UL0000035

явності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Презумпція вини особи полягає у тому, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання (ч. 1 ст. 614 ЦК). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання (ч. 2 ст. 614 ЦК). Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність. Особа є невинною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Для виникнення цивільно-правової відповідальності форма вини (умисел чи необережність) значення не має, однак у випадках, встановлених законом, може впливати на розмір відшкодування. (Наприклад, ст. 1193 ЦК – урахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди (груба необережність); ст. 616 ЦК – суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення). Згідно з ч. 3 ст. 1193 ЦК, вина потерпілого не враховується у разі: а) відшкодуванні додаткових витрат при відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (зумовлених потребою посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо) (ч. 1 ст. 1195 ЦК); б) відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника (ст. 1200 ЦК); в) відшкодування витрат на поховання (ст. 1201 ЦК); г) якщо потерпілим є малолітня або недієздатна особа.

Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності необхідні або повний склад правопорушення, який складається з названих вище чотирьох елементів, або у випадках, передбачених у законі чи договорі, – неповний, усічений склад – протиправність і вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів (крім випадків відповідальності без вини) цивільна відповідальність не настає.

У випадках, передбачених законом, допускається притягнення особи до цивільноправової відповідальності незалежно від наявності вини правопорушника (наприклад, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (ч. 5 ст. 1187 ЦК), відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, яку прийнято на зберігання (ст. 950 ЦК) тощо).

Законодавством передбачений особливий порядок з’ясування вини у певних випадках. Наприклад, у разі покладання обов’язку на батьків щодо відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, відповідно до ст. 1178 ЦК береться до уваги їх вина у несумлінному здійсненніабо ухиленніними відздійснення виховання танаглядузамалолітньоюособою.

Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності:

–випадок (або казус – те, чого заздалегідь не можна передбачити і відвернути настання. Він характеризується суб´єктивною невідворотністю. Тому, якщо буде доведено, що шкода заподіяна випадково, то тим самим буде спростовано наявність вини заподіювача шкоди);

–непереборна сила (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК) або форс-мажорні обставини характеризуються об´єктивною невідворотністю. Інколи дії непереборної сили можна передбачити, але відвернути їх з допомогою відомих засобів неможливо. До дії непереборної сили належать як природні явища (землетруси, повені, урагани та ін.), так і явища суспільного характеру (військові дії, забастовки, заколоти, революції тощо). При цьому необхідно мати на увазі, що ці явища повинні відповідати ознакам надзвичайності й непереборності. Відсутність хоча б однієї з цих ознак буде доказом відсутності явища непереборної сили;

–вина кредитора;

–самозахист цивільних прав (ст. 1169 ЦК);

–крайня необхідність (ч. 2 ст. 1171 ЦК).

111

Питання для самоконтролю:

1.Які існують підходи до визначення цивільно-правової відповідальності? Яке співвідношення понять «цивільно-правова відповідальність» та «цивільно-правова санкція»?

2.Які види цивільно-правової відповідальності?

3.Дайте визначення понять «збитки», «моральна шкода», «реальні збитки», «упущена вигода».

4.Які умови правомірності діяння?

5.Розкрийте зміст підстав цивільно-правової відповідальності. Які підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності?

Рекомендована література:

1.Аверьянов А.В. Объем гражданско-правовой ответственности за нарушение отдельных видов обязательств: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / А.В. Аверьянов – СПб., 1997. – 204 c.

2.Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда. Теория

ипрактика/ А.М. Белякова– М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. – 149 c.

3.Богданов О.В. Вред – как условие гражданско-правовой ответственности.: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / О.В. Богданов. – Саратов, 2001. – 198 c.

4. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. Очерк теории /

С.Н. Братусь – М.: Юрид. лит., 1976. – 215 c.

5.ЖуковскаяО. Л. Юридическая природа и перспектива развития правового регулирования обязательств по возмещению вреда, причиненного источником повышенной опасно-

сти.: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / О.Л. Жуковская. – К., 1987. – 229 c.

6.ЗагорулькоА.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъектами гражданскогоправа. / А.И. Загорулько. – Харьков: Консум, 1996. – 78 с.

7.Захарова О.Н. Непреодолимая сила и гражданско-правовая ответственность.: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / О.Н. Захарова. – Иркутск, 2005. – 175 c.

