Основні положення угоди про створення нафта такі:

1. відміна мита на товари трьох країн під час торгівлі між собою;

2. захист північноамериканського ринку від експансії азійських і європейських компаній;

3. зняття заборони на капітальні вкладення і конкуренцію американських і канадських компаній в банківській і страховій справі в Мексиці;

4. створення тристоронніх груп для вирішення проблем, пов'язаних з охороною оточуючого середовища (довкілля).

Від інтеграційних зрушень виграють усі члени угрупування:

1. споживачі - від розширення торгівлі та зниження тарифів;

2. американські промисловці - від притоку дешевої мексиканської робочої сили;

3. американські економічні сектори з виробництва електроніки, комп'ютерної техніки, автозапчастин, будматеріалів - від зростання доходів;

4. значно зростає зовнішня торгівля Канади; так, канадський експорт за 10 років подвоївся, причому 80-84% припадає на США;

5. прогнозується, що Мексика підвищить темпи зростання з 1,6% до 2,6%, скоротить період реформування своєї економіки і перехід до економічно розвинутих країн з 50 до 10—15 років.

За угодою НАФТА вимальовується стратегія і тактика економічної політики і такі стратегічні завдання.

1. Створення повноцінного північноамериканського спільного ринку до 2010 р.

2. Створення самодостатнього панамериканського торговельного блоку від Аляски до Вогняної Землі.

Основні тактичні напрямки діяльності нафта:

• активно сприяти торгівлі та інвестиціям шляхом усунення як традиційних, так і нетрадиційних торговельних бар'єрів;

• полегшувати доступ іноземних інвесторів на внутрішній ринок шляхом розширення прав усіх інвесторів при одночасному обмеженні державного регулювання;

• узгоджувати стимулювання зростання рівня зайнятості й реформування в сфері соціальної політики з метою всебічної підтримки експорту;

• здійснювати більш ефективне розв'язання торговельних спорів за допомогою спеціально створених механізмів.

Основна мета НАФТА - прискорити процес формування найбільшого на Північноамериканському континенті регіонального господарського комплексу.

Інтеграційні процеси активізуються і в Південній Америці. На початку 60-х pp. тут планувалося створити „зону вільної торгівлі”, а потім - Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР). Але політична і економічна кризи не дозволили реалізувати ці плани. До середини 90-х pp. інтеграційні процеси активізувались шляхом укладення торговельного пакту МЕРКОСУР між Аргентиною, Бразилією, Уругваєм і Парагваєм, який приєднався пізніше. Пакт набрав чинності з 1 січня 1995 р. Він мав привести до створення нового великого регіонального торговельно-економічного блоку, що об'єднає держави з загальною чисельністю населення більш ніж 220 млн. осіб і сумарним ВВП в 550 млрд дол.

В результаті створення цього угрупування 90% взаємної торгівлі чотирьох держав звільняються від дії будь-яких тарифних бар'єрів, а щодо імпорту з третіх країн, то запроваджується загальна тарифна структура і митні правила. Передбачається, що МЕРКОСУР буде інтегруватися з НАФТА і поступово в нове угрупування увійдуть інші країни регіону.

Прагнуть розвивати інтеграційні процеси у своєму регіоні африканські країни. З 1989 р. в Північній Африці було створено союз Арабського Магріба за участі Алжиру, Лівії, Мавританії, Марокко і Тунісу. Угода про цей союз передбачає організацію широкомасштабного економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції. Але сьогодні Північноафриканський регіон являє собою п'ять замкнутих в національних кордонах, відокремлених один від одного ринків.

Прагнення інших африканських країн до економічної інтеграції означає спробу відсталих, економічно не пов'язаних між собою країн створити в окремих субрегіонах Африки умови для розвитку промисловості, яка була б орієнтована на задоволення потреб внутрішнього ринку. Створюючи економічні союзи та митні зони, африканські країни планували на основі скоординованої політики розвивати тісні економічні зв'язки між собою. Результатом мало було стати виникнення містких внутрішні х ринків як бази модер­нізації економіки. Інтеграція розглядалась як альтер­нативний шлях розвитку з „опорою на власні сили”. Ця ідея є і в планах Організації Африканської Єдності (ОАЄ) зі створення Африканського економічного співтовариства.

Сьогоднішня практика реалізації інтеграційних планів в Африці та завдань поглибленого співробітництва між країнами регіону показує , що всі ці цілі й завдання залишаються поки що лише побажаннями. Разом з тим ідея африканського спільного ринку залишається популярною на цьому континенті.

Набирають сили інтеграційні процеси у Східній Азії та Тихоокеанському басейні. Азійсько-тихоокеанське економічне співробітництво включає дві основні групи країн та регіональні полюси зростання.

Найбільш успішно розвивається Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), куди входять:

Бруней Філіппіни Сінгапур Індонезія Таїланд

Увійшли до угрупування в 1-й половині 90-х рр. XX ст.

В'єтнам (1995) Лаос (1997) Мянма (Бірма) (1997) Камбоджа (1999)

Увійшли до угрупування в 2-й половині 90-х рр. XX ст.