Направлення основних стратегій підприємства

Компоненти бізнесу	Ціль	Стратегію
Ринок	Збільшити об’єм продажу на 20%	Проникнення на інші внутрішні ринки та експорт у країни СНД
Гроші	Покращити співвідношення між акціонерним капіталом та боргом	Біля 35% необхідного капіталу забезпечити акціонерами
Виробництво	Покращити якість продукції	Запровадити автоматизовану систему контролю якості
Люди	Підвищити кваліфікацію працівників	Організувати спеціальні курси та стажування
Охорона навколишнього середовища	Зменшити негативний вплив виробництва на навколишнє середовище	Провести модернізацію системи очищення стічних вод
Цінова політика	Зберегти доступний, однак достатньо високий рівень цін (асоціюється з високим рівнем якості продукції)	Провести широку рекламну компанію
Розподілення	Перейти від 2-рівневого до 1-рівневого каналу розподілу продукції	Відкрити мережу регіональних фірмових магазинів.

1. Стратегія товару визначає процес його виготовлення. Рішення пов’язані, з виробничими витратами і якістю товару. Рішення встановлюють нижню межу витрат та верхню межу якості.

2. Стратегія процесу – можливості процесу, котрі доступні для виробництва товару. Рішення по процесу прив’язують менеджмент до основних підходів стосовно технології, ресурсів, обслуговування.

3. Стратегія вибору місця знаходження. Рішення по місцезнаходженню підприємства можуть як покращити, так і погіршити бізнес.

4. Стратегія розміщення. Рішення по розташуванню потужностей, персоналу, складів і т. д. Будуть залежати від стратегії розміщення.

5. Стратегія людських ресурсів. Людські ресурси — основна та одна з дорогих частин будь-якого проекту, тому рішення, що приймаються в цій області, забезпечують успіх проекту.

6. Поставки та стратегія. Визначення того, що повинно бути зроблено, що необхідно закупити, доставка, ціна, ефективність постачання, принцип “точно вчасно”.

Тактичні рішення операційного менеджменту:

1. Тактика управління запасами. Рішення по запасах повинні бути оптимальними для економії затрат на зберігання.

2. Тактика складання розкладів. Ефективність розкладів роботи та руху матеріальних ресурсів – основа своєчасного здійснення проекту.

3. Тактика по якості. Рішення повинні забезпечувати потрібну якість продукції.

4. Тактика надійності та ремонту. Рішення повинні відповідати потрібному рівню надійності і ремонту обладнання.

Тема 9. Управління матеріальними ресурсами і виробничими запасами

В даний час сформовані основні принципи управління матеріальними ресурсами:

• плюралізм джерел і форм матеріально-технічного забезпечення (матеріальні ресурси можуть здобуватися як в оптових постачальників, так і у виробників).

• Самостійність підприємств-постачальників і підприємств у використанні ресурсів за призначенням.

• Саморегулювання на основі діючих впливів (податок, процентна ставка, мито) для збалансування обсягів виробництва з матеріальними ресурсами.

• Ресурсозбереження і протизатратність (матеріальні витрати і їх запаси повинні знаходитися в рівноважному стані)

• Інтенсифікація використання матеріальних ресурсів (головним чином створення безвідхідного виробництва, повторне використання відходів)

• Комплектність – наявність у системі всіх необхідних матеріальних і енергетичних ресурсів.

• Оперативність (здатність системи швидко реагувати на вимоги ринку продукції).

• Оборотність – можливість переходу продукції з натурально-речовинної форми у вартісну і навпаки.

• Сприйнятливість до науково-технічного прогресу – система повинна вільно освоювати нові види матеріалів і енергії.

• Реалізація пріоритету споживання – задоволення потреб ринків у матеріальних ресурсах і послугах.