8.Иоффе О.С. Обязательства по возмещению вреда / О.С. Иоффе; отв. ред. Л.И. Картужанский. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1951. – 107 c.

9.Клочков А.В. Компенсация морального вреда как мера гражданско-правовой ответственности.: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / А.В. Клочков. – Волгоград, 2004. – 168 c.

10.Коновалов С.А. Основание гражданско-правовой ответственности: дис... канд.

юрид. наук: 12.00.03 / С.А. Коновалов. – М., 2006. – 246 c.

11.Милохова А.В. Гражданско-правовая ответственность вследствие причинения вреда: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / А.В. Ми лохова. – М., 2004. – 198 c.

12.Солдатенко О.М. Гражданско-правовое регулирование ответственности за вред, причиненный источником повышенной опасности: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / О.М. Солдатенков. – Саратов, 2002. – 186 c.

13.Хохлов В.А. Гражданско-правовая ответственность за нарушение договора.: дис...

докт. юрид. наук: 12.00.03 / В.А. Хохлов. – Самара, 1998. – 349 c.

112

Глава 11. Визначення та обчислення строків та термінів

§1. Поняття, значення та правова природа строків (термінів) у цивільному праві

Для будь-яких правовідносин, у тому числі і цивільних, характерним є те, що всі вони виникають, тривають, змінюються і припиняються у часі. Навіть дія самих правових норм, що регулюють ті чи інші правовідносини, обмежується часом.

Цивільне право – приватна галузь права, яка врегульовує приватні майнові та особисті немайнові відносини, що не просто плинуть у часі, а особливого значення у цих відносинах набуває досягнення належного, бажаного, звичайно, законного правового результату, що обумовлюється та деякою мірою визначається застосуванням тих чи інших видів цивілістичних строків та термінів. Учасники цивільних правовідносин, реалізуючи свої права, зацікавлені в тому, щоб ці права та обов’язки здійснювалися не лише належним чином, а й своєчасно. Отже, значення строків у цивільних правовідносинах полягає в тому, що саме вони упорядковують цивільний обіг, стабілізують цивільні відносини, сприяють якісному задоволенню потреб громадян та організацій, забезпечують своєчасний захист цивільних прав.

Сучасне українське цивільне законодавство, (ст. 251 ЦК) строком визначає період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном визначається момент у часі, із настанням якого пов’язана дія чи подія, яка також має юридичне значення. Факт здійснення прав і обов’язків у часі викликає необхідність закріплення моментів їх виникнення, зміни та припинення в загальному спливі часу для забезпечення визначеності та стабільності цивільних правовідносин, і саме з цією метою використовується категорія строків та відповідно термінів.

Питання про роль та місце строків у цивільних правовідносинах, як правило, розглядають у декількох аспектах:

1)строк як момент виникнення (початку) чи припинення правовідносин (у сучасній цивільній науці цей аспект у більшості випадків, розглядається вже як окрема часова категорія, що має назву «термін»);

2)строк як одна з умов договору, що визначає його зміст;

3)строк як критерій правомірності поведінки учасників правовідносин з огляду на його своєчасність.

На сьогодні цивільне законодавство, відмежувавши від поняття «строк» поняття «термін», вказало на їх суттєву різницю. Отже, строк щодо терміну є більш загальною часовою категорією в цивільному праві, оскільки він, як певний відрізок часу, зі спливом якого наступають юридичні наслідки, визначає період, протягом якого суб’єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права.

Поряд із строками терміни представляють собою спеціальну часову категорію цивільного права, яка визначає момент часу, з настанням якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини, а також починають обчислюватися чи припиняється обчислення строків, в межах яких здійснюється реалізація та захист учасниками цивільних правовідносин своїх прав та обов’язків.

Строки та терміни охоплюють та характеризують принципово різні темпоральні показники, хоча терміни доцільно розглядати як складову частину строків. Отже, терміни «обслуговують» строки шляхом встановлення їх граничних меж, наприклад, моменту початку перебігу того чи іншого строку та його закінчення.

Самостійного значення терміни як різновид цивільно-правових строків, набувають, як правило, у випадках встановлення, зміни або припинення ними того чи іншого права. Прикладом правовстановлюючих термінів є момент досягнення особою чотирнад-

113

цяти років, у зв’язку з чим особа отримує часткову цивільну дієздатність (ст. 31 ЦК), має право сама вирішувати чи бажає вона отримати медичну допомогу (ч. 3 ст. 284 ЦК), має право у порядку, визначеному законом, змінити своє прізвище та ім’я (ч. 2 ст. 295 ЦК) тощо. Момент досягнення особою вісімнадцяти років є терміном, який встановлює особам повну цивільну дієздатність (ст. 34 ЦК), надає фізичним особам право на достовірну та повну інформацію про стан свого здоров’я (ч. 1 ст. 285 ЦК), встановлює право бути донором крові та її компонентів (ч. 1 ст. 290 ЦК) тощо. Слід зазначити, що досягнення учасниками цивільних правовідносин певного віку є не тільки правовстановлюючими термінами, але (в деяких випадках) і правозмінюючими, наприклад, по відношенню до попереднього статусу особи.

Окрім цього, досить часто у цивільному законодавстві замість поняття «термін» використовується саме поняття «момент», наприклад «момент укладення договору...», «момент набуття права власності...» тощо. Видається, що законодавець поняття «термін» трактує як техніко-юридичну категорію цивільного права, призначену саме для визначення часових показників цивільних правовідносин. Поняття «момент» у цивільному праві є більш складною юридичною категорією, яка визначає процедуру встановлення часу настання правових наслідків та є підґрунтям для визначення терміну. З огляду на це, недоречним є використання у законодавстві поняття «момент», оскільки закріплення у ЦК поняття «термін» та визначення його як моменту у часі, із настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, може призвести до ускладнення користування юридичною термінологією.

Досліджуючи цивільно-правові відносини, а саме підстави їх виникнення, зміни та припинення, тобто юридичні факти та місце строків (термінів) в їх системі, слід наголосити, що юридичне значення має не сплив часу взагалі, а сплив певного строку, настання певного моменту тощо.

Більшість строків мають подвійний характер: хоча вони і є вольовими за походженням, вони тісно пов’язані з об’єктивним процесом протікання часу і їх не можна віднести ні до юридичних дій, ні до юридичних подій у «чистому вигляді», оскільки сплив строку або ж настання терміну, з одного боку, не залежить від волі людей, а з іншого – встановлення строків, їх тривалість, змінювання, переривання є вольовими актами – діями.

Як показує аналіз цивілістичної доктрини, трактування правової природи строків

уцивільному праві залишається неоднозначним.

Уч. 1 ст. 251 ЦК дається поняття строку в цивільному праві як часової категорії. Строк розглядається в якості триваючого у часі проміжку (періоду), з яким пов’язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Дія чи подія, що пов’язана зі строком, набуває правового значення не в процесі його перебігу, а лише зі спливом відповідного строку. Тому з аналізу змісту ч. 1 ст. 251 ЦК випливає, що законодавець не вважає строк юридичним фактом. Юридичним фактом є не строк, а дія чи подія, які набувають юридичного значення зі спливом строку.

Таким чином, у цивільному праві строк:

1) є певним проміжком часу (термін – моментом (миттю)); 2) має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення;

3) має тісний зв’язок з юридичними фактами (діями та подіями); 4) встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту

порушених цивільних прав.

Виходячи із зазначених ознак цивільно–правових строків, можна вважати, що строки (терміни) не є окремою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин, хоча правовий строк є достатньо постійною юридичною категорією. Жодної згадки про строк як підставу виникнення цивільних прав та обов’язків не містить і ст. 11 ЦК, де йдеться винятково про ті чи інші юридичні факти як підставу виникнення

114

цивільних прав та обов’язків. Це цілком справедливо, оскільки підставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти, а строки та терміни, як вже зазначалося, не є діями чи подіями, а лише тими часовими показниками, що мають тісний, практично нерозривний зв’язок з юридичними фактами.

§ 2. Види цивільно-правових строків (термінів)

Цивільно-правові строки достатньо різноманітні і підлягають класифікації або поділу на види за різними підставами та критеріями, насамперед за способом визначення та обчислення, підставами встановлення, характером визначення, за призначенням, правовими наслідками тощо.

Розглянемо основні класифікації цивільно–правових строків.

1. За джерелом встановлення:

–законні – строки (терміни), які визначені актами цивільного законодавства – наприклад, позовна давність (ст.ст. 257, 258 ЦК), строк прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК);

–договірні – строки (терміни), що встановлюються угодою сторін; наприклад, строки (терміни) виконання певного договору, наприклад, строки виконання роботи або окремих її етапів встановлюються у договорі підряду (ст. 846 ЦК) тощо;

–судові – строки (терміни), визначені рішенням суду – наприклад, за рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше року для відновлення житла (ст. 825 ЦК).

2. За способом визначення:

–визначені проміжком часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Так, періодом визначається проміжок часу, в межах якого права і обов’язки повинні виникнути чи будуть існувати (наприклад, рік, квартал, місяць, півмісяця, доба). При обчисленні строку, визначеного періодом часу, необхідно встановити початковий моменти його перебігу (наприклад, помісячно чи поквартально з дня укладення договору) – наприклад, якщо у договорі найму житла строк не встановлений, договір вважається укладеним на п’ять років (ст. 821 ЦК);

–визначені календарною датою – календарною датою визначається, що виникнення, зміна чи припинення цивільних прав та обов’язків пов’язується з даним моментом часу (наприклад, 10 вересня 2010 р.) або з конкретним числом кожного місяця, кварталу (наприклад, дата щомісячних, щоквартальних поставок) – наприклад, термін виконання договору будівельного підряду – 1 січня 2011 р.;

–визначені вказівкою на подію, яка має неминуче настати – мова може йти лише про подію, настання якої неминуче. Якщо у правочині виникнення чи припинення прав і обов’язків пов’язується з подією, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, то така подія визначає не строк, а умову правочину – відкладальна чи скасувальна обставина (ст. 212 ЦК) – наприклад, припинення договору довічного утримання пов’язується із смертю відчужувача майна, яка точно настане, але невідомо коли (ст. 755 ЦК).

3. За ступенем самостійності учасників правовідносин у встановленні строків:

–імперативні – строки, які не можуть бути визначені або змінені за угодою сторін – наприклад, більшість строків спадкового права (ст.ст. 1270, 1298 ЦК), строки набувальної давності(ст.ст. 338, 344 ЦК), не допускаєтьсяскорочення позовноїдавності(ст. 259 ЦК);

–диспозитивні – строки, які хоч і передбачені законами, але можуть бути змінені угодою сторін – наприклад, більшість строків зобов’язального права (ст.ст. 530, 668, 701 ЦК). Так, боржник повинен виконати зобов’язання, визначене моментом пред’явлення вимоги, у 7-денний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором (ст. 530 ЦК), однак за угодою сторони можуть передбачити негайне виконання зобов’язання чи тривалій пільговий строк. За домовленістю сторін встановлена законом позовна давність може бути збільшена (ст. 259 ЦК).

115

4. За розподілом обсягу прав та обов’язків:

–загальні – наприклад, загальний строк чинності договору (договір поставки продукції на один рік);

–окремі – представляють собою поділ загального строку на частини – наприклад, строк поставки на 1 рік розбивається на поставки по місяцях, кварталах тощо.

5. За способом застосування:

–загальні – строки, які мають загальне значення, стосуються будь–яких суб’єктів цивільного права та всіх однотипних випадків – наприклад, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК);

–спеціальні – спеціальні строки, по відношенню до загальних, встановлені в якості винятків із загального правила і діють тільки тоді, коли є пряма вказівка в законі – наприклад, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв’язку з недоліками проданого товару (ст.ст. 258, 681 ЦК).

6. За особливостями їх часового закріплення:

–визначені – визначені строки обраховуються шляхом вказівки на їх тривалість або моменти їх початку та закінчення:

а) абсолютно-визначені передбачають точний період часу (або момент), з яким пов’язуються юридичні наслідки. До них відносяться строки, визначені календарною датою чи конкретним відрізком часу. Наприклад, загальний строк позовної давності – 3 ро-

ки (ст. 257 ЦК);

б) відносно визначені строки характеризуються меншою точністю, однак також пов’язані з певним періодом чи моментом часу. Наприклад, строк виплати ренти, яка згідно зі ст. 738 ЦК виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти;

–невизначені – це випадки, коли для здійснення тих чи інших дій законом або договором взагалі не встановлений будь-який часовий орієнтир, хоча і передбачається, що відповідне правовідношення має часові межі. Так, якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею (ст. 831 ЦК).

7. За цільовим призначенням:

–строки здійснення цивільних прав (проміжки часу, протягом яких правомочна особа може реалізувати своє право):

а) строки існування цивільних прав – це строки дії права у часі. Наприклад, строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір (ст. 446 ЦК); договірне визначення строку договору найму (ст. 763 ЦК), строки виконання роботи за договором підряду (ст. 846 ЦК) тощо;

б) присікальні (преклюзивні) строки – також надають правомочній особі певний час для реалізації свого суб’єктивного права, але ж вони визначають не строк дії суб’єктивного права у часі (як строки існування суб’єктивних прав), а встановлюють межі існування цивільних прав. Вони надають правомочним особам суворо визначений час для реалізації їх прав під загрозою припинення цих прав. Прикладами присікальних циві- льно-правових строків є норми ст. 335, 338, 341, 344 ЦК, згідно з якими встановлюється строк, після спливу якого припиняється абсолютне право власності на безхазяйне майно, загублену річ, бездоглядну домашню тварину та інше майно. Як приклад, штучне переривання вагітності може здійснюватися за бажанням жінки, якщо вагітність не перевищує дванадцяти тижнів (ч. 6 ст. 281 ЦК). Після спливу цього строку жінка втрачає це право, окрім випадків, визначених законодавством;

в) гарантійні строки – періоди часу, протягом яких продавець, виробник чи інший послугонадавач гарантує придатність товару (речі) чи послуги для використання за звичайним призначенням, а набувач (користувач) вправі вимагати безоплатного усунення виявлених недоліків, заміни товару (послуги) або застосування інших визначених законом чи до-

116

говором наслідків. Як різновиди гарантійних строків розглядаються строки придатності,

служби, зберігання, реалізації, транспортабельності товару. Наприклад, ч. 1 ст. 768 ЦК встановлює можливість наймодавця при укладенні договору найму гарантувати якість речі протягом всього строку найму, а ч. 2 зазначеної статті вже визначає наслідки виявлення недоліків речі, переданої в найм з гарантією її використання, що і є змістом гарантійного зобов’язання. Відповідно норма ст. 859 ЦК встановлює зобов’язання підрядника при укладенні договору підряду передати замовникові якісний товар та гарантувати його якість протягом усього гарантійного строку, що встановлюється законодавством або договором. Іноді норми ЦК встановлюють не тільки загальний порядок застосування гарантійного строку та порядок його обчислення, а й закріплюють мінімальний гарантійний строк. Наприклад, ч. 1 ст. 884 ЦК, яка стосується гарантій якості у договорі будівельного підряду, вказує на те, що гарантійний строк становить 10 років від дня прийняття об’єкта замовником, якщо більший гарантійний строк не встановлений договором або законом;

–строки виконання цивільних обов’язків – періоди часу, протягом яких зо-

бов’язані особи повинні виконати покладені на них зобов’язання. Строки виконання цивільних обов’язків, як правило, встановлюються за згодою сторін, а їх зміст тісно пов’язаний зі строками здійснення цивільних прав. Отже, кожному строку здійснення цивільного права відповідає певний строк виконання цивільного обов’язку. Так, відповідно до ст. 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору; за ст. 953 ЦК зберігач зобов’язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. У ч. 1 ст. 1049 ЦК визначено, що у разі, якщо договором позики не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення вимоги про це, якщо інше не встановлено договором;

–строки захисту цивільних прав – періоди часу, що надані правомочним особам для звернення до правопорушника або до суду з вимогою про захист свого порушеного права чи примусове його здійснення: претензійні строки, строки оперативного захисту,

позовна давність. Наприклад, ст. 709 ЦК встановлює строки заміни товару неналежної якості продавцем, одночасно ці строки виступають строками оперативного захисту прав покупця. Так, за наявності товару вимога покупця про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості – протягом 14 днів або за домовленістю сторін. У разі відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню

удвомісячний строк з часу подання відповідної заяви. Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність визначається як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

§3. Порядок визначення та обчислення строків (термінів)

Одним із основних питань при застосуванні строків є порядок та способи їх визначення та обчислення. Врегулюванню вказаних питань у загальному аспекті цивільне законодавство приділило чотири статті, що вказують на визначення строку та терміну, встановлюють початок та закінчення перебігу строку, а також порядок вчинення дій в останній день строку.

