; дерново-підзолисті піщані й глинисто-піщані та глинисто-піщані глейові; дернові, дерново-оглеєні; лучні й лучно-чорноземні; торфо-болотні грунти.

Територія району знаходиться в межах трьох ґрунтових районів Сарненського, Рокитнівського та Костопільського районів.

Сарненський ґрунтовий район займає північно-західну частину Березнівщини і тут переважають дерново-підзолисті (на підвищених ділянках), дерново-карбонатні грунти (в низинах), в заплаві річки Горинь – лучні і лучно-чорноземні.

Південну і західну частину району займає Костопільський ґрунтовий район. Основу ґрунтового покриття складають дерново-слабопідзолисті карбонатні, дернові й лучно-болотні грунти з окремими острівцями низинними торфовищами, а також –дерново-підзолисті піщані та глинисто-піщані глеєві, що займають терасу р. Горинь від смт Степань.

Дерново-підзолисті ґрунти утворились внаслідок двох ґрунтоутворюючих процесів: дернового та підзолистого. Дерново-підзолисті ґрунти є зональними для Полісся, зустрічаються на борових терасах рік Лісостепу, в Карпатській гірській області. В Україні дерново-підзолисті ґрунти займають 2,5 млн. га.

Дерновий процес ґрунтоутворення відбувається під трав’янистою рослинністю і приводить до формування ґрунтів з добре розвиненим гумусовим горизонтом.

Інтенсивність дернового процесу ґрунтоутворення залежить від продуктивності трав’янистих рослин. Трави, як відомо, більше вимогливі до елементів живлення і вони більше споживають іонів кальцію, магнію та інших. З трав’янистої рослинності формується опад, надземна і підземна частина якого однакові. При відмиранні трав переважна маса органічних залишків попадає безпосередньо в грунт, де взаємодіє з мінеральними речовинами, сприяє гуміфікації, закріпленню в грунті утворених гумусових речовин. Завдяки значному вмісту кальцію в трав’яному опаді створюється реакція середовища близька до нейтральної, що стимулює розпад рослинних залишків завдяки розвитку аеробних мікроорганізмів. Сполуки кальцію сприяють утворенню водомірної зернистої структури. Гумусові кислоти утворюють нерозчинні колоїдні сполуки – гуміни, які коагулюють і утворюють свіжий гумус, який склеює частинки грунту в грудочки.

Поступово грунт збагачується перегноєм і гумусовими речовинами, особливо активно цей процес іде при наявності в грунті великої кількості кальцію, магнію та інших основ, тобто на карбонатній материнській породі. Дернові грунти є зональними для Полісся.

Дерновий процес може протікати і на підзолистих ґрунтах при поселенні трав'янистих рослин під покривом світлолюбивих деревних порід, зокрема берези. Поширення трав швидко проходить на лісових вирубках, галявинах. Поступово верхня частина підзолистого ґрунту збагачується перегноєм і набуває темнішого забарвлення, що свідчить про акумуляцію органічних речовин. Під впливом дернового процесу ґрунтоутворення в верхній частині підзолистого горизонту утворюється перегнійно-акумулятивний горизонт. Таким чином підзолисті ґрунти перетворюються в дерново-підзолисті.

Склад і властивості дерново-підзолистих ґрунтів пов'язані зі ступенем розвитку підзолистого процесу. На Поліссі переважають дерново-слабопідзолисті, дерново-середньопідзолисті ґрунти.

За вмістом гумусу дерново-підзолисті ґрунти належать до низько забезпечених (1-3 % в гумусовому горизонті). Ґрунти, які сформувались на кислих ґрунтотворних воднольодовикових і давньоалювіальних відкладах теж мають кислу (рН = 4,1 - 5,0), сильнокислу (рН = 3,1 - 3,8), рідше слабокислу (рН = 5,4 - 5,8) і дуже рідко близьку до нейтральної реакцію.

Ґрунти з кислою реакцією ґрунтових розчинів мають невелику ємність поглинання (5-15 мг-екв/100г ґрунту) і ненасичені основами. Забезпечення цих ґрунтів легкорухомими поживними речовинами - фосфором і гідролізним азотом дуже низьке (3,0 і 4,0 мг на 100 г ґрунту). Фізичні, водні, повітряні властивості змінюються за профілем: щільність і максимальна гігроскопічність найбільші в І-горизонті, пористість, структура ґрунту не стійка.

Сарненщина багата на поверхневі води і річки, озера, водосховища та ставки. Густота річкової сітки 0,3 км на км² території.

Найбільша річка району Горинь. Вона бере початок за межами району і несе свої води з південного сходу на північ через територію всього району.

Горинь впадає в Прип'ять, і належить до басейну Дніпра.

Русло річки в межах району неоднакове. На півдні річкова долина вузька і становить від 100 до 300 м. Береги обривисті, круті, порівняно неширокі і мають малорозвинуті вузькі заплави, обмежовані високими крутими берегами. Швидкість течії зменшується, корінні береги стають пологими, окремі схили зливаються із заплавою. Заплава розширюється в обидві сторони і становить від 2 до 4 км. Русло петляє в межах заплави, підходячи то до правої, то до лівої тераси. В долині річки безліч малих та великих озер, озерецмтйриків.Середня ширина русла від 80 до 150 м, глибина - 1,5-2 м. Зустрічаються ями до 5-8 м, а в окремих місцях є броди.

Водоносність і рівень води в річці протягом року змінюється. Найбіль­ша водоносність і найвищі рівні припадають на весну. Під час повені вода затоплює майже всю долину річки. В режимі річок існує літній межень. У цей період рівень води в Горині найнижчий. Але він нерідко, частіше всього 1 раз на 4 роки, переривається літнім паводком, який найчастіше спостерігається в кінці червня, на початку липня, внаслідок літніх злив.

Період межені триває до середини, кінця вересня, а в жовтні рівень води в річці поступово підвищується. Льодостав починається в залежності від року, в основному з кінця листопада до початку березня і триває 80-90 днів.

Зимою водний режим Случа і його приток мало змінюється. Весняна повінь наступає через 8-12 днів після скресу. Живлення річки - змішане. Основне джерело його живлення - талі снігові води, атмосферні опади, грунтові води.

Загальна їх площа 5,77 км². А на річці Бобер неподалік с. Князівка на штучному водосховищі створено риборозплідне господарство.

Модуль середньорічного водозбору поверхневого стоку в районі становить 3,5 л/сек. з 1 кв. км.

Підземні води найбільш поширені у флювіогляціальних і давнєалювіальних відкладах у пісках із прошарками суглинків і глин. На правій і лівій терасах р. Горинь- в давньоалювіальних відкладах у суглинках, супісках і пісках. Поблизу смт.Степань відкрито джерело мінеральних вод, на основі якого випускають місцеву мінеральну воду «Степанська». Є родонові джерела.