Основні цілі регулювання зовнішньої торгівлі:

1) обмеження імпорту (інколи - експорту). Можливість досягнення даної мети значною мірою залежить від еластичності попиту на імпортний товар на внутрішньому ринку. Чим еластичніший попит, тим більше шансів, що обмеження зумовлять скорочення імпорту;

2) фіскальні цілі - збільшення доходів державного бюджету. За своєю природою дана мета в умовах динамічної економіки може розглядатися як довгострокова. Можливість її досягнення теж залежить від характеру попиту на товар, що імпортується: чим менше еластичніший попит, тим більше буде поповнюватися державний бюджет;

3) недопущення „несумлінної конкуренції”. Під терміном „несумлінна конкуренція” розуміють порушення загальновизнаних правил і норм ведення конкурентної боротьби: використання конфіденційної інформації; розповсюдження недостовірної інформації; приховування важливої для споживача інформації, демпінг (тобто продаж на зовнішньому ринку товару за ціною, нижчою від існуючої на внутрішньому ринку країни-експортера) тощо.

Основні теоретичні аргументи на користь протекціонізму:

1) необхідність захисту галузей економіки, що тільки починають розвиватися. Такі галузі не зможуть витримати конкуренції іноземних фірм без ефективного захисту з боку держави. А захищені зможуть „стати на ноги”, досягти необхідного рівня ефективності і забезпечити порівняльні переваги країни, після чого протекціоністські заходи можуть бути скасовані;

2) Підтримка відмираючих галузей;

3) зміна порівняльних переваг та негнучкість ринку. Умови формування порівняльних переваг країни з часом можуть змінюватися з багатьох причин, наприклад:- зміна природних умов (відкриття нових родовищ корисних копалин); - проведення цілеспрямованої державної політики (в сфері освіти, інвестицій, НДПКР).

Оскільки фактори виробництва відносно маломобільні, то виробництво повільно адаптується до цих змін. Відповідно, зовнішньоторговельні пропорції, що встановлюються на основі вільної торгівлі, будуть за інерцією відображати умови торгівлі, що вже відбулися. В цих умовах державне втручання може бути виправданим;

4) Упередження виникнення монопольного контролю зарубіжної фірми;

5) послаблення залежності від експорту „неперспективних” товарів. Для країн, що розвиваються, вільна торгівля спричиняє закріплення однобокої (як правило, сировинної) експортної орієнтації, стримуючи розвиток у цих країнах обробної про­мисловості. Проведення протекціоністської політики може стимулювати розвиток даної групи галузей;

6) послаблення ризику, пов'язаного з коливанням ринкової кон'юнктури. Даний аргумент має важливе значення для тих країн, експорт яких має монокультурний характер (Замбія - мідь, Куба - цукор). Ці країни мають повну залежність від коливання цін на відповідні товари. Більша диверсифікація експорту та менша орієнтація на задоволення власних потреб за рахунок імпортних товарів (і те й інше безпосередньо пов'язані з проведенням протекціоністської політики) можуть (особливо на початковому етапі) призвести до зниження ефективності функціонування народного господарства, але в перспективі повинні сприяти зниженню цього виду ризику;

7) послаблення впливу торгівлі на формування споживчих переваг. Проведення протекціоністської політики, яка спрямована на обмеження свободи дій закордонних фірм-гігантів (з їх колосальними фінансовими можливостями впливу на споживачів) певною мірою спроможне захистити інтереси вітчизняних споживачів.

Крім економічних, прихильники проведення протекціоністських заходів часто керуються неекономічними мотивами:

1) необхідність підтримки відповідного рівня самозабезпечення на той випадок, якщо країна виявиться ізольованою від зовнішніх ринків в результаті різкого погіршення міжнародної ситуації;

2) політичні (економічна блокада Іраку);

3) розвиток зовнішньоторговельних зв'язків може розглядатися як потенційна загроза підтримці традиційного способу життя (наприклад, політика самоізоляції, яку проводила до початку XX ст. Японія);

4) необхідність боротьби з безробіттям.

Для обмеження міжнародної торгівлі регулюючі органи використовують такі методи: