Вуглекислотні вогнегасники

Призначені для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих горючих речовин і матеріалів, електроустановок, що перебувають під напругою до 1000 В, а також цінних предметів (у картинних галереях, музеях, архівах, бібліотеках, приміщеннях з ПК). Їх не можна використовувати для гасіння гідрофільних легкозаймистих рідин (спирти, ацетон тощо), в яких СО₂ добре розчиняється, лужних металів, речовин, що перебувають у стані жевріння (відсутнє змочування), а також речовин, які можуть горіти без доступу повітря (целулоїд, магній, перекиси та ін.)

У вогнегаснику (ВВ-2, ВВ-5, ВВ-8 та ін.) (рис. 4) вуглекислота перебуває в корпусі (товстостінний металевий балон) у скрапленому стані (вона переходить у скраплений стан при високому тиску). У разі натискання на важіль керування клапаном, вуглекислота під тиском надходить у розтруб, де внаслідок раптового розширення (близько 500 разів за об'ємом) та швидкого випаровування утворюється снігоподібна маса з температурою до мінус 70°С. Таким вогнегасником потрібно гасити з відстані близько 1 м, спрямовуючи струмінь вуглекислого снігу з краю вогню.

Вогнегасники потрібно розміщувати подалі від нагрівальних приладів (не менше 1 м), а також не допускати ударів по балону. Під час задіяння вуглекислотного вогнегасника заборонено торкатися рукою розтруба, адже його температура від вуглекислотного снігу дуже знижується. Щомісяця необхідно ззовні оглядати вогнегасник, звертаючи увагу на наявність пломб і розтрубу. Один раз на квартал вогнегасники перевіряють зважуванням.

Рис. 4. Схема будови вуглекислотного вогнегасника ВВ-2: 1 – корпус; 2 – сифонна трубка; 3 – запобіжна мембрана; 4 – запобіжна чека; 5 – важіль керування клапаном; 6 – ручка; 7 – розтруб.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники

Призначені для гасіння електроустановок під напругою до 380 В, тліючих матеріалів (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали), твердих горючих речовин, за винятком лужних металів та їх карбідів, оскільки вони можуть підсилити горіння або призвести до вибуху, а також речовин, що здатні горіти без доступу повітря (наприклад, кіноплівка).

За будовою та принципом дії ці вогнегасники подібні до вуглекислотних, але мають тонкостінні сталеві балони та замість розтруба (снігоутворювача) – пряму насадку (рис. 5). Їх заряджають бромистим етилом (97% об’єму) і діоксидом вуглецю (3%), які на виході з вогнегасника створюють струмінь із дрібнодисперсних краплин. Для створення надлиш-кового тиску, в балон закачують стиснуте повітря завдяки якому вогнегасна речовина виходить із насадки-розпилювача.

Масу і тиск заряду контролюють не рідше одного разу на рік. Втрата заряду з вогнегасника не має перевищувати 100 г, а зниження тиску – понад 0,6 МПа.

Рис. 5. Схема будови вуглекислотно-брометилового вогнегасник ВБ-3: 1 – корпус; 2 – сифонна трубка; 3 – ручка; 4 – важіль керування клапаном; 5 – запобіжна чека; 6 –розпилювач

Порошкові вогнегасники

Призначені для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, тліючих матеріалів, лужних металів та їх карбідів, електроустановок під напругою, двигунів внутрішнього згоряння. Застосування порошкових вогнегасників (рис. 6) обумовлює вид порошку, який перебуває в ньому.

Для викидання порошкового заряду через конічний або циліндричний розпилювач у вогнегаснику розміщено балончик з інертним газом (азот, двоокис вуглецю у скрапленому стані). Щоб задіяти вогнегасник, потрібно висмикнути запобіжну чеку або натиснути пускову кнопку, спрямувати розпилювач на полум’я та натиснути на важіль. Тоді газ із балончика потрапляє в корпус вогнегасника, створює надлишковий тиск та виштовхує порошок через сифонну трубку.

Рис. 6. Порошковий вогнегасник ВП-1Б: 1 – корпус; 2 – балончик; 3 – сифонна трубка; 4 – розпилювач; 5 – пускова кнопка; 6 – запобіжна чека; 7 – важіль керування клапаном; 8 – ручка.

Основні технічні характеристики найбільш поширених переносних вогнегасників наведено в таблиці 2.