Українське народне малярство. Особливості петриківського художнього розпису

Ще з часів княжої держави народні традиції були істотним компонентом українського малярства. Виразні самобутні риси проступають вже у монументальному мистецтві староукраїнських храмів. Ці традиції монументальних розписів розвивались протягом наступних віків.. У XVI - XVIІ століттях особливої популярності набувають певні євангельські сюжети, особливо прийнятні світоглядові українського народу, його морально-естетичним нормам і переконанням. До таких сюжетів належать "Страсті Христові", "Жертвоприношення Авраама", ікони Богородиці, архангела Михаїла, Параскеви П'ятниці та Юрія-Змієборця. Ікони або ж образu стали невід'ємним компонентом інтер'єрів житла. Під образaми, що висіли на чільному місці хати - покуті (кут між східним і південним вікнами світлиці) - здійснювались найважливіші обряди, до образiв молились, ними благословляли у найважливіші моменти життя людини. Домашні ікони малювались на дошці, рідше - на полотні чи склі (у західноукраїнському реґіоні). Народні малярі - автори образiв - практично завжди були анонімними. Майже кожна місцевість мала своє коло майстрів-малярів, що дотримувались усталених і люблених у народі мотивів і традицій. Більшість народних ікон вражають своєю щирістю і наївністю у трактуванні обраних образів. Із XVIІ століття до улюблених сюжетів додаються образи святих Миколая, Іллі, Варвари, сюжети Спаса нерукотворного, Покрови Пресвятої Богородиці, що якнайточніше відповідали основам народного світогляду. Приблизно з кінця XVIІ століття народні малярі почали створювати також картини світського змісту. Найсамобутнішим явищем у цьому ряду стали картини "Козак Мамай", що їх малювали аж до кінця ХІХ століття. Починаючи з кінця XVIІІ століття, розширюється тематичний діапазон народного малярства, з'являються твори на історичну, побутову тематику, пейзажі, морально-етичні й гумористичні сюжети. Продовжується започаткована наприкінці XVIІ століття традиція портретного живопису, популярними стають народні трактування історичних персонажів. У ХІХ столітті з'являється такий популярний вид народного мистецтва як народна ґравюра, лубок. Петрикі́вський ро́зпис, або «петрикі́вка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва. Побутові речі із візерунками в стилі петриківського розпису збереглися з XVII століття.Визначальними рисами розпису, що відрізняють його від інших подібних видів малярства (наприклад, від українського опішнянського розпису та від російських хохломського розпису і федоскінської мініатюри), є техніка виконання, візерунки, їх кольори та біле тло.Цей розпис можна назвати національним брендом української культури і мистецтва. Це особлива сторінка фольклорного пластично-просторового мистецтва — селянський хатній стінопис українців та оздоблення архітектури різьбленням і ліпниною (хоча останні не набули поширення). Прикрашали мальованим розписом побілені вапном стіни над вікнами й дверми та піч у багатьох регіонах України: на Київщині, на Півдні України, на Поділлі, на Полтавщині і, звісно, на Дніпропетровщині.

Найсамобутнішим явищем у цьому ряду стали картини "Козак Мамай", що їх малювали аж до кінця ХІХ століття. Козак Мамай - народно-фантастичний образ мандрівного запорожця, що став втіленням основних рис українського характеру. Він щирий і добродушний, мудрий і кмітливий, добрий господар і мужній вояк - уособлював ідеали волі й незалежності, життєлюбності й оптимізму. Цей образ був знаним і любленим у всіх верствах українського народу: козак, що сидить по-турецькому під дубом. Поруч завжди вірний кінь, недалеко лежать чи висять шабля, пістоль, рушниця (миролюбність, але готовність дати відсіч), люлька, бандура і келих з карафкою, а ще - лукава усмішка на устах (хоч і схильна погуляти і хильнути, але багатої душі людина). Дуже часто на цих картинах було зроблено написи, які доповнювали і конкретизували бачення цього образу в народі, а часто й вели своєрідний діалог з глядачем.