Витрати матеріальних ресурсів визначаються характером процесу матеріалоспоживання. На процеси матеріалоспоживання впливають наступні фактори:

• тип виробництва;

• обсяг виробництва;

• ступінь реалізації виробничого процесу;

• тривалість виробничого циклу;

• номенклатура продукції, що випускається;

• гнучкість виробництва;

• вид продукції з урахуванням матеріалу й енергоспоживання;

• рівень надійності виготовленої продукції (матеріалозатрати в процесі експлуатації);

• характеристика технологічних процесів, їхня прогресивність, безвідходність.

Запаси – це резерви матеріальних ресурсів підприємства.

Управління запасами має два основних аспекти:

1. Забезпечення виробництва потрібного товару в потрібний час у достатній кількості.

2. Зниження витрат на підтримку запасів.

Основна мета управління запасами – досягти задовільного рівня обслуговування споживачів, одночасно зберігаючи витрати на підтримку запасів у розумних межах.

Запаси призначені для:

• забезпечення безперебійної роботи виробництва;

• захисту виробництва від недостачі матеріальних ресурсів;

• захисту від збільшення постачальниками цін на матеріали;

• використання переваги знижок при великих обсягах замовлення.

Основні риси ефективного управління запасами.

1. Облік наявних запасів у стадії виконання замовлення.

2. Прогнозування попиту на промислову продукцію.

3. Наявність інформації про матеріали і терміни їхнього постачання.

4. Оцінка вартості підтримки (збереження) запасів.

5. Використання системи класифікації запасів.

Основна задача менеджера: виконати замовлення в той момент, коли обсяг наявних запасів достатній для задоволення попиту протягом часу, необхідного для виконання замовлення.

Цей час визначається точкою відновлення замовлення: поновлення замовлення в той момент, коли наявний запас знижується до визначеного рівня.

Види виробничих запасів.

Запаси, як правило класифікуються по двох критеріях:

• параметрам руху матеріальних потоків: простору і часу;

• функції запасу.

Виробничі запаси формуються в організаціях-споживачах і призначені для забезпечення безперебійного виробничого процесу. До них відносяться: предмети праці, що ще не піддавалися обробці.

Товарні запаси знаходяться в організацій-виготовлювачів на складах готової продукції. Вони необхідні для безперебійного забезпечення споживачів матеріальними ресурсами.

Виробничі і товарні запаси підрозділяються на наступні види:

• поточні запаси: забезпечують безперервність постачання виробничого процесу між двома постачаннями;

• підготовчі (буферні) запаси: вони виділяються з виробничих запасів і мають потребу в додатковій підготовці перед використанням (сушіння, пресування і т.д.). Вони формуються при відпустці матеріалів споживачу партіями;

• гарантійні (страхові) запаси: призначені для безупинного постачання споживача в непередбачених обставинах (наприклад затримка постачань при доставці). На відміну від поточних, гарантійні запаси постійні, при нормальних умовах роботи вони недоторкані.

• перехідні запаси: залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду. Призначені для забезпечення безперервності роботи до чергового постачання.

За часом запаси розбиваються на кількісні рівні:

• максимальний бажаний запас: визначає економічно доцільний рівень запасу і застосовується як орієнтир при розрахунку обсягу замовлення

• торговий рівень запасу: використовується для визначення моменту часу видачі чергового замовлення

• поточний запас: відповідає рівню запасу в будь-який момент обліку. Він може збігатися з максимальним бажаним, граничним чи гарантійним запасом.

Управління запасами – це визначений вид виробничої діяльності, об'єктом якого є створення і збереження запасів.

Основна мета управління запасами на підприємстві – знизити загальні щорічні витрати на утримання запасів до мінімуму за умови задовільного обслуговування споживачів. На практиці розроблено багато методів, прийомів і стратегій керування запасами. Розглянемо деякі з них:

1. Система з фіксованим обсягом замовлення. Тут обсяг замовлення суворо зафіксований і не змінюється ні при яких умовах. Для оптимізації розмірів замовлення застосовуються спеціальні методики і розрахункові формули. Функціонування такої системи наведено на рисунку 9.3.

У цій системі замовлення здійснюються в суворо визначені моменти часу через рівні інтервали, наприклад раз на місяць, тиждень і т.д.

Таблиця 1