Щодо визначення строків (термінів), то це вже згадувалося при класифікації циві- льно–правових строків за способом їх визначення. Нагадаємо лише, що строк може визначатися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК).

Важливе практичне значення має визначення початку перебігу строку, як орієнтира і правильності його обчислення, і визначення закінчення, а, значить, і тих правових наслідків, що можуть при цьому виникати.

117

Чинне цивільне законодавство встановлює загальне для всіх правило обчислення початку перебігу строку (ст. 253 ЦК). Так, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Слід звернути увагу, що при цьому чітко розмежовуються два поняття – «початок строку» (точна календарна дата або день настання події) та «початок перебігу строку» (нуль годин наступного дня). Наприклад, здійснення обумовлених договором підряду будівельних робіт, що був укладений 5 травня 2010 р., повинно бути виконане протягом 20 днів з моменту його укладення. Це означає, що згідно зі ст. 253 ЦК, строк виконання підрядних робіт розпочався з 6 травня, а тому і останнім днем робіт слід вважати 25 жовтня. Такий порядок обчислення строків, на мою думку, зумовлений тим, щоб перший день перебігу строку був повною добою.

Сучасне цивільне законодавство не визначило початок перебігу та закінчення строку, визначеного годинами або хвилинами. Виникає питання, яким чином обчислювати строк договору, укладеного, наприклад, на декілька годин? Очевидно, норми ст. 253-254 ЦК застосовуватися не можуть. На практиці договорами, строк яких найчастіше визначається годинами або хвилинами, є договір прокату, договір зберігання тощо. Якщо договір прокату певної речі, наприклад, укладений на годину, то, звичайно, обчислення відповідного строку дії договору буде розпочинатися з моменту укладення договору. Як правило, договори, що укладаються на зазначені строки, є реальними, і тому початок перебігу таких строків буде співпадати з моментом фактичної передачі речі. У тих випадках, коли момент укладення договору не співпадає з моментом передачі речі, початок перебігу строку дії договору буде розпочинатися лише після фактичного передання майна, тобто предмета договору. Це є цілком виправданим, оскільки якщо б було інакше, то тут спостерігалося б пряме порушення цивільних прав однієї з сторін договору. Отже, при визначенні строку годинами або хвилинами початок перебігу строку розпочинається, так би мовити, з наступної хвилини, яка слідує за моментом укладення договору, як правило, після часового моменту фактичного передання предмету договору одній із сторін договору.

Зрозуміло, що важливе значення для строку мають правила його обчислення, визначення не тільки початку, але і закінчення. Правила закінчення строків, закріплені цивільним законодавством (ст. 254 ЦК), розрізняютьсявзалежностівідобраноїодиницічасу:

–строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (наприклад, п’ятирічний строк дії договору, сплив якого розпочався 2 травня 2008 р., закінчиться 2 травня 2013 р.);

–строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Так само визначається закінчення строку, що визначений півроком або кварталом року. А-от строк, визначений у півмісяця, прирівнюється до п’ятнадцяти днів (наприклад, двомісячний строк, сплив якого розпочався 25 березня, закінчиться 25 травня). Однак, якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця (наприклад, місячний строк, що розпочався 31 березня 2011 р., закінчиться 30 квітня 2011 р., а той, що розпочався 31 січня, закінчиться 28 або 29 лютого);

–строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку (наприклад, двотижневий строк, що розпочався у середу 10 листопада 2010 р. закінчиться через два тижні, також у середу – 24 листопада 2010 р.).

Слід зазначити, що вказані правила обчислення закінчення строків мають імперативний характер, але закон передбачає виключення у випадку, коли останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є, в такому випадку, перший за ним робочий день. Зазначене правило не розповсюджується на початок перебігу строку, а вихідні дні не виключаються при підрахунку його тривалості.

118

Особливо цікавим на практиці є питання порядку вчинення дій в останній день строку. Такий порядок на сьогоднішній день закріплений ст. 255 ЦК, яка вказує, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Отже, за загальним правилом, дія, що підлягає виконанню, може бути виконана до 24 години останнього дня строку. Це, звичайно, стосується фізичних та юридичних осіб із необмеженим у часі режимом роботи. Якщо ж виконання (дія) відноситься до організації з обмеженим строком (режимом) роботи, то строк спливає тоді, коли у відповідній установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції (навіть якщо організація і продовжує роботу). Наприклад, деякі банківські операції можуть припинятися о 16 годині, а роботу банк припиняє у 18 годині. При цьому письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв’язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно, тобто якщо вони здані до 24 годин останнього дня строку.

Слід ще наголосити, що, окрім проаналізованих вище загальних норм визначення та обчислення строків (термінів), в кожному конкретному випадку ми звертаємося ще до спеціальних норм тих чи інших цивільно–правових інститутів, які надають нам можливість визначити або момент початку, або момент закінчення того чи іншого строку, або у спеціальному порядку встановлюють початок перебігу того чи іншого строку. Наприклад, ст. 261 ЦК встановлює початок перебігу позовної давності, ст. 334 ЦК – момент виникнення права власності за договором, ст. 338 ЦК встановлює момент, з якого починається відрахування строку, після спливу якого може виникнути право власності на загублену річ тощо.

Питання для самоконтролю:

1.У чому полягає відмінність між строком та терміном?

2.Які види строків існують у цивільному праві?

3.Який порядок обчислення строків?

4.Відмінність законних та договірних строків.

Рекомендована література:

1.Вахонєва Т.М. Строки (терміни) у цивільному праві: дис. … канд. юрид. наук:

12.00.03/ Т.М. Вахонєва. – К., 2005. – 223 с.

2.Гукасян Р. Правовое регулирование исковой давности / Р. Гукасян // Российская юстиция. – 1994. – № 3. – С. 20–21.

3.Луць В. Визначення часу, з якого договір вважається укладеним / В. Луць //

Радянське право. – 1974. – № 4. – С. 45–47.

4.Луць В. Строки і терміни в новому Цивільному кодексі України / В. Луць // Юридична Україна. – 2003. – № 11. – С. 3–8.

5.Луць В.В. Сроки в гражданских правоотношениях / В.В. Луць // Правоведение. – 1989. – № 1. – С. 37–43.

6.Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах : конспекти лекцій зі спецкурсу. /

В.В. Луць. – Львів: ЛДУ, 1992. – 108 с.

119

Глава 12. Позовна давність

Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство України у зв’язку із багатоманітністю суб’єктного складу цивільного права, різноманітністю цивільних правовідносин встановлює позовну давність різної тривалості:

1)загальна позовна давність (ст. 257 ЦК) – три роки; цей строк розповсюджується на всі правовідносини, окрім тих, що до яких встановлені спеціальні строки;

2)спеціальна позовна давність (ст. 258 ЦК) – встановлюється щодо окремих видів правовідносин, які чітко визначені у законі. Вона знову ж таки, поділяється на дві підгрупи – скорочену позовну давність, тривалість якої становить менше трьох років, та більш тривалу (підвищену), тривалість якої перевищує три роки.

Отже, згідно із ч. 2 ст. 258 ЦК, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

–про стягнення неустойки (штрафу, пені);

–проспростуваннянедостовірноїінформації, поміщеноїузасобахмасовоїінформації;

–про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК);

–у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);

–про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);

–у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);

–про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).

У ч. 3 та 4 ст. 258 ЦК зазначено, що позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману та позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

При цьому, відповідно до ст. 259 ЦК за домовленістю сторін позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена, але не може бути скорочена.

Обчислення позовної давності. Оскільки позовна давність розглядається як різновид цивільно–правового строку, то вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. 253-255 ЦК, які вже аналізувалися.

Водночас, існують особливості у визначенні початку перебігу позовної давності. За-

гальне правило – перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могладовідатисяпропорушення свого праваабо про особу, якайогопорушила (ст. 261 ЦК).

Винятки з цього правила можуть встановлюватися ЦК та іншими законами України. Наприклад, позовна давність до вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, обчислюється від дня поміщення цих відомостей або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості (ч. 2 п. 2 ст. 258 ЦК) або за договором підряду, якщо договором чи законом встановлений гарантійний строк і заява з приводу недоліків роботи зроблена у межах цього строку, перебіг позовної давності починається з моменту заявлення про недоліки (ч. 1 ст. 864 ЦК) тощо.

Момент початку позовної давності для деяких суб’єктивних прав має певну специфіку. Слід звернути увагу, що закон максимально намагається врегулювати питання обчислення початкового моменту строку позовної давності, вказуючи на те, що перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства; за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна дав-

120