- •1. Основні етапи біографії, образотворча спадщина т.Г.Шевченка.
- •Античні міста-держави Північного Причорномор’я та їх вплив на розвиток української культури.
- •Барокове мистецтво Західної України.
- •Визначення культури та цивілізації. Функції культури.
- •Етнографічне районування України
- •Життя і творчість Катерини Білокур.
- •Життя і творчість Володимира Івасюка
- •Херсонес – визначна грецька пам’ятка Північного Причорномор’я.
- •Церковна та культурно-просвітницька діяльність п.Могили. Києво-Могилянська колегія – духовно-культурний центр православного світу
- •29 Червня 1629 року у Києві мав бути скликаний помісний собор, предметом обговорення якого мало стати питання примирення уніатів і православних. Позитивних наслідків собор не дав.
- •Українські «шістдесятники» в літературі та мистецтві. Дисидентський рух.
- •Українське народне малярство. Особливості петриківського художнього розпису
- •Українська полемічна література 16-першої половини 17 ст. Творчість і.Вишенського
- •1756—1757 Роки разом з Яном Ґертнером виконав бічні вівтарі святого Яна де Мата і святого Фелікса Валуа в Монастирі тринітаріїв (Львів, не зберігся).[Джерело?]
- •Українська народна кераміка як вид декоративно-вжиткового мистецтва.
- •Роль Кирило-Мефодіївського братства в національно-культурному відродженні України.
Роль Кирило-Мефодіївського братства в національно-культурному відродженні України.
Кири́ло-Мефо́діївське товариство (Україно-слов'янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху.
Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — «весни народів»[1].
Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них відігравали М.Костомаров, Т.Шевченко, Г.Андрузький, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш. Впродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів та відродження України[1].
На думку історика Симоненка Р. Г., історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. Це позитивно вплинуло на національну свідомість[8][9].
Український історик Орест Субтельний зауважив, що Кирило-Мефодіївське товариство не лише явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку, а й привